Управління дебіторською заборгованістю

 

Політика управління дебіторською заборгованістю є однією з складових управління обіговими активами підприємства та спрямована на оптимізацію розмірів, термінів погашення та підвищення якості дебіторської заборгованості.

Політика управління дебіторською заборгованістю передбачає чотири етапи її розробки (рис. 1.). Розглянемо суть та інструменти управління, що можуть застосовуватися з кожного етапі розробки політики управління дебіторською заборгованістю торговельного підприємства.

 

Рис. 1. Основні напрямки управління дебіторською заборгованістю

 

Оптимізація обсягів формування дебіторської заборгованості забезпечується управлінням термінами платежів та формами розрахунків підприємства з постачальниками товарів та споживачами продукції.

Залежно від терміну платежу щодо отримання товарів від постачальника або реалізації споживачеві можуть використовуватися такі умови оплати:

- застосування попередньої оплати – повної або часткової;

- оплата за фактом постачання або отримання платіжних документів;

- оплата з відстрочкою платні.

Формування сприятливих для підприємства термінів оплати передбачає:

- при закупівлі товарів – мінімізацію обсягів авансової оплати та оплати за фактом постачання товарів та максимізацію обсягів закупівлі товарів на умовах відстрочки платні (комерційного кредиту);

- при реалізації товарів – мінімізація обсягів реалізації товарів на умовах комерційного та споживчого кредиту.

Використання умов оплати, які призводять до утворення дебіторської заборгованості, ефективні для підприємства тільки в разі збільшення за рахунок цього обсягів реалізації товарів, зростання конкурентних переваг підприємства, збільшення кола постачальників та забезпечення більш партнерських відносин з ними тощо.

Доцільність відволікання коштів в дебіторську заборгованість визначається порівнянням додаткових доходів та додаткових витрат підприємства, пов’язаних з її утворенням.

Джерелом додаткових доходів підприємства від надання комерційного або споживчого кредиту є зростання обсягів реалізації товарів. Їх розмір можна вирахувати так:

 

,

 

де  – зростання обсягів товарообороту, обумовлене наданням пільг за термінами оплати товарів;

 – рівень чистого (після сплати ПДВ) валового доходу, відсотків до товарообороту.

Додаткові витрати підприємства, що виникають з наданням кредиту споживачам підприємства, охоплюють такі напрямки витрат.

1. Поточні реалізаційні витрати. Їх обсяг залежить від зростання товарообороту та рівня витрат обігу підприємства:

 

,

 

де  – рівень витрат обігу, що склався на даному підприємстві, відсотків до товарообороту;

 – збільшення рівня витрат обігу в зв’язку з фінансуванням додаткових витрат, пов’язаних з виникненням дебіторської заборгованості;

 – зниження рівня витрат обігу в зв’язку з зростанням обсягу товарообороту.

2. Витрати на формування капіталу (активів), що іммобілізуються з обігу підприємства та відволікаються в дебіторську заборгованість. Розмір цієї групи витрат залежить від планового обсягу утворення дебіторської заборгованості (ДЗ), терміну надання кредиту споживачам (Д), ціни капіталу, що склалася (). Розмір витрат розраховується так:

 

.

 

3. Додаткові витрати підприємства від знецінення заборгованості в зв’язку з інфляцією (). Їх розмір визначається, виходячи з очікуваних заходів із захисту від неї.

4. Додаткові витрати підприємства від часткового непогашений дебіторської заборгованості в зв’язку з її безнадійністю.

Розмір цієї групи витрат може бути визначений, виходячи з середнього відсотка утворення безнадійної заборгованості, що фактично склалася на підприємстві:

 

,

 

де  – рівень утворення безнадійної заборгованості, відсотків до загального обсягу.

Загальний розмір додаткових витрат підприємства в зв’язку з утворенням дебіторської заборгованості визначається як сума розглянутих вище видів витрат:

 

.

 

Якщо , надання комерційного та споживчого кредиту для підприємства економічно доцільне.

При формуванні ефективних форм розрахунків з контрагентами підприємства необхідно враховувати та зіставляти доцільність використання наступних форм розрахунків:

- платіжними дорученнями;

- акредитивами;

- чеками;

- векселями;

- платіжними картками.

Слід пам’ятати, що окремі форми розрахунків забезпечують різний рівень ризику утворення дебіторської заборгованості в зв’язку з недобросовісністю партнерів підприємства.

Можливість виникнення заборгованості та несплати товарів при використанні різних форм розрахунків охарактеризована у табл. 1.

Наведені можливості виникнення заборгованості при оплаті товарів свідчать про необхідність підвищеної уваги до вибору форми проведення розрахунків з контрагентами підприємства.

Одним із напрямків управлінських зусиль є забезпечення необхідної якості дебіторської заборгованості, що є запорукою її погашення у встановлений термін. Проведення цієї роботи передбачає:

 

Таблиця 1. Ризики виникнення заборгованості при використанні різних форм розрахунків

Форми розрахунків	Можливість виникнення заборгованості
1. Платіжними дорученнями	- фальсифікація проведення платіжного доручення банківською установою; - відкликання суми сплати банком платника в зв’язку з помилками в оформленні платіжного доручення (за домовленістю з банком)
2. Акредитивами	- фальсифікація відкриття акредитиву; - не розкриття акредитиву у зв’язку з недотриманням певних умов договору поставки
3. Чеками	- оформлення чека в обсязі, що перевищує суму коштів на розрахунковому або спеціальному рахунках підприємства; - неприйняття чека до оплати банком платника в зв’язку з помилками в його оформленні
4. Векселями	- низька ліквідність векселя, що отриманий; - неможливість використання векселя як засобу платежу в подальших розрахунках; - високий рівень облікової ставки при рефінансуванні (облікові) векселя
5. Платіжними картками	- підробка платіжної картки

 

1. Всебічну оцінку партнерів підприємства, яким надається комерційний або споживчий кредит, з точки зору їх надійності як дебіторів. Для цього слід вивчити їх організаційно-правовий статус, майнове становище, ділову репутацію, термін роботи та інші об’єктивні та суб’єктивні обставини діяльності.

Надаючи комерційний або споживчий кредит, ТОВ „Вінол" мусить вивчати та враховувати в своїй діяльності практику та досвід видачі кредитів, набутий банківськими установами.

2. Визначення максимальної суми боргу, який надається одному дебітору (так званий кредитний ліміт). Розмір кредитного ліміту встановлюється диференційовано за групами дебіторів залежно від оцінки ризику непогашення дебіторських зобов’язань та умов надання кредиту.

Встановлення кредитного ліміту є одним з інструментів зниження ризику фінансових витрат підприємства в разі невиконання дебітором своїх зобов’язань.

3. Використання різних форм забезпечення боргових зобов’язань. Підвищенню якості дебіторської заборгованості сприяє використання для найбільш великих за обсягом дебіторів таких форм забезпечення повернення боргу, як застава майна або цінних паперів, банківські гарантії, поручництво третіх осіб, страхування фінансових ризиків угоди у зовнішнього спеціалізованого страховика. Незважаючи на часові та грошові витрати, що виникають в зв’язку з оформленням забезпечення, це захищає інтереси торговельного підприємства, суттєво полегшує стягнення боргу в разі його несплати у встановлений термін.

4. Юридичне виважене (легітимне) оформлення всіх документів, що регламентують взаємовідносини з дебіторами, їх обов’язки щодо обсягів, термінів та умов повернення боргу.

В умовах інфляційної економіки дебіторська заборгованість споживачів, як і інші види монетарних активів, потребує захисту від знецінення. Потреба в цьому напрямку управління обумовлена тим, що погашення дебіторської заборгованості відбувається за номінальною вартістю її виникнення через певний проміжок часу з урахуванням факторів часу та інфляції. Теперішня вартість погашеної дебіторської заборгованості менша за обсяг її виникнення на розмір втрат (збитків) підприємства.

Якщо  – номінальна вартість дебіторської заборгованості, яка підлягає погашенню через n-й проміжок часу, q – фактор дисконту, який враховує інформацію про нормальну норму можливої капіталізації грошових коштів, то обсяг втрат підприємства від утворення заборгованості () становить:

 

.

 

Захисту дебіторської заборгованості від знецінення сприяє виконання наступних рекомендацій:

1. В договорах поставки або купівлі-продажу товарів доцільно визначати максимальний термін дії ціни, що зафіксована в договорі.

Якщо в визначений термін оплата не проводиться, відпускна ціна повинна щоденно збільшуватися для покриття витрат підприємства від знецінення заборгованості.

Ціна реалізації товарів визначається так:

 

,

 

де  – ціна реалізації через n- день після визначеного договором терміну сплати;

ЦР – ціна реалізації, зафіксована в договорі;

q – фактор дисконту, що враховує інфляцію грошових коштів за місяць;

30 – умовна тривалість місяця в днях.

m – період дії ціни реалізації, зафіксованої в договорі.

В будь-якому разі фактор дисконту визначається у такий спосіб, що дозволяє найбільш об’єктивно визначити реальні втрати підприємства від відволікання коштів в дебіторську заборгованість.

2. При закупівлі товарів за кордоном за валютні кошти доцільно встановлювати ціну реалізації товарів в умовних одиницях (твердій валюті) або з використанням так званих "валютних застережень".

Ціна реалізації товарів в цьому разі визначається так:

 

,

 

де  – ціна реалізації через n-й день після укладання договору, в національній валюті;

ЦР – ціна реалізації в день укладання договору;

,  – відповідно, курс іноземної валюти по відношенню до національної на n-й день та в момент укладання договору.

З метою недопущення конфліктних ситуацій при оплаті товарів слід чітко визначити в договорі, зміна якого курсу валюти враховується при проведені розрахунків: Національного банку України, міжбанківської валютної біржі, курс продажу або купівлі валюти окремо визначеного банку. Це дозволить покупцю чітко окреслити суму коштів, яку необхідно сплатити, збереже партнерські відносини між сторонами договору.

3. В якості важливої умови договору поставки або купівлі-продажу товарів на умовах відстрочки платежу слід розглядати розмір та порядок сплати штрафних санкцій за несвоєчасну оплату.

Розмір штрафних санкцій, що встановлюється в договорі, повинен компенсувати підприємству вплив інфляції та не отриманий прибуток.

Кількісно розмір штрафних санкцій за день затримки платежу () розраховується так:

 

,

 

де q – фактор дисконту, який враховує інфляцію та нормальну капіталізацію коштів підприємства за місяць;

1,2 – коефіцієнт підвищення ставки капіталізації з урахуванням ставки ПДВ (20%), який підлягає сплаті з отриманих економічних санкцій;

n – очікуваний термін затримки платежу в місяцях;

30 – умовна тривалість місяця в днях.

Управління швидкістю погашення дебіторської заборгованості проводиться з метою найбільш швидкого вивільнення грошових коштів та їх повернення в обіг підприємства.

 

Класифікація злиття

 

У ряді нормативних актів можна зустріти різні підходи до визначення понять "злиття" та "приєднання". Так, згідно з П(С)БО під злиттям слід розуміти об’єднання підприємств (шляхом створення нової юридичної особи або приєднання підприємств до головного підприємства), у результаті якого власники (акціонери) підприємств, що об’єднуються, здійснюватимуть контроль над усіма чистими активами об’єднаних підприємств з метою досягнення подальшого спільного розподілу ризиків і вигід від об’єднання. При цьому жодна із сторін не може бути визначена як покупець.

За таким підходом нівелюються основні відмінності між приєднанням і, власне, злиттям, які передбачаються іншими нормативними актами, оскільки наведене визначення "злиття" містить характеристики як реорганізації шляхом злиття, так і реорганізації приєднанням.

У традиційному розумінні злиття означає припинення діяльності двох або кількох підприємств як юридичних осіб та передачу належних їм активів і пасивів (майнових прав і зобов’язань) до правонаступника, який створюється в результаті злиття. Бухгалтерські баланси підприємств при цьому консолідуються.

Приєднання означає припинення діяльності одного підприємства як юридичної особи та передачу належних йому активів та пасивів (майнових прав та зобов’язань) до іншого підприємства (правонаступника). Таким чином, головна різниця між злиттям та приєднанням полягає в тому, що у випадку злиття всі майнові права та обов’язки кількох юридичних осіб концентруються на балансі одного підприємства, яке є наново створеним, а при приєднанні — на балансі вже функціонуючого на момент прийняття рішення про приєднання підприємства.