Практичне заняття №2 – 2 години

Мета занять: перевірити та закріпити знання студентів про поняття кримінально-процесуального законодавства та його джерела, чинність кримінально-процесуального закону.

Питання для обговорення на занятті:

1. Кримінально-процесуальне законодавство України та його джерела.

2. Конституція України – правова основа кримінально-процесуального законодавства.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України, його призначення та структура.

4. Інші законодавчі акти України як джерела кримінально-процесуального законодавства.

5. Рішення Конституційного Суду України як джерела кримінально-процесуального законодавства. Рішення Європейського Суду з прав людини.

6. Чинні міжнародні угоди, згоду на обов’язковість яких дано Верховною Радою України, як частина національного кримінально-процесуального законодавства України.

7. Роль постанов пленуму Верховного Суду України, рішень вищестоящих судових інстанцій у конкретних справах, відомчих, нормативних актів у регулюванні кримінально-процесуальної діяльності.

8. Кримінально-процесуальні норми, їх види та структура.

9. Чинність кримінально-процесуального закону.

Завдання для індивідуальної роботи:

Тематика рефератів та повідомлень

· Судова практика як джерело кримінально-процесуального права.

· Застосування кримінально-процесуального закону за аналогією.

Завдання для самостійної роботи:

1. Законспектувати ст.ст. 1, 3 КПК України та структуру КПК України.

2. Вирішить тести та задачі:

1. Чи обов’язкові для слідчого органу внутрішніх справ керуючі роз’яснення Пленуму Верховного Суду України:

- так;

- ні;

- обов’язкові тільки ті положення, в яких мова йде безпосередньо про слідчу практику;

- обов’язкові, але тільки в тому випадку, якщо вони оголошені наказом Міністра МВС України.

1. Чи можливе застосування кримінально-процесуального закону за аналогією?

- можливе, тому що в кримінально-процесуальному законі є прогалини;

- неможливе, бо це призведе до порушення принципу законності.

1. Норми КПК України застосовуються у справах:

- про злочини, здійснені на території України;

- про злочини, здійснені громадянами України на території іноземної держави;

- про злочини здійснені іноземними громадянами та території України;

- у відношенні осіб дипломатичного корпусу, які перебувають у відрядженні на території України.

1. Який висновок можна зробити про правила дії кримінально-процесуального закону в часі:

- кримінально-процесуальний закон не має зворотної сили;

- кримінально-процесуальний закон має зворотну силу.

- у всякому випадку застосовується той закон, який діє на даний момент;

- кримінально-процесуальний закон не має зворотної сили, якщо він не відміняє або не звужує права учасника процесу.

1. Коли вступає в законну силу кримінально-процесуальний закон:

- з моменту його опублікування в газеті "Голос України";

- через десять днів після його опублікування;

- через десять днів, але тільки після його опублікування у "Відомостях Верховної Ради України";

- після опублікування у пресі, але з того дня, який вказаний у законі;

- через десять днів після опублікування у виданнях "Голос України", "Урядовий кур’єр", "Відомості Верховної Ради України" або у день, вказаний в самому законі;

- з моменту його прийняття;

- через десять днів після опублікування в "Урядовому кур’єрі", "Відомостях Верховної Ради України", якщо інша дата не встановлена законом.

Методичні вказівки до вивчення теми:

1. Кримінально-процесуальне право України, писане і кодифіковане у виді законів (Указів, кодексів). Кримінально-процесуальні закони - це закони процедурного характеру, що визначають порядок порушення, розслідування і розгляду (вирішення) кримінальних справ і пов'язаних з цим інших дій, правовий статус суб'єктів кримінального процесу.

Джерела кримінально-процесуального права - це зовнішні форми правової регламентації і юридичного закріплення кримінально-процесуальних норм. Зовнішньою, документальною формою кримінально-процесуального закону виступають нормативні акти, що у своїй сукупності й утворюють кримінально-процесуальне законодавство України.

Кримінально-процесуальний закон — це нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади — Верховної Ради України, — який регулює порядок порушення кримінальних справ і здійснення у них провадження.

Слід також пам'ятати, що на відміну від кримінального застосування кримінально-процесуального закону за аналогією є можливим і необхідним, оскільки кримінально-процесуальне законодавство має чимало прогалин. Звичайно, в міру внесення змін і доповнень до кримінально-процесуального закону цих прогалин стає все менше, однак вимога щодо усунення цих прогалин в повному обсязі є нереальною і нездійсненною. Тому ті аспекти кримінально-процесуальної діяльності, що не врегульовано законодавцем, регулюються за аналогією іншими нормами кримінально-процесуального закону.

2. Основним джерелом кримінально-процесуального права є Конституція України, у якій закріплені багато принципів кримінального процесу (ст.ст.28-33, ст.63 і ін.) і безпосередньо - судочинства (ст. 129), напрямки діяльності прокуратури (розділ сьомий) і відправлення правосуддя в країні (розділ восьмий).

3.Джерелом є кримінально-процесуальний кодекс України, що визначає порядок провадження у кримінальних справах (ст.1 КПК). Діючий КПК був прийнятий 28 грудня 1960 року і введений у дію з 1 квітня 1961 року. У нього неодноразово вносилися доповнення і зміни. Складається діючий КПК із загальної й особливої частини, розділів, глав, статей (частин і пунктів).

4. До джерел кримінально-процесуального законодавства відносяться закони України, що містять норми і положення кримінально-процесуального права (наприклад: Закон України «Про міліцію», Закон України «Про прокуратуру» тощо), а також інші закони, що встановлюють норми чи вносять доповнення і зміни в діюче кримінально-процесуальне законодавство.

Джерелами кримінально-процесуального права є Укази Президента України, видані з питань чи ті, що мають відношення, до кримінального процесу (наприклад, Указ про помилування, Закони, прийняті Верховною Радою «Про амністію», які вводяться в дію Указом Президента).

Постанови Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органа в Україні, що стосуються положень кримінального процесу, також відносяться до джерел кримінально-процесуального права (наприклад, постанова від 3 лютого 1993 р. «Про перейменування військових трибуналів України у військові суди України і продовженні повноважень їх судій», Постанова від 6 травня 1993 року (прийнята 9 грудня 1997 р.) «Про створення і прийняття тимчасових СІЗО»).

5. Офіційні рішення у виді тлумачення Конституційним Судом України положень Конституції України, що відносяться до сфери кримінально-процесуальної діяльності, також слід розглядати як джерело кримінально-процесуального права.

6. У Конституції України (ст.9) записано: «Діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є (застосовуються судами) як частина національного законодавства України». У силу цього положення міжнародні правові акти і договори кримінально-процесуального характеру (наприклад, про надання правової допомоги у кримінальних справах, видачі злочинців, засуджених і ін.), є джерелом кримінально-процесуального права України. До числа найбільш відомих, відносяться: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права (1966 р.), Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні неповнолітніх (1985 р.) і ін.

7. Важливе практичне значення в кримінально-процесуальній діяльності мають постанови Пленуму Верховного Суду України, у яких містяться дані судової статистики і приклади судової практики у кримінальних справах. Однак, постанови Пленуму Верховного Суду не є джерелом кримінально-процесуального права, а носять усього лише рекомендаційний і роз'яснювальний характер з питань його застосування.

Роз'яснювальний і рекомендаційний характер організаційного і методичного плану носять і відомчі нормативні акти: накази і вказівки Генерального прокурора, міністра внутрішніх справ, міністра юстиції, голови Служби безпеки України, адресовані відповідно органам дізнання і досудового слідства цих відомств.

8. Кримінально-процесуальна норма — це встановлене державою, загальне й обов'язкове правило поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, яке виконується добровільно або його виконання забезпечується силою державного примусу шляхом притягнення до юридичної відповідальності.

Через те, що кримінально-процесуальна норма є різновидом правової норми, до неї можна застосувати таку структуру правової норми: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

У кримінально-процесуальних нормах завжди містяться певні права й обов'язки. Залежно від цього, норми класифікують на такі, що зобов'язують, уповноважують і забороняють.

9. Розрізняють чинність кримінально-процесуального закону в часі, у просторі і по колу осіб (ст.3 КПК).

4 & Нормативні акти и література:

§ Всеобщая декларация прав человека. Принята Ассамблеей ООН 10 декабря 1948г.

§ Європейська конвенція про взаємодопомогу у кримінальних справах. Ратифікована Законом України від 16.01.98 № 44/98-ВР. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13.

§ Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини. Від 4.11.96 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13.

§ Закон України "Про адвокатуру" // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – ст. 62.

§ Закон України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року № 2235-III // Офіційний вісник України. – 2001. – № 9. – ст. 342.

§ Закон України "Про застосування амністії в Україні" // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 48. – ст. 263.

§ Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 4. – ст. 272.

§ Закон України "Про міліцію" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – ст. 20.

§ Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – ст. 303.

§ Закон України "Про правовий статус іноземців" № 3929—XII від 4.02.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – ст. 161.

§ Закон України "Про прокуратуру" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – ст. 793.

§ Закон України "Про службу безпеки України" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – ст. 382.

§ Закон України "Про судоустрій і статус судів" від 7 липня 2010

§ Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – ст. 99.

§ Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10 грудня 1991 р. // ВВР України. – 1992. – № 10. – Ст. 137.

§ Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ. – Мінськ, 22.01.93.

§ Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141 – ст. 3, 8, 13, 19, 21-68, 80, 121-131, 147-153, Розділ 15.

§ Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року із наступними змінами та доповненнями.

§ Кримінально-процесуальний кодекс України із наступними змінами та доповненнями.

§ Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16.12.96 р.

§ Мінімальні стандартні правила поведінки з ув'язненими. Прийняті на першому Конгресі Організації Об'єднаних Націй по попередженню злочинності і поведінки з правопорушниками, що відбувся в Женеві в 1955 році, і схвалені Економічною і Соціальною Радою в його резолюціях 663 С (XXIV) від 31 липня 1957 року і 2076 (LXII) від 13 травня 1977 року.

• Наказ Генеральної прокуратури України від 19.09.2005р. № 4/1гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство".
• Наказ МВС України від 14.04.2004р. № 400 "Про порядок прийому, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчиненні або готуються".

§ Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджено Указом Президента України від 10 червня 1993 року // Голос України. – 1993.– 26 червня.

§ Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.10.96 р. // Право України. – 1996. – № 12.

§ Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, яке регламентує повернення справ на додаткове розслідування: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.03.88 р. № 3, зі змінами та доповненнями.

§ Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 p. – № 6 // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 3.

§ Рішення Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16.11.2000 р. "Щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України та статті 44 КПК України (справа про право вільного вибору захисника)".

§ Указ Президента Украины от 31 декабря 1991 г. «О порядке осуществления помилования лиц, осужденных судами Украины» и «Положение о порядке осуществления помилования лиц, осужденных судами Украины» // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1992. – № 21.