2020-09-24
130
Беручи до уваги результати нашого дослідження, нами було розроблено такі методичні рекомендації для психолога у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства:
Соціальний педагог повинен сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних та внутрішньосімейних конфліктів, виявляти факт жорстокого поводження з дитиною в сім’ї; допомагати, піклуватись та давати поради різним сторонам, причетним до випадків насильства в сім’ї, проводити для цього соціальні розслідування;
Спеціаліст повинен вивчати особистість та його референтну групу, у відповідності до цього має знати засади психолого-педагогічної діагностики і вміти розробляти програму психолого-педагогічного діагностування як дитини, так і її оточення;
Соціальний педагог повинен обов’язково повідомляти про вчинене над дитиною насильство, якщо така інформація стала йому відома, до відповідних органів. Відповідно до цього необхідно внести корективи до етичного кодексу соціального педагога, оскільки він не має права розголошувати приватну таємницю клієнта, і в деяких випадках це може зашкодити безпосередньо дитині.
|
|
|
Соціальний педагог за необхідності має допомогти в госпіталізації дитини, яка потребує медичної допомоги і є жертвою насильства. Він має володіти необхідним базисом медичних знань, щоб розпізнати характерні ознаки насильства [16, с. 55].
Фахівець має приймати заходи щодо попередження випадків жорстокого поводження з дітьми, займатись стосовно цього явища профілактичною роботою. Відповідно до цієї функції пропонуємо схему діяльності соціального педагога на трьох рівнях профілактики явища жорстокого поводження та перелік основних дій:
І. Первинна профілактика:
Інформованість суспільства про проблему.
Соціально-економічна підтримка сім’ї.
Програми з соціальної охорони здоров’я.
Робота з суспільними організаціями і молодіжними центрами.
Якісна медична допомога вагітним, матерям, новонародженим, дітям.
Пропаганда позитивного материнства і батьківства.
Пропаганда ненасильства, включаючи шкільні заходи.
ІІ. Вторинна профілактика:
Виявлення сімей високого ризику.
Пропаганда ненасильства (сім’я, школи, ЗМІ).
Аналіз законодавства, виявлення недоліків і проблем регулювання законодавства.
Створення міжвідомчої системи попередження насильства в сім’ї (міжвідомчі комісії; органи охорони здоров’я і соціального розвитку; правоохоронні органи; органи освіти; РАГС; органи опіки і піклування; суспільні організації і молодіжні центри).
|
|
|
ІІІ. Третинна профілактика:
Рання діагностика і кваліфікація.
Реабілітація постраждалих від насильства
Міжвідомче співробітництво, включаючи медичну, соціальну допомогу, юридичне, психологічне, інформаційне консультування тощо.
Підготовка кадрів в системі правоохоронних органів, соціального захисту, освіти, охорони здоров’я тощо.
Розробка статистичних форм, збір статистичної інформації.
Розробка пропозицій про внесення змін до законодавства.
Розробка і проведення освітніх програм.
Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам. Наводимо перелік знань, які, на наш погляд, є необхідними для роботи соціального педагога.
Визначають:
Соціальний педагог повинен знати:
Права дитини в сім’ї, суспільстві, в освітніх закладах, обов’язки та відповідальність батьків, педагогів щодо дітей.
Перелік та повноваження служб, які опікуються дітьми, захищають їх права, створюють умови для реалізації прав та свобод, законних інтересів.
Свої права та обов’язки при захисті прав дітей (у випадках представництва інтересів дітей в установах і службах), виявлення ситуацій жорстокого поводження з дітьми.
Права дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.
Основи соціального захисту дітей.
Сутність насильства щодо дитини та його юридичні наслідки.
Ознаки торгівлі дітьми, безпритульність, експлуатації праці дітей, соціального сирітства, комерційної сексуальної експлуатації дітей.
Соціальний педагог повинен вміти:
Розпізнавати випадки порушень прав дитини, жорстокого поводження з нею.
Звертатись до державних та недержавних установ і організацій з метою захисту та представництва прав та інтересів дитини.
Взаємодіяти з сім’єю дитини, державними та недержавними установами з проблем захисту прав дитини.
Передбачати можливі ситуації порушення прав дитини і створювати умови для запобігання їх виникнення [10, с. 5].
Соціально-психологічна реабілітація в закладах соціального захисту спрямована на гальмування й усунення негативних особистісних рис вихованців шляхом забезпечення їх біогенних, психогенних і соціогенних потреб - об’єктивного нестатку організму в певних умовах, який забезпечує його життя і розвиток. Відповідно до Конвенції ООН про права дитини, забезпечення прав дитини означає задоволення її основних потреб, без чого дитина не може нормально жити й розвиватися.
Забезпечення біогенних потреб закладами соціального захисту полягає в повноцінному харчуванні вихованців, достатньому і спокійному сні, відпочинку, фізичних навантаженнях, що не шкодять їх здоров’ю, належному догляді та лікуванню, коли дитина хворіє, а також в інформуванні дітей та наданні порад із питань, які стосуються здоров’я, здорового способу життя, враховуючи сексуальну освіту, шкідливість куріння, вживання алкоголю, наркотиків тощо (особливо для старших дітей). Задоволення таких потреб забезпечує фізичне здоров’я дитини.
Психогенні потреби дитини насамперед стосуються всіх аспектів її когнітивного розвитку: отримання необхідної інформації, забезпечення свободи висловлювань, активізація інтелектуальної діяльності.
Щоб задовольнити естетичні потреби вихованців, важливо забезпечити умови для читання цікавої літератури, гри на музичних інструментах, відвідування виставок, концертів, інших видів мистецької діяльності. Дитина, яка тяжко переживає наслідки різних форм насильства над нею, потребує нових відчуттів: успіху, приємних вражень, захоплень, відкриттів.
Тісний зв’язок з емоційним розвитком має сформувати в дитини усвідомлення себе як окремої і цінної особистості, приналежність і прийняття сім’єю, однолітками і суспільством. Дитині для повноцінного розвитку важливо усвідомити свій образ, своє «Я», поважати себе, адекватно оцінювати себе, мати правильну гендерну орієнтацію тощо. Це починає діяти на основі формування системи цінностей особистості, що виконують функцію регулятора життєдіяльності.
|
|
|
Для соціалізації дитини найбільше значення мають соціогенні потреби й їх задоволення. Зокрема, неабияку роль для повноцінного зростання мають сімейні та соціальні стосунки. У міжособистісній взаємодії в сімейному середовищі формуються духовні якості особистості: доброта, чуйність, відповідальність, альтруїзм, чи навпаки - бездуховність. Саме тому надзвичайно важливе значення для розвитку дитини мають стабільні і сповнені любов’ю стосунки із батьками (опікунами), братами, сестрами; можливість розвивати співчуття, ставлячи себе на місце іншого, дружба з однолітками та іншими важливими особами, а також реакція сім’ї на ці стосунки [17, с. 159].
Процес реабілітації повинен здійснюватися паралельно з допомогою соціальних працівників, психологів та інших фахівців дитині та її батькам. Активну роботу з біологічною родиною слід спрямувати на співробітництво з батьками, надання допомоги в пошуку сімейних ресурсів щодо вирішення внутрішньосімейних проблем, які перешкоджають нормальним контактам із дитиною. З батьками, які вчинили насильство або не перешкоджали його вчиненню над своєю дитиною, слід провести бесіду. Завдання спеціаліста - спрямувати їх співпрацювати зі спеціалістами, зацікавити у спільній роботі, показати її користь, а також контролювати сімейну ситуацію, щоб створити безпечну обстановку для дитини при її поверненні в родину.
Важливе завдання закладу соціального захисту - створити навколо дитини «реабілітаційний простір», особливо доброзичливу, позитивну, комунікативно емоційну атмосферу; забезпечити гарні побутові умови, змістовну й цікаву зайнятість дитини, залежно від її віку та інтересів. Важливо, щоб у закладі, починаючи із прийомного відділення, було все необхідне, що відволікає дитину від переживань і тривоги, яку вона постійно відчуває: іграшки, книги, настільні ігри (шахи, шашки, пазли, теніс), акваріум, приладдя для малювання, ліплення, цікаві головоломки, магнітофон (телевізор) тощо. Дитина обов’язково повинна мати можливість написати листа рідним чи зателефонувати додому.
|
|
|
Для утвердження власної незалежності від дорослих дитині слід оволодіти відповідними знаннями, уміннями та навичками. Незалежність насамперед формується з навичок самообслуговування (комплекс дій, що дозволяє дитині самостійно підтримувати себе й особисті речі в тому стані, який відповідає прийнятим санітарно-гігієнічним і соціально-побутовим нормам). Такі навички дуже важливі для самоствердження дитини. Оволодіння ними дає дитині можливість самотужки розв’язувати соціально-побутові проблеми: уміння одягатися, їсти, безпечно поводитися на дорозі тощо.
У процесі соціально-психологічної реабілітації дитини використовуються різні методи й форми роботи, зокрема, проводяться індивідуальні й групові виховні заходи, психотерапевтичні заняття, спрямовані на розвиток позитивних рис особистості дитини, її інтересів, корекцію негативних звичок і поведінки, формування вміння підтримувати доброзичливі стосунки в дитячому колективі та з дорослими. Психотерапія може проводитись в індивідуальній і груповій формах з використанням арт-терапії, ігрової терапії, пісочної терапії та інших методів реабілітації, природних для дітей.
Важливим є питання підготовки персоналу до роботи з дітьми-жертвами, які мають девіантну поведінку, схильні до конфліктів з іншими вихованцями та дорослими. Реабілітаційна робота з такими дітьми повинна будуватися на взаємній довірі між працівниками та ними. Грубе ставлення до них, застосування фізичної сили, інших протиправних дій, навіть у випадках брутального порушення дітьми норм поведінки, є неприпустимими. Кожен працівник, який відповідно до свого службового обов’язку працює з дітьми, повинен розуміти, що в усіх його діях, які стосуються дітей, слід дотримуватися їхніх інтересів і будь-яка робота з ними повинна ґрунтуватися на глибокому розумінні різновікової дитячої психології, психології девіантної поведінки тощо.
Позитивну поведінку дітей у закладі слід стимулювати винагородами: подарунками, участю в цікавих екскурсіях, туристичних походах, відвідуванням театру, змаганнями за честь закладу чи групи, трудовими десантами тощо. Практика вчасно похвалити дитину за охайний вигляд, виваженість у стосунках з іншими вихованцями, добре виконану роботу чи домашні завдання, наполегливість у навчанні, небайдужість до невдач інших дітей, яка діє в закладі на постійній основі, прискорює реабілітаційний процес. Дітей слід навчити аналізувати свою поведінку, самостійно оцінювати її.
Неодмінною умовою успішності процесу психолого-соціальної реабілітації є його цікавість для дитини. Ефективними та апробованими на практиці є такі форми роботи:
групові ігри, коли діти самі обирають, планують, розробляють умови та проводять гру;
групові обговорення, коли діти розповідають про себе, діляться своїми спогадами, почуттями та тривогами, мріями й планами на майбутнє;
участь дітей у роботі гуртків, спортивних секцій, студій;
використання непередбачених ситуацій, інсценування;
екскурсії: відвідування музеїв, виставок, історичних пам’яток дозволяє дітям відкрити для себе нові грані життя;
переказування дітьми оповідань, історій чи казок. Така діяльність допомагає дитині висловити свої почуття й думки щодо поведінки того чи іншого персонажу, сприяє засвоєнню дитиною моральних цінностей та позитивної поведінки;
рольова гра. Ця форма діяльності дає дітям можливість перевірити себе в різних ролях, випробувати різні види поведінки та вільно висловити свої емоції. Наприклад, сором’язливій дитині можна доручити виконувати роль наполегливої, самовпевненої особистості, а бешкетнику - роль тихої, стриманої людини. Для того, щоб уникнути суперечок у групі, необхідно пояснити заздалегідь, що немає «хороших» і «поганих» ролей, цінується лише майстерне виконання ролі актором. У разі конфлікту за допомогою рольової гри можна знизити напругу та разом віднайти рішення, запропонувати дітям помінятися ролями. Наприкінці рольової гри необхідно підбити підсумки, надаючи дітям можливість поділитися враженнями та розповісти, чого вони навчились.
Цікавою для дітей та корисною для формування в них освітніх знань та світогляду є групова робота в секціях. Секції можуть називатися по-різному: «Подорож країнами світу», «Сім чудес України», «Я вмію захистити свої права», «Я правильно поводжу себе в школі та громадських місцях» тощо. Ведуть секції педагоги та старші вихованці. Для секцій дітей поділяють на групи. У секціях на них чекає цікаво підібраний тематичний матеріал, кросворди, питання, заготовки тощо. Робота в секції передбачає попередню підготовчу роботу з дітьми, читання енциклопедій, підручників, перегляд новин по телевізору, тренування в різних видах робіт. За результатами роботи в секціях діти отримують бали. Групи-переможці нагороджуються призами[21, с. 105].
Старших вихованців слід залучати до участі в дебатах на різну тематику: «За й проти вживання наркотиків, паління», «Що важливіше, ким бути чи яким бути» тощо. При організації дебатів важливо передбачити відповіді на основні питання з інших джерел - за допомогою демонстрації фільмів, коментарів фахівців із того чи іншого питання тощо.
Реабілітаційні заходи слід планувати й реалізовувати таким чином, щоб вони приносили дітям задоволення, надавали позитивну підтримку та дозволяли займатися тим, що цікавить дітей відповідного віку.
У кожному закладі соціального захисту застосовуються різні форми роботи для ефективності соціально-психологічного реабілітаційного процесу. Найпоширенішими є мистецька та працетерапія, навчання дітей, виховання громадянина та патріота, формування здорового способу життя, організація дозвілля тощо.
Мистецька терапія - це малювання, організація конкурсів малюнків (плакатів), виготовлення виробів із природного матеріалу (глини, лози, квітів, плодів тощо), спів та декламування, складання казок, віршів, оповідань, приказок, відтворення народних традицій, моделювання одягу та показ моделей тощо. Мистецькі заняття дозволяють дітям висловити свої почуття, відчути захоплення від побаченої картини, почутої мелодії, намагатися самостійно намалювати пейзаж чи виліпити фігурку тварини.
Мистецтво допомагає дитині відволіктися від переживань, зняти стресовий стан. Залучення дитини до мистецької діяльності дає можливість вихователю краще зрозуміти дитину. Крім того, мистецькі заняття, за умови правильного планування та проведення, можна ефективно використовувати для виховання в дітей навичок соціальної взаємодії.
Урахування вікових особливостей дітей при виборі форм роботи з ними
| Вік дітей | Форми роботи |
| 3-6 років | Формування навичок самообслуговування: особистої гігієни, прибирання робочого місця, одягу, ліжка, іграшок тощо; ігри (сюжетно-рольові), малювання, установка на зображення (ліплення) персонажів казки під час її читання, співи, заняття з підготовки до школи, виразне читання та вивчення віршів, інсценування, читання та переказ казок, історій, складання пазлів тощо. |
| 7-12 років | Формування навичок особистої гігієни, прибирання, навчальна праця, виразне читання та аналіз прочитаного з висловлюванням власної думки, робота в бібліотеці, зокрема з довідковою літературою, енциклопедіями, участь у роботі дитячого «парламенту», формування гарного смаку, уміння естетично гарно та модно одягатися, підбирати одяг, взуття, зачіску, працювати з відповідною літературою, започаткувати школу моделювання одягу, рольові ігри, інсценування, виконання завдань та установок: під час читання твору вихователем (намалюй пейзаж, персонажів, опиши поведінку тощо), участь у проведенні конкурсів, мистецька терапія, працетерапія, спортивні ігри та змагання, відвідування секцій, догляд за тваринами тощо |
| 12 років та старші | Вищезазначені форми діяльності з більшою ініціативністю та самостійністю, спонукання до розвитку мови, висловлювання власної позиції, широке застосування таких форм роботи з дітьми як проведення диспутів, дебатів тощо |
Працетерапія - це формування в дитини трудових навичок, поваги до праці та людей праці, усвідомлення необхідності працювати, щоб забезпечувати свою життєдіяльність, прагнення до порядку та бажання оволодіти навичками майбутньої професії, вироблення звички допомагати, турбуватися про інших людей, піклуватися про тварин, доглядати за рослинами [19, с. 189].
Працетерапія наповнює життя дитини новим значенням у різних видах діяльності: побутової (виконання режиму дня, догляд за своїм одягом, переодягання шкільної форми в домашню, дотримання особистої гігієни), навчальної (організація підготовки домашніх уроків, складання портфеля тощо), трудової (визначити послідовність виконання заданого трудового доручення, підготувати інструменти, приладдя, виконати доручення, прибрати робоче місце, скласти інструменти тощо), творчої (підготувати місце для малювання, виготовлення аплікації тощо, відібрати необхідні приладдя та матеріали, подумати, який сюжет творчої роботи буде виконуватися, продумати скільки часу необхідно на виконання цієї роботи). Фізична праця на свіжому повітрі гартує здоров’я вихованців. Навесні та влітку вони вчаться висаджувати квіти, дерева, доглядати за ними, прибирати територію. Отже, набираються досвіду господарювати, уміти правильно та естетично облаштувати подвір’я, вивчати особливості рослин.
Якщо привчати старших дітей допомагати доглядати за меншими, формувати в них навички самообслуговування, то це одночасно виховує і моральні якості підлітків. Вони не зможуть образити менших від себе за віком, стануть терплячішими до братиків і сестричок.
Одним із напрямів працетерапії є професійна орієнтація дітей підліткового віку. Насамперед потрібно провести велику підготовчу роботу щодо формування в старших вихованців знань про професії, уміння адекватно оцінити свої бажання оволодіти тією чи іншою професією та свої можливості.
Необхідно проводити поглиблене психологічне обстеження дитини, щоб виявити особливості її характеру, поведінки та проблем, визначити завдання реабілітаційного процесу, а також психологічні й педагогічні чинники, які можуть позитивно впливати на цей процес або гальмувати його, виявити дезорганізацію, дезадаптацію дитини (почуття тривоги, страху, агресивності тощо).
Психологічну роботу з дитиною слід спрямувати на нейтралізацію відчуження дитини шляхом корекції її кризового стану та встановлення довірливих стосунків між дитиною та спеціалістами.
Психотерапію можна проводити в індивідуальній та груповій формах із використанням різних методів, які застосовуються для дітей.
Мета надання психологічної допомоги дітям-жертвам насильства:
сформувати позитивну «Я»-концепцію дитини-жертви;
удосконалити вміння, навички та здібності для позитивних почуттів, правильної поведінки, встановлення довірливих стосунків з іншими;
відновити почуття власної гідності й позитивне ставлення до себе, здатність до саморозуміння;
розвинути і вдосконалити соціальні якості особистості дитини;
сформувати вміння самостійно приймати рішення;
корегувати «сексуалізовану» поведінку.
Психотерапія дитини-жертви є основою реабілітації й здійснюється поступово. До цього процесу входить психологічна діагностика, корекція, відповідна терапія, відновлення психічного здоров’я та самопочуття дитини. Зокрема, в основі психолого-педагогічних обстежень лежить діагностика стану дитини (визначення психологічного стану, умов життя та виховання в сім’ї, з’ясування індивідуальних особливостей розвитку, особистісних якостей, інтересів, причин самовільного місця проживання та навчання, втечі з родини та ін.). Надання такої допомоги - складний і довготривалий проуес. Вплинути на дитину будь-якого віку з важким життєвим досвідом, негативною оцінкою себе й власних можливостей, що перенесла різні травми (психічні, фізичні, сексуальні), відчула нестачі любові й піклування з боку батьків, має різні деривації, зіткнулася з відчуженням з боку суспільства та держави, надзвичайно складно. Це вимагає особливих знань, опанування спеціальними методами та прийомами, особливої організації, що об’єднує багатьох спеціалістів різного профілю й дозволяє виявити, визначити й вирішувати проблеми дітей.
Досягнення поставленої мети - змінити поведінку дитини - необхідно вирішувати через покрокове виконання окремих психологічних завдань.
ВИСНОВКИ
Результати проведеного дослідження дали змогу зробити наступні висновки.
. Жорстоке поводження з дітьми набуло поширення і стало глобальною проблемою. В основі жорстокого поводження з дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного житті і родинного виховання в конкретній сім’ї. Виділяють такі види насильства: фізичне насильство, сексуальне насильство, психологічне насильство, економічне насильство, насильство в сім’ї, яке має комплексний характер. Причинами виникнення жорстокого ставлення до дітей можна назвати алкоголізм одного чи обох батьків, їх незрілість, егоїзм, прагнення до розваг, відсутність прив’язаності до дитини, небажана дитина (як привід і примус до укладення шлюбу), дитина з фізичними та психічними недоліками, від якого хочуть позбавитись.
Наслідки такого поводження з дитиною є досить тяжкими, як в фізичному, так і в психологічному плані і нерідко є летальними. Проблема жорстокого ставлення до дітей є міждисциплінарною проблемою, яка потребує комплексних зусиль соціальних, медичних спеціалістів, психологів, юристів тощо.
2. Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту.
Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.
Кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.
3. Проблематика насильства, незважаючи на всю її важливість і актуальність, дотепер не має єдиної теоретичної і дослідницької парадигми, у той час як і психотерапевтична практика, і ряд експериментальних даних вітчизняних і зарубіжних авторів ясно вказують на спільність ґенеза особистісних розладів різної специфіки і наслідків посттравматичного розладу, внаслідок пережитого насильства. Хоча кількість робіт, що вивчають вплив і наслідки насильства, збільшується, ця проблема стала предметом дослідження тільки в 60-ті роки минулого століття. До того часу існування феноменів інцесту і ґвалтування фактично заперечувалися. Суперечливість дослідницьких даних, у тому числі і статистичних, обумовлена також і відсутністю універсального уявлення про те, що вважати насильством. Не викликає сумніву той факт, що проблема насильства вимагає нових дослідницьких програм, оригінальних методологічних підходів, пильної уваги до специфіки психотерапевтичної роботи з дітьми і підлітками, що зазнали насильство.
4. Досліджувана проблема багатоаспектна і не може бути вичерпана даною працею. Багато питань чекають подальшого вивчення і вирішення. Зокрема: вивчення особливостей соціально-правового захисту дітей від сексуального насильства, незаконного використання дитячої праці, купівлі-продажу дитини тощо; а також потребує розробки окремих методик для роботи з такими категоріями дітей.
