Криза ідентичності в психодинамічній парадигмі

 

Криза ідентичності в психодинамічній теорії розглядається внутнрішньоособистісний конфлікт, а саме деструктивний внутнрішньоособистісний конфлікт.

Постулати внутрішньоособистісної конфліктності отримали потужний фундаментальний розвиток й інтерпретацію у класичних працях А.Адлера, З.Фрейда, К.Юнга, К.Хорні, Е.Фромма та інших.

Альфред Адлер

 

Принцип єдності особистості А.Адлер вважав головним в аналізі, а соціальні фактори визначальними у процесі формування особистості. Вчений, як і З.Фрейд, вважав, що характер особистості формується в перші п’ять років й у дитячому віці вона зазнає впливу різноманітних несприятливих факторів, у результаті чого формується комплекс неповноцінності, який згодом впливає на поведінку й активність індивіда. Це й пояснює причину і зміст внутрішньоособистісного конфлікту, який особистість намагається подолати засобом “соціального почуття”.

“Соціальне почуття” (тобто взаємозв’язок індивідів) є вродженою властивістю людини і має соціобіологічну природу. А.Адлер вважав це важливим критерієм психічного життя індивіда, оскільки недостатній рівень соціального почуття виявляється у злочиності, алкоголізмі, суїцидах, наркоманії, тобто є кризовим і конфліктогенним за своєю суттю і наслідками критерієм. Стиль життя вчений розглядав як форму компенсації. Успішною компенсацією є досягнення індивідом збігу його прагнень, бажань до успіху зі змістом соціальних інтересів; часткова компенсація досягається в однобічному пристосуванні до життя, гіпертрофованому розвитку однієї можливості[1]

Карл Юнг

 

К.Юнг вивчав проблему внутрішньоособистісних конфліктів крізь призму проблематики людських комплексів. Учений виходив з твердження про незмінність в історичному процесі змісту і форм розвитку особистості та її психічних процесів. Особлива увага зверталася на аналіз завжди самотньої “душі сучасної людини”. Її душа перенесла великі (історичні) катаклізми, і тому вона стала невпевненою, а технічний прогрес неминуче призводить до катастрофи. Душа сучасної людини перебуває в неперервній боротьбі суперечностей внутрішнього і зовнішнього світу, що визначає існування постійного внутрішньоособистісного конфлікту, кризи її ідентичності[7].

Еріх Фромм

 

Е.Фроммзвертався до проблем внутрішньоособистісного конфлікту, розглядаючи його в аспекті „екзистенційної дихотомії", згідно якого у психіці людини закладений конфлікт двох начал: життя і смерті. Вчений детально проаналізував причини, форми, зміст деструктивності як основи внутрішньоособистісного конфлікту. Особистість може змінитися лише у тому випадку, коли їй вдається звернутися до нових способів осмислення життя.

Внутрішньоособистісний конфлікт набуває значного соціального аспекту, а деструктивність розглядається як бажання зруйнувати світ, щоб позбутися почуття власного безсилля, як останньої спроби не дати світу зруйнувати себе.

Деструктивності суперечить конформістський тип орієнтації завдяки якому людина долає це почуття, занижуючи поріг конфліктогенності[2].

Карен Хорні

 

За К.Хорні внутрішньоособистісний конфлікт проявляється у відношеннях: любові, прив'язаності людини; пов'язаних з оцінкою „Я"; пов'язаних із самоствердженням; пов'язаних з агресією; пов'язаних із сексуальністю. Учена виділяла три моделі поведінки, що є результатом вирішення внутрішньоособистісного конфлікту:

· прагнення до людей;

·   прагнення від людей;

·   прагнення проти людей.

Внутрішньоособистісний конфлікт за своїми наслідками може бути як конструктивним, так і деструктивним. Деструктивний характер проявляється тоді, коли особистість не може знайти вирішення складної конфліктної ситуації та неспроможна вчасно й позитивно подолати суперечності внутрішньої структури. Загалом можна виділити такі негативні наслідки внутрішньоособистісного конфлікту у людей: припинення розвитку особистості, початок деградації; психічна і фізіологічна дезорганізація особистості; зниження активності чи ефективності діяльності; стан сумніву, тривожності, залежності людини від інших людей і обставин, загальна депресія; поява агресії чи, навпаки, покірності у поведінці людини у формі захисних реакцій на внутрішньоособистісні конфлікти; поява невпевненості в своїх силах, почуття неповноцінності й нікчемності; розлад життєвих цінностей і втрата сенсу життя.

Негативні наслідки внутрішньоособистісного конфлікту стосуються не лише стану самої людини, її внутрішньої структури, але й взаємодії з іншими людьми, у групі, сім'ї, у соціумі.

Такими негативними наслідками можуть бути деструкція існуючих міжособистісних cтосунків; аутизм, ізольованість в групі; підвищена чутливість до критики; девіантна поведінка і неадекватна реакція на поведінку інших; несподівані, нелогічні запитання, а також невлучні відповіді; суворий формалізм, пошук винних осіб.

Якщо внутрішньоособистісний конфлікт вчасно не вирішити, то він може призвести до складніших наслідків − стресів та неврозів. Стрес − обов'язковий компонент життя особистості, напруження, що мобілізує організм для боротьби з джерелом негативних емоцій. Надмірні стресові стани є шкідливими, бо вони супроводжуються зниженням працездатності й творчої активності молодих людей. Безпричинна кволість, пасивність, дратівливість, безсоння, незадоволення − типові симптоми стресу, які можуть викликати ще й ряд органічних захворювань у людини.

Наслідком внутрішньоособистісного конфлікту може бути фрустрація, коли ріст напруження перевищує фрустраційну толерантність, тобто стійкість особистості до причин, що викликають фрустрацію. Вони супроводжуються цілою гамою негативних емоцій: гнівом, роздратуванням, почуттям провини. Негативними факторами подолання внутрішньоособистісного конфлікту стають неврози − група найбільш поширених нервово - психічних розладів, які мають психогенну природу. В основі лежить непродуктивно вирішена суперечність між особистістю і значущими для неї факторами дійсності. Глибокий внутрішньоособистісний конфлікт, який людина не в змозі вирішити позитивно й раціонально − важлива причина неврозів. Неможливість вирішення конфлікту супроводжується виникненням хворобливих переживань невдач, незадоволених потреб, недосягнення цілей, втрати сенсу життя. Поява неврозів означає, що внутрішньоособистісний конфлікт переріс у невротичний конфлікт. Вища стадія розвитку внутрішньоособистісних конфліктів може виникати у будь - якому віці, але у більшості випадків він закладається у дитинстві в умовах порушення стосунків з навколишніх соціальним мікросередовищем, і, в першу чергу, з батьками. Можна вважати, що позитивний ефект внутрішньоособистісного конфлікту полягає в тому, що:

. Конфлікти сприяють мобілізації ресурсів особистості для подолання існуючих бар'єрів її розвитку. Внутрішній конфлікт сприяє адаптації та самореалізації у складних умовах та підвищення стресостійкості;

. Конфлікти допомагають самопізнанню й адекватній самооцінці. Позитивно вирішені конфліктні переживання загартовують характер, формують рішучість у поведінці особистості.

Таким чином, внутрішньоособистісний конфлікт може мати як позитивні, так і негативні наслідки для людини й навколишніх. Тому кожна людина повинна керувати своєю конфліктністю, використовувати її лише в необхідних умовах, коли іншими засобами вирішити свої проблеми не вдається, спрямовувати конфліктну активність у потрібне річище, у потрібний час, у відповідних пропорціях, стримувати свою надмірну конфліктність і використовувати її в інших сферах життєдіяльності з вигодою для себе та інших. Крім цього, треба відводити конфлікту відповідне місце (не драматизувати) і вміти брати із конфліктної ситуації правильні знання[3].

Слід пам’ятати, що, як правило, криза ідентичності не охоплює всього життя людини, але акцентується на обмеженому числі проблем визначених життєвих сфер. Таким чином, у кожен момент життя людина має змішану модель ідентичності і віднесення до тієї чи іншої моделі умовне.

В сучасних умовах кризи, конфлікти проявляються як постійний фон соціального життя. Для того, щоб попередити, зупинити розкручування конфліктних механізмів, зняти конфліктність як життєвий фон, актуальним є вивчення ролі кризи ідентичності у становленні особистості[4].

 

Висновки

 

Ідентичність - - це складний феномен, „багатошарова” психічна реальність, що включає різні рівні свідомості, індивідуальні і колективні, онтогенетичні й соціогенетичні основи. Це те, що є людина, її «Я», як вона себе сприймає і визначає.

Криза ідентичності в загальному розумінні у відриві від вчень і тлумачень різноманітних парадигм, це втрата людиною або соціальним угрупуванням уяви про своє місце в суспільстві, про свою самоцінність.

Всі представники психодинамічної теорії розглядають в якості кризи ідентичності внутрішньо особистісний конфлікт. В А. Адлера внутрішньо особистісний конфлікт може бути спричинений відсутністю «соціального почуття», в К. Юнга - боротьбою між зовнішнім і внутрішнім світом людини, в Е. Фромма - конфлікт між життям і смертю, в К. Хорні криза ідентичності проявляється у внутрішньо особистісному конфлікті, який в свою чергу проявляється у відношеннях любові, прив'язаності людини, пов'язаних з оцінкою „Я", пов'язаних із самоствердженням, пов'язаних з агресією, пов'язаних із сексуальністю.

Література

ідентичність криза психодинамічний конфлікт

1. Адлер А.

2. Фромм Э. - Человек для себя. - М.:Коллегиум, 1992. -253 с.

.   Хорни К. - Невротическая личности нашего времени. Самоанализ. - М.: Прогресс Универс, 1993. - 251 с.

.   Шендрик И.Г. - Кризис идентичности и образование в период взрослости// Мир психологии. - 2004. - № 2. - с.98-106.

.   Шефер Б., Шредер Б. - Социальная идентичность и групповое сознание. - Психологический журнал. - № 1. - 1993. С.15-29.

.   Эриксон Э. - Идентичность: юность и кризис. - М.: Прогресс, 1996. -183 с.

.   Юнг К. - Проблемы души нашего времени. - М.: Прогресс, 1994, - 370 с.

8. Толковий словарь обществоведческих терминов. Н.Е. Яценко, 1999 г.

9. Wikipedia.ua.