2015-10-14
461920-30-ті роки ХХ ст.— час, який міг би стати «золотою добою» українського мистецтва, а перетворився на одну з найтрагічніших сторінок. Саме тоді українське письменство до-сягло якісно нового, сказати б, європейського рівня, про що свідчить багато факторів. Головний серед них — те, що це вже була література вільна, упевнена в собі, позбавлена малоросійського комплексу меншовартості.
Дмитро Фальківський, який належав до письменників, покоління котрих відомий літературознавець Ю. Лавріненко назвав «розстріляним відродженням», писав:
Комусь дано діла творить великі,
Що ниткою простягнуться в віки,
А з мене досить,
Що не був дволикий,
Що серця не міняв на мідяки.
| Історичні події | Культурні, літературні події | Літературні стилі й напрями | Літературні угруповання, видання | Тематика й проблематика |
| Перша світова війна. Лютнева революція 1917 року. Жовтнева революція 1917 року. Громадянська війна 1918-1920 років. Утворення УНР та ЗУНР, їхнє об’єднання (1919). Масове знищення українського селянства та інтелігенції 1929-1934 років. | Не стало М. Коцюбинського (1913), Лесі Українки (1913), І. Франка (1916), І. Нечуя-Левицького (1918), Панаса Мирного (1920). З лютого 1917 року скасовано всі заборони та обмеження на українську мову, розпочався бурхливий розвиток української літератури та мови. Тріумф театру М. Садовського; новий експериментальний «Молодий театр» Леся Курбаса (потім «Березіль»). Заснована Українська академія наук під керівництвом В. Вернадського (1918). Відкрилися видавництва «Сяйво», «Шлях», «Дзвін», «Друкар», «Ґрунт», «Криниця» та ін. 1934 рік — об’єднання всіх письменників у Спілку | Революційні романтики (В.Еллан-Блакитний, В. Чумак), неокласики (М. Рильський, М. Зеров, П. (Пилипович та ін.), символісти (Д. Загул, В. Кобилянський), футуристи (М. Семенко) та ін. Ділилися на «пролетарських» письменників та попутників». Основні напрями: модернізм, соцреалізм, постмодернізм | Угруповання: «Плуг» (Спілка селянських письменників), «Гарт» (Спілка пролетарських письменників), «Аспанфут» (Асоціація панфутуристів), «Авангард», «Нова генерація», «Неокласики», МаРС «Майстерня революційного слова», ВАПЛіте «Вільна академія пролетарської літератури», «Політфронт», ВЦСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників), «Молодняк» (Спілка комсомольських письменників) та ін. Журнали та альманахи: «Літературно-науковий вісник», «Універсальний журнал», «Наше минуле», «Літературно-критичний альманах», «Книгар», «Музагет», «Мистецтво», «Знаки боротьби» та ін. | «Пролетарські» письменники: оспівування революції, вождів, соціалістичної дійсності, боротьба з «ворогами» (куркулями, шпигунами, шкідниками та ін.). «Попутники»: трагедія воєн, людські страждання, пошуки шляхів, боротьба за гуманістичні ідеали. Актуалізація проблем «митець і влада», «свобода творч |
Орієнтовні висновки: 20—30-ті роки XX ст. насичені багатьма доленосними історичними подіями; стали природною межею нової та новітньої літератури; українські митці активно шукали свої шляхи в літературі; розпочався поділ на «своїх» і «чужих»; тоталітарний режим набирав обертів: влада все жорсткіше втручалася в мистецький процес і намагалася його контролювати.
Пояснити поняття “розстріляне відродження”
Дуже влучно охарактеризував добу 20-х років академік О. Білецький: «Україна кипіла, як величезний казан на безперестанному шаленому вогні, і в цім казані виварювались думки й почуття, наново перетворювалися світогляди, дивно змінювалися люди. Тим-то літературні явища цієї доби становлять надзвичайно строкату картину».
І все ж у центрі уваги митців було становлення нової української людини, яка пройшла крізь буремні роки революції та активно стверджувала себе в нових умовах життя. Багато творів пронизувала ідея боротьби з комплексом «меншвартості», «малоросіянства», «провінційності».
Значною подією стала літературна дискусія 1925-1928 років, яку розпочав і продовжив М. Хвильовий памфлетами «Камо грядеш?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму» та «Україна чи Малоросія?» Письменник виступив проти примітивізму та епігонства радянської літератури і закликав митців орієнтуватися на кращі зразки світової літератури. Від обговорення шляхів розвитку української літератури дискусія поступово перейшла з мистецької в політичну, особливо після проголошеного Хвильовим гасла «Геть від Москви!», котрий мав на увазі, що не можна брати за зразок популярні в той час російські «виробничі романи», частівки, агітки як «високу поезію».
Один із письменників, Віктор Соколов, пригадує, що в молодості захопився віршами, писав про почуття, про красу природи. Коли поніс свої твори в редакцію газети, їх забракували: не наша тематика, мовляв, напишіть про «ударный труд». І поет написав:
На заводе огромном и милом
Я увидел твой тонкий стан.
Приходи, дорогая, с точилом,
Приходи, перевыполним план.
І от це вже було «те, що треба», вірш надрукували.
У дискусію втрутилася партія. Сталін особисто надіслав листа Кагановичу з критикою поглядів комуніста М. Хвильового. Цим було дано старт репресіям. Під політичним та моральним тиском Хвильовий змушений визнати свої «помилки», розпустити очолювану ним ВАПЛіте і, врешті-решт, покінчити життя самогубством у 1933 році.
1934 року почалися масові арешти письменників за сфабрикованими звинуваченнями (Г. Косинка, О. Влизько, Д. Фальківський, Є. Плужник, В. Підмогильний, В. Поліщук, М. Йогансен, М. Вороний). Наступного року заарештували М. Зерова, Л. Филиповича, М. Драй-Хмару, Б. Антоненка-Давидовича та ін.
Тому цей період називають ще «розстріляним відродженням».
