Територія держави являє собою простір, на який поширюється її влада. Тобто це не тільки власне територія як суходіл, а також і акваторія (водні простори), і повітряний простір над ними. Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 p., із змінами і доповненнями, межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору, є державним кордоном України, тобто лінією і вертикальною поверхнею, що проходить по цій лінії.
Територіальний устрій (територіальна організація держави) — це система взаємовідносин між державою в цілому, тобто її центральною владою, і територіальними складовими частинами, а точніше — з їх населенням і діючими там органами публічної влади. У сучасній літературі з конституційного права досі для позначення даного інституту ще іноді використовують термін «державний устрій» у так званому вузькому значенні. Однак у звичайному розумінні «державний устрій» є синонімом «устрою держави», що охоплює не тільки територіальний аспект її організації. Термін «державний устрій» у вузькому значенні було введено у радянське державознавство сталінською Конституцією СРСР 1936 р., в якій так називалася глава II, присвячена територіальному устрою. Із радянського конституційного законодавства цей невдалий термін було вилучено вже у 1977 p., однак у літературі він ще застосовується, незважаючи на обґрунтовану критику, давно висловлену на його адресу.
|
|
Система територіальних складових частин (одиниць) утворює територіальний поділ держави, який являє собою географічну основу територіального устрою.
Територіальний устрій України 531
11 роблема територіального устрою виникла після того, як терн юрії держави збільшувалися, вийшовши далеко за межі міс-і.і:і околицями, потребуючи створення спеціальних органів та v і лігов для управління периферією. В період абсолютизму центральна влада в особі монарха визначала адміністративно-тери-11)|пальний поділ країни — систему одиниць, на які поділялася н територія і в яких діяли призначені з центру посадові особи н >< > органи влади.
Об'єднання дрібних феодальних держав призводило до топі, що колишні держави перетворювалися в територіальні одиниці нової держави, маючи історичний характер. У подальшому fiaiaro з них переставали бути державними одиницями, як, наприклад, П'ємонт в Італії, Валахія в Румунії, тоді як інші зберег-ип деякі певні державні ознаки (наприклад, Баварія в Німеччині, Сицилія в Італії).
Із розпадом абсолютизму і переходом до індустріального ла-iv и низових територіальних одиницях — міських та сільських • и 11 ці і пах — почало формуватися місцеве самоврядування (хоча п ікі міста користувалися правом самоврядування і у феодальну епоху), яке потім почало поширюватися і на більші територі-.і іьпі одиниці. Крім того, відбувався процес об'єднання держав, и також анексія, тобто насильницьке приєднання слабких дер-ЩВ до сильних із збереженням іноді ознак державності у при-с /і п.п і их. Адміністративно-територіальний поділ став таким чином перетворюватися у політико-територіальний, і відповідно.і/іміпістративно-територіальний устрій став переважно політико адміністративним1.
|
|
11 а форму політико-територіального устрою впливають умо- ніі утворення держави, її історичні традиції і національний склад, и.цінність протиріч між центром та регіонами тощо. У розвину-і п ч демократіях Заходу вибір форми політико-територіально-111 устрою зазвичай не пов'язаний з національним складом на-і влення, тому і унітарні, і федеративні держави можуть бути ни ((/інонаціональні, так і багатонаціональні. Загальною тенденції п і, однак, залишається зростаюча децентралізація державних
1 Кашкин С. Ю., Страшун Б. А. Территориальное устройство государства // hi me гитуционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Чисть общая / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М.: БЕК, 2000. - С. 683-685.
532