Принципи української орфографії (правопису)

В основу української орфографії, як і російської та біло­руської, покладено три принципи: фонетичний, морфологіч­ний і історичний, або традиційний. Крім того, певне місце в написанні слів посідає смисловий, або диференціальний, принцип. Провідними для української орфографії є фонетич­ний і морфологічний принципи.

Фонетичний принцип полягає в тому, що слова пишуться так, як вони вимовляються в літературній мові. Кожна фо­нема передається на письмі буквою або буквосполученням, як цього" вимагають правила української графіки.

За фонетичним принципом в українській мові пишуться.= букви на позначення голосних, буква і в ново закритому складі, о, є після шиплячих та й, букви на позначення при^

81.

голосних звуків, групи приголосних, що утворилися внаслідок спрощення та інших фонетичних змін. Наприклад: багато, літо, стіл, четвер, пшоно, сказати, пізно, сонце, рушник, білоруський, чеський. Для користування цим принципом необхідні знання з фонетики і графіки, бо на письмі ' передається в певній послідовності сукупність звуків, що утворюють слово. j

Морфологічний принцип полягає у тому, що значущі частиини' слова, незалежно від звучання їх в окремих формах чи групі споріднених слів, пишуться однаково. Наприклад: пишемо рветься, хоч вимовляємо Ірвец':а], село, хоч вимов­ляємо [се^ило]. За цим принципом пишуться букви на позна­чення голосних є, и, о в. різних позиціях, букви на позначен­ня різних звукосполучень, що мають здатність асимілюватися. Наприклад: весна, живий, голубка, боротьба, з тим, без жа­лю, сопілці, прибережний, лікується, стараються, змагаєшся.

Застосування цього принципу потребує знань з морфології про основу слова і закінчення та про морфеми — значут¹ частини слова. На письмі слово передається позначенням звукового складу морфеми, а не просто звучанням всього слова. Тому орфограми морфологічного принципу письма вивча­ються ще й у курсі морфології.

Історичний, або традиційний, принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі за традицією, як писали їх раніше, хоча в сучасній мові таке написання не поясню­ється ні вимовою, ні граматичною будовою. За історичною традицією¹ пишуться сполучення дз, дж, букви щ, я, ю, є,, ї, ь. Традиційним також є вживання и, е у словах, що не перевіряються наголосом, наприклад: либонь, кишеня, ке­лих, комин, леміш, левада тощо., Крім фонетичного, морфологічного та історичного принципів, в українському правописі застосовується смисловий, або диференціальний, принцип, що полягає в розрізненні значень слів при їх написанні {багатир і богатир). За цим принципом здійснюється написання великої і малої букви, написання слів разом, окремо, через дефіс. Наприклад: Орел (місто) і орел (птах), з вечора і звечора, що б і щоб, за те і зате тощо.

Завдання. І. Поясніть, який принцип застосовано в написанні виділе­них у тексті слів.

II. Прочитайте слова, дотримуючись правильного наголосу, Запишіть їх у чотири колонки відповідно до принципів написання. Знайдіть у сло­вах випадки асиміляції і поясніть їх.

Гарячий, виїзний, вітаєшся, Лев, вогко, жолудь, шепіт, чесний, ткацтво, щогла, долина, премудрий, дзвінок, Жанна, поволі, визнали, пробіг, сіно, обласний, хлопець, зима, ко­зацький, товариство, красується, кігті, у річці, джерело, вілла, каннський, Велика Ведмедиця, напам'ять, Жовтень, надія, Вінниччина, кисіль, лише, роззброєння, Шіллер, шіст­надцять.

III. Дайте відповіді на запитання: 1. Що таке орфографія? 2, Які принципи покладено в основу української орфографії? 3. Чим визнача­ються диференціальні написання слів. Наведіть приклади,