Література доби Просвітництва (ХVІІІ століття)

1. Просвітницький рух як центральне явище культурного життя Європи ХVІІІ ст.
2. Особливості літератури доби Просвітництва.
3. Сентименталізм як художній напрям в літературі ХVІІІ ст.
4. Основні ідеї концепції Ж.-Ж. Руссо.
5. Література "штюрмерства".
6. "Веймарська класика".

 

Література

1. История зарубежной литературы XVIII века / Под ред. Л.Сидорченко. – М., 2001.

2. Давиденко В., Величко М. Історія зарубіжної літератури ХVІІ– ХVІІІ ст. – К., 2007.

3. Шалагінов Б. Зарубіжна література: Від античності до початку ХІХ ст.: Історико-естетичний нарис. – К., 2004.

 

1. Просвітницький рух як центральне явище культурного життя Європи ХVІІІ ст.

ХVІІІ століття дістало назву епохи Просвітництва.

Просвітництво – це широкий інтелектуальний рух за перегляд з позицій раціоналізму і сенсуалізму всіх основ життя людини у суспільстві: ідеологічних, релігійних, моральних, культурно-естетичних (Б.Шалагінов). Просвітники пропагували ідеї прогресу, волі, справедливого соціального устрою, розвитку науки, релігійної поміркованості. Німецький філософ ХVІІІ ст. І.Кант у статті "Що таке Просвітництво?" назвав цю добу "виходом людини зі стану неповноліття".

Основні ідеї просвітницького руху:

· необхідність внесення в усі сфери суспільного життя засад здорового глузду;

· переконання в тому, що, раціонально змінюючи, вдосконалюючи форми суспільного життя, можна змінити на краще кожну людину, а моральне вдосконалення, освіта й виховання кожної людини покращить суспільство в цілому;

· віра у великі можливості виховання (в основі – ідея Дж.Локка: людина народжується "чистим аркушем", їй можна прищепити будь-які якості);

· визнання того, що розум обмежений досвідом, відчуттям, почуттям;

· критика соціальних явищ, що не відповідають вимогам розуму і вважаються пережитками минулого (необмежена влада монарха, кріпосництво, релігійна нетерпимість, переслідування інакомислячих).

Просвітники приділяли велику увагу пропаганді своїх поглядів. Суттєвим кроком у цьому напрямку було видання "Енциклопедії".

Епоху Просвітництва завершила революція у Франції 1789–1794 рр.

 

2. Особливості літератури доби Просвітництва.

Просвітницькі тенденції в художній літературі з'явились на початку 1700-х рр. в Англії, досягли найвищого розквіту в середині століття у Франції, перейшли у нову якість в останній третині ХVІІІ ст. у Німеччині.

Риси літератури доби Просвітництва:

· вплив філософії та ідеології просвітницького руху;

· просвітницька тенденційність, дидактизм, настанова на полемічність; художній твір як ілюстрація світоглядних ідей (що спричинює певний схематизм);

· розвиток публіцистики, її тісний зв'язок з художньою літературою (багато письменників одночасно виступали і як журналісти);

· посилення взаємодії національних літератур та культур, в результаті чого постає європейська, згодом світова література;

· класицизм і сентименталізм як основні художні напрями;

· домінування прозових жанрів.

Поширені сюжетні моделі просвітницької літератури:

· розкриття невідповідності певних умов життя вимогам здорового глузду ("Мандри Гуллівера" Дж.Свіфта, "Весілля Фігаро" Бомарше, "філософські" повісті Вольтера та ін.);

· змалювання образу людини, яка втілює вищі вимоги розуму ("Робінзон Крузо" Д.Дефо, "Емілія Галотті" Г.Лессінга, "Черниця" Д.Дідро та ін.).

Основні ідейно-стильові тенденції літератури Просвітництва (Б.Шалагінов):

· література "просвітницького раціоналізму" (Англія, Франція; Д.Дефо, Дж.Свіфт, Ш.Монтеск'є, Вольтер, П-О.Бомарше, Д.Дідро та ін.);

· література сентименталізму (Англія, Франція, література "штюрмерства" у Німеччині; Л.Стерн, Ж.-Ж. Руссо);

· література "веймарської класики" (Німеччина; Ф.Шіллер, Й.-В.Гете).

 

3. Сентименталізм як художній напрям в літературі ХVІІІ ст.

Слово "сентиментальний" вживалось у значенні "здатний до співчуття". Термін "сентименталізм" походить від назви твору англійського письменника Лоренса Стерна "Сентиментальна подорож по Франції та Італії" (1768).

Сентименталізм – літературний напрям 2-ї половини ХVІІІ ст. – початку ХІХ ст., що характеризується прагненням відтворити світ почуттів звичайної людини й викликати співчуття до героїв. Сентименталізм з'явився в межах Просвітництва як заперечення раціоналізму

Твори сентименталізму: "Памела" С.Річардсона, "Сентиментальна подорож" Л.Стерна, "Юлія, або Нова Елоїза" Ж.-Ж.Руссо, "Страждання юного Вертера" Й.-В.Гете та ін.

Риси сентименталізму:

· культ почуття, інтерес до внутрішнього світу людини, до її психології;

· герой – звичайна людина, чутлива, скромна; як правило, представник нижчих верств;

· зображення повсякденного прозаїчного життя, родинного побуту, приватної сфери;

· відсутність різкого протиставлення позитивних і негативних персонажів;

· прагнення індивідуалізації характеру, яскравість і багатоманітність образів персонажів;

· відмова від ієрархії жанрів; розвиток жанрів подорожніх нотаток, епістолярного роману, родинно-побутової повісті – в епосі, елегії, ідилії, послання – в ліриці, "міщанської драми", "серйозної комедії" – у драмі;

· вільна побудова твору, відмова від класицистичних канонів композиції, введення ліричних відступів;

· посилення ролі пейзажу, який виступає засобом вираження настроїв персонажів.

 

4. Основні ідеї концепції Ж.-Ж. Руссо:

· ідея вродженого характеру моральності;

· культ природи, протиставлення природи й цивілізації, "природної людини" та людини, яка зазнала згубного впливу цивілізації;

· апологія "чесної бідності", протиставлення бідності, наділеної чеснотами, багатству, здобутому злочинним шляхом;

· критика культури, зокрема науки, освіти, мистецтва;

· ідея "природної релігії";

· культ почуттів, протиставлення розуму і почуттів, які пов'язують людину з її природними першовитоками;

· культ дитинства, протиставлення дитини, яка зберігає душевну чистоту, і дорослої людини, яка зазнала згубного впливу цивілізації;

· ідея самодостатньої індивідуальності.

 

5. Література "штюрмерства".

"Штюрмерство" – рух за оновлення національного духовного життя, що поширився на початку 1770-х рр. серед студентської молоді ряду німецьких університетів. У цілому рух відповідав тенденціям Просвітництва. Основні ідеї: відстоювання духовної незалежності та громадянських прав німецького бюргерства; протест проти деспотизму та безкарності німецьких князів; ідея самобутнього шляху розвитку німецької культури; заперечення церковного догматизму. Назва руху походить від назви п'єси одного з його представників Фрідріха Максіміліана Клінгера "Буря та натиск" ("Sturm und Drang).

Письменники-"штюрмери" об'єднались у геттінгенську спілку, до складу якої входили переважно поети-лірики, та рейнську спілку, до якої належали здебільшого драматурги і романісти (зокрема Ф.М.Клінгер, Й.В.Гете). Теоретиком руху став Йоганн Готфрід Гердер. З його ініціативи була опублікована збірка статей "Про німецький дух та мистецтво", до якої увійшли праця самого Гердера, а також стаття Гете. У збірці були втілені нові погляди на мистецтво.

"Штюрмери" сприйняли концепцію Ж.-Ж.Руссо (ідею природної релігії, культ індивідуальності, природи). Їх творчість позначена інтересом до фольклору, середньовічної давнини. "Штюрмери" прагнули розкрити драматизм у приватному житті представників бюргерства. Література "Бурі і натиску" стала своєрідним німецьким варіантом літератури сентименталізму, розвивалась у межах тенденцій преромантизму.

 

6. "Веймарська класика".

"Веймарська класика" – своєрідний варіант європейського класицизму, що постав завдяки творчим шуканням Ф.Шіллера і Й.В.Гете. Митці намагалися спільно осмислити риси нового світовідчуття, в основі якого лежала б духовна повнота і цілісність, притаманна самій природі, і розробити принципи нової естетики. Взірець вони шукали в античній, середньовічній, ренесансній культурі. Естетика "веймарської класики" свідчить про відхід від Просвітництва в тому варіанті, у якому воно репрезентовано "просвітницьким раціоналізмом" та сентименталізмом.

Питання нової естетики Гете осмислював у низці статей ("Просте наслідування природи, манера, стиль", "Про "Лаокоон"", "Про правду й правдоподібність у мистецтві" та ін.). Природа і культура, на думку Гете, тісно взаємопов'язані. Розвиток природи закономірно приводить до виникнення свідомості і культури. Сама природа стає основою законів мистецтва і через одні й ті самі фундаментальні закони утверджує свою вищу форму існування – свідомість і як її вінець – красу.

В основі творчості "веймарських класиків" лежало не наслідування готових зразків (як у класицистів ХVІІ ст.), а свідоме відтворення митцем творчих імпульсів природи, не реалізованих нею самою до кінця. Це обумовило певну ідеалізацію персонажів (зокрема у "Фаусті"). Таке розуміння художньої творчості виводило її за межі відтворення лише античного мистецтва і відкривало простір для використання практично всіх стильових систем, зокрема народнопоетичного середньовіччя, бароко та ін. Краса була невід'ємною від уявлення про ідеал людини, яка б утілювала в собі внутрішню цілісність чуттєвого і духовного, єдність із зовнішнім світом – із суспільством, природою. Суть "веймарської класики" полягала не в культивуванні античного ідеалу, а в тих тенденціях, які знаменували рух до повноцінного сприйняття всіх світових культур.

Найповніше принципи "веймарської класики" були втілені у трагедії "Фауст" Й.В.Гете.