Поняття та принципи міжнародної правової допомоги

ПЛАН

Вступ

Поняття та принципи міжнародної правової допомоги

Види міжнародної правової допомоги

Організаційно-правові форми співробітництва у галузі міжнародної правової допомоги. Спільні слідчо-оперативні групи

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність проблем у сфері боротьби зі злочинністю стала потенційною небезпекою як для нашої держави, так і для всіх країн світу, вимагає прийняття неординарних рішень, кардинальних змін стереотипних підходів до їх розв'язання, розроблення нових методів та форм розкриття, розслідування і запобігання злочинам, враховуючи пріоритетність прав та інтересів людини. Вказане висуває перед наукою важливі завдання, потребує залучення об'єднаних зусиль світового співтовариства, адже якісно новим формам злочинності необхідно протиставити відповідні заходи реагування правоохоронних органів.

Незважаючи на різні форми територіального устрою, належність до відмінних правових систем та особливостей їх функціонування, структуру і функції органів у боротьбі зі злочинністю, міжнародні правоохоронні органи та правоохоронні органи України мають багато спільного, їх поєднують пріоритетні завдання боротьби з глобальними загрозами безпеці всього людства (тероризм, організована, економічна, комп'ютерна, злочинність, торгівля людьми тощо). Чинне міжнародне і національне законодавство, прагнення до взаємодії відкривають перспективи для плідної співпраці нашої держави із світовим співтовариством у боротьбі зі злочинністю, для забезпечення прав і свобод людини.

Видатні вчені, зокрема В.Весельський, Ю. Грошевий, В. Коновалова, В.Маляренко, В. Нор, М. Смирнов, В. Тертишник, В. Шепітько та інші, доклали значних зусиль до наближення, адаптації вітчизняного кримінально-процесуального законодавства, засобів і методів діяльності з розслідування злочинів до міжнародних демократичних стандартів, удосконалення взаємодії держав у боротьбі зі злочинністю. Сучасний стан суспільства, поширення злочинної діяльності на стратегічно важливі сфери в економіці, державному житті, набуття нею організованого транснаціонального характеру вимагають нових підходів.

Тенденції сучасної злочинності визначають необхідність розроблення ефективних механізмів і процедур надання (отримання) міжнародної (взаємної) правової допомоги у розслідуванні злочинів. Ефективність виконання міжнародних зобов’язань залежить від наявності дієвого механізму реалізації норм міжнародних договорів. Це зумовлює необхідність удосконалення національного законодавства, глибокого наукового осмислення процесуальних, організаційно-тактичних проблем міжнародного співробітництва у кримінальних справах.

Сьогодні Україна у діяльності з розслідування злочинів активно взаємодіє з іноземними правоохоронними органами, але з істотними розбіжностями у процесуальній формі, особливостях проведення процесуальних, слідчих дій. Національне кримінально-процесуальне законодавство не містить механізмів регулювання проблем застосування іноземного законодавства на своїй території, не передбачає порядку реалізації багатьох положень, зазначених у міжнародних договорах, що ускладнює їх виконання на практиці. Тому, вказане вище у поєднанні з інтересом, який нині виявляється до удосконалення і розвитку нових видів міжнародного співробітництва правоохоронних органів, особливостей надання правової допомоги у кримінальних справах, додає актуальності розглядуваним питанням.

Поняття та принципи міжнародної правової допомоги

У дослідженнях, присвячених проблемі міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю, наводяться різні доктринальні визначення міжнародної правової допомоги у кримінальних справах.

Наукові уявлення про обсяг і зміст поняття "міжнародна правова допомога у кримінальних справах" змінювалися з розвитком міжнародного кримінального і кримінально-процесуального права і концепції співвідношення національної та міжнародної правових систем. Координація зусиль держав у боротьбі зі злочинністю з окремими видами злочинністю відома з підручників стародавньої історії. Вже тоді головним видом співробітництва стало укладення міжнародних договорів. Так, в період рабовласництва та феодалізму широкого поширення набули двохсторонні договори про видачу злочинців. Пізніше стали укладатися договори про взаємне виконання слідчих та судових доручень, взаємного надання свідчень по деяких злочинах та злочинцях, їх розшуку та затримання. Широкого поширення таке співробітництво набуло в ХІХ столітті. Зростання злочинності змусив держави шукати нові види співробітництва. Стали виникати спеціальні міжурядові та неурядові міжнародні організації. Держави почали періодично скликати міжнародні конгреси, конференції та інші форуми, де разом з обговоренням проблем боротьби зі злочинністю намічувалися конкретні превентивні міри міжнародного характеру.

Наприклад, на І Міжнародному пенітенціарному конгресі в Лондоні (1872 р.) обг8оворювалися дані міжнародної статистики щодо ведення в’язниць та уніфікації договорів про видачу злочинців. На ІІ Конгресі у Стокгольмі розглядалося питання про встановлення союзу між поліціями різних держав. В подальшому на подібних форумах на обговорення виносилися проблеми уніфікації уніфікації антропологічної процедури для полегшення ідентифікації злочинців, видачі власних громадян, покарання злочинців, боротьби з міжнародними злочинами і т.п.[1]

Для міжнародної правової допомоги в період становлення її як правового інституту були характерні такі сутнісні ознаки, що не втратили свого значення і на сучасному етапі міжнародного співробітництва в даній сфері: обсяг і умови її надання визначалися відповідним міжнародним договором; взаємні права та обов’язки держав також регламентувалися міжнародним договором; дії, що були актом міжнародної правової допомоги, здійснювалися на підставі внутрішнього законодавства держав-учасниць договору; порядок їх здійснення, встановлений внутрішнім законом, міг бути змінений відповідним міжнародним договором.

Визначення поняття "міжнародна правова допомога у кримінальних справах" відсутнє у сучасному міжнародному праві, договори лише визначають обсяг наданої міжнародної правової допомоги.

У науковій літературі можна знайти різні точки зору щодо поняття і характеру міжнародної правової допомоги. Поняття міжнародної (взаємної) правової допомоги у розслідуванні злочинів розуміється у двох значеннях: як окрема форма міжнародного співробітництва (вузьке розуміння) чи як комплексний міжгалузевий інститут, котрий об’єднує декілька форм співпраці держав (широке розуміння). Вважаю, що доцільно давати визначення поняття після виділення його характерних ознак.

Правовою основою цього виду співробітництва є міжнародний договір чи взаємність, підтверджена відповідними документами. При цьому термін "міжнародний договір" розуміють як родовий стосовно групи міжнародно-правових актів, що можуть мати різне найменування. Відповідно до п.1 п. а) Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року "договір” означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування".

Правовою підставою такої допомоги є слідче чи судове доручення компетентного органу запитуючої держави.

При зверненні за правовою допомогою або іншим видом міжнародної допомоги необхідно визначитися із компетентним органом, який згідно чинного законодавства України або міжнародної угоди має повноваження щодо вчинення тих або інших дій і, відповідно, може використовувати механізм, встановлений міждержавними угодами, законодавчо закріпленої договірної практики, чинні для України дво- та багатосторонні договори і закони про їхню ратифікацію визначають Генеральну прокуратуру як центральний орган з надання правової допомоги у кримінальних справах, що перебувають на стадії досудового слідства, а Міністерство юстиції України – на стадії судового розгляду справ та виконання судових рішень. Виконуючи ці функції, прокуратура діє в інтересах всіх установ України, які здійснюють досудове слідство. Переважна більшість європейських країн визначили центральним органом з виконання міжнародних договорів свої міністерства юстиції.

Для забезпечення належної організації виконання міжнародних договорів щодо надання правової допомоги у кримінальних справах в Генеральній прокуратурі України у 1996 році створено Міжнародно-правове управління, до складу якого входить відділ правової допомоги, завданнями якого є:

- організація виконання міжнародних доручень про проведення процесуальних дій на території України та отримання такої допомоги від закордонних правоохоронних установ;

- видача злочинців правоохоронним органам країн, де були скоєні злочини, та екстрадиція в Україну осіб, котрі розшукуються слідчими органами нашої держави, а також вирішення питань транзитного перевезення осіб, які тримаються під вартою;

- перейняття кримінального переслідування українських громадян, що скоїли злочини за кордоном, та передачаматеріалів стосовно правопорушників-іноземців для притягнення їх до кримінальної відповідальності в державах, громадянами яких вони є.

Характерими для міжнародної правової допомоги у кримінальних справах є: специфічний субєктний склад – компетентні органи держав, що співробітничають; специфічний фактичний склад – провадження на території запитуваної держави процесуальних чи оперативно-розшукових дій (здійснення оперативно-розшукових заходів включається до обсягу міжнародної правової допомоги в кримінальних справах відповідно до перспективних міжнародних договорів, зокрема Кишинівської конвенції, Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про правову допомогу в кримінальних справах); специфічна мета – сприяння здійсненню правосуддя в кримінальній справі в іноземній державі шляхом збирання і надання доказів, виконання процесуальних рішень, забезпечення відшкодуваня збитку, заподіяного злочином, і законних інтересів учасників кримінального процесу.

Міжнародна правова допомога у кримінальних справах, її належна правова регламентація в національному законодавстві як одна з найважливіших умов ефективного міжнародноо співробітництва у сфері боротьбі зі злочинністю набуває значення гарантії здійсненя правосуддя, оскільки забезпечує можливість одержання доказів у кримінальній справі, виконання прийнятих процесуальних рішень, відшкодування заподіяного злочином збитку, притягнення до кримінальної відповідальності винуватих у вчиненні злочину осіб, вирішення інших завдань кримінального судочинства.

Виходячи з вищевикладеного під міжнародною правовою допомогою у кримінальних справах слід розуміти передбачену міжнародними договорами або засновану на умовах взаємності діяльність компетентних органів запитуваної держави по повадженню на її території процесуальних дій (а у випадках, прямо передбачених міжнародним договором, і оперативно-розшукових заходів) у зв'язку з виконанням слідчих чи судових доручень компетентних органів запитуючої держави з метою надання сприяння в розслідуванні і розгляді кримінальної справи шляхом збирання і надання доказів, виконання процесуальних рішень, забезпечення відшкодування збитку, заподіяного злочином, а також прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства, здійснювана незалежно від територіальних меж, особливостей національного законодавства і правозастосовчої практики держав, що співробітничають (або проведення відповідними органами однієї держави дій, виконання яких необхідне для розслідування кримінальної справи, її розгляду у суді або виконання призначеного покарання в іншій державі)[2].

Принципи міжнародного кримінального судочинства створюють єдину систему. Вони єдині за своєю сутністю та призначенням. І хоча кожен принцип має свій власний зміст та призначення, всі принципи діють в нерозривному зв’язку один з одним. Система принципів – це своєрідний механізм, в якому повинна чітко працювати кожна деталь. І якщо відмовляє одна із них, із строю виходить весь організм, і це в кінці кінців приводить до порушення прав учасників процесу. Звідси випливає ознака системи принципів: вони мають взаємогарантуючий характер, іншими словами, належне виконання вимог одного принципу слугує основою застосування іншого, а гарантії одного діють в той же час як гарантії іншого, та всієї системи в цілому.

Відповідно до принципу суверенної рівності та невтручання у внутрішні справи ні одна держава не вправі видавати закони або проводити дії, що розповсюджують її юрисдикцію на територію інших держав без згоди останніх. Виходячи з даної тези стосовно міжнародного кримінально-процесуального права можна виділити принцип обмеження самостійних процесуальних дій органів слідства територією суверенної держави, під юрисдикцією якої знаходяться ці органи.

Основною юридичною проблемою правоохоронних органів в процесі попереднього слідства та збору доказів за участі органів іноземних держав, виступає проблема юрисдикції держави, оскільки за загальним правилом слідчі органи можуть виконувати ті чи інші процесуальні дії виключно в межах своєї держави. Вказані дії на території іншої держави можуть проводитися виключно за її згодою. У зв’язку з територіальною юрисдикцією процесуальні дії можуть бути проведені лише в порядку спеціального доручення. Міжнародне співробітництво в сфері кримінального судочинства повинне здійснюватися в повній відповідності з основним принципом міжнародного права – принципом суверенної рівності держав. Мельникова Е.Б. розкриває зміст цього принципу виходячи з наступних змістовних характеристик:

1) реалізація даного принципу означає обмеження дій сторін тільки територіями їх власних держав та дії законів кожної держави тільки на її власній території;

2) невтручання у внутрішні справи держави з якою дана держава зв’язана правовідношеннями міжнародної правової допомоги: "Це означає заборону втручання кожної із держав в компетенцію правоохоронного органу, який надає чи отримує запитувану правову допомогу"[3].

Принципіальним положенням являється те, що основні принципи та норми міжнародного права мають безпосереднє відношення і до норм національного кримінально-процесуального права. Принцип суверенної рівності забезпечує кожній державі вільно обирати та розвивати свою кримінальну правову систему, що передбачає повну повагу кримінально-правової юрисдикції одна одної. Принцип добросовісного виконання своїх зобов’язань являється першочерговим для зобов’язань за міжнародним кримінальним правом. Здійснення суверенних прав, що означає і право встановлювати свої закони та адміністративні норми, вимагає, щоб держави діяли у відповідності зі своїми зобов’язаннями в сфері міжнародного кримінального співробітництва. Принцип поваги прав людини, сформованим міжнародним правом в ранзі норм jus cogens, який зобов’язує держави поважати ці права при здійсненні правосуддя. Принцип співробітництва зобов’язує держав співпрацювати одна з одною в боротьбі зі злочинністю.