Міжнародний валютний фонд (МВФ): структура та основні завдання МВФ

Тема 15. Міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації.

1. Міжнародний валютний фонд (МВФ): структура та основні завдання МВФ.

2. Співробітництво України з МВФ

3. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

4. Європейські валютно-кредитні і фінансові організації: Європейський інвестиційний банк, Європейський центральний банк, Європейський банк реконструкції і розвитку.

5. Співробітництво України з ЄБРР.

Міжнародний валютний фонд (МВФ): структура та основні завдання МВФ.

Міжнародний валютний фонд, МВФ (International Monetary Fund, IMF) - спеціалізована установа ООН, заснована 39 державами для регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу.

Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та посилення рівноваги в міжнародному балансі розрахунків членів, а також забезпечення стабільності валютних курсів. Основним інструментом для цього МВФ використовує виділення коротко- та середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Специфіка МВФ порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні ним одночасно функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Штаб-квартира МВФ знаходиться в місті Вашингтон, США.

МВФ розпочав свою діяльність у травні 1946 року. Передумовою його створення стала часткова відмова від золотого стандарту, який, беручи за міру вартості кожної валюти певну кількість золота, визначав упродовж тривалого часу вартість грошей. Невизначеність поточного вартісного виміру грошей, які не мали фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота призвела до того, що фінансовий обмін між країнами, які зберегли золотий стандарт, і країнами, які відмовилися від нього, значно ускладнився. Уряди багатьох держав почали поповнювати запаси казни золотом і грошима, які можна було використати для його купівлі. У зв’язку з цим скоротилася кількість і частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, що призвело до зниження рівня життя. Ще одним наслідком стала зміна співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також між вартістю різних валют.

Новостворений МВФ був покликаний урегулювати валютно-розрахункові відносини між державами та надати фінансову допомогу країнам-членам через виділення їм короткострокових позик в іноземній валюті. Тож, практично, МВФ став інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

Організаційна структура та прийняття рішень в МВФ

Вищий керівний орган МВФ - Рада керуючих (Board of Governors), в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай - це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить вирішення ключових питань діяльності Фонду. Зокрема, йдеться про внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії раз на рік, але водночас можуть проводити засідання в будь-який час.

У МВФ діє принцип “зваженої” кількості голосів. Тобто, можливість країн членів впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх часткою у фондовому капіталі. Кожна держава має 250 “базових” голосів незалежно від розміру її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СДР суми цього внеску. Такий порядок забезпечує більшість, яка спроможна приймати рішення провідним державам.

Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини голосів). Для рішення з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, необхідна “спеціальна більшість” (у різних випадках - 70% або 85% голосів країн-членів). Незважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони, як і раніше, можуть накладати вето на ключові питання Фонду, які потребують максимальної більшості - 85 %.

Важливу роль в організаційній структурі МВФ відіграє Міжнародний валютний і фінансовий комітет МВФК (International Monetary and Financial Committee, IMFC). Він складається з 24 керуючих МВФ і збирається на сесії двічі на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Але він виконує важливі функції - спрямовує діяльність Виконавчої ради, формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ, вносить на розгляд Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ. Схожу роль відіграє також Комітет з розвитку - Об'єднаний міністерський комітет Рад керуючих Світового Банку і Фонду Joint IMF.

Рада керуючих делегує більшість своїх повноважень Виконавчій раді (Executive Board), тобто директорату. Він несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу.

Цілі діяльності МВФ:

- сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

- сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

- сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та запобігання конкурентному знеціненню валют;

- сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів у поточних операціях, прагнення ліквідації валютних обмежень.

До основних функцій організації належать:

здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют,

надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва й надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).

Форми діяльності МВФ:

1) інспектування (пов'язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют);

2) консультації (використовує три типи консультацій - щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать “кодексу поведінки” і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки);

3) надання послуг фінансування. Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів:

- резервний транш (перевищення квоти країни в МВФ над "скоригованою" сумою її валютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів);

- кредитні транші (МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25 відсоткам квоти).

Основні механізми фінансування МВФ:

1. Звичайний кредит — для стабілізації платіжного балансу в ме­жах року з можливим його продовженням до 4—5 років.

2. Компенсаційний кредит — для компенсації скорочення експорт­ного виторгу за незалежними від країни-позичальника причинами (на З—5 років).

3. Стабілізаційний ("буферний") кредит — для фінансування запа­сів сировини в зв'язку з несприятливою кон'юнктурою на світових ринках (на 3—5 років).

4. Розширене фінансування — для структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу (до З років).

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов'язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

. Його максимальний розмір - 125% квоти країни у фонді.