Організація спортивно-масової роботи в загальноосвітній школі

Фізкультурно-оздоровча робота у режимі навчального дня учнів регламентується комплексними програмами. Основне їх завдання створення оптимального рівня підвищення фізичного та розумового рівня працездатності у процесі навчального дня.

З цією метою в школах рекомендується, крім навчальних занять з ФК, проводити: гімнастику до занять, фізкультурні хвилинки на уроках кожний день, фізичні заняття у групах продовженого дня тощо.

До основної позакласної фізкультурно–спортивної роботи відносяться: гуртки фізичної культури, гуртки початкової підготовки ДЮСШ, гуртки загальної фізичної підготовки, спортивні секції з різних видів спорту, спортивні змагання, спортивні свята, туристичні походи.

Фізкультурно-оздоровча робота — важлива частина педагогічного процесу. Особливого значення вона набуває у зв'язку зі зростанням навантаження на молодших школярів, збільшенням кількості хворих дітей, несприятливими екологічними умовами, гіподинамією.

Фізичне виховання спрямовується на формування навичок здорового способу життя, позитивного ставлення до фізичної культури, гігієни, спорту, на удосконалення і розвиток рухових якостей, формування правильної постави, виховання морально-вольових якостей.

Організація фізкультурно-оздоровчої роботи потребує продуманого, творчого підходу, особливо — якщо група різновікова. Вихователь має бути обізнаний зі станом здоров'я, рівнем фізичного розвитку кожного учня, і відповідно до цього регулювати навантаження. Для занять фізкультурою доцільнішим є поділ учнів на групи не за віком, а за станом здоров'я.

Найкращим шляхом оптимізації рухового режиму в групах подовженого дня (ГПД) в сучасних умовах є використання фізкультурних хвилинок (2—3 хв), фізкультпауз (10—15 хв). Такі нетривалі заняття сприяють підвищенню працездатності, знімають фізичне і емоційне напруження. До фізкультурних хвилинок і пауз включаються вправи для збереження зору, корекції плоскостопості, постави. Діти можуть виконувати вправи індивідуально або групами під керівництвом старших учнів. Можна виконувати вправи за малюнками або просто потанцювати під музику. Якщо в групі є килимок, можна виконувати вправи лежачи — це дуже корисно для роз­вантаження хребта.

Стопа людини має безліч біологічних точок, які "відповідають" за певні внутрішні органи. Спеціальні масажери, ходіння по мотузці, ребристій дошці, камінцях, килимках з нашитими ґудзиками є масажем підошви і активізують діяльність нервової системи та внутрішніх органів, підвищують працездатність. Бажано проводити фізкульт хвилинки кожні 45—60 хв, фізкультпаузи — 1,5—2 год.

Більш тривалі заняття організуються на прогулянці або в спортзалі. Щоденне перебування на свіжому повітрі обов'язкове. Тривалість прогулянки та вибір діяльності школярів залежить від: погодних умов, попередньої діяльності, стану їхнього здоров'я, навіть від одягу. За несприятливих погодних умов краще поділити прогулянку на дві меншої тривалості. Фізкультурні за­няття на прогулянці (або в спортзалі) включають вправи і рухливі ігри для закріплення навичок, здобутих на уроках фізкультури, для розвитку швидкості, спритності, орієнтування у просторі тощо. Щоб заохотити учнів, бажано проводити спортивні години як естафети, змагання, тематичні рухливі ігри "Підготовка в космонавти", "Малі Олімпійські ігри", "Козацькі розваги" тощо). У тематичні заняття можна включити питання про спорт, гігієну. На початку заняття навантаження більше, потім поступово зменшується. Раз на місяць бажано проводити спортивне свято з участю батьків, учнів, вчителів.

В сучасних умовах проблема здоров'я дітей набуває глобального характеру. Здоров'я дитини, визначається дією зовнішніх і внутрішніх дій на його організм, з одного боку, і можливостями самого організму протистояти цим діям. Учнів необхідно навчити правильно і доцільно вибирати засоби і форми для формування здорового організму.

Успішність цієї діяльності, усунення шкідливих дій і підвищення стійкості, до них визначає напрями зусиль по збереженню і зміцненню здоров'я.

Культурна ж людина, як відзначав І. І. Брехман, не повинна допускати хвороби, особливо хронічні, оскільки в переважному числі випадків вони є слідством способу життя протягом досить довгого часу.

Відомо, що здоровий спосіб життя, позитивне відношення до занять спортом і фізичною культурою закладається в шкільні роки. Сім'я разом із загальноосвітньою школою грає в цьому важливу роль.

Позакласна фізкультурно-оздоровча і спортивно-масова робота вирішує багато найважливіших задач. Успішність їх рішення залежить від правильного, чіткого планування і організації методичної роботи в школі в якій беруть активну участь (директор, зам. директора по виховній роботі, голова методичного об'єднання, класні керівники, медичний працівник школи, батьки, рада старшокласників, опікунська рада школи).

Тільки спільна робота всіх ланок управління школи дає можливість грамотно і доцільно організувати спортивно-масову роботу школи направлену на оздоровлення школярів, залучення їх до ЗСЖ.

Однією з головних задач школи є зміцнення здоров'я і правильний фізичний розвиток учнів. З цією метою використовуються різні форми: урок фізичної культури, фізкульт хвилинки, спортивні секції, рухові перерви, години здоров'я, спортивні свята, дні здоров'я і спорту і т. і. Ведеться спільна робота вчителів фізкультури і медичного працівника по відстежуванню стану здоров'я. Складаються графіки і діаграми стану здоров'я учнів, їх аналіз, враховується обхват тих, що займаються спортом, проводиться анкетування учнів.

Мета анкетування виявити найпопулярніші види спорту, а також інтерес школярів у вивченні предмету. За допомогою анкетних даних виявляємо групи ризику дітей з малорухливим способом життя.

В анкету входять питання:

Чи займаєшся ти спортом? Яким?

Чи займаються батьки з тобою фізичною культурою?

Щоб ти хотів(ла) доповнити до уроку фізичної культури?

Анкетні дані допомагають виявити класи з найбільшим ризиком, де дитина надана сама собі, її дозвілля не організовано. Дану проблему обговорюють на педагогічних радах, з класними керівниками, даються рекомендації на загальношкільних батьківських зборах, запрошуються медичні працівники, тренери спортивної школи з метою ознайомлення батьків і дітей із здоров'язберігаючими технологіями.

Задача учбового предмету фізична культура: формування навиків ЗСЖ через систему фізкультурно-оздоровчих заходів. Основною формою є урок фізичної культури. Повністю і якісно вирішити 3 основні задачі шкільного фізичного виховання: освітню, виховну, оздоровчу тільки за рахунок 2 уроків фізичної культури украй складно, а деколи і неможливо. Тому використовують резерви фізкультурно-оздоровчих заходів, позакласну, позашкільну і фізкультурно-спортивну роботу. Здійснюється це разом з установами додаткової освіти. Треба підтримувати зв'язок з ДЮСШ по таких видах спорту, як лижі, волейбол, бокс, баскетбол, карате, а також аеробіки.

Оздоровча роль досягається:

· організацією учбового процесу з урахуванням стану здоров'я школярів;

· забезпечення гігієнічних умов;

· попередженням травматизму.

Позакласні спортивно - масові заходи включають такі заходи як:

· Декада фізичної культури школи, в яку входять різноманітні змагання, конкурс малюнків про фізичну культуру і спорт та ЗСЖ, конкурс влучний стрілець, конкурс санітарних дружин, веселі старти першість з видів спорту (футболу, легкій атлетиці, баскетболу, волейболу,лижним гонкам та ін.);

· Місячник ГО;

· Дні спорту, дні здоров'я;

· А нумо хлопці;

· А нумо дівчата.

Спортивні свята проводяться спільно з іншими школами. Збірна школи повинна успішно виступає в міських змаганнях по волейболу, баскетболу, футболу, легкій атлетиці, лижних гонках і ін. В школі повинні працювати спортивні секції по баскетболу, волейболу, легкій атлетиці,лижним гоках, аеробіці, та ін..

В роботі особливу увагу треба надавати основним напрямам фізичного розвитку учнів, засобами фізичного виховання на основі індивідуального диференційованого підходу з урахуванням психолого-педагогічних досліджень. Треба надавати увагу методиці і технології сучасного уроку, обговорювати новинки в методиці проведення уроків, позакласних заходів, здоров'язберігаючих технологій. В центрі уваги ставляться питання фізичного виховання, здоров'я дітей і підлітків, техніка безпеки під час занять фізичною культурою, підготовки до іспитів. В цілях вдосконалення системи Олімпійського руху серед школярів, стимулювання вивчення ними основних Олімпійських знань, популяризації творчої праці видатних олімпійців, їх благородних вчинків, що є ефективним методом виховання підростаючого покоління, проводиться конкурс; кращий реферат, конкурс малюнків на спортивну тему, тести по знаннях олімпійського руху.

При організації фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової діяльності ставимо наступні задачі:

- дотримання валеологічних вимог на заняттях;

- пропаганда ЗСЖ;

- формування системи спортивно-оздоровчої роботи;

- зниження рівня захворюваності учнів;

- створення системи взаємодії і співпраці зі всіма зацікавленими службами.

Роль фізичної культури в розвитку спортивно – масової роботи в школі.

Сьогодні перед вчителем фізичної культури в школі стоїть проблема зробити фізичне виховання процесом безперервної дії (навіть протягом такого короткого часу, як добовий цикл). Це означає, що вчитель не має права обмежувати свою діяльність якимись епізодичними заходами з фізичного виховання або лише час від часу залучати до цього процесу інших осіб. На порядок денний роботи вчителя час висуває питання про фізичне виховання школярів, як систему загального, обов'язкового навчання основ здоров'я і гігієнічного виховання. У зв'язку з цим необхідно взяти до уваги:

· як організувати заняття з відстаючими, ослабленими і тими, що мають відхилення від нормального стану здоров'я?;

· як зробити уроки привабливими, щоб стимулювати самовдосконалення учнів?;

· як пов'язати інтереси батьків і дітей із питань фізичного виховання?;

· які форми позаурочних занять і коли бажано використовувати, щоби вони, з одного боку, стали продовженням уроку, а з іншого, підготовкою до нього?;

· як організувати роботу за місцем проживання?;

· що робити з обдарованими дітьми, які прагнуть до спортивної досконалості?;

· як створити належну матеріальну базу?;

· як залучити до фізичного виховання весь педагогічний колектив, медичних працівників і громадські організаці?.

Перелічені завдання можуть бути ефективно розв'язані лише в тому випадку, коли всі названі ланки органічно доповнюють одна одну, утворюючи систему факторів постійного і цілеспрямованого впливу на учнів.

Отже, зробити фізичне виховання безперервним (перманентним) процесом це означає:

· залучити всіх дітей до різноманітних форм занять;

· включити в цей процес все доросле оточення дитини (від батька до вчителя музики);

· об'єднати зусилля всіх державних і громадських організацій, що займаються питаннями виховання, охорони здоров'я і захисту дітей.

Звідси випливає специфіка роботи вчителя фізично культури. З одного боку, він виступає як "чистий" вчитель (предметник), проводячи уроки, а з іншого, — як організатор процесу спортивно-оздоровчої роботи школярів, спрямовуючи зусилля всіх учасників цього процесу на досягнення єдиної мети.

Отже, кожному вчителеві варто пам'ятати, що результати спортивного виховання учнів залежать не тільки безпосередньо від вчителя фізичної культури, а й від загальної орієнтації на цей процес навколишнього середовища. Звідси, крім іншого, і виникає потреба вчителя постійно і пильно тримати в полі зору навколишнє середовище. У цьому полягає складність професії вчителя, його велика відповідальність і неповторність.

Сьогодні шкільна фізична культура повинна забезпечити сприятливі умови для розвитку не тільки фізичних здібностей, а й духовних, моральних якостей дитини. Підвищення ефективності системи фізичного виховання мусить відбуватись за рахунок не стільки кількісних змін, скільки якісного поліпшення змісту й організації роботи, на основі національних, регіональних і місцевих традицій та умов, враховуючи інтереси учнів і можливості педагогів. Отже, масова спортивно-оздоровча робота, являється необхідною умовою формування здорового способу життя дітей та молоді, поліпшення фізичної форми учнів та покращення їхнього здоров'я.

Організація спортивних секцій і команд.

Такі види спорту, як шахи, шашки, настільний теніс, городки, велосипедний спорт, лижний спорт і деякі інші, взагалі не потребують складних споруд для учбово-оздоровчої, тренувальної і спортивної роботи. Інвентар та деяке устаткування можна виготовити власними силами (стіл для настільного теніса, городки, щодо велосипедів і лиж, то вони є у багатьох дітей, отже, цього досить для налагодження тренувань.

Одночасно із заходами по створенню спортивної бази добирають (якщо їх немає в колективі фізкультури) керівників секцій і команд. Для проведення семінару, курсів по підготовці громадських інструкторів, тренерів залучають найдосвідченіших викладачів фізкультури, тренерів, спортивних суддів вищих категорій, лікарів. Ради спортивних товариств і організацій (вони є в кожному місті), ради спортивних товариств, федерації колегії суддів та тренерські ради завжди нададуть допомогу колективам фізкультури шкіл в проведенні семінарів по підготовці громадських фізкультурних кадрів.

Поряд з розв’язанням цих питань треба проводити організаційно пропагандистську роботу. Звичайно на загальних шкільних зборах виноситься питання про організацію спортивних секцій, груп здоров'я, команд з окремих видів спорту. По радіо, через стінну газету, в об'явах оголошується запис до спортивних секцій, команд. У класах провадяться бесіди, лекції про оздоровче значення того чи іншого виду спорту, про розвиток фізичної культури і спорту в нашій країні, про успіхи Українських спортсменів на міжнародній арені...

Велику користь принесуть добре підготовлені спеціальні спортивні вечори з виступами кращих спортсменів чи запрошених майстрів спорту. На таких вечорах можна провадити запис до спортивних секцій.

Коли ці заходи будуть здійснені і діти, бажаючі брати участь у тих чи інших секціях виявлені, скликаються загальні збори, на яких обговорюються завдання учбово-тренувальної і спортивної роботи та обирається бюро секцій (у складі 5—7 чоловік), яке разом з громадським інструктором має здійснювати керівництво учбово-спортивною роботою. Бюро спортивних секцій надає допомогу раді колективу фізкультури, громадському інструктору в складанні й здійсненні розкладу тренувань, календарного плану спортивних заходів; забезпечує вибори капітанів команд, старост груп і контролює їхню роботу; розробляє положення і програми змагань, контролю збереження спортивного інвентаря й обладнання та забезпечує своєчасний його ремонт; готує місця змагань, комплектує суддівську колегію, провадить агітаційно-пропагандистську роботу з фізичної культури і спорту в школі.

Бюро спортивної секції розподіляє обов'язки між своїми членами, визначаючи відповідальних за спортивно-технічні питання, базу і інвентар, суддівські кадри, пропаганду тощо, та складає план роботи на рік.

Одночасно з організацією спортивних секцій і команд з різних видів спорту, в яких бере участь переважно молодь, рада колективу фізкультури повинна потурбуватись і про молодших школярів, організувавши дитячі фізкультурні гуртки з тих чи інших видів спорту.

Організація спортивних секцій, команд груп здоров'я, гуртків це, звісно, тільки частина заходів по розгортанню спортивно-масової й оздоровчої роботи. Головне полягає в тому, щоб спортивні секції провадили систематичні учбово-тренувальні заняття, щоб за певним планом проходили спортивні змагання, товариські матчеві зустрічі, спартакіади тощо.

Тільки за цих умов рада колективу фізкультури, бюро спортивної секції виконають свою роль організатора масово оздоровчої і фізкультурно-спортивної роботи, тільки за цих умов у колективі фізкультури вируватиме спортивне життя, виростатимуть кваліфіковані спортсмени.

Основна мета спортивно-оздоровчої роботи забезпечити високий рівень здоров'я дітей та молоді, виховання моральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності) і на цій основі — досягнення високих показників в обраних видах спорту. Все це обов'язково має передбачати навчання й тренування учнів будь-якої підготовленості.

Принципів спортивно-оздоровчої роботи декілька: основним вважають всебічну підготовку дітей. Це — шлях до фізичного вдосконалення людини. Всебічний розвиток дитини, її високий моральний і культурний рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухомих якостей, відмінна робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична досконалість у цілому - основа успіху в будь-якому виді спорту.

Особливого значення набуває здійснення принципу всебічності в учбово-тренувальній роботі з юними. Всебічний фізичний розвиток у юні роки забезпечить міцне здоров'я, працездатність, високі спортивні результати в зрілому віці.

Другий принцип спортивно-оздоровчої роботи — свідомість. Він передбачає таку побудову навчання й тренування, які забезпечать розуміння, активне ставлення учня до них. Принцип свідомості, який у системі спортивно-оздоровчої роботи став одним з найважливіших, означає, що дитина повинна знати, що, чому й навіщо віна робить. Інструктор чи тренер повинні провадити з вихованцями бесіди про конкретні завдання кожного тренувального заняття.

Третій принцип — поступовість. Він побудований на тому фізіологічному положенні, що зміни в перебудові органів і систем організму та покращання їх функцій відбуваються під впливом тренування поступово, протягом певного часу. Звідси висновок тренувальні навантаження треба підвищувати поступово, від заняття до заняття. Здійснення цього принципу базується і на відомих педагогічних правилах — «від простого до складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого». Най правильнішим при навчанні є сполучення правил «від простого до складного» і «від легкого до важкого».

Принцип поступовості визначає планове збільшення навантажень і складності вправ на кожному занятті, у різних видах спорту. Поступовість у проведенні спортивно-оздоровчої роботи має відповідати силам і можливостям учнів, тобто треба враховувати індивідуальні особливості кожного з них. Такий підхід забезпечить поліпшення здоров'я, тренованості та зростання спортивних результатів, і навпаки, ігнорування принципу поступовості, неврахування індивідуальних особливостей учнів, прагнення до «швидкого» зростання тренованості, спортивних досягнень протягом короткого часу (здійснення так званої форсовано підготовки «натягування» на розрядні нормативи) ніколи ще не давало бажаних результатів, а лише шкодило здоров'ю.

Принцип - міцність засвоєних знань і навичок лежить в основі четвертого принципу — повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка вивчається, сприяє міцному її закріпленню.

Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про необхідність повторень, щоб домогтись відповідних змін у перебудові органів і систем організму під впливом тренувань. До цих основних принципів організації спортивно-оздоровчої роботи слід додати, що однією з найважливіших проблем сучасної методики тренування є проблема розвитку високих вольових якостей дітей та юнацтва. Рівень цього розвитку — один з показників тренованості учнів, їх підготовленості до відповідальних змагань. Високі вольові якості досягаються в процесі навчання й тренування та участі у змаганнях.

Зазначені принципи тісно пов'язані між собою. Всебічної спортивно-оздоровчої дії не можна досягти без поступовості в навчанні й тренуванні, а поступовість ґрунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань сприяє свідоме ставлення учнів до них. Таким чином, усі принципи здійснюються не у відриві один від одного, а у взаємозв'язку в процесі виховання, навчання й тренування.

Проведення спортивних змагань в школі.

Сьогодні у пресі часто натрапляємо на статті фахівців, у яких йдеться про спортизацію школи. Так, це, мабуть, один із перспективних напрямів фізич­ного виховання школярів. Проте різні автори розуміють термін "спортизація" по-різному.

Безперспективним, у свій час, виявився шлях, за яким пропонувалося більшість часу на уроках приділяти спеціалізації з певного розділу програми (виду спорту). Профілюючий розділ, на думку авторів ідеї, вчитель міг обирати, виходячи з особливостей матеріальної бази, власної практичної підготовки і методичної орієнтації, бажання учнів спеціалізуватись у тому чи іншому виді спорту. Не важко передбачити, що така "спортизація" призводила до усунення з програм технічно складних та низько емоційних фізичних вправ. Водночас перспективна спортизація повинна розвиватися не шляхом звуження кількості фізичних вправ, а через збагачення всіх сторін змісту занять; використання спортивних методів роботи, духу спорту, його ідеї, атрибутики, а також мобілі­зації ініціативи і творчості учнів.

Важко переоцінити значення змагань, як головного спортивного атрибуту у фізичному вихованні школярів. Використання елементів змагань у навчальній діяльності відкриває широкі можливості для підвищення емо­ційного тонусу й активності учнів. Не випадково в американських школах особлива увага надається змаганням. Викладачі, батьки переконані, що зма­гання — це школа життя, лабораторія формування особистості. У жодній країні світу не влаштовується стільки змагань, як у США. Практично всі діти займаються у спортивних секціях при школі, а не просто відвідують уроки фізкультури. Узагалі, "спортивна честь школи" — це оригінальне, чисто аме­риканське, варте наслідування явище. Дух змагання культивується з дитинства. Шкільних чемпіонів пам'ятають, зберігають їхні фотографії, запрошують на різноманітні заходи. Частими у школах є різні спортивні турніри, вечори тощо.

Той добре відомий факт, що специфічні змагальні відносини мають влас­тивість до виявлення фізичних і психічних можливостей кожного учня аж до екстремальної мобілізації функціональних резервів організму і тим стиму­люють їхній розвиток, зумовив поширення різних варіантів змагальних форм не тільки у спортивному русі, а й у більшості сфер фізкультурної практики.

У межах обов'язкового курсу фізичного виховання в загальноосвітній школі використання змагальних форм занять підпорядковане передусім логіці педагогічного процесу, інтересам його якості, розв'язанню освітніх і виховних завдань. Тут змагальні форми занять — не стільки спосіб досягнення спортивної перемоги або значного спортивно-технічного результату, скільки форма емоційного наповнення спілкування, здорового відпочинку і розваги. Беручи участь у змаганнях, школярі збагачуються новими враженнями, глибше пізнають себе і своїх товаришів, переживають радість перемог і гіркоту поразок. Атмосфера змагань дає змогу усвідомити важливість занять фізичними вправами.

Будь-які змагання повинні створювати таку атмосферу, щоб і глядачі хо­тіли взяти в них участь разом зі своїми друзями, сім'ями. Обов'язковими умовами цього процесу є яскраве оформлення місць проведення змагань; ви­ставлення стендів про історію команд, фотографій гравців, тренерів; організація виставок спортивної атрибутики; виступи перед глядачами коментаторів, ветеранів; проведення лотерей, конкурсів, вікторин; змістовне фізичне оформлення змагань тощо.

Класифікаційні змагання, які проводяться згідно зі спортивною класи­фікацією і правилами змагань, вимагають тривалої, послідовної роботи. Тому в змаганнях з окремих видів спорту (легкої атлетики, гімнастики, волейболу, баскетболу) бере участь незначна частина учнів і практично не беруть участі молодші школярі. У зв'язку з цим у багатьох школах проводяться так звані некласифікаційні змагання. Участь у них не дає права на присвоєння розрядів, оскільки:

· вони не передбачені спортивною класифікацією;

· їхня програма може певним чином відхилятися від класифікації;

· під час їх, проведення допускаються передбачені програмою порушення правил змагань.

До таких змагань належать усі міні-ігри на майданчиках зменшених розмірів, із скороченням часу, використанням нестандартного інвентаря, зміненою кількістю гравців, із дозволеним частковим порушенням окремих правил тощо.

Як можливі варіанти охарактеризуємо деякі види змагань, що здобули визнання у школах України.

Змагання за шкільною програмою. Програма таких змагань складається вчителем і повинна сприяти розв'язанню завдань, які ставляться перед учнями на кожному конкретному етапі засвоєння матеріалу шкільної програми. Вона передбачає завдання:

· із техніки виконання засвоєних вправ або тих, що вивчаються;

· на результат (наприклад, штрафні кидки або удари по воротах із різних точок та віддалей, кидання в ціль тощо);

· на прояв фізичних якостей (стрибки, підтягування, згинання і розги­нання рук в упорі лежачи та ін.) і обов'язково комплексні естафети.

У програму змагань може включатися теоретичний матеріал у вигляді запитань, що визначають уміння учнів самостійно займатись, управляти кла­сом, допомагати товаришам.

Змагання треба проводити як особисті (переважно внутрікласні), так і командні (як ведеться, між класами). Цінність останніх полягає в тому, що відчуття відповідальності перед товаришами спонукає кожного учасника сум­лінно готуватися, виявляти максимум зусиль і наполегливості у процесі підготовки до змагань і участі в них.

Співвідношення завдань, їхня питома вага в програмі залежать від умов проведення, віку учнів, їхньої статі, етапу навчання.

Програма змагань повинна бути відома учням за 2-3 місяці до їх початку. Проводити їх можна окремо, або під час спортивної години у групах подовженого дня, чи під час годин здоров'я. Такі змагання сприяють зв'язку позаурочних занять і уроків фізичної культури, активізують самостійну діяльність школярів.

Змагання за шкільною програмою на уроках і в позаурочний час доцільно проводити, починаючи з першого класу, поступово ускладнюючи їхню програму і привчаючи дітей мобілізувати всі сили на досягнення високих результатів і чесне суперництво.

Конкурси. Мета цього виду змагань — розвивати вміння самостійно ко­ристуватися фізичними вправами, складати комплекси і комбінації, засвоювати певну інформацію, їх можна організовувати як самостійні заходи на перервах, у групах подовженого дня або як складову частину інших заходів (вечорів, спортивних свят, днів здоров'я та ін.).

Цінність конкурсів в їхній спрямованості на раціональне розв'язання самими учнями рухових завдань. Конкурси можуть проводитись усередині класів і між ними. У другому випадку програма конкурсу повинна передбачати індивідуальні та групові завдання. Наприклад, доцільно влаштовувати конкурси на краще складання і виконання комплексу ранкової гімнастики, створення нових вправ із двох або трьох запропонованих, кращу комбінацію вільних вправ із раніше вивчених рухових дій тощо. Усі практичні завдання повинні бути обґрунтовані та прокоментовані учнем.

Конкурс може проводитися на краще виконання запропонованих вправ, точність і швидкість відтворення, продемонстрованого окремими учнями або групою.

Змагання "з листка". Мета змагань — спонукати учнів до рівноцінного засвоєння усіх розділів шкільної програми.

Практика показує, що діти виявляють неоднаковий інтерес до засвоєння окремих розділів шкільної програми. При цьому одні надають перевагу легко­атлетичним вправам, другі - гімнастичним, треті - іграм. Останній вид (у силу його емоційності) подобається більшості школярів. Для того, щоби стимулювати засвоєння всіх розділів програми, вчитель за місяць-два оголошує програму змагань "з листа". За десять хвилин до їх початку учень бере зі столу суддівської колегії конверт (листок), де обумовлено, які вправи та теоретичну інформацію він повинен продемонструвати, і через 10 хв виконує вправи та відповідає на запитання. Такий своєрідний іспит доцільно проводити наприкінці чверті, однак із таким розрахунком, щоби залишити учням час для усунення виявлених вад у знаннях, фізичній та технічній підготовці.

"Веселі старти". Ігри — ефективний засіб загартування та оздоровлення дітей, тому доцільно їх використовувати в колективах шкіл, у таборах літнього відпочинку і за місцем проживання.

Виняткову увагу зверніть на створення спеціальної матеріальної бази, виготовлення відповідного інвентаря та атрибутики (ходулі, мішки, стійки, набори дощок, фанерних планшетів, кілець, прапорців тощо).

Програма "Веселих стартів" може передбачати ігри для змішаних команд, а також для хлопчиків і дівчат окремо. Якщо у змаганнях беруть участь команди дітей різного віку, треба зрівняти їхні шанси на перемогу шляхом диференціації довжини дистанцій, складності перешкод, розмірів і ваги предметів та приладів.

Щоби уникнути помилок під час пояснення чергової гри, рекомендуємо показати одному-двом учасникам способи передачі предметів, подолання пе­решкод та ін. Після пояснення і показу необхідно відповісти на питання, які виникли в учасників (щодо техніки і правил гри).

Для визначення переможців у кожній грі за перше місце нараховують кількість очок, що дорівнює числу команд, за друге — на одне менше і т.д. Після всіх ігор і естафет одержані очки додаються, і перемагає команда, що набрала найбільше очок. Можна визначити переможця і за найменшою сумою очок. У такому випадку нарахування йде у зворотному порядку.

Нагороджуючи, доцільно заохочувати всі команди.

Під час командних ігор і естафет діти надзвичайно збуджуються; тому не­обхідно вжити заходів, щоб уникнути можливих травм. Через це не рекомен­дуємо включати в програму перекиди на швидкість, біг по вузькій високій опорі, спускання з канату на швидкість та інші подібні вправи. Для заспокоєння збуджених учасників треба по закінченню чергової гри дати вправи на увагу.

Підбираючи ігри й естафети, завжди чітко визначайте завдання, які хо­чете вирішити. В одних випадках можна робити акцент на вихованні фізичних якостей, в інших — на формуванні вміння погоджувати власні дії з діями партнерів. На перший план в окремих іграх рекомендуємо висувати і виховні завдання. Так, для виховання почуття колективізму, товариськості в естафеті передбачаються завдання, успіх виконання яких залежить від узгодженості дій учасників, їхньої взаємодопомоги та взаємовиручки. Кмітливість і творче мислення будуть формуватися під час виконання завдань, у яких успіх вирішують тактика подолання перешкод, вибір найбільш раціональних спо­собів виконання рухових дій.

Щоб естафети та ігри не втрачали педагогічної цінності, своєчасно фіксуйте всі порушення правил і, підсумовуючи, враховуйте їх, а також робіть усе можливе для попередження порушень.

Для організації естафет всередині класів, груп подовженого дня команди повинні бути однаковими, їхній склад (у більшості естафет — 8-12 чол.) може залишатися постійним протягом тривалого часу.