Втрата годувальника, як соціальний ризик

Втрата годувальника є підставою для призначення пенсії в разі втрати годувальника та щомісячних страхових виплат, якщо годувальник помер внаслідок нещасного випадку на виробництві чи проф. захворювання.

Під втратою годувальника розуміють його смерть або безвісну відсутність. Факт смерті підтверджується свідоцтвом або встановлюється судом. Оголошення померлим в судовому порядку проводиться, якщо в місці постійного проживання не має відомостей про перебування особи протягом 3 років, а якщо він пропав безвісті за обставин, що загрожують смертю або дають підстави припускати загибель від певного нещасного випадку – протягом місяців. Військовослужбовець або ін громадянин, який пропав без вісті у зв’язку із воєнними діями, може бути оголошений померлим не раніше, ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій. Оголошення безвісно відсутнім в судовому порядку здійснюється, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання не має відомостей про перебування.

Право на отримання певних видів соціального забезпечення мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника,, якщо вони знаходились на його повному утриманні або отримували від нього допомогу, котра була постійним і основним джерелом засобів до існування. Непрацездатними членами сім’ї визнаються: дружина (чоловік), або один із батьків померлого чи інший член сім’ї, якщо він не працює та доглядає дітей, сестер, братів або онуків потерпілого, які не досягли 8 річного віку.

Теорія соціальних ризиків, але коротко.

Ключовим юридичним фактом для всього соціального забезпечення є соціальний ризик - це закріплене в нормах права соціального забезпечення, як такі, що мають місце в житті кожного або в житті значної частини суспільства, ймовірнісна передбачувана подія, як правило, невідворотне для конкретної людини, що об'єктивно тягне соціально значимі негативні зміни матеріального й (або) соціального положення людини або його здоров'я з незалежних від нього обставин, у випадку настання якого, людина вправі вимагати надання певного матеріального блага за правом соціального забезпечення з метою підтримки здоров'я й добробуту цієї людини та членів його сім’ї.

Погляди відомих вчених на поняття соціального ризику дуже різноманітні. На думку Синчук С. - поняття соціального ризику за правом соціального забезпечення базується на вузькому розумінні цієї групи ризиків як власне соціальних, тобто таких, які об'єктивно порушують життєдіяльність особи та пов'язані з соціально-економічними чинниками в державі. Правовим підґрунтям визначення об'єктивних обставин, з настанням яких особа має право на соціальне забезпечення саме як соціальних ризиків, на мою думку, можна вважати положення Основних напрямів соціальної політики на 1997—2000 роки. Зокрема, Розділ 5 цього акта закріплює, що держава гарантує соціальний захист громадян від соціальних та професійних ризиків, пов'язаних із втратою заробітку, місця роботи, здоров'я... [1]

В подальшому Синчук С. наголошує, що система соціальних ризиків не є сталою, вона динамічно змінюється залежно від розвитку держави та проголошених нею цінностей. Сучасний перелік соціальних ризиків, що зумовлюють право особи на соціальне забезпечення, визнаний міжнародним співтовариством (Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966), Європейська соціальна хартія (1961), Конвенції Міжнародної організації праці) та закріплений у національному законодавстві (ст. 46 Конституції України)[2].

Слід зазначити, що у вітчизняній науково-правовій літературі термін соціальний ризик як юридичний факт, правову підставу виникнення права на соціальне забезпечення, й таким чином, як об'єктивний фактор виникнення забезпечувальних правовідносин вперше почала використовувати Болотіна Н.Б.[3]

В результаті того, що соціальний ризик, як правовий феномен, став предметом досліджень багатьох науковців різних періодів розвитку нашої країни, в подальшому сукупність таких досліджень одержала назву - теорія соціального ризику. Свого часу ще у 20-х роках ХХ-го століття її обґрунтовували Н.Вігдорчик, Н.Семашко, В.Догадов. Згідно вказаної теорії особа отримує право на соціальне забезпечення у випадку настання певної обставини, яку суспільство тлумачить як правомірну підставу участі непрацюючого у розподілі колективного продукту.

В працях відомих вчених Тучкової Е.Г. та Захарова М.Л. було зроблено спробу показати обумовленість виникнення, зміни й припинення правовідносин із соціального забезпечення шляхом аналізу специфічних юридичних фактів (це були, як правило, події, що не залежать від волі людей) – соціальних ризиків [4].

Наукова важливість категорії соціального ризику значна передусім тим, що саме через неї можна привести до єдиного "знаменника" "основні" юридичні факти в праві соціального забезпечення. Що ж таке соціальний ризик?

В суспільстві існує загальновживане поняття ризику, що передбачає наявність "можливої небезпеки"[5]. Таким чином ризик можна визначити як можливість, яка передбачає настання відомого негативного явища.

Так, на думку О.Є. Мачульської, соціальний ризик – це ймовірнісна подія, що наступає в результаті втрати заробітку або іншого доходу, падіння рівня життя нижче відмітки прожиткового мінімуму за об'єктивними, соціально значимими причинами, та яка створює необхідність соціального захисту населення з боку держави[6]. Це означає що вказаним автором була зроблена спроба початку новаторського поширення сутнісних властивостей соціального страхового ризику на ризики, які властиві всьому соціальному забезпеченню.

На думку ж М.Ю. Федорової, "сутність соціального ризику полягає у втраті заробітку або іншого трудового доходу, тому навряд чи можна стверджувати про наявність заробітку чи доходу у осіб, що не мають роботи й заробітку"[7]. "Соціальний ризик – це ризик матеріальної незабезпеченості працюючого через втрату можливості брати участь в економічному процесі»[8]. Якщо брати до уваги думку Синчук С., то таке визначення соціального ризику заслуговує на увагу, однак не є зовсім вірним при характеристиці соціального ризику як інституту права соціального забезпечення.

Обґрунтовуючи поняття соціального ризику саме так, Роїк К. обмежує коло потенційних суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин («тільки працівники»); а також звужує перелік підстав, що породжують право на матеріальне соціальне забезпечення (втрата зарплати внаслідок втрати працездатності).

Очевидним є той факт, що за сучасних умов поряд із соціально-економічними причинами зберігаються не менш важливі підстави здійснення державою функції соціального забезпечення: фізіологічні (наприклад, потреба соціального забезпечення дитини-інваліда) та демографічні (соціальне забезпечення сімей з дітьми). Синчук С. звертає увагу на те, що такий соціальний ризик як безробіття також не охоплюється запропонованою вченим дефініцією[9].

Тобто, Федоровій М.Ю. та деяким іншим вченим уявляється більш правильним вузьке тлумачення соціального ризику, згідно якого громадянин, не зайнятий у сфері суспільного виробництва, не підпадає під дію соціального ризику.

Спроба піддати критиці позиції Федорової М.Ю. та Мачульської О.Є. в зв’язку з чим соціальні ризики в соціальному страхуванні назвати «соціально-економічними» не зовсім обґрунтовані. Законодавець чітко назвав соціальні ризики в сфері соціального страхування - "страховими". Думається, що «страхові соціальні ризики» досить справедливо можуть бути визнані одиничним випадком узагальнених «соціальних ризиків».

Соціальний ризик, як правову категорію можна визначити як універсальний основний юридичний факт у сфері соціального забезпечення, що є підставою виникнення відповідного суб'єктивного права людини на соціальне забезпечення в різних його організаційно-правових формах. Тобто соціальні ризики будуть ключовими юридичними фактами для всього соціального забезпечення, законодавче закріплення яких у сфері соціального страхування незаперечно має свої особливості.

Вчений Гарасимів Т.З. в якості одного із найбільш суттєвих елементів соціального ризику за правом соціального забезпечення вбачає втрату особою працездатності[10]. З такою позицією одразу важко погодитись хоча б з тієї підстави, що соціальний ризик, про який говорить Герасимів Т.З., є лише одним з об'єктивних причин втрати особою засобів до існування (такими як втрата особою можливості знайти роботу, втрати годувальника, або втрата можливості здобути засоби до існування).

Соціальний ризик — це вірогідність настання матеріальної незабезпеченості особи внаслідок відсутності заробітку з об'єктивних соціально-значимих причин, та у зв'язку з додатковими видатками щодо утримання дітей чи інших членів, а також щодо задоволення потреб у медичних чи соціальних послугах[11].

На думку деяких вчених, соціальними ризиками слід вважати ті несприятливі (принаймні у матеріальному сенсі) обставини існування й розвитку людини, котрі є підставами для отримання можливих, за даних конкретно-історичних умов, соціальних надань. Із настанням цих обставин у особи саме і виникають відповідні соціально-захисні права, тобто можливості діставати соціальне утримання з боку соціуму, зокрема держави. Отже, виходячи із загальнотеоретичних позицій, слід вважати, що соціальні ризики і соціально-захисні права — це явища об'єктивні, котрі виникають та існують незалежно від того, чи пов'язує з ними саме держава у своєму законодавстві ті або інші юридичні наслідки[12].

Так, наприклад, Ковалевский С.М., прийшов до висновку, що більшість соціальних ризиків являють собою юридичні факти, які пов'язані з життям й здоров'ям людини[13]. Ґрунтуючись на прийнятій у доктрині права класифікації юридичних фактів на події й дії, можна затверджувати, що такий юридичний факт, як «випадок», відноситься не до дій, а до подій. Дійсно, в основі випадків лежать обставини, які, за загальним правилом, у масштабі суспільства не залежать від волі людини, у житті якого відбулася дана обставина.

Хоча настання юридичних фактів – «випадків» не залежить від волі людини, у житті якого відбулися дані факти, це зовсім не означає, що на настання зазначених фактів вольовий фактор не може мати взагалі ніякого впливу. Тобто в праві соціального забезпечення можливі події відносні, хоча найбільш типові події є абсолютними (так, наприклад, вагітність, пологи, самогубство, смерть або хвороба людини в результаті злочину й деякі інші події в праві соціального забезпечення є відносними, тому що воля людей робить тут значний вплив на саме явище дійсності, але не міняє підсумкову правову оцінку такого явища як подія. Абсолютні ж події – це досягнення певного віку, інвалідність, сирітство й т.і., що є найпоширенішими підставами для надання благ із соціального забезпечення).

Другою істотною ознакою юридичних фактів на думку Ковалевського С.М., - "випадків" те, що їх настання в житті людини спричиняє, за загальним правилом, значні матеріальні (майнові) труднощі.

Третьою ознакою розглядуваних юридичних фактів - "випадків", є можливість настання подібних випадків у житті кожного або в житті значної частини суспільства.

При цьому подібна можливість характеризується такою ймовірністю настання, що не дозволяє державі відмовитися від вжиття заходів, які могли б пом'якшити негативні наслідки виникнення даних випадків у житті людини. Про значущість такої ймовірності свідчить той факт, що питання захисту людини при настанні зазначених випадків привернув увагу основного закону країни - Конституції. На думку Бабича А.М. особливість соціальних ризиків виражається у великомасштабності їх виникнення й високої значимості наслідків для особистості й суспільства в цілому (наприклад, безробіття веде до зростання захворюваності, злочинності, розлучення) [14].

Так, на погляд Шайхатдинова В.Ш., у праві соціального забезпечення фіксуються моделі життєвих обставин, які спричиняють втрату або зниження доходу або підвищені витрати, малозабезпеченість або бідність[15]. Ці наслідки мають місце тоді, коли наступають життєві випадки (ризики): а) біологічного характеру (хвороба, вагітність і пологи, старість, інвалідність, смерть); б) виробничого характеру (трудове каліцтво, професійне захворювання); в) економічного характеру (безробіття, інфляція); г) соціального характеру (наявність дітей у родині, багатодітність, неповнота родини, самітність, сирітство). Варто принципово погодитися з даною пропозицією, хоча й потрібно ще раз підкреслити обов'язкову незалежність від людини зазначених обставин втрати засобів до його існування.

На основі всіх вищевказаних позицій і норм Загальної Декларації прав людини 1948 року можна сформулювати поняття соціального ризику, як найбільш типового "основного" юридичного факту в праві соціального забезпечення: соціальний ризик – це закріплене в нормах права соціального забезпечення, можливе в житті кожного або в житті значної частини суспільства, ймовірна передбачувана подія, як правило, невідворотне для конкретної людини, що об'єктивно тягне соціально значимі негативні зміни матеріального й соціального становища людини або його здоров'я з незалежних від його обставин, у випадку настання якого, людина вправі вимагати надання певного матеріального блага за правом соціального забезпечення з метою підтримки здоров'я й добробуту його самого та членів його родини.

Деякі вчені, виникнення правовідносин із виплати допомоги з тимчасової непрацездатності, по вагітності та пологам пов’язують винятково із укладенням індивідуального трудового договору. Тобто правовідносини із приводу цих виплат виникають не при настанні страхового випадку (тимчасової непрацездатності й т.д.) та додаткових юридичних фактів (звернення особи й прийняття рішення про виплату), а одночасно з виникненням трудових відносин. Зв'язок деяких відносин із соціального забезпечення із трудовими не виправдує зазначене припущення про момент початку відносин, пов'язаних з виплатою допомоги із соціального страхування. Тут відбувається зміна понять суб'єктивного права на допомоги та спеціальної право-, дієздатності громадянина[16].

[1] Синчук С. Теорія соціального ризику за правом соціального забезпечення//Право України, №3, -2003, -С. 64;

[2] Синчук С. Теорія соціального ризику за правом соціального забезпечення//Право України, №3, -2003, -С. 64

[3] Болотіна Н.Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять // Право України. — 2000. — № 4. — С. 39.

[4] Захаров М.Л., Тучкова Э.Г. Право социального обеспечения России: Учебник. М.: Издательство БЕК, 2001, с. 80;

[5] Ожегов С.И. Словарь русского языка. М.: Рус. Яз., 1987, с. 591;

[6] Мачульская Е.Е. Социальный риск как объективная основа социального обеспечения. // Вестник Моск. Университета, Сер. 11 Право, 1999, №1, с. 26-27;

[7] Федорова М.Ю. Понятие социального страхования. // Журнал российского права. №1 2001, с. 37;

[8] Роик В. Социальное страхование – важнейший механизм социальной защиты и согласия в обществе// Журнал «Обозреватель-Observer», 1995, №13; Социальная политика: реформа социального страхования/под ред. Л.А. Беляевой. М.: Центр комплексных социальных исследований и маркетинга, 1995 с.12;

[9] Синчук С. Теорія соціального ризику за правом соціального забезпечення//Право України, №3, -2003, -С. 64

[10] Гарасимів Т.З. Принципи права соціального забезпечення України: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — К., 2002. — С. 8.

[11] Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. Перспективы развития. — М., 2000. - С. 12.

[12] Рабінович П., Панкевич О. Соціальне право: деякі питання загальної теорії//Право України, №1, -2003, С.106;

[13] Ковалевский С.М. Конституционно-правовой режим обязательного социального страхования //Страховое право, 2000, №3, С. 44;

[14] Бабич А.М., Егоров Е.Н., Жильцов Е.Н. Экономика социального страхования: Курс лекций. М.: ТЕИС, 1998, С.-11;

[15] Социальная защита населения в регионе: уч. пособие. / Под общ. ред. Попова В.Г. Екатеринбург: УрАГС, 1999, С. 57-58;

[16] Иванова Р.И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР. – М.: Издательство Московского

университета, 1986. с. 64