Відповідність виховання віковим та індивідуальним особливостям учнів

Людська особистість неповторна. Завдання виховання нової людини полягає у розкритті неповторності людини, її самобутності, творчої індивідуальності, в тому, щоб вміти розпізнати, виявити, розкрити, виплекати у кожного учня його неповторно індивідуальний талант. Відповідно до мети виховання школа покликана розвивати нахили, здібності і обдарування своїх учнів. Це робить необхідним всебічне вивчення учнів, знання їх можливостей в міру зростання фізичних і духовних сил, індивідуальних особливостей кожного з них.

К.Д.Ушинський писав: „Якщо педагогіка хоче виховати людину у всіх відношеннях, то вона перш за все повинна вивчити її у всіх відношеннях”. ”Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, якою вона є насправді, з усіма її слабостями і в усій її величі, з усіма її буденними потребами і духовними вимогами… Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, - а засоби ці величезні”.

Розкриваючи програму виховання особи, А.С.Макаренко особливу увагу акцентував на тому, що не можна підганяти кожну індивідуальність у якийсь єдиний стандарт, бо стати на такий шлях означало б пожертвувати індивідуальною привабливістю, своєрідністю, особливою красою особи. (А.С.Макаренко „Проблеми шкільного радянського виховання”. Т. 5 с.105). Саме тому, що всі учні різні, індивідуальний підхід у вихованні потрібний до кожного з них. Для того, щоб здійснити індивідуальний підхід у вихованні і сприяти формуванню особистості кожного учня, треба знати його життя, особливості його характеру, його прагнення, слабості, взагалі його ресурси, і в процесі спільної роботи допомагати учневі стати гідним членом свого колективу, суспільства.

Комплексний підхід до виховання визначається метою всебічного розвитку людини. Комплексний підхід включає в себе:

а) єдність мети і завдань розумового, естетичного, морального,

фізичного трудового виховання – всебічний розвиток;

б) врахування впливів на вихованця багатьох факторів і умов життя, соціального середовища, сім’ї, школи, позашкільних закладів, засобів масової інформації;

в) охоплення виховним впливом усіх учнів;

г) єдність навчання і виховання, включення всіх учнів в різноманітні

види діяльності і продуктивну працю;

ґ) єдність виховання і самовиховання;

д) посильну перевірку і оцінку результативності виховного впливу з

метою його корекції і дальшого посилення ефективності;

е) комплексний підхід вимагає будувати всю виховну роботу на

основі єдності знань, переконань і дій, слова і діла;

є) координацію виховної діяльності школи, громадських організацій, учнівського самоврядув., сім’ї, раціональне використання різних форм, методів, засобів виховання;

ж) передбачає цілеспрямовану організацію всіх видів діяльності учнів – учіння, громадсько – корисну діяльність, продуктивну працю, гру.

Наголошуючи на важливості дотримання цього принципу, В.Сухомлинський писав, що не можна вилучати з системи виховання жоден аспект. Упустивши щось одне – виховання переконань, виховання людяності, виховання любові до праці – вже не вдається вирішити інші завдання.

Концепція національного виховання розглядає такі принципи:

— народність — єдність загальнолюдського і націо­нального. Національна спрямованість виховання, ово­лодіння рідною мовою, формування національної сві­домості, любові до рідної землі та свого народу; прище­плення шанобливого ставлення до культури, спадщи­ни, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;

— природовідповідність — урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, пси­хологічних, національних та регіональних особливостей;

— культуровідповідність — органічний зв'язок з іс­торією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, за­безпечення духовної єдності поколінь;

— гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життє­вих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; постановка виховання в центр навчально-виховного процесу, по­вага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гід­ності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;

— демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке ус­відомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, права­ми людини і громадянською відповідальністю;

-- етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості гро­мадянина. Забезпечення можливості всім дітям навча­тися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увіч­нення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв націо­нальної культури. Принцип етнізації — невід'ємна скла­дова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосуєть­ся всіх народів, що живуть в Україні.

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від пе­дагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з ура­хуванням конкретних можливостей і умов.

Народна педагогіка про принципи виховання:

Діти, як квіти: полий, то ростимуть (гуманізм).

Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале (природовідповідність).

У всякої пташки свої замашки.

Од тиха все лихо (індивідуальні особливості).

Розумний батько сина питати не соромиться.

Дитині волі не давай.

Хто дітям потаче, той сам плаче (вимогливість).

У семи няньок дитина без ока (єдність вимог).

Батьків хліб не навчить, як треба жить (самостійність).