1. Аитов Н.А. Понятия социальной структуры в современной социологии // СОЦИС. – 1996. – №7.
2. Бевзенко Л. Евристичний потенціал поняття соціальної біфуркації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. – №2. – С. 159 – 176 (соціальні процеси в соціальній структурі).
3. Бороноев А.О., Смирнов П.И. О понятиях "общество" и "социальное" // СОЦИС. – 2003. – № 8. – С. 3 – 11.
4. Заборовський В. Еволюція соціальної структури: перспективи генерації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. – №1. – С. 8 – 36.
5. Данильян О. Г. Социальные противоречия: Сущность, типология, формы проявления. – Х.: Основа, – 1998.
6. Щербина В. Інформаційне суспільство в контексті комунітарно-ліберальної альтернативи: понятійний аспект // Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2004. – № 4.
МАТЕРІАЛ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ
Сутність та основні елементи
соціальної структури
Суспільство – складна соціальна будова, яка характеризується структурно організованою цілісністю і багатозначними людськими відносинами. Внутрішня картина цієї соціальної будови віддзеркалюється в її соціальній структурі.
|
|
Соціальна структура суспільства – це сукупність його елементів і взаємозв’язків між ними.
Першоцеглинками соціальної структури суспільства є статуси і ролі. Докладно про поняття "статус" і "роль" мова йде в темі "Соціологія особистості". Тут же важливо наголосити, що перші надають їй статичність, усталеність, нерухомість, а другі – динамічність, рухомість. Будь-який статус складається із ролей, а ті – із сукупності прав і обов’язків, які за традицією суспільство закріплює за статусом. Права і обов’язки визначаються соціальними нормами. Соціальну структуру суспільства утворює сукупність пустих статусів, тобто не заповнених людьми.
Чим розвиненіше суспільство, тим більше в ньому статусів. В сучасному суспільстві одних тільки професійних статусів біля 40000, сімейно-шлюбних відносин понад 200, багато сотень політичних, релігійних, економічних, демографічних.
Соціальні статуси взаємопов’язані один з одним, але не взаємодіють між собою. Взаємодіють між собою тільки суб’єкти (власники, носії статусів, тобто люди). У соціальні відносини вступають не статуси, а їх носії.
Соціальні відносини зв’язують між собою статуси, але реалізуються ці відносини через людей – носіїв статусів.
Хоча статуси безпосередньо не вступають у соціальні відносини, а тільки опосередковано – через їх носіїв, вони головним чином визначають зміст і характер соціальних відносин.
Елемента соціальної структури:
– статуси і ролі;
– індивіди (люди);
– соціальні групи і спільноти;
|
|
– соціальні інститути і організації;
– соціальні взаємодії;
– соціальні відносини;
– соціальні функції.
В громадській думці з часом виробляється, з вуст в вуста передається, але, як правило, ні в яких документах не реалізується ієрархія статусів і соціальних груп, де одні цінуються і поважається більше інших. Місце в такій незримій ієрархії називається рангом.
Ролі на відміну від статусів, надають динамічності соціальній структурі суспільства, роблять її рухливою.
Соціальна роль є динамічною характеристикою статусу, це модель поведінки, орієнтованої на даний статус, на виховання прав і обов’язків, які приписані конкретному статусу. Але приписані правила поведінки – соціальні норми характеризують не статус, а саме роль. Роль має справу не з соціальними відносинами (як статус), а з соціальною взаємодією. Отже:
– соціальні ролі і соціальні норми відносяться до соціальної взаємодії;
– соціальні статуси, права і обов’язки, функціональний взаємозв’язок статусів відносяться до соціальних відносин;
– соціальна взаємодія характеризує динаміку суспільства, соціальні відносини – його статику.
Між статусом і роллю є проміжна ланка – очікування людей (експектакції). Скажімо, від професора студенти очікують досить визначеної поведінки – поведінки професора, а не поведінки прокурора на судовому процесі. Роль індивідуальна у відповідності із статусом. Тільки така поведінка, яка відповідає очікуванням тих, хто функціонально пов’язаний з даним статусом, називається роль.
Отже, соціальна роль неможлива без таких умов, як очікування членів групи, функціонально зв’язаних з даним статусом і соціальні норми, які фіксують коло вимог до виконання цієї ролі. Статус віддзеркалює схожість людей, а роль – їх відмінність.
Кожний індивід (або людина) може успішно себе утвердити, самореалізувати, зайняти той чи інший соціальний статус (статуси) і виконувати необхідні соціальні ролі в результаті входження, інтеграції в різні колективні утворення, особливі соціальні системи і підсистеми. в якості висхідної підсистеми в соціальній структурі людських відносин виступає соціальна група, яка виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство – група – особистість".
Соціальна група – це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об’єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами.
Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності.
Нестійкі групи відрізняються в основному випадковим характером і слабкою взаємодією між людьми. Це такі групи, як туристична, мітингуючий натовп, нейтральні глядачі на спектаклі і. т. п.; групи середньої усталеності – трудовий колектив фірми, студентська група, бригада будівельників і т. п.; усталені групи – такі, як нації або класи.
Великі соціальні групи – групи, які існують в масштабах країни в цілому (це нації, класи, соціальні верстви, професійні об’єднання і т. п.); середні соціальні групи – це, скажімо, мешканці Києва (або всієї Київської області), працівники Рівненської атомної електростанції і т.п.; малі соціальні групи – об’єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (діада) – трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім’я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т.п.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок.
Основоположником вчення про малі, групи вважають англійського соціолога Ч. Кулі, який на початку XX ст. ввів поняття "первинна група".
|
|
Формальною (офіційною) групою є об’єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда і т. п.).
Основні особливості малої групи:
– простий або опосередкований контакт між членами групи, міжособистісна взаємодія і взаємовплив;
– наявність загальної мети і діяльності, переживання спільних почуттів;
– внутрішньо-групова розподіленість функцій і соціальних ролей;
– спільність інтересів і соціальних норм, звичаїв, форм поведінки;
– певна локалізація у просторі і усталеність у часі.
Неформальна група складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об’єднують людей в більш або менш стійкі об’єднання (наприклад, сім’я, дружня компанія, злочинна зграя і т. п.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного.
За змістом соціальні групи можна поділити ще на п’ять груп:
– соціально-класові (верстви, стани, касти, класи);
– соціально-етнічні (роди, племена, народності, нації);
– соціально-демографічні (молодь, діти, батьки, жінки, чоловіки і т. п.);
– соціально-професійні, або корпоративні (вчителі, лікарі, шахтарі та ін.);
– соціально-територіальні (мешканці Автономної республіки Крим, областей, районів, міст і т. п.).
Соціальні спільноти – це емпірично фіксовані, реально існуючі об’єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об’єкт соціального впливу, володіє емерджентними властивостями, тобто знову виникає в результаті об’єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам.
|
|
Наприклад, у високо освітньому товаристві можуть бути люди з дуже низьким рівнем освіти або взагалі не освічені.
Основними історичними детермінантами формування соціальних спільнот є:
– умови соціальної реальності, які вимагають об’єднання людей (наприклад, захист від зовнішніх ворогів);
– спільні інтереси значної кількості індивідів;
– розвиток державності і виникаючі разом з нею форми організації людей у виді різних соціальних інститутів (наприклад, інституту права і законодавства);
– спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних (прямих і опосередкованих) контактів.
Показниками соціальної спільноти як цілісності виступають:
– умови життєдіяльності;
– спільні інтереси взаємодіючих індивідуумів;
– прихильність конкретним соціальним інститутам і цінностям;
– соціально-професіональні характеристики індивідів, об’єднаних у спільність;
– приналежність до історично складених територіальних утворень.
Соціальні спільноти різняться між собою за якісними типовими ознаками (наприклад, національними, психологічними і т. п.) і за кількісними показниками, тобто величиною.
В соціологічній культурі при аналізі соціальної структури суспільства, вживається і таке слово, як "соціум" (від лат. socium – загальні, спільні). Соціумом найчастіше називають великі усталені і відносно відокремлені соціальні спільноти, етнічні, класові, територіальні і навіть ті чи інші суспільства в цілому, а також взагалі соціальне оточення людини.
ПАРАМЕТРИ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ
(за Блау)
Номінальні параметри | Рангові параметри |
• Стать • Раса • Етнічна належність • Віросповідання • Місце проживання • Сфера діяльності • Політична орієнтація • Мова | • Освіта • Дохід (заробітна плата) • Багатство (спадщина або нагромадження) • Престиж • Влада • Походження • Вік • Адміністративна посада • Інтелігентність |
Важливою характеристикою соціальної структури є рангові параметри. Американський соціолог П. Блау запропонував систему параметрів, за якими можна визначити приналежність індивіда до певних соціальних груп або спільнот сучасного відкритого суспільства, а також позицію означених груп, та індивідів – їх членів, у суспільній системі в цілому.
Групи, які виділяються за номінальними параметрами, сприймаються у суспільстві як рівноцінні, такі, які творять горизонтальну диференціацію соціального простору, його неієрархічну організацію. Групи, які виділяються за ранговими параметрами, відображають вертикальну диференціацію, тобто надають своїм членам переваги, привілеї у взаємодіях з представниками інших груп, сприймаються суспільною свідомістю як більш чи менш престижні.
Розподіл параметрів на номінальні та рангові відповідає найважливішим характеристикам соціальної структури суспільства: його гетерогенності (горизонтальна диференціація суспільства) та нерівності (вертикальна диференціація, стратифікація). Гетерогенність відображає ідеї, закладені в принципі природної рівності людей, що лежить в основі сучасних концепцій гуманізму та демократії.
Всі люди є рівними від народження, незважаючи на свої статеві, расові, етнічні характеристики. В процесі співжиття у соціальному просторі з іншими особистостями, самореалізовуючись та розкриваючи свої таланти, індивід власними зусиллями, відповідно до того, яку користь він приносить суспільству, заслуговує певної винагороди – переміщення у більш престижну та привілейовану соціальну групу.
В сучасних умовах, у відкритому суспільстві, розподіл людей за рантовим принципом у межах відзначених номінальних параметрів розглядається як несправедливість, дискримінація. Приналежність індивідів до певних соціальних спільнот, що виділяються за номінальними параметрами, достатньо істотно впливає на обсяг, інтенсивність, спрямованість та форми їх життєдіяльності у соціальному просторі, обмежуючи чи активізуючи її.
Віднесення соціальних характеристик індивіда до номінальних чи рангових є не абсолютним. В інших типах суспільств ці характеристики можуть набувати якісно іншого характеру. Рангові характеристики можуть ставати номінальними, а номінальні – ранговими. Наприклад, ще донедавна у багатьох країнах статева характеристика розглядалася як рангова: жінка трактувалася як істота нижча у соціальному плані, ніж чоловік, вона була позбавлена ряду громадянських прав, а її життєва сфера обмежувалася дітьми, кухнею, церквою. Живучість цього пережитку в суспільній свідомості дає підстави не лише сучасним феміністкам, але і багатьом дослідникам констатувати обмеження прав жінки у нинішньому "чоловічому суспільстві".
Рангові параметри являють собою не що інше, як характеристики соціальної структури, що базується на нерівності (вертикальній диференціації).
Це знаходить свій вираз у тому, що за кожним з наведених вище рангових параметрів можна скласти систему статусів, кожен з яких за рангом буде вищим від одних статусів і нижчим від інших. Вертикальну диференціацію соціальної структури творять групи та спільноти, що виникають внаслідок неоднакового володіння людьми деякими важливими матеріальними і духовними благами, від яких залежить їх суспільний статус та життєві можливості: особистого розвитку та навчання і виховання своїх дітей, перспективи зайняття певного суспільного становища (вищого або нижчого), яке у свою чергу розширює або звужує соціальні потенції індивіда. Нерівність веде до формування "соціальної драбини", по якій люди рухаються вгору, забезпечуючи собі, своїм дітям все кращі життєві умови і все ширші можливості, або вниз, де ці можливості значно звужуються.
Щодо типів соціальних структур, то вони визначаються характером суспільно-економічної системи, в межах якої дана система функціонує. І якщо суспільство переживає процес соціального зламу, стан перехідного періоду, то кардинальні, якісні зміни в соціальній структурі стають неминучими. Вони й реформують економічну, політичну і духовну сфери життєдіяльності суспільства, значною мірою самі визначають їх. Саме ці процеси спостерігаються на території колишнього СРСР, в т. ч. в Україні.
Основні тенденції перетворень соціально-класової структури в нашому суспільстві характеризуються:
– посиленням позицій ринкової економіки,
– зростанням числа зайнятих у приватному секторі і бізнес-діяльності, особливо молоді, менеджерів,
– поглибленням соціальної диференціації,
– появою принципово нових соціальних груп (фермерів, підприємців, банкірів тощо),
– зміною соціальної структури, соціальних пріоритетів.
В якості одного із варіантів можна за рівнем добробуту виділити в сучасному українському суспільстві три основні страти: вищу, середню і нижчу.
За нашими оцінками в Україні середній клас становить всього і 12-15 відсотків дієздатного населення. На Заході – більше 60 %.
А. Гальчинський, радник Президента України, Директор Національного Інституту стратегічних досліджень:
Основні страти | Рівень добробуту | Основне коло людей |
Вищий клас | дуже високий | правляча еліта, великі бізнесмени, банкіри, фінансисти, частина творчої інтелігенції. |
Умовно середній клас | від заможного до задовільного | середні та дрібні підприємці і люди з постійною зайнятістю і регулярним одержанням доходу. |
Нижчий клас | низький і дуже низький | люди, що живуть біля і за межею бідності |
За таким критерієм, як розмір доходу, населення України можна приблизно поділити на такі чотири групи: багаті, середня верства (заможних), середня верства (які живуть терпимо) і бідні. До останніх, як правило, попадають безробітні, пенсіонери, які не мають додаткових доходів, працівники збанкрутілих підприємств та фірм і ті, хто місяцями не отримує заробітну платню і т. п.
Отже, суспільство є складно-структурованою та багатовимірною будовою. Кожна особистість від народження до кінця свого життя в ньому може бути охарактеризована через набір властивих їй приписних та набутих статусів та відповідних їм соціальних ролей.
Загальна соціологія: Навчальний посібник для студ. вузів / М. В. Примуш. – Киев: Професіонал, 2004. – 590 с.
Джерело інформації:
https://pidruchniki.ws/15410104/sotsiologiya/sotsialna_stratifikatsiya_ponyattya_vidi
СОЦІОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ СТРУКТУРАЦІЇ
ЗА Е. ГІДЕНСОМ
Структура сучасних суспільств досить складна, бо вони структуровані за багатьма підставами: майновими, етнічними, релігійними, культурними, на підставі володіння власністю, і т.п. Однак найважливіша роль в розвитку і зміні структурних характеристик суспільства, з точки зору Е. Гіденса, належить процесам соціальної стратифікації і стану класової структури. Стратифікацію він визначає як "структуровані відмінності між групами людей" [1]. Для більшої наочності процес стратифікації, вважає він, можна представити у вигляді свого роду геологічних пластів. Суспільство також складається з шарів, розташованих в ієрархічному порядку, причому привілейовані знаходяться ближче до вершини, а непривілейовані внизу. У процесі історичного розвитку суспільства, стверджує Е. Гіденс, склалися чотири основні системи стратифікації: рабовласницька, кастова, станова і класова.
Для сучасних індустріальних і постіндустріальних суспільств, вважає Е. Гіденс, характерна класова структура. Своєрідність її у порівнянні з іншими стратифікаційних системи полягає в тому, що соціальні класи пов’язані з відмінностями в економічному становищі груп людей, з нерівністю щодо володіння матеріальними ресурсами та контролю над ними, тоді як в інших системах стратифікації першорядну роль грають неекономічні фактори (наприклад, релігія в індійській кастової системі).
"Класи, – пише Е. Гіденс, – можна визначити як великомасштабні групи людей, що володіють подібними матеріальними ресурсами, що, в свою чергу, визначає їх спосіб життя. Класові відмінності насамперед залежать від добробуту людей і роду їх занять"[2].
Класова структура сучасного західного суспільства, вважає Е. Гіденс, складається з наступних основних класів:
1) вищий клас, до складу якого входять багатії, підприємці, промисловці, а також вищий шар управлінців, які володіють або безпосередньо контролюючих засоби виробництва;
2) середній клас, який включає в себе більшість "білих комірців", тобто фахівців;
3) робітничий клас – "сині комірці", або люди, зайняті фізичною працею;
4) селяни – люди, зайняті традиційною сільськогосподарською працею, яких досить багато в таких індустріально розвинених країнах, як Франція і Японія, і які складають донині найбільш численний клас в країнах, що розвиваються.
Аналізуючи стратифікаційну структуру сучасних суспільств, Е. Гіденс звертає особливу увагу на той факт, що в основі піраміди класової системи (у тому числі і у Великобританії) багато людей, що живуть в умовах бідності"[3]. Він характеризує два методи оцінки бідності: перший пов’язаний з поняттям "абсолютної бідності" і означає недолік елементарних ресурсів для збереження здоров’я і нормального функціонування організму. Другий метод пов’язаний з поняттям "відносної бідності" і включає оцінку дистанції між умовами життя деяких соціальних груп і умовами життя більшості населення.
Отже, в теорії структурації основоположна категорія "соціальна структура" дає можливість теоретичного осмислення регулярних соціальних відносин і взаємодій, що здійснюються і відтворюються суб’єктами дії – індивідами і соціальними групами. Вся сукупність соціальних структур, що виникають і змінюються в процесі діяльності постає як соціальна система, яка є відносинами взаємодії між індивідами і групами, що відтворюються як регулярні соціальні практики.
У зв’язку з цим в теорії структурації перефразовується і поняття "система". Соціальні системи, на відміну від структур, охоплюють вироблені в часі і просторі дії людей. Будучи відтворюваними в контексті обмежених умов раціоналізації, ці системи конституюються через взаємозалежності і позначаються термінами "інтеграція" або "системність". " Інтеграція" втілює в собі регулярні зв’язки, взаємозумовленість практик між акторами або їх групами і спільнотами [4]. "Взаємозумовленість практик" трактується як регулярні відносини автономії та підпорядкування. У цьому зв’язку існуюче в соціальних системах панування розглядається як наслідок владних відносин, що походять від асиметричності доступу до ресурсів. Відносини влади припускають використовування здібностей або коштів для впливу на поведінку інших.
"Сучасний світ, – стверджує Е. Гіденс, – залежить від безперервної комунікації, або взаємодії між людьми, просторово віддаленими один від одного".
Комунікаційні процеси відіграють дуже істотну роль у здійсненні глобалізації, тобто у все більш глибокому прагненні різних сучасних суспільств до глобальної системи. "Внаслідок формування соціальних зв’язків, що охопили всю планету, – підкреслює Е. Гіденс, – світ став воістину єдиною соціальною системою в результаті посилення відносин взаємозалежності, що торкаються практично кожної людини".
Глобальний підхід до соціальної проблематики сучасного світу дозволяє Е. Гіденсу зробити висновок, згідно з яким структура системи не відтворюється нескінченно в одних і тих же формах, а твориться діючими суб’єктами в якості системи відмінностей, що дозволяють їй рухатися в напрямку постмодерністської системи, що залишає за своєю спиною, в минулому, і бідність, і тоталітаризм, і екологічні лиха, але орієнтується на скоординований глобальний порядок і планетарну взаємодопомогу.
Социологическая концепция структурации по Э. Гидденсу / Бабо сов Е. М. Общая социология: Учеб. пособие для студентов вузов / Е.М. Бабосов. – 2-е изд. – Мн.: ТетраСистемс, 2004. – С. 148-156.