Література

Тема: Літературний сюжет. Особливості побудови сюжету в сценаріях театралізованих заходів.

План

(до 1-го питання)

1. Значення слова "сюжет"

2. Сюжет і фабула

3. Основні елементи сюжету

4. Історичність сюжету

5. Принципи побудови сюжету

6. Літературні способи побудови сюжету

7. Способи організації матеріалу

Сюжет (від франц. Sujet – предмет, зміст) – система подій, яка складає зміст дій літературного твору, ширше – історія характеру, яка показана в конкретній системі подій.

Гоголь, побачивши в сюжеті сукупність життєвих подій писав Жуковському про "Мертві душі": "Який великий, який оригінальний сюжет! Уся Русь явна в ньому".

Проблема сюжету займала дослідників літератури починаючи з Аристотеля. Їй віддав свою увагу також і Гегель. О.М. Горький виявив сюжет, як "зв’язки, протиріччя, симпатії, антипатії, та взагалі відношення людей – історії зростання та організації того чи іншого характеру, типу". В сюжетах художніх творів відображуються внутрішні протиріччя, які складають підставу розвитку дійсності.

Сюжет художнього твору несе в собі той, чи інший ступінь узагальнення. Ще Аристотель говорив, що "задача поета говорити не про те, що дійсно трапилось, а про те, що могло трапитись, отож, про можливе за випадковістю або за необхідністю. А.П.Чехов відповідає на прохання Ф. Батюшкова про вислання із-за кордону розповіді на місцевому матеріалі, що "Таке оповідання я можу написати тільки в Росії, за згадками… Мені потрібно, щоб моя пам'ять процідила сюжет і щоб на ній, як на фільтрі залишилося тільки те, що важливе та типічне".

Сюжет, зрозуміло, здатний складатись з випадкових ситуацій, наприклад купування Чичиковим мертвих душ. Але купування Чичиковим мертвих душ як і плутанина з переодяганням брата і сестри в комедії "Дванадцята ніч" Шекспіра, не вичерпує сюжету. Випадкові ситуації, положення можуть бути використані, як в "Мертвих душах" Гоголя, або в романах Достоєвського, для окреслення характеру глибокого та широкого узагальнення. Сюжет може бути цілком випадковим, при цьому він губить своє пізнавально-виховне та художнє значення.

Сюжет, як вважав ще Аристотель, уявляє собою цілісну завершену подію, яка має початок, середину та кінець, по іншому сказати, експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і розв'язку. Але характер побудови розташування, організації всіх цих елементів сюжету відноситься вже до композиції.

Розглядаючи значення зображення характерів для художньої творчості, ми бачила, що вони виконують роль своєрідних посередників між письменником та відображаємим їм життям. В той час, коли вчений або публіцист висловлює своє відношення до даного боку життя, безпосередньо про неї говорячи, безпосередньо звертаючись до читача, письменник уводить, як би нову ланку: він зображає характери, за якими ми судимо про життя, яке їх створило, і про відношення до цього життя самого життя. Своє міркування про життя письменник дає в формі конкретних життєвих фактів, виявлених конкретних проявлень життєвого процесу. Для письменника недостатньо зібрати багатий життєвий матеріал і освітити його хоча б в долях і в переживаннях конкретних людей, в конкретній життєвій обстановці. Характер виявляє себе, свої властивості в діях, у вчинках, а ці вчинки викликають тими життєвими обставинами, з якими зв’язаний даний характер, тими подіями, які з ними кояться.

Крім того опис характеру за допомогою авторської мови, крім того його саморозкриття в його власній мові він виявляється в дії, за допомогою здійснює мив ним вчинків, в подіях, які уявляють собою суттєвий засіб зображення характеру.

У тому випадку, коли безпосередній зміст надано в формі конкретних життєвих подій, що кояться з даними людьми, коли художник розкриває людей, яких він відображає за допомогою скоєних ними вчинків, які викликаються життєвими обставинами, ми маємо справу з сюжетом, як з однією з форм композиції. Але сюжету, як системи подій в ній немає. В епічних та драматургічних творах сюжет виступає, як система подій, які відображають в кінцевому рахунку суспільні протиріччя та конфлікти. Необхідно тільки підкреслити, що сюжет являється поперед всього одним з боків безпосереднього змісту твору. Тому він не відтворює суспільні конфлікти, а показує їх слідство в індивідуальній чоловічій долі. За цими слідствами ми в кінцевому рахунку судимо про конфлікти, та протиріччя, які стоять за ними. Але ці суспільні конфлікти у творі виступають, як художні конфлікти – як індивідуальні події людського життя. В оповіданні Чехова "Спать хочется" дівчинка-нянька душе грудного немовлятку. Це художній конфлікт, безпосередній зміст твору. Ми сприяємо його, як слідство складних соціальних причин суспільних конфліктів, що за ним стоять. Художня впевненість твору визначається не тільки тим, що він в кінцевому рахунку має на увазі значні суспільні конфлікти і вірно їх трактує. Справа в тому, зміг письменник знайти безпосередній художній конфлікт, той індивідуальний поворот людської долі, сюжет, який надає його творам життєву впевненість. Без цього переводу суспільних протиріч в конкретних подіях безпосереднього змісту твору, він не отримає необхідної художньої впевненості.

В роботах з теорії літератури зустрічається розподіл системи подій який складає сюжет твору, на дві частини: сюжет та фабулу. В цьому випадку визначає лише основний конфлікт, а той ланцюг конкретних подій, в яких цей конфлікт здійснюється, має назву фабула.

Є і таке порозуміння сюжету і фабули, коли фабулою називають натуральною послідовністю подій, а сюжетом – їх художню послідовність тобто те, як вони викладені у творі.

Розкриваючи загальний ідейно-життєвий зміст в конкретному сюжеті в безпосередньому змісті, в діяльності людей, в подіях, письменник, як ми пам’ятаємо, малює перед читачем певний момент життєвого процесу, а так як життєвий процес є процес протирічного розвитку життя, процес життєвої боротьби, то і твір письменника необхідно відображає в тій або іншій мірі певні суспільні протиріччя, певні форми життєвої боротьби.

У зіткненнях людей читач бачить боротьбу суспільних груп, класів, ті чи інші суспільні протиріччя. В романі "Мать" Горький у зіткненнях жандармського офіцера з Ніловою, або Павла з директором – в діях конкретних людей – показує класові протиріччя. В романі Тургенєва "Отцы и дети" в долі Базарова, в його життєвій катастрофі Тургенєв прагнув показати характерні риси суспільної боротьби в Росії другої половини ХІХ сторіччя. Сюжет завжди має конфлікт, в ньому завжди надано протиборства ворожнечих сил. Ця конфліктність не є обов’язково непримиренність. Важливо те, що в подіях, які включено до даного сюжету, ми маємо справу з боротьбою різних тенденцій, що завершується якимось підсумком.

Ця конфліктність сюжету, те, що в ній письменник надає певний момент життєвої боротьби, обов’язково зв’язана з його завершенням.

Описування середовища, в якій виник конфлікт, умов, які викликали його до життя, представляє початкову точку сюжетної організації. Це так називаємо експозиція.

Слідуючим важливим моментом в організації сюжету є зав’язка дій. Зав’язка – є подія, з якої найбільшої наруги, до вирішувальних зіткнень протиборчих сил, до кульмінації.

Після кульмінації наступає розв'язка, показ автором того положення яке створилось в результаті розвитку всієї дії.

Всі ці основні елементи сюжетної побудови – експозиція, зав’язка, зростання дії, кульмінація, розв'язка – можуть бути надані в самих різноманітних формах, деколи окремі ланки в сюжетному ланцюгу можуть бути пропущені.

Сюжети великих художників завжди своєрідні та індивідуальні.

Композиція та сюжет визначаються не тільки зв’язком їх з зображеними характерами, але і реальним змістом, тобто тим, який життєвий матеріал покладено письменником у їх основу, слідством яких причин вони являються.

Перед автором, таким чином, встає задача відбору типових для зображеного суспільного середовища подій. В сюжеті відображаються суттєві для даного середовища життєві конфлікти, дійсно характерні для нього події та вчинки людей. В цьому поперед всього змістовність сюжету. Ми повинні оцінювати сюжет не тільки з точки зору його мотивування характером, але в кінцевому рахунку і з точки зору його мотивування життям. Так нам важливий реальний зміст, тобто які події поклав у основу їх автор, в якій мірі вони типові.

Поряд з типізмом подій, які вибрані автором надзвичайно суттєво також розібратись у зв’язку цих подій один з одним; правильно підмітив характерність тих чи інших подій, автор повинен їх обґрунтувати, тобто показати їх закономірні зв’язки. Чим повніше визначено ці зв’язки, тим глибше, типовіше розкрите і надана подія, та навпаки. Тут йде мова про змістовність композиції, сюжету, про те, що в їх основі лежить саме життя.

Аналіз композиції та сюжету приводить нас до необхідності оцінки їх з точки зору самого життя, тобто з точки зору їх змістовності, їх типізму, закономірності їхнього зв’язку, причиною їх обумовленості, відносність їх характерам та дійсності, яка за ними стоїть.

Автор завжди повинен прагнути того, що зрозуміти навіть за умовами повтору та запозичення (зрозуміло, якщо перед нами серйозна творчість) дану мовну та композиційно-сюжетну структуру твору в їхній єдності з характерами, тобто в їхньому художньому мотивуванні, в силу чого ми можемо визначити і типовість мови та сюжету, та їхнє індивідуалізуючи значення. Аналіз ідеї та теми переходить, отже, в аналіз характерів поза яких вони представляють собою абстрактні, залишені без художньої специфіки формулу. Аналіз характерів переходить в аналіз мови, сюжету, композиції, поза якими характери не існують. В свою чергу аналіз мови та композиції переходить в аналіз характеру так, як характери переходять в тему та ідею твору взагалі.

Під час написання сценаріїв театралізованих заходів автор може користуватись одним з двох принципів побудови сюжету: літературно-оповідним та драматичним.

В першому випадку сюжет розкривається оповідними принципами, тобто оповідання. Один, або декілька виконавців розповідають про якусь подію факти, конфлікти. Іноді розповідь іде по ролям, але на сцені самої події не відбувається.

При використанні драматичного принципу – основна дія, подія будується фантазією сценариста за допомогою діючих осіб. Герої нашого заходу не розповідають, а діють. Особливе значення тут має характер та обставини, поведінка персонажів у даному випадку.

Виконавці повинні органічно "злитись" з персонажами сценарію. Для того, щоб герої почали діяти, сценарист створює сценічну ситуацію, зштовхує їх характери. Розвиток сюжету залежить від конфлікту, від лінії поведінки героїв, нових випадків у які вони влучають. Відомі літературні твори, які використовуються у сценаріях, вимагають інсценівки. Усі уривки, які лежать в основі сценарію сполучаються одним-єдиним сюжетом.

Існує п’ять літературних засобів побудови сюжету:

1. Сюжет – зрівнювання фактів, подій за схожістю двох або кількох ситуацій (сюжет за контрастом).

2. Сюжет-аналогія. Розповідається або розігрується випадок, аналогічний документальному, першому, початковому… (алегоричний перенос смислу на аналогічну подію із життя тварин або казкових персонажів).

3. Сюжет-метафора. Образність, яскравість, виразність – ось фундамент метафори.

4. Сюжет-гіпербола. Він заснований на перебільшенні події, ситуації, факти, якоїсь риси характеру. Одним з різновидів побудови гіпербологічного сюжету з прийомом доведення до логічного абсурду подій або ситуацій.

5. Сатиричний, пародійний сюжет – будується на загострені конфліктних ситуацій або зіткнення персонажів, у яких відображається ідейно-тематичний задум сценариста.

Засоби організації матеріалу:

1. Хронологічна побудова

2. Ретроспективна побудова

Література

1. Словник літературознавчих термінів. Л.І.Тимофєєв, С.В. Тураєва. Москва, "Просвещение", 1974.

2. Основи теорії літератури. Л.І. Тимофєєв. Москва, "Просвещение", 1976.