Навчальний матеріал до уроку

План вивчення теми

1. Основні відомості про митця Євгена Плужника.Один із провідних поетів “розстріляного відродження”.

2. “Громадянський інтим”, сповідальність, ліричність, філософічність лірики.

3. Урівноваженість душевного стану ліричного героя, мотив туги за минущістю краси, гармонією світу і людини, мить і вічність у чуттєвому вираженні.

Практичне заняття.

1. Розповісти про поета Є. Плужника, його трагічну долю.

2. Проаналізувати вірші, виділити основні мотиви, настрої, визначити роль у них метафори та інших художніх засобів.

3. Порівняти поезії Є.Плужника з поезіями М.Рильського, П.Тичини, визначити спільне і відмінне.

4. Висловити власні судження з приводу втрати душевної гармонії та способів її повернення.

НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ

26 грудня 1898 р. народився в багатодітній родині дрібного купця Павла Плужника в слободі Кантемирівці Богучарського повіту Воронезької губернії. У родині було восьмеро дітей, які, успадкувавши від матері сухоти,один за одним покидали світ. Мати була зайнята, тож Євген жив під опікою сестри Ганни.

Учився в сільській школі, потім у кількох гімназіях - у Воронезькій гімназії (виключений за участь у нелегальних гуртках), у Богучарі, Ростові, Боброві.

1918 р. разом із родиною переїхав на Полтавщину. Вчителював у початковій школі села Велика Богачка, викладав мову та літературу.

З 1920 року навчався у Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті, навчання покинув, щоб спробувати свої сили як актор у мандрівній трупі. З 1921 року поет навчався у Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, але покинув навчання через туберкульоз.

З 1923 року Євген працював у редакціях, був перекладачем, а вечорами продовжував самоосвіту й писав вірші. 1923 року одружився з Галиною Коваленко.

1923 р. Микола Зеров залучає Євгена Плужника до Асоціації письменників (Аспис), що об’єднувала тоді всю «непролетарську» літературу Києва.

У 1923 р. у київській газеті «Більшовик» та журналі «Глобус» з’являються перші вірші, підписані псевдонімом Кантемирянин.

1924 р. Є. Плужник стає членом письменницької групи «Ланка», яка 1926 р. перетворюється на «Марс» (Майстерня революційного слова).

1926 р. завдяки дружині поета, Галині Коваленко, вийшла у світ перша книжка віршів Євгена Плужника під назвою «Дні».

1927 р. виходить друга й остання прижиттєва поетична збірка Є.Плужника «Рання осінь», яка мала прихильну рецензію Ю. Меженка, а іншими розкритикована.

1933 р. — збірка поезій під назвою «Рівновага», яку Плужник підготував до друку, лишилася ненадрукованою: разом із багатьма своїми друзями й колегами по перу він потрапив у жорна репресивної машини. Ці вірші увійшли до «Вибраних поезій» Є. Плужника 1966 року.

4 грудня 1934 р. виписаний ордер на арешт письменника.

25 березня 1935 р. Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання. Заміна розстрілу на заслання не давала поетові жодних шансів на порятунок. Північ із суворими умовами полярного клімату та напівголодне життя в’язнів у казармах для людини, хворої на легені, означали вірну смерть.

2 лютого 1936 р. Євген Плужник помер у соловецькій тюремній лікарні від сухот. Перед смертю розпорядився, щоб його верхній одяг і пальто передали тим, до кого він прихилявся, хоч знав, що його побажання не буде виконано. Передбачив наближення смерті. Попросив у санітара води: «…вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру». Похований на табірному кладовищі на Далеких Соловках. Могила не збереглася.

Реабілітований у серпні 1956. Умовна могила — на Байковому кладовищі у Києві. На будинку в Києві на Прорізній вулиці, де у 1923–1934 жив Євген Плужник встановлена меморіальна дошка.

Є. Плужник – автор збірок «Дні» (1926), «Рання осінь» (1927) та «Рівновага» (1933, опубліковано в Аугсбурзі 1948, в Україні – 1966), написав роман «Недуга» («Сяйво», 1928), п’єси «Професор Сухораб» (1929), «У дворі на передмісті» (1929), «Болото» (текст невідомий), віршована п’єса «Змова в Києві» («Шкідники», «Брати»). Перекладав «Невський проспект» та «Одруження» Миколи Гоголя, «Похлібці» та «Злодії» Антона Чехова, «Тихий Дон» Михайла Шолохова, «Дитинство» й «Отроцтво» Л. Толстого, «Діло Артамонових» М. Горького, «Острів попелятих песців» Я. Кальницького, «Зруйновані гнізда» І. Кіпніса.

Спільно з В. Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926, 1927).

Автор вірша в оповіданні Валер’яна Підмогильного «Третя революція». Написав кілька сценаріїв, однак фільми не були поставлені. Доля сценаріїв невідома.

Збірки поета відбивають його тяжіння до філософії екзистенціалізму, що почала формуватися в Європі. У його творах категорії самотності, страху та страждання покликані висвітлити антигуманність світу, пояснити, чому життя гірке й знецінене, яке місце людини в історії, підказати духовні орієнтири. Сила Плужника-екзистенціаліста — в гуманізмі, стоїцизмі, увазі до інтенсивного духовного життя людини, у порушенні важливих і хвилюючих проблем буття людини XX ст.

Плужник — митець-експресіоніст. Для нього світ позначений людськими стражданнями, болями, невинними смертями. Про громадянську війну в Україні він пише як про вселюдське лихо, всесвітні суспільні катаклізми. У центрі його ліричних мініатюр — картини розстрілів, безжально обірваного молодого життя, трагічна доля людини, безглуздя ситуації, коли брат убиває брата. З глибоким психологізмом змальовує епізоди розстрілів, спричинених «звичною жорстокістю», дією антигуманних сил.

У річищі поетики експресіонізму Є. Плужник нехтує конкретним на користь узагальнення, майже алегорії. Експресіоністська поезія Плужника будувалась, за словами М. Рильського, на поетиці «короткого удару», щоб такими емоційно разючими образами передати жахливу руїну України. Цим він нагадує Василя Стефаника.

Євген Плужник мав могутній талант лірика, щоб замикатися лише в експресіонізмі. Придивлявся він до поетики імпресіоністів та неокласиків. Тому його творчій манері притаманні, за словами Миколи Бажана, «філігранна витонченість образів, досконалість побудови поезій, інтелектуальна гра нюансами емоційної та звукової сфери».

Віршам Плужника притаманний глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.

До збірки «Дні» входить поезія «Для вас, історики майбутні…»

Для вас, історики майбутні,

Наш біль — рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Забудь про вистраждані свята,

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята, —

— Агов!

Якийсь дідок нудний напише,

— Війна і робітничий рух…

О, тихше!

— Біль не вщух!

Паспорт твору «Для вас, історики майбутні…»

Жанр: громадянська лірика.

Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання,і про них навряд чи напишуть майбутні історики

Ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і справедливість.

Основна думка: людське життя — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

Римування: перехресне.

Віршований розмір: ямб.

Художні засоби:

· метафори — росила землю кров, мовчи, душе

· епітети — рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний

· риторичні окличні речення

— Наш біль — рядки холодних слів!

— Агов!

О, тихше!

— Біль не вщух!

· риторичні звертання:

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Мовчи, мовчи, душе підтята.

· інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні.

Висновок: Людське життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі. На відстані все здається більш простим, зрозумілим. Тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. Але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. Автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього.

До збірки «Рання осінь» входить поезія «Вчись у природи творчого спокою» (1927).

Вчись у природи творчого спокою

В дні вересневі. Мудро на землі,

Як від озер, порослих осокою,

Кудись на південь линуть журавлі.

Вір і наслідуй. Учневі негоже

Не шанувати визнаних взірців,

Бо хто ж твоїй науці допоможе

На певний шлях ступити з манівців?

1927

Паспорт твору «Вчись у природи творчого спокою» (1927)

Тема: взірець для творчої людини - природа, у якій все гармонійно поєднане, включене в життєвий коловорот.

Ідея: захоплення красою навколишнього світу і біль з приводу відсутності душевної гармонії,заклик шанувати природу, тому що все минеться, а людина все одно буде бажати гармонії з довколишнім світом.

Основна думка: людині притаманно сумніватися, помилятися. Тому і потрібно вчитися у природи, прислухатися до свого серця, своєї натури як частки цієї природи. І вірити, мати якісь ідеали, співзвучні загальнолюдським, щоб не схибити, не піти манівцями.

Жанр: пейзажна й філософська лiрика.

Римування: перехресне.

Віршований розмір: ямб

Художні особливості твору:

порівняння – як від озер, порослих осокою,

інверсія – дні вересневі,

риторичні запитання - хто ж твоїй науці допоможе

На певний шлях ступити з манівців?

Поезія «Вчись у природи творчого спокою» побудована за допомогою дієслів у формі наказового способу. У такий спосіб підкреслено життєвий досвід ліричного героя. У поезії «Вчись у природи творчого спокою» утверджується філософська думка про те, що взірцем для творчої людини має бути природа. Тільки в її «творчому спокої» все досконале й гармонійне, тому у творі звучить заклик шанувати «визнаний взірець» – природу.

Вірш, що ввійшов до збірки «Рівновага» – «Ніч.., а човен – як срібний птах!..» – це мариністично-символічна поетична мініатюра, сповнена неоромантичного світовідчування. Вона нагадує симфонію, у якій почуття ліричного героя й морські краєвиди зливаються в один візерунок, характеризують макрокосмос і мікрокосмос душі ліричного героя, його бунтівливу вдачу. Водночас морська стихія є втіленням вічності, що підносить душу людини до космічних вершин, до абсолюту світла. Ліричний герой поезії Є.Плужника усвідомлює себе часткою космосу.

Нiч... а човен – як срiбний птах!

(Що слова, коли серце повне!)

Не спiши, не лети по сяйних свiтах,

Мiй малий ненадiйний човне!

I над нами, й пiд нами горять свiти...

I внизу, i вгорi глибини...

О, який же прекрасний ти,

Свiте єдиний.

Паспорт поезії – «Ніч.., а човен – як срібний птах!..»

Тема: відтворення врівноваженості душевного стану ліричного героя, мотиву туги за минущістю краси, щирих особистих почуттів людини, пов’язаних із роздумами про те, що людське життя сповнене радості, гармонії, а подекуди — непевності й смутку.

Ідея: возвеличення любові до всього, що пов’язано з людським життям, вибором людиною життєвого шляху, глибокого зачарування красою свiту.

Основна думка: с віт такий глибокий і й незбагненний, але в цьому його краса й привабливість, те, заради чого варто жити. О, який же прекрасний ти, Свiте єдиний.

Жанр: філософська лірика.

Римування: перехресне

Художні особливості твору:

образи-символи: образ човна - символ людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою свiту:

метафори: горять свiти, не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне! (абстрактне, переносне значення, метафора, що може означати і людське життя, і вибір шляху людиною, і мрію).

полісиндетон – нагромадження у фразі великої кількості сполучників з метою підкреслення роздумів ліричного героя про глибину й незбагненність світу

I над нами, й пiд нами горять свiти...

I внизу, i вгорi глибини...

епітети - по сяйних свiтах, малий ненадiйний човне,

порівняння – човен – як срiбний птах інверсія – свiте єдиний

риторичне звертання – Не спiши, не лети по сяйних свiтах,

Мiй малий ненадiйний човне!

О, який же прекрасний ти,

Свiте єдиний.

риторичні оклики – Що слова, коли серце повне!

Нiч... а човен – як срiбний птах!

У творчому доробку Євгена Плужника небагато інтимних віршів. Один із них – «Річний пісок» (із збірки "Рання осінь")