Поняття про здатності

Здібності

(4 рік.)

Основні питання:

17. Поняття про здібності. Ознаки здібностей за Б.М.Тепловим.

18. Поняття про загальні та спеціальні здібності. Види здібностей.

19. Здібності та задатки. Потенційні та актуальні здібності.

20. Умови та передумови формування людських здібностей.

21. Рівень виразності здібностей.

Коли ми намагаємося зрозуміти й пояснити, чому різні люди, обставинами життя поставлені в однакові або приблизно однакові умови, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття здатності, думаючи, що різницю в успіхах можна цілком задовільно пояснити ними. Це ж поняття використається нами тоді, коли потрібно усвідомити, у силу чого одні люди швидше й краще, ніж інші, засвоюють знання, уміння й навички. Що ж таке здатності?

Термін «здатності», незважаючи на його давнє й широке застосування в психології, наявність у літературі багатьох його визначень, неоднозначний. Якщо підсумувати його дефініції й спробувати їх представити в компактній класифікації, то вона буде виглядати в такий спосіб:

1. Здатності - властивості душі людини, що розуміють як сукупність усіляких психічних процесів і станів. Це найбільш широке й самого старе з наявного визначень здатностей. У цей час їм практично вже не користуються в психології.

2. Здатності являють собою високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Дане визначення з'явилося й було прийнято в психології XVIII-XIX вв., почасти є употребимым й у цей час.

3. Здатності - це те, що не зводиться до знань, умінням і навичкам, але пояснює (забезпечує) їхнє швидке придбання, закріплення й ефективне використання на практиці. Це визначення прийняте зараз і найпоширеніше. Воно разом з тим є найбільш вузьким і найбільш точним із всіх трьох.

Значний внесок у розробку загальної теорії здатностей вніс наш вітчизняний учений Б.М.Теплов. Він^-те й запропонував третє з перерахованих визначень здатностей, на яке ми будемо опиратися. Уточнимо його, користуючись посиланнями на роботи Б.М.Теплова. У понятті «здатності», по його думці, укладені три ідеї. «По-перше, під здатностями розуміють індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини від іншого... По-друге, здатностями називають не всякі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності або багатьох діяльностей... По-третє, поняття "здатність" не зводиться до тих знанням, навичкам або вмінням, які вже вироблені в даної людини».

Здатності, уважав Б.М.Теплов, не можуть існувати інакше, як у постійному процесі розвитку. Здатність, що не розвивається, що на практиці людин перестає користуватися, згодом губиться. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна й художня творчість, математика, спорт і т.п., ми підтримуємо в себе й розвиваємо далі відповідні здатності.

Успішність виконання будь-якої діяльності залежить не від який-небудь однієї, а від сполучення різних здатностей, причому це сполучення, що дає той самий результат, може бути забезпечено різними способами. При відсутності необхідних задатків до розвитку одних здатностей їхній дефіцит може бути заповнений за рахунок більше сильного розвитку інших. «Однієї з найважливіших особливостей психіки людини, - писав Б.М.Теплов, - є можливість надзвичайно широкої компенсації одних властивостей іншими, внаслідок чого відносна слабість якої-небудь однієї здатності зовсім не виключає можливості успішного виконання навіть такої діяльності, що найбільше тісно пов'язана із цією здатністю. Відсутня здатність може бути в дуже широких межах компенсована іншими, високорозвиненими в даної людини».

Розглянемо питання про класифікації здатностей людини. Їх досить багато. У першу чергу необхідно розрізняти природні, або природні, здатності (в основі своєї біологічно обумовлені) і специфічні людські здатності, що мають суспільно-історичне походження.

Багато хто із природних здатностей є загальними в людини й у тварин, особливо вищих, наприклад — у мавп. Такими елементарними здатностями є сприйняття, пам'ять, мислення, здатність до елементарних комунікацій на рівні експресії. Ці здатності безпосередньо пов'язані з уродженими задатками, але не тотожні їм, а формуються на їхній основі при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми научения типу условнореф-лекторных зв'язків, оперантного обумовлювання, импринтинга й ряду інших. В іншому по своїх здатностях, по їхньому наборі й механізмам формування людина й тварини принципово відрізняються друг від друга. У людини, крім біологічно обумовлених, є здатності, що забезпечують його життя й розвиток у соціальному середовищі. Це загальні й спеціальні вищі інтелектуальні здатності, засновані на користуванні мовою й логікою, теоретичні й практичні, навчальні й творчі, предметні й міжособистісні.

Загальні здатності включають ті, котрими визначаються успіхи людини у всіляких видах діяльності. До них, наприклад, ставляться розумові здатності, тонкість і точність ручних рухів, розвинена пам'ять, зроблена мова й ряд інших. Спеціальні здатності визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду і їхній розвиток. До таких здатностей можна віднести музичний, математичний, лінгвістичний, технічний, літературний, художньо-творчий, спортивні й ряд інших. Наявність у людини загальних здатностей не виключає розвитку спеціальних і навпаки. Нерідко загальні й спеціальні здатності співіснують, взаємно доповнюючи й збагачуючи один одного.

Теоретические й практичні здатності відрізняються тим, що перші визначають схильність людини до абстрактно-теоретичних міркувань, а другі — до конкретних, практичних дій. Такі здатності на відміну від загальн і спеціальних, навпроти, частіше не сполучаються один з одним, разом зустрічаючись тільки в обдарованих, різнобічно талановитих людей.

Навчальні й творчі здатності відрізняються друг від друга тим, що перші визначають успішність навчання й виховання, засвоєння людиною знань, умінь, навичок, формування якостей особистості, у той час як другі — створення предметів матеріальної й духовної культури, виробництво нових ідей, відкриттів і винаходів, словом — індивідуальна творчість у різних областях людської діяльності.

Здатності до спілкування, взаємодії з людьми, а також предметно-деятельностные, або предметно-пізнавальні, здатності — найбільшою мірою соціально обумовлені. Як приклади здатностей першого виду можна привести мова людини як засіб спілкування (мова в її комунікативній функції), здатності міжособистісного сприйняття й оцінювання людей, здатності соціально-психологічної адаптації до різних ситуацій, здатності входити в контакт із різними людьми, розташовувати їх до себе, робити на них вплив і т.п.

Примеры здатностей предметно-пізнавального плану добре відомі. Вони традиційно вивчаються в загальній і диференціальній психології й іменуються здатностями до різних видів теоретичної й практичної діяльності.

Дотепер у психології переважна увага зверталася саме на предметно-деятельностные здатності, хоча здатності міжособистісного характеру мають не менше значення для психологічного розвитку людини, його соціалізації й придбання їм необхідних форм суспільного поводження. Без володіння мовою як засобом спілкування, наприклад без уміння адаптуватися до людей, правильно сприймати й оцінювати їх самих й їхні вчинки, взаємодіяти з ними й налагоджувати гарні взаємини в різних соціальних ситуаціях, нормальне життя й психічний розвиток людини були б просто неможливими. Відсутність у людини такого роду здатностей з'явилося б непереборною перешкодою саме на шляху перетворення його з біологічної істоти в соціальне.

В становленні здатностей до спілкування можна, імовірно, виділити свої етапи формування, свої специфічні задатки. Одним з них, імовірно, є вроджена здатність дітей реагувати на особу й голос матері. Вона обумовлює первинну форму спілкування у вигляді комплексу пожвавлення. Надалі до здатності емоційно спілкуватися додається, розвиваючись на її базі, здатність розуміти стану, угадувати наміру й пристосовувати своє поводження до настрою інших людей, засвоювати й випливати в спілкуванні з ними певним соціальним нормам.

Із психологічної точки зору соціальна норма поводження не що інше, як ідеально втілена у відповідних знаннях і вимогах здатність спілкуватися з людьми, поводитися так, щоб бути прийнятим і понятым ними. Засвоюючи соціальні норми, індивід здобуває здатність ефективно взаємодіяти з людьми. У повсякденному житті на звичному для нас мові ми не випадково називаємо людину, що знає норми етикету й уміє випливати їм, здатним спілкуватися з людьми.

З неменшою підставою здатностями можуть бути названі вміння переконувати інших, домагатися взаєморозуміння, впливати на людей. Що стосується вміння сприймати людей і давати їм вірні оцінки, то воно в соціальній психології давно вважається здатністю особливого роду. Більше того, протягом уже багатьох лет у спеціальній літературі активно обговорюється питання про вродженість або приобретенности цієї здатності, а також про можливості її розвитку в різних людей.

І міжособистісні, і предметні здатності взаємно доповнюють один одного. Завдяки їхньому сполученню людин одержує можливість розвиватися повноцінно й гармонійно.

Не окремі здатності безпосередньо визначають успішність виконання якої-небудь діяльності, а лише їхнє вдале сполучення, саме таке, яке для даної діяльності необхідно. Практично немає такої діяльності, успіх у якій визначався б лише однією здатністю. З іншого боку, відносна слабість якої-небудь однієї здатності не виключає можливості успішного виконання тієї діяльності, з якої вона зв'язана, тому що відсутня здатність може бути компенсована іншими, вхідними в комплекс, що забезпечує дану діяльність. Приміром, слабкий зір частково компенсується особливим розвитком слуху й шкірної чутливості, а відсутність абсолютного звуко-высотного слуху - розвитком тембрального слуху.

Здатності не тільки спільно визначають успішність діяльності, але й взаємодіють один з одним, впливаючи один на одного. Залежно від наявності й ступеня розвитку інших здатностей, що входять у комплекс, кожна з них здобуває інший характер. Такий взаємний вплив виявляється особливо сильним, коли мова йде про взаємозалежні здатності, що спільно визначають успішність діяльності. Сполучення різних високорозвинених здатностей називають обдарованістю, і ця характеристика ставиться до людини, здатному до многим різних видів діяльності.