Історичний аспект та сутність податків

Вступ

 

Із здобуттям незалежності Україна проголосила курс, що спрямований на побудову ринкової економіки. На жаль, панування понад пів століття системи адміністративного планування зумовило існування серйозних перешкод на шляху розбудови нової економічної системи, що ґрунтується на ринкових приписах.

Особливістю економічної політики держави є те, що життєво необхідний для неї потенціал може забезпечити тільки вона сама, маючи таке важливе прибуткове джерело, як податки. Завдання макроекономічної стабілізації та економічного піднесення має пов'язуватися тільки з податками, їх фіскальною і регулюючою функціями. Мета здійснення фіскального адміністрування - забезпечення держави фінансовими ресурсами, а також ефективне їх використання. Якщо податки можуть дорівнювати державним витратам, бюджет буде збалансований.

З перетворенням податків на постійне джерело доходів держави ступінь їх раціональності набуває першочергового значення. Оскільки вміла організація оподаткування нерідко перетворюється на визначальний фактор суспільного, у тому числі економічного, прогресу, її вирішення не може залишитися прерогативою однієї особи, а передається на волю колективного розуму. Податкова система як складне фінансове явище формується на досить високому рівні соціально-економічної організації суспільства.

Предметом правового регулювання податкового права є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження грошових коштів від платників до бюджету у формі податків та зборів. Характерною рисою податкових відносин є їх чітко виражений владно-майновий характер. Щодо методу правового регулювання, то він є характерним для фінансового права в цілому, тобто метод державно-владних приписів, що підкріплюється можливістю застосування санкції з боку держави. Одночасно зазначений метод має особливий механізм регулювання, взаємозв’язок норм, юридичний режим. Імперативний метод регулювання чітко встановлює межі поведінки підпорядкованих суб’єктів.

Обов'язкові платежі посідають провідне місце у формуванні доходної частини бюджетів будь-якого рівня. При цьому, як правильно зазначають науковці, обов'язкові платежі не вичерпуються податками, зборами та іншими платежами податкового характеру. Значну їх частину становлять неподаткові надходження (штрафи; плата за послуги, надані органами державної влади та місцевого самоврядування; кошти, що надходять від використання державного та комунального майна тощо), які мають відмінні від податків правову природу та механізм регулювання.

Отже, податки і збори є найголовнішим, але не єдиним джерелом наповнення бюджетів. Перебільшення їх ролі і значення орієнтує на жорстку фіскальну політику держави і не стимулює пошук інших, неподаткових джерел ресурсів. А податки і збори повинні покривати ту частину бюджету, яка недостатньо наповнюється за рахунок інших джерел надходжень. Звідси доцільно погодитися з висновком, що чисто фіскальна спрямованість податкової політики значною мірою невиправдана і свідчить про недостатнє використання державою інших ресурсів.

 

 

Історичний аспект та сутність податків

 

Історично виникнення податків відноситься до періоду поділу суспільства на соціальні групи і появи держави. Податки являють собою один з основних методів мобілізації державних доходів. В умовах приватної власності і ринкових відносин податки стають головним методом збору доходів до державних бюджетів. Як частину розподільних відносин суспільства, податки завжди відбивають закономірності виробництва. Зміна суспільно-економічної формації, зміни функцій і ролі держави впливають на конкретні форми податкових вилучень. За феодалізму домінували різного роду натуральні збори і повинності населення. З розширенням функцій феодальної держави, утворенням централізованих держав поступово зростає роль грошових податків у формуванні державної скарбниці.

У широкому сенсі під податком розуміється що стягується на основі державного примусу і не носить характер покарання або компенсації безоплатний обов'язковий платіж.

У сучасній літературі про податки наводиться велика кількість різного роду визначень податків. При цьому у всіх визначеннях незмінно підкреслюється, що податок - обов'язковий платіж. Іншими словами, платежі, які не є обов'язковими для платників, не відносяться до податкових. До податків не відносяться будь-які добровільні виплати, внески, відрахування.

Безпосередньо податки як джерело доходів державного бюджету в їх сучасному розумінні налічують кілька сотень років. Першим поняття "податок" розкрив А. Сміт у праці "Про багатство народів" (1770), в якій податок був визначений як тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати.

Податки є тими платежами, які здійснюються безоплатно, тобто їх сплата не встановлює будь-яких конкретних обов'язків держави по відношенню до особи, вносить ці платежі. Таким чином, до податків не слід відносити платежі, обов'язок щодо сплати яких виникає у зв'язку з укладенням платниками з державою, державними органами чи іншими представниками держави будь-яких угод.

До податків також не належать платежі обов'язкового характеру, що стягуються в якості яких-небудь санкцій, наприклад штрафи, а також різного роду компенсаційні виплати (наприклад, виплати з відшкодування нанесеного збитку).

В окремих визначеннях податку вказується, що податки - це платежі, що стягуються у встановленому законом порядку. Це справедливо в тому сенсі, що в цивілізованій державі обов'язки по сплаті податків повинні встановлюватися законом. Однак включення до визначення слів «платежі, що стягуються у встановленому законом порядку» сильно обмежує значення терміну «податок». У ряді сучасних держав податки можуть вводитися постановами вищої виконавчої влади. Інакше кажучи, від того, що обов'язок по внесенню будь-якого платежу не був встановлений законодавчою владою, відповідний платіж не втрачає свого податкового характеру.

В інших визначеннях можна зустріти вказівку на те, що податки - це платежі, які стягуються з юридичних і фізичних осіб. У даному випадку навряд чи правомірно обмежувати саме поняття «податок». Обов'язок зі сплати податків може покладатися не тільки на окремих фізичних осіб, але і на різного роду їх об'єднання, що не є юридичними особами відповідно до цивільного законодавства. Наприклад, у Франції прибутковий податок стягується з сукупного (об'єднаного для цілей оподаткування) прибутку всіх членів родини (домогосподарства). До XX ст. податки часто стягувалися не тільки з окремих осіб, але і з таких об'єднань фізичних осіб, як громади та гільдії. Крім того, існували податки, платниками яких виступали окремі адміністративно-територіальні одиниці.

Часто зазначається, що податки - грошові платежі (стягуються в грошовій формі). Зрозуміло, в сучасних умовах більшість податкових виплат здійснюється в грошовій формі. Однак, з одного боку, історія містить численні приклади здійснення податкових виплат у натуральній формі, а з іншого боку, багато сучасних податкові системи в певних випадках припускають сплату податків шляхом надання державі товарів або послуг.

Натуральна форма сплати податків найбільш характерна для галузей добувної промисловості. У Росії наприкінці 1990-х рр. стали використовуватися угоди про розподіл продукції, відповідно до яких стягнення ряду федеральних, регіональних та місцевих податків і зборів замінюється розділом виробленої продукції між державою та інвестором.

Податки - один з основних способів формування доходів бюджетів. Як правило, податки стягуються з метою забезпечення платоспроможності різних рівнів державної влади. Однак податкові платежі можуть підлягати зарахуванню не тільки в державні (федеральні і регіональні) бюджети або бюджетів органів місцевого самоврядування, вони можуть виступати засобом освіти різного роду фондів. Податок не перестає бути податком тільки на підставі того, що законодавець встановлює необхідність зарахування виплачуваних сум крім бюджетних рахунків на рахунки яких-небудь організацій.

У Російській Федерації в 1990 рр. велися гострі дискусії, чи слід відносити до податків платежі до державних соціальних позабюджетних фондів. Якщо вважати, що до податків відносяться тільки платежі, суми по яких зараховуються до державних бюджетів та бюджетів органів місцевого самоврядування, то платежі у державні соціальні позабюджетні фонди слід виключати з числа платежів податкового характеру. Держава має право самостійно встановлювати, куди зараховуватимуться суми тих чи інших платежів. Аналогічні виплати у США зараховуються до федерального бюджету, а у Франції - в позабюджетні фонди. Природа цих платежів не змінюється в залежності від адресності їх зарахування. Аналогічна ситуація виникає з платежами до державних цільових позабюджетних фондів (наприклад, дорожні).