Рисунок 10.1 – Криві ефективної магнітної сприйнятливості гірських порід при різній товщині

Границі шарів достатньої потужності (h > 21 _с)визначаються точками, де величина сигналу дорівнює половині його максимального значення Δ χ _max/2, тобто потужність таких пластів визначається шириною аномалії на рівні половини її максимального значення Δ χ _{п max}. З зменшенням потужності пластів точки з координатами Δ χ _{п max}/2 зміщаються щодо границь пласта в бік вміщуючих порід.

Метод магнітної сприйнятливості найбільш ефективний при дослідженні розрізів свердловин, пробурених на магнетитових і титаномагнетитових родовищах. Його можна застосовувати також для виявлення в розрізах свердловин скупчень бокситів, марганцевих, хромітових, нікелевих, сидеритових і олов’яних руд.

Основні геологічні задачі, розв’язувані методом МС при вивченні розрізів свердловин, складаються в літологічному розчленовуванні розрізів і їх кореляції, виділенні рудних зон, визначенні змісту заліза в магнетитових рудах, одержанні даних про величину магнітної сприйнятливості порід для інтерпретації аномалій магнітного поля, відзначених магніторозвідкою.

Літологічне розчленовування розрізів свердловин за методом МС базується на різній магнітній сприйнятливості порід. Найбільші величини χ _П характерні для магнетиту і титаномагнетиту, за ними йдуть ультраосновні породи (габро, діабази, порфірити й ін.), потім кислі породи (граніти, гранодіорити). Найнижчими значеннями χ _п володіють карбонатні і гідрохімічні осадки.

Виділення в розрізах руд базується на їх високій, порівняно з вміщуючими породами (глинами, піщаниками, карбонатами), магнітної сприйнятливості. Процентний вміст заліза в рудах визначається по залежності величини магнітної сприйнятливості від кількості, що міститься в них магнетиту.

Контрольні запитання

Фізичні основи методу магнітної сприйнятливості.

2. Форма кривих каротажу магнітної сприйнятливості та їх особливості.

3. Задачі, які вирішуються за допомогою магнітної сприйнятливості.

Список використаної літератури

5. Д.И. Дьяконов, Е.И. Леонтев, Г.С. Кузнцов. Общий курс геофизических исследований скважин. М.: Недра. 1977. 432 с.

6. Геофизические методы исследования скважин. Справочник геофизика. - М.: Недра, 1982.

7. Техническая инструкция по проведению геофизических исследований скважин. М.: Недра, 1963.

8. А.М. Блюменцев, Г.А. Калистратов, В.М. Лобанков, В.П. Цирюльников. Метрологическое обеспечение геофизических исследований скважин. М.: Недра. 1991. 266 с.