країнська - справжня руська мова, якою говорило населення Русі

Бомба місцевого розливу!

Навіть вагомі аргументи не в силі розтопити холодний лід імперського мислення наших опонентів, а особлово в дискусіях про вік української мови та її витоки, але думаю такі досвідчені люди, як лінгвісти справляться з цим краще, тим більше, коли ці спеціалісти, так сказать - "мєсние", для наших опонентів - російські, виявляється й не треба їм далеко ходити, щоб зрозуміти всю давність української - справжньої руської мови та відмінність її від церковнослов"янського - великоруського - російського язика.

Ігор Степанович Улуханов Російський лінгвіст, доктор філологічних наук, професор, головний науковий співробітник відділу історичної лексикографії та історичної граматики Інституту російської мови ім. В.Виноградова РАН, фахівець з історії російської літературної мови, словотвору, морфології, лексикології та граматики сучасної російської мови.
Закінчив філологічний факультет МДУ ім. М.В.Ломоносова.
З 1958 р. працює в Інституті російської мови АН СРСР (РАН). У 1966 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Слов'янізми в російській мові (Дієслова з неповноголосними приставками)» (науковий керівник - ак. В. В. Виноградов), в 1975 р. - докторську дисертацію на тему «Словотвірна семантика в російській мові і принципи її
опису». Один з авторів розділу «Словотвір» «Російської граматики» (1980), брав участь у створенні «Словника словотворчих морфем російської мови», «Словника давньоруської мови (XI-XIV ст.)». Член Комісії з словообразованию при Міжнародному комітеті славістів. З 1994 по 2008 - голова цієї Комісії.

В роботі "Разговорная речь Древней Руси" ("Русская речь", № 5, 1972): круг славянизмов, регулярно повторявшихся в живой речи народа Московии, расширялся очень медленно. Записи живой устной речи, произведенные иностранцами в Московии в XVI - XVII веках, включают только некоторые славянизмы на фоне основной массы местной финской и тюркской лексики.
В "Парижском словаре московитов" (1586) среди ВСЕГО СЛОВАРЯ народа московитов находим, как пишет И. С. Улуханов, лишь слова "владыка" и "злат". В дневнике-словаре англичанина Ричарда Джемса (1618 - 1619) их уже больше - целых 16 слов ("благо", "блажить", "бранить", "воскресенье", "воскреснуть", "враг", "время", "ладья", "немощь", "пещера", "помощь", "праздникъ", "прапоръ", "разробление", "сладкий", "храмъ"). В книге "Грамматика языка московитов" немецкого ученого и путешественника В. Лудольфа (1696) - их уже 41 (причем, некоторые с огромным финским "оканьем" в приставках - типа "розсуждать"). Остальная устная лексика московитов в этих разговорниках - финская и тюркская.
У лингвистов той эпохи не было никаких оснований относить язык московитов к "славянским языкам", так как самих славянизмов в устной речи не было (а именно устная речь народа является тут критерием). А потому и разговорный язык Московии не считался ни славянским, ни даже околорусским: крестьяне Московии говорили на своих финских говорах. Характерный пример: русского языка не знал и мордвин Иван Сусанин Костромского уезда, а его родня, подавая челобитную царице, платила толмачу за перевод с финского костромского на российский "государев" язык. Забавно, что сегодня абсолютно мордовская Кострома считается в России "эталоном" "русскости" и "славянства" (даже рок-группа есть такая, поющая мордовские песни Костромы на русском языке, выдавая их за якобы "славянские"), хотя еще два столетия назад никто в Костроме по-славянски не говорил. И тот факт, что Московская церковь вещала на болгарском языке (на котором писались и государственные бумаги Московии), - ничего не значил, так как вся Европа тогда в церквях говорила на латыни и вела делопроизводство на латинском языке, и это никак не было связано с тем, что за народы тут проживают.
Джерело

Далі подаємо скани з праці вченого в якій він дає зрозумілі визначення руській та російській мовам: