Діяльність НБСЄ/ОБСЄ щодо визначення міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини

Тема 9. Європейська система захисту прав людини

План

Діяльність НБСЄ/ОБСЄ щодо визначення міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини.

Захист прав людини у Європейському Союзі.

Захист прав людини у рамках Ради Європи: інституційні органи.

Нормативний зміст Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.

Склад, повноваження та юрисдикція Європейського Суду з прав людини.

Комісар Ради Європи з прав людини.

Європейська соціальна хартія 1961 р. (переглянута у 1996 р.), Європейський комітет з соціальних прав.

Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 р., Консультативний комітет РК.

Європейська хартія регіональних мов або мов меншин 1992 р., Комітет експертів Європейської Хартії.

Європейська конвенція про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню 1987 р., Європейський комітет з питань запобігання катуванням.

 

 

Діяльність НБСЄ/ОБСЄ щодо визначення міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини.

Організація з безпеки та співробітництва в Європі – найбільша в світі міжнародна трансатлантична міжурядова регіональна організація, яка вирішує питання безпеки, утвердження миру, стабільності і демократії. Включаючи 57 держав-учасниць (рішення Ради Міністрів ОБСЄ №MC.DEC/2/12 від 21 листопада 2012 р. про приєднання Монголії до ОБСЄ), ОБСЄ є інструментом раннього попередження, запобігання конфліктів, регулювання криз і пост конфліктного відновлення, сприяє подоланню розбіжностей між державами та формуванню довіри на основі співробітництва. ОБСЄ дотримується концепції всеосяжної безпеки і веде роботу по трьох її вимірах - військово-політичному (англ. politico-military), економіко-екологічному (англ. economic and environmental) і людському (англ. human). НБСЄ (Нарада з безпеки та співробітництва в Європі), скликана 1 серпня 1975 р. як постійно функціонуючий багатосторонній форум для діалогу між Сходом та Заходом, у липні 1992 р. була проголошена ООН регіональною структурою, а у грудні 1994 р. в результаті Будапештського саміту, здобувши статус міжнародної організації, перейменована на ОБСЄ.

Важливими віхами розвитку ОБСЄ стали засідання держав-учасниць у Белграді (1977-78 рр.), Мадриді (1980-83 рр.), Відні (1986-89 рр.). Етапного значення набули зустрічі держав-учасниць ОБСЄ на найвищому рівні в Парижі (1990 р.), Гельсінкі (1992 р.), Будапешті (1994 р.), Лісабоні (1996 р.) та Стамбулі (1999 р.), Астані (2010р.).

Верховна Рада України набула членства в Парламентській асамблеї (ПА) ОБСЄ за правонаступництвом 30 січня 1992 року. Порядок формування Постійної делегації Верховної Ради України у ПА ОБСЄ визначається Положенням “Про Постійну делегацію Верховної Ради України у Парламентській асамблеї Організації з безпеки і співробітництва в Європі”.

Характерними особливостями ОБСЄ як міжнародної організації є:

· відсутність єдиного традиційного установчого документа (статуту);

· консенсус як один з обов’язкових організаційних принципів.

З наведеного стає зрозумілим, що наслідком таких особливостей стає складність процесу розробки та прийняття політичних рішень в ОБСЄ.

До основних установчих актів ОБСЄ відносять:

- Заключний акт конференції з безпеки та співробітництва в Європі (1 серпня 1975 р.), м. Гельсінкі (The Final Act of the Conference on Security and Co-operation in Europe) – документ закріпив 10 принципів взаємовідносин між державами, які отримали назву «принципи мирного співіснування»: суверенна рівність, повага прав суверенітету; незастосування сили і загрози силою; непорушність кордонів; територіальна цілісність держав; мирне врегулювання суперечок; невтручання у внутрішні справи; повага до прав людини і основних свобод, включно зі свободою думки, совісті, релігії і переконань; рівноправність і право народів на самовизначення; співробітництво між державами; добросовісне виконання зобов’язань з міжнародного права;

- Паризьку хартію для нової Європи (Charter of Paris for a New Europe) від 21 листопада 1990 р., м. Париж – документ проголосив «тверду відданість демократії, заснованій на правах людини та фундаментальних свободах; процвітання через економічну свободу і соціальну справедливість; рівну безпеку для всіх країн»;

Хартію європейської безпеки (Charter for European Security) від 19 листопада 1999 р., м. Стамбул – документом посилено роль ОБСЄ в операціях з підтримки миру; ухвалено Платформи спільної безпеки; створено групи швидкої експертної допомоги та співпраці (REACT); розширено здатності ОБСЄ виконувати поліцейські функції; створено Оперативний центр з планування і проведення операцій та посилення процесу політичних консультацій в рамках ОБСЄ через створення Підготовчого комітету під егідою Постійної ради ОБСЄ.

Регіон відповідальності ОБСЄ охоплює Європу, Далекий Схід, Центральну Азію та Північну Америку. Крім того, з ОБСЄ підтримують зв’язки різного рівня та інтенсивності низка держав інших регіонів - Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Марокко, Туніс (так звані середземноморські партнери); Афганістан, Республіка Корея, Таїланд і Японія (азійські партнери).

Офіційні мови ОБСЄ: англійська, французька

Країна штаб-квартири ОБСЄ: Австрія

Місто штаб-квартири ОБСЄ: Відень

Вже в Гельсінському Заключному Акті, основоположною складовою якого стала Декларація про принципи, якими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах, учасники Наради відзначили “загальне значення прав людини та основних свобод, повага до яких є суттєвим фактором миру, справедливості і благополуччя …”.VII принцип співробітництва держав – учасниць НБСЄ, проголошував їх обов’язок поважати права і свободи людини без розрізнення раси, статі, мови і релігії.

Особливе значення для розвитку НБСЄ і ОБСЄ мали положення Паризької хартії для нової Європи, які були прийняті під час зустрічі голів держав і урядів держав-учасниць НБСЄ 21 листопада 1990 року. У цьому документі проголошується: “ Демократичне управління грунтується на волі народу, яка виявляється регулярно в ході вільних і справедливих виборів. В основі демократії лежить повага людської особистості та верховенства закону. Демократія є найкращою гарантією свободи виявлення своїх поглядів, терпимості щодо всіх груп у суспільстві та рівності можливостей для кожної людини. " ОБСЄ відіграє значну роль у врегулюванні конфліктів і захисті прав етнічних, мовних та релігійних меншин.

Мадридська зустріч 1983 р. – підтвердження державами-учасницями своїх зобов’язань за Заключним актом щодо прав людини, висловили рішучість удосконалювати свої національні закони і адміністративні правила в галузі прав людини, підкреслили важливість дотримання рівноправ’я чоловіків і жінок, взяли зобов’язання забезпечувати права і свободи професійних спілок.

Віденська зустріч 1989 р. – розширення підстав заборони дискримінації, домовлено публікувати і розповсюджувати міжнародні документи, національні законодавчі акти і адміністративні правили про права людини в навчальних закладах, забезпечувати необхідним правовим захистом усіх, хто виборює свої права; поліпшення правових можливостей національних меншин.

Копенгагенська нарада Конференції з людського виміру 1990 р. – розроблено принципові складові правової держави, розширено перелік основних прав і свобод громадян держав-членів та іноземців: розширення меж вільного пересування та контактів між людьми, поліпшення процедур дотримання прав національних меншин.

Паризька зустріч 1990 р. – підписання Хартії для нової Європи – повага особистості і верховенство закону, розширення механізму людського виміру з залученням нових процедур, експертів у галузі прав людини.

Московська нарада Конференції ОБСЄ 1991 р. – створення інституту ОБСЄ, місії експертів, і місії доповідачів при вирішенні питань людського виміру ОБСЄ на території відповідних держав.

Відповідно до ст. 102 Статуту ООН кожен договір і кожна міжнародна угода, укладена будь-яким членом ООН, мають бути зареєстровані в Секретаріаті ООН. Гельсінський заключний акт не було зареєстровано у Секретаріаті ООН, отже, сторони, що його підписали, не зможуть посилатися на нього як на міжнародний договір в жодному з органів ООН, тобто він не визнається як міжнародно-правовий акт. Отже, необхідно пам’ятати, що документи ОБСЄ не мають юридично обов’язкової сили, не створюють міжнародно - правових зобов’язань, але встановлюють загальновизнані стандарти зокрема – у сфері захисту прав людини, і мають політично обов’язковий характер для держав-учасниць. Хоча порушення політичних норм так само не бажане, як і порушення норм міжнародного права, імплементація положень таких документів залежить від доброї волі держав. Основна причина політичності характеру документів – відсутність інституціонального механізму нагляду за виконанням рішень ОБСЄ. Засобов надання обов’язковості політичним документам ОБСЄ є включення їх положень до інших юридично обов’язкових документів.

Верховний комісар у справах національних меншин ОБСЄ - посадова особа ОБСЄ. Пост заснований в 1992 році на Гельсінському саміті НБСЄ. Відповідно до мандату від 10 липня 1992 року ВКСНМ діє під егідою Комітету старших посадових осіб (КСПО) (в 1994 р. перейменовано на керівну раду). Управління розташовується в Гаазі. Основний метод роботи - "тиха дипломатія", завдання - раннє попередження конфліктів і термінові дії щодо запобігання переростання міжетнічної напруженості в конфлікт. Комісар призначається на трирічний період, який може бути продовжений не більше ніж на один трирічний строк.

ВКНМ не розглядає порушення зобов'язань у рамках ОБСЄ щодо окремих осіб і не розглядає питання національних меншин в ситуаціях, пов'язаних з тероризмом. ВКСНМ має діяти конфіденційн о. Проблеми національних меншин у тій державі, громадянином якої є комісар, і проблеми тієї національної меншини, до якого він належить, він може розглядати лише при особливій згоді всіх безпосередньо причетних сторін, включаючи державу, про яку йде мова.

Спеціальні доповіді ВКНМ можуть передавати:

1) уряди держав-учасниць;

2) представники асоціацій, неурядових організацій, релігійних та інших безпосередньо зацікавлених груп національних меншин у районах з найбільш напруженою ситуацією, які уповноважені особами, що належать до таких національних меншин, представляти їх (за виключенням тих груп, які на практиці є прихильниками тероризму чи насильства п. 25 Мандату.)

З 20 серпня 2013 р. Астрід Торс номінована як Верховний Комісар ОБСЄ у справах національних меншин. Рада Міністрів 57 держав-учасників ОБСЄ призначила нового Верховного комісара на трирічний термін

Верховний комісар у справах національних меншин (ВКНМ) є інструментом запобігання конфліктів. ВКНМ спрямована на запобігання та деескалацію напруженості, пов'язаної з проблемами національних меншин в регіонах ОБСЄ. Мета полягає в тому, щоб виявити напруження на якомога ранньому етапі. У разі необхідності Верховний комісар також може привернути увагу держав-учасниць ОБСЄ до окремих тривожних подій.

Завдання ВКНМ були узгоджені державами-учасниками ОБСЄ в 1992 році. Бюро ВКНМ знаходиться в Гаазі. Астрід Торс є наступницею норвежця К.Воллєбека у ролі Верховного комісара.

Астрід Торс має солідний міжнародний досвід і з питань меншин так само, як і з розвитку політики щодо імміграції та біженців на національному рівні та на рівні ЄС. Пані Торс була членом парламенту Фінляндії з 2004 року. З 2007 по 2011 рік вона обіймала посаду міністра міграції та європейських справ Фінляндії. У період з 1996 по 2004 рік вона була членом Європейського парламенту.