Вдовиченко Є.В., Герасименко М.В

УДК: 32 (092)

ББК: 66 д А/Я

Розглянуто і затверджено на засіданні кафедри філософії, історії та українознавства Херсонського державного аграрного університету, протокол № 3 від 26 жовтня 2009 року.

Схвалено методичною радою будівельно-гідромеліоративного факультету, протокол № 3 від 26 листопада 2009 року.

 

Рецензент: О.В.Максимочкіна – кандидат політичних наук, доцент, декан

        економічного факультету Херсонського економічно-правового

        інституту.

 

 

Вдовиченко Є.В., Герасименко М.В.

Біографічний довідник з політології. – Херсон: РВВ «Колос» ХДАУ, 2009. – 67 с.

 

 

Біографічний довідник з політології містить відомості про сучасних науковців та мислителів минулого, які внесли помітний вклад у розвиток політичної теорії. Ці відомості включають у себе інформацію про їхні біографічні дані, основні праці та напрямки політичних досліджень.

Довідник складений з метою активізації самостійної роботи студентів вищої школи в процесі вивчення нормативної навчальної дисципліни «Політологія».

 

 

                                                                         © Вдовиченко Є.В., 2009

© Герасименко М.В., 2009

Нині в Україні відбуваються радикальні зміни. Вони пов’язані з демократизацією всіх сфер суспільного життя. Таке оновлення суспільних відносин, поряд з глобальними процесами, що характеризують сучасні міжнародні відносини, як ніколи активізують соціальну потребу в політичних знаннях, підносячи їх на рівень національно-державних інтересів. Це, у свою чергу, зумовлює особливе значення політології як науки і навчальної дисципліни, робить її провідною галуззю в системі гуманітарної підготовки громадян України.

 Політологія має відігравати визначальну роль у формуванні політичного мислення і політичної культури, активної громадянської позиції молодого спеціаліста будь-якого профілю. В опануванні цієї дисципліни важливе місце відводиться самостійній роботі студентів.

Самостійна робота є одним із основних засобів оволодіння навчальним матеріалом. Вона полягає в опрацюванні лекційного курсу, підготовці до семінарських занять, написанні доповідей, контрольних робіт та рефератів. Обов’язковим її елементом є робота з першоджерелами та довідковою літературою.

Запропонований довідник укладено з метою активізувати самостійну роботу студентів у процесі вивчення політології, допомогти майбутнім фахівцям різних сфер суспільної діяльності оволодіти систематизованими знаннями про політику, які б стали основою їхньої громадянської культури. У ньому в стислій формі містяться відомості про мислителів, які внесли вагомий вклад в політичну теорію, та їхній науковий доробок.

АДОРНО (Wiesengrund-Fdorno), Теодор (1903-1969) – німецький соціолог, соціальний філософ, музикознавець, представник франкфуртської школи неомарксизму. У 1934 р. емігрував до Великобританії, з 1938 р. – у США. Основні напрямки дослідження – критика культури і суспільства («Діалектика освіти», 1947, разом з М.Хоркхаймером), дослідження соціально-психологічних передумов і характерних рис тоталітаризму («Авторитарна особистість», 1950).

АЙКЛ (Ikle), Фред Чарлз (1924) – американський політолог і державний діяч. Директор агентства по роззброюванню та контролю за озброєннями США (1973-1977), з 1988 р. – провідний спеціаліст Центру стратегічних міжнародних досліджень. Запропонував оригінальну систематизацію типів міжнародних переговорів. Основні роботи: «Після виявлення...Що?» (1961); «Як нації ведуть переговори» (1964); «Чи можуть соціальні пророкування бути оцінені?» (1967); «Кожна війна повинна закінчитися» (1971).

АКВІНСЬКИЙ (Aquinas Thomas), ФОМА (1225-1274) – середньовічний теолог і філософ, у роботі «Про правління володарів» зробив спробу об'єднати ідеї Аристотеля та християнські догмати в новій доктрині держави. У 1323 р. прилічений до лику святих. Основні роботи: «Філософська сума (про істинність католицької віри проти язичників)» (1261-1264) та «Сума теології» (1265-1273). Ф.Аквінський, обґрунтовуючи божественну природу будь-якої влади (у тому числі й світської), розглядав політику (тобто поводження із владою) як винятково людську діяльність, яка повинна слідувати християнським канонам. Виходячи з арістотелівського визначення політики як способу досягнення загального блага, а також із розуміння людини як політичної істоти, вчений-богослов стверджував, що здійснення цього завдання залежить від встановленого Богом порядку, який полягає в підкоренні монархом, які персоніфікують собою державу; государі ж, у свою чергу, виступають лише людьми, схильними до помилок у своїй діяльності, тому повинні контролюватися владою духовною.

АЛМОНД (Аlтопd), Габріель Абрахам (1911-2002) – американський політолог, один з ініціаторів «біхевіорістської революції», президент Американської асоціації політичних наук у 1965-1966 р. На початку 1960-х рр. ввів у науковий обіг термін «політична культура». У спільній роботі Г.Алмонда та С.Верби «Громадянська культура та стабільність демократії» (1963) за допомогою компаративістського (порівняльного) методу на прикладі зіставлення політичних культур народів п'яти країн – США, Мексики, Італії, Великобританії та Німеччини – дав аналіз основних типів сучасної політичної культури. Один із авторів теорії політичних систем. Основні роботи: «Порівняльна політика: концепція розвитку» (1966); «Політичний розвиток» (1970); «Порівняльна політологія сьогодні» (1974); «Порівняльна політологія. Система, процес і політичний курс» (1978); «Громадянська культура: перегляд концепції» (1980); «Порівняльна політологія. Теоретична структура» (1993); «Сучасна європейська політика» (1999) та ін.

АНДРУЗЬКИЙ, Георгій (Юрій) Львович (1827-? - після 1864) – відомий український політичний мислитель і суспільний діяч, поет, яскравий представник народно-демократичного напрямку політичної думки. За участь у ді­яльності Кирило-Мефодіївського братства був заарештований і висланий з України в Казань, а згодом – на Соловецькі острови. Точна дата й місце смерті невідомі. Автор першого в новітній історії України конституційного проекту («Начерки конституції республіки»).

АРЕНДТ (АгепЛ), Ханна (1906-1975) – американський політолог, фахівець із проблем тоталітаризму. Найбільш відома робота – «Джерела тоталітаризму» (1951)присвячена оригінальномурішенню основних проблем антисемітизму, імперіалізму, дослідженню тоталітарних систем XX ст. – у Німеччині йСРСР. Серед інших відомих робіт Арендт – «Ситуація людини» (1958); «Між минулим і майбутнім» (1963); «Про революцію» (1963).

АРІСТОТЕЛЬ (Aristotle) (384-322 до н.е.) – давньогрецький учений, один із найбільших філософів античності, учень Платона, вихователь Олександра Македонського. Автор соціально-політичних творів «Політика» та «Афінська політія». Автор терміна «політика». Першим в історії наукової думки зробив спробу всебічної розробки науки про політику, яка в роботах вченого виявилася нерозривно пов'язаною з етикою.

АРОН (Аrоп), Реймон Клод Фердінанд (1905-1983) - французький соціолог, політолог, філософ і публіцист, один із авторів концепцій індустріального суспільства та деідеологізації, прихильник лібералізму, противник марксизму і комунізму. У центрі наукових інтересів – проблеми демократії, типологія сучасних політичних режимів, порівняльний аналіз політичних систем. Автор багатьох наукових праць, серед яких: «Людина проти тиранів» (1946); «Розвиток індустріального суспільства та соціальна стратифікація» (1956); «18 лекцій про індустріальне суспільство» (1963); «Розчарування в прогресі» (1963), «Демократія і тоталітаризм» (1965) та ін.

БАКУНІН, Михайло Олексан­дрович (1814-1876) – російський філософ і політичний діяч, засновник народництва і теоретик міжнародного анархізму, один із лідерів І Інтернаціоналу, ідейний супротивник К. Маркса. Вихідним моментом анархічної доктрини Бакуніна була ідея про знищення державності, що обмежує права й свободи особи в ім'я абстрактної ідеї загального блага. Під впливом ідей Бакуніна сформувався «бунтарський» напрямок революційного народництва. Основні роботи: «Федералізм, соціалізм і антитеологізм» (1868); «Державність і анархія» (1873).

БАЧИНСЬКИЙ, Юліан (1870-1940) – український суспільний і політичний діяч, публіцист, дипломат, провідний діяч УРП. У своїх роботах першим в українській політичній думці обґрунтував необхідність ство­рення незалежної Української Соборної держави. Основні роботи – «Україна іггеdenta (із приводу еміграції)» (1895), «Більшовицька революція й українці» (1925).

БЕЛЛ (Веll), Даніел (1919) – американський політолог, соціолог, журналіст, один із провідних авторів концепцій постіндустріального суспільства і деідеологізації, футуролог. Роботи, присвячені соціальним змінам, поєднуються в книзі «Кінець ідеології» (1960), що є першим науковим обґрунтуванням концепції деідеологізації. Сформульована Беллом у роботі «Майбутнє постіндустріальне сус­пільство» (1973) концепція постіндустріального суспільства стала однією з найпопулярніших і використовуваних теорій у XX ст. Серед інших робіт – «Зустрічаючи 2000 рік» (1968); «Культурні протиріччя капіталізму» (1976); «Третя технологічна революція і її можливі соціально-економічні наслідки» (1989).

БЕНТАМ (Вепthат), Ієремія (1748-1832) – англійський філософ, соціолог, політолог, правознавець і мораліст, засновник теорії утилітаризму, прихильник лібералізму, рішучий супротив­ник концепції природного права. Ліберальні погляди Бентама знайшли своє відбиття в роботах «Введення в принципи моралі й законодавства» (1789); «Катехізис парламентської реформи» (1809); «Теорія покарань і нагород» (1811); «Деонтологія, або Наука про мораль» (1834) та ін.

БЕНТЛІ (Вепtlеу), Артур Фішер (1870-1957) – американський вчений, один із засновників теорії груп інтересів. Головна робота – «Процес правління. Вивчення суспільних тисків» (1908) – вважається першим політико-соціологічним дослідженням реальних політичних процесів у США.

БЕРДЯЄВ, Микола Олександрович (1874-1948) – російський релігійний філософ і соціолог, один із представників ціннісної теорії політичних еліт. Виступаючи ідейним супротив­ником радянської влади, у своїх роботах доводив несумісність ідеології й практики більшовизму зі свободою особи. Неприйняття тоталітарної ідеї розкривається в роботі «Філософія нерівності» (1923). У 1922 р. за критику марксизму був висланий за кордон більшовицьким урядом. Основні роботи: «Зміст творчості» (1916), «Зміст історії» (1923), «Джерела й зміст російського комунізму» (1931) та ін.

БЕРК (Виrkе), Едмунд (1729-1797) – англійський публіцист і філософ, державний діяч, основоположник консервативної ідеології. З найбільшою повнотою філософія консерватизму, що є основним внеском Берка у світову політичну думку, виражена в роботі «Роздуми про революцію у Франції» (1790). Серед інших робіт – «У захист природного суспільства» (1756); «Філософське дослідження по­ходження наших ідей про високе і прекрасне» (1757); «Звернення нових вігів до старих» (1791); «Лист до шляхетного лорда» (1795); «Листи про світ із царевбивцями» (1796-1797).

БЕРНХЕМ (Виrnham), Джеймс (1905-1987) – американський соціолог, економіст, теоретик консерватизму. У своїй головній роботі – «Революція менеджерів» (1941) – висунув ідею про трансформацію капіталізму в менеджеріальне суспільство», влада в якому перейде до нового класу управляючих (вищих інженерів, менеджерів, технократів).

БЕРШТЕЙН (Bernstein), Едуард (1850-1932) – німецький політичний діяч, ідеолог соціал-демократії. У працях «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії», «Парламентаризм і соціал-демократія» сформулював концепцію соціал-демократії. Він розглядав соціалізм як гуманістичний рух, який парламентським шляхом буде здійснювати соціальні реформи і таким чином покращить становище робітничого класу. Е.Бернштейн відкинув основні постулати марксизму про соціалістичну революцію і диктатуру пролетаріату як основні засоби розв’язання конфлікту між капіталом і найманою працею.

БЖЕЗІНСЬКИЙ (Вrzezinski), Збігнев (1928) – американський політолог, соціолог і державний діяч. З 1977 р. по 1981 р. – заступник Президента США з питань національної безпеки в адміністраціях Дж. Картера й Л. Джонсона. Основні напрямки досліджень – теорія постіндустріального (технетронного) суспільства, міжнародні відносини, геополітика. Основні роботи: «Ідеологія і влада в радянській політиці» (1962); «Між двох сторіч. Роль Америки в технетронну еру» (1970), «Влада та принцип» (1983); «Великий провал: народження й смерть комунізму у XX столітті» (1989); «Без контролю» (1993); «Велика шахівниця. Американське панування та її геостратегічні імперативи» (1997), «Вибір. Світове панування або глобальне лідерство» (2004); «Україна в геостратегічному контексті» (2006).

БІРНБАУМ, П’єр (ХХ ст.) – французький політолог. У праці «Керівний клас французького суспільства» поширив теорію еліт Р.Міллса на французьке суспільство, обґрунтував існування в ньому ендогенного елітарного, закритого прошарку, члени якого займають керівні позиції та передають свій статус із покоління в покоління. В основі однорідної еліти французького суспільства, на думку П.Бірнбаума, лежать такі фактори: соціальне походження – апарат управління складають вихідці з панівного класу; освіта – недоступність для дітей «середніх класів» отримати освіту правничо-політичного напрямку(на кшталт Національної школи адміністрації); культури – умова життя і манери елітарних кіл різко відрізняються від інших прошарків суспільства.

БОДЕН (Воdіп), Жан (1530-1596) – французький філософ, історик, політичний мислитель, юрист, у роботах «Метод легкого вивчення історії» (1566) та «Шість книг про державу» (1576) розглядав виникнення й становлення державних інститутів у різних географічних і кліматичних умовах. Першим в історії політичної думки дав тлумачення суверенітету як найважливішої властивості держави, що проявляється у верховенстві влади як усередині своєї території, так і у відносинах із іншими країнами. У 1589 р. арештований за підозрою в чаклунстві, його книги були привселюдно спалені при арешті.

БОТТОМОР (Вottomore), Томас Бартон (1920-1993) – англійський соціолог неомарксистської орієнтації. В центрі наукових інтересів – теорія марксизму, історія соціологічної думки, соціальна стратифікація і мобільність, теорія політичних еліт. Основні роботи: «Класи в сучасному суспільстві» (1965); «Еліти й суспільство» (1966); «Марксистська соціологія» (1975); «Австромарксизм» (1978).

БОУЛДIHГ (Воиlding), Кеннет Еварт (1910-1993) – американський соціолог, економіст, письменник, фахівець із загальної теорії систем, дослідник політичних конфліктів. Обґрунтував необхідність створення «всесвітньої єдиної екологічної системи» для морального відновлення людства. Головна робота – «Економічний аналіз» (1941).

БОЧКОВСЬКИЙ, Ольгерд Іполит (1884-1939) – український політичний мислитель, публіцист і політичний діяч, представник націонал-демократичного напрямку в українській політичній думці. З 1905 р. – у Чехії. З ім'ям Бочковського пов'язується становлення української націології: його робота «Введення до націології» (1935) вважається першим у вітчизняній науковій думці системним викладенням науки про нації. Основні роботи: «Націологія та націографія» (1923); «Боротьба народів за національне визволення» (1932), «Народження націй» (1939), «Життя націй» (1939) та ін.

БРЕДЛІ (Вradly), Френсіс Герберт (1846-1924) – англійський філософ, теоретик консерватизму. У своїх працях звів у абсолют моральне панування суспільства над кожним із його членів. Основні роботи: «Етичні дослідження» (1876); «Видимість і реальність: Досвід метафізики» (1893); «Есе про істину і реальність» (1914) та ін.

БРОДЕЛЬ (Вraudel), Фернан (1902-1985) – французький вчений, історик, соціолог і геополітик. Прихильник концепції «глобальної історії» («глобального суспільства»), відповідно до якої суспільство розглядається як сукупність економічної, соціальної, політичної й культурної систем, що складаються, у свою чергу, з безлічі підсистем, у роботі «Про історію» обґрунтував визначення цивілізації як «сукупності культурних характеристик і феноменів». Основні роботи: «Матеріальна цивілізація, економіка й капіталізм (ХV - XVIII ст.)» (1979); «Самобутність Франції» (1986) та ін.

БУРДЬЄ (Воиrdieu), П'єр (1930-2002) – французький соціолог, політолог, культуролог. Основні напрямки дослідження – соціологія влади, соціальна стратифікація, мистецтво і масова культура. Автор поняття «соціальне поле», під яким розуміється система об'єктивних зв'язків між різними позиціями, що перебувають в альянсі або конфлікті, у конкуренції або кооперації, обумовленими соціально й, у певній мірі, не залежними від фізичного існування індивідів, які ці позиції займають. Основні роботи: «Середнє мистецтво. Нариси соціального вживання фотографії» (1965), «Політичне уявлення: елементи теорії політичного поля» (1981), «Питання соціології» (1990), «Практичний зміст» (1994) та ін.

БЬЮКЕНЕН (Висhапап), Патрік Джозеф (1938) – американський політик, політолог-аналітик, публіцист, журналіст і телекоментатор, радник Р. Ніксона і Р. Рейгана, кандидат у президенти США на виборах 1992, 1996, 2000 рр. Автор низки книг і статей, серед яких: «Навіщо злити Росію?»; «Європа робить самогубство»; «Що ми робимо на Україні?»; «Інаугурація нескінченної війни» та ін. Основні роботи: «Смерть Заходу» (2002); «Праві та неправі» (2004).

ВАЛЛЕРСТАЙН (Wallerstein), Іммануїл Моріс (1930) - американський філософ, історик, соціолог, засновник світ-системного аналізу. У роботі «Сучасна світ-система» (1974, 1980, 1989) історія розглядається як розвиток різних регіональних світ-систем (світ-економік та світ-імперій). Ідеї Валлерстайна суттєво вплинули на розвиток політичної глобалістики. Основні роботи: «Політичні дилеми на межі тисячоліть» (1996); «Реалії відкритого простору-часу: до розуміння нашої історичної системи» (1998); «Аналіз світових систем та ситуація в сучасному світі» (2001); «Глобальна культура – порятунок, загроза або міф?» (2001); «Кінець відомого світу. Соціологія XXI ст.» (2003); «Після лібералізму» (2003); «Світ підійшов до точки, коли потрібно обрати новий шлях» (2005).

ВЕБЕР (Weber), Макс (1864-1920) – німецький соціолог, історик, економіст, юрист, політолог і соціальний філософ. Засновник «розуміючої» соціології, автор теорії соціальної дії, вчення про ідеальні типи, один із засновників сучасної політичної науки (концепція легітимності влади, теорія бюрократії, дослідження демократії). Наукова діяльність Вебера істотно вплинула на розвиток сучасної політології, соціології, філософії й історіографії. Основні роботи: «Протестантська етика й дух капіталізму» (1904-1905), «Про деякі категорії розуміючої соціології» (1913), «Політика як покликання та професія» (1919), «Політичні роботи» (1921), «Зібрання творів із соціології та соціальної політики» (1924), «Зібрання творів із соціальної та економічної політики» (1924) та ін.

ВЕБЛЕН (VеЬІеп), Торстейн (1857-1929) – американський соціолог, економіст, засновникконцепції технократії. У своїх роботах заклав основи нового методологічного принципу – технологічного детермінізму, обґрунтував майбутнє панування технократії в суспільстві, вважаючи основою сучасного суспільного розвитку технічну інтелігенцію (технократів). Основні роботи: «Теорія дозвільного класу (1899); «Теорія ділового підприємництва» (1904); «Інженери та система цін» (1921) та ін.

ВЕРБА (Verba), Сідней (1932) – американський політолог, дослідник політичних культур. Головна робота – «Громадянська культура та стабільність демократії» (разом із Г. Алмондом, 1963), у якій виділяються три основні типи політичної культури: парафіяльна (патріархальна), підданська (культура підкорення), активістська (культура участі), а також змішаний тип політичної культури – «громадянська культура», характерна для більшості сучасних демократичних систем.

ВЕРНОН (Vernon), Раймонд (1913-1999) – американський економіст, фахівець у сфері міжнародних відносин, автор одного з перших досліджень транснаціональних корпорацій. Основні роботи: «Анатомія метрополії» (1963); «Верховна влада в безвихідному становищі» (1971); «За межами глобалізму» (1989) та ін.

ВІДАЛЬ ДЕ ЛА БЛАШ (Vidal de la Blache), Поль (1845-1918) – географ, провідний представник французької школи геополітики, автор концепції «поссібілізму». Автор низки досліджень у галузі географії населення. Основні теоретичні роботи узагальнені за редакцією Е. де Мортонна в книзі «Принципи географії людини» (1922).

ВІЛЕНСЬКІ (Wilensky), Гарольд (1923) – американський політолог, автор оригінального дослідження потоків інформації та її сприйняття в організаціях. Основні роботи: «Дослідження індустріальних відносин» (1957); «Індустріальне суспільство й держава добробуту» (разом з К. Лебо, 1965); «Новий корпоративізм, централізація та держава добробуту» (1976); «Порівняльна соціальна політика» (1985) та ін.

ВИННИЧЕНКО, Володимир Кирилович (1889-1951) – український письменник, політичний діяч, заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального Секретаріату уряду України, Голова Директорії. З 1919 р. – в еміграції (Австрія, Чехословаччина, Франція). Критик соціальної та національної політики комуністичної партії й Радянського уряду. Основні роботи: «Відродження нації: Історія української революції (березень 1917 р. – грудень 1919 р.)» (1920), «Заповіт борцям за визволення» (1949).

ВІТТФОГЕЛЬ (Wittfogel), Карл Август (1896-1988) – американський вчений німецького походження; філософ, історик, соціолог, геополітик, автор теорії «східного деспотизму», з 1934 р. – у США. У своїй головній роботі – «Східний деспотизм. Порівняльне вивчення тотальної влади» (1957) – поєднуючи ідеї К.Маркса та М.Вебера, аналізує марксистську концепцію азіатського способу виробництва, виділяє його головні риси – деспотичний характер влади та формування величезного бюрократичного апарату, покликаного забезпечити ефективність функціонування системи примусу. Система відносин у такому суспільстві характеризується Віттфогелем за допомогою формули «тотальний терор – тотальне підпорядкування – тотальна самітність».

ВИШЕНСЬКИЙ, Іван (1550-1620) – український мислитель, православний полеміст. У 90-х рр. XVI ст. прийняв чернецтво. Обґрунтував визначальне значення демократичних основ раннього християнства для церковного життя та світських відносин. Висунув концепцію соборності правління християнської церкви, засновану на ідеї рівності всіх людей перед Богом. Ідеалом політичного устрою вважав «колективність», що проявлялася в діяльності українських братств. Головна робота – «Послання єпископові» (1598).

ВОЛЬТЕР (Voltaire), / Франсуа Марі Аруе /(1694-1778) – мислитель, філософ епохи французького Просвітництва, прихильник принципів свободи, рівності та необмеженої приватної власності. Автор терміну «філософія історії». Основні роботи: «Філософські листи» (1733), «Філософський словник» (1764-1769), «Філософія історії» (1764).

ВОСЛЕНСЬКИЙ, Михайло Сергійович (1920-1997) – російський вчений і суспільний діяч, автор оригінальної концепції «номенклатури». 1976 р. позбавлений радянського громадянства. У своїй головній роботі – «Номенклатура – панівний клас Радянського Союзу» (1980) – розглядаючи структуру правлячої еліти радянської держави, Восленський говорить про номенклатуру, що являє собою закриту соціальну групу, представники якої ведуть особливий спосіб життя, зумовлений особливим положенням і привілеями, мають тверду партійну дисципліну, ідеологічну та організаційну єдність.

ВЯТР, Єжі (ХХ ст.) – польський соціолог. У праці «Соціологія політичних відносин» з марксистських позицій аналізує такі проблеми політичної соціології, як її предмет, влада, співвідношення політики, економіки і культури, держава, політична поведінка, політична свідомість, еліта і лідерство.

ГЕГЕЛЬ (Неgel), Георг Вільгельм Фрідріх (1770-1831) – видатний представник німецької класичної філософії, засновник діалектики. Важливе місце в політичній теорії Гегеля займає концепція про громадянське суспільство і правову державу, які розглядаються у взаємозв'язку із соціально-економічною сферою та політикою. Громадянське суспільство Гегель визначає як сферу реалізації приватних цілей та інтересів особистості. Основні роботи: «Феноменологія духу» (1807), «Філософія права» (1821).

ГЕЛЛНЕР (Gellner),   Ерист (1925-1995) – англійський філософ, соціолог, антрополог. У центрі наукових інтересів – дослідження феномена нації та націоналізму. Основні роботи: «Слова та речі» (1959); «Легітимація ідей» (1974); «Мuslim Society» (1981); «Нації та націоналізм» (1983); «Розум і культура. Історична роль раціональності та раціоналізму» (1987); «Умови свободи. Громадянське суспільство та його історичні суперники» (1994).

ГЕЛЬВЕЦІЙ (Нelvetius), Клод Адріан (1715-1771) – французький філософ, політичний мислитель, видатний представник епохи Просвітництва. Філософська та літературна творчість Гельвеція відіграла значну роль в ідеологічній підготовці Великої французької революції, а також у розвитку утопічного соціалізму початку XIX ст. Головний твір «Про розум» (1758) був заборонений і спалений.

ГЕРДЕР (Неrder), Іоганн Готфрид (1744-1803) – німецький філософ, критик, учень Канта і друг Гете. Автор цілісної концепції еволюції культури. Автор низки творів з філософії історії, культурної антропології та політичної філософії. Автор терміну «політична культура». Головна робота – «Ідеї до філософії історії людства» (1784-91).

ГІДДЕНС (Giddens), Ентоні (1938) – англійський соціолог, політолог, директор Лондонської вищої школи економічних і політичних наук. Одним із перших почав вивчати проблему глобалізації, лекції з даної проблематики об'єднані в книгу «Світ, що зникає» (1999). Основні роботи: «Устрій суспільства. Нарис теорії структурування» (1984); «Наслідки модерніті» (1990); «Третій шлях» (1998).

ГОББС (НоЬЬеs), Томас (1588-1679) – англійський філософ і політичний мислитель, прихильник «теорії суспільного договору». Головна робота – «Левіафан» (1651), а також робота «Про громадянина» (1642), були внесені до католицького «Індексу заборонених книг» і спалені.

ГОЛУБЕНКО (Шатун), Петро Іванович (1906-1989) – український письменник, публіцист, представник націонал-демократичного напрямку політичної думки. Основна тема творчості – національно-державне відродження України. З 1944 р. – в еміграції (США). Головна робота – «Україна і Росія у світлі культурних взаємин» (1987).

ГРАМШИ (Gramsci), Антоніо (1891-1937) – італійський філософ, політолог, соціолог, політичний діяч, з 1913 р. – в Італійській соціалістичній партії, у 1926 р. за антифашистські виступи був заарештований, до 1934 р. – в ув'язненні. Автор низки робіт із філософії, історії, культури. Основні ідеї (гегемонія, структура панування, роль інтелігенції в суспільстві та ін.) сформульовані в роботі «Деякі аспекти південного питання» (1926).

ГРОЦІЙ (Grotius), Гуго де Гроот (1583-1645) – нідерландський юрист, історик, державний діяч, прихильник теорії природного права, засновник міжнародного права як науки. Основними принципами міжнародного права вважав заміну диктату церковної влади міждержавними договорами, яких дотримуються в силу природного закону; заборону несправедливих воєн, що порушують право; введення обмежень на знищення воюючими сторонами ворожої власності та ін. Робота «Про право війни та миру» (1625) була внесена до католицького «Індексу заборонених книг».

ГРУШЕВСЬКИЙ, Михайло Сергійович (1866-1934) – український мислитель і політичний діяч, творець новітньої схеми політичної історії України, низки конституційних проектів, засновник Української націонал-демократичної партії, засновник і голова українського наукового товариства, засновник Українського соціологічного інституту (Прага, Відень, 1919 р.), академік АН України, академік АН СРСР, голова Центральної Ради України, перший президент УНР. Основна праця – «Історія України-Русі» (1898-1936). Серед інших робіт: «Начерк історії українського народу» (1904), «Визволення Росії і українське питання» (1907), «Наша політика» (1911), «Хто такі українці і чого вони хочуть», «На порозі Нової України» (1918) та ін.

ГУМБОЛЬДТ (НитЬоldt), Вільгельм (1767-1835) – німецький вчений і державний діяч, представник німецького Просвітництва, автор концепції «мінімальної держави» – ліберальної ідеї невтручання державної влади в приватне життя громадян. Основні роботи: «Про межі діяльності держави» (1792), «Про завдання історика» (1821).

ГУМПЛОВИЧ (Gumplowicz), Людвіг (1838-1909) – польсько-австрійський соціолог і правознавець, представник соціального дарвінізму. Автор терміну «етноцентризм». Його ідея про боротьбу за панування етнічних груп (рас) стала, поряд з роботами Є.Дюрінга і К.Каутського, основою теорії насильства в походженні держави. Головна робота – «Расова боротьба» (1883).

ГЕЛБРЕЙТ (Galbraithк), Джон Кеннет (1908-2006) – американський економіст, соціолог, один із авторів концепції технократії, прихильник теорії конвергенції, радник Президента США Дж. Ф. Кеннеді. У центрі наукових досліджень – широкий спектр соціально-політичних, економічних і культурних проблем, серед яких – роль особистості в сучасному світі, взаємини розвинених постіндустріальних країн з державами третього світу, екологічна небезпека та ін. Основні роботи: «Ліберальний час» (1960); «Нове індустріальне суспільство» (1967), «Справедливе суспільство» (1996).

ДАЛЬ (Dahl), Роберт Алан (1915) – американський політолог, один із засновників теорії плюралістичної демократії. У центрі наукової уваги – проблеми трансформації політичних систем, співвідношення свободи, рівності та демократії. Автор терміну «поліархія», під якою розуміється особливий тип політичного режиму, що характеризується двома основними ознаками: плюралістичністю і опозиційністю. Основні роботи – «Вступ до теорії демократії» (1956), «Плюралістична демократія в США» (1967), «Поліархія: участь і опозиція» (1971), «Демократія в США» (1972), «Демократія, свобода та рівність» (1986).

ДАНИЛЕВСЬКИЙ, Микола Якович (1822-1885) – російський філософ, соціолог, культуролог, публіцист, автор теорії культурно-історичних типів, попередниці концепції локальних цивілізацій О.Шпенглера та А.Тойнбі. Спираючись на ідеї географічного детермінізму, Данилевський відзначав роль зовнішніх факторів у формуванні держави (географічне розташування, природно-кліматичні умови, фактор зовнішньої загрози та ін.). Основні роботи: «Росія і Європа» (1871), «Збірник політичних і економічних статей» (1890).

ДАРЕНДОРФ (Dahrendorf), Ральф (1929) – англійський соціолог і політолог німецького походження, представник конфліктологічного напрямку в сучасній політичній думці, ідеолог лібералізму. У своїх роботах «Клас і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві» (1959), «Конфлікт і воля»(1972) розробив теорію соціальної стратифікації та теорію конфлікту.

ДЖЕНТІЛЕ (Gentile), Джованні (1875-1944) – італійський філософ, державний діяч, засновник «актуального ідеалізму» («актуалізму»), ідеолог фашизму. У статті «Фашизм» (виданої під авторством Б. Муссоліні) визначив фашизм як релігійну концепцію, в якій людина розглядається у своєму іманентному зв'язку із зовнішнім законом, з об'єктивною волею. Основні роботи: «Реформа гегелівської діалектики» (1913), «Загальна теорія духу як чистого акту» (1916), «Актуальний ідеалізм» (1931) та ін. "

ДЖЕФФЕРСОН (Jefferson), Томас (1743-1826) – американський мислитель, політичний діяч, третій президент США (1801-1809), автор Декларації незалежності США (1776) і 10 поправок до тексту Конституції США, один із «батьків-засновників» США. Серед найбільш відомих робіт Джефферсона – «Загальний розгляд прав Британської Америки» (1774; памфлет), «Замітки про штат Віргінія» (1785) та ін.

ДЖИЛАС (Djilas), Мілован (1911-1995) – югославський політолог, публіцист, державний і суспільний діяч, у 1953 р. – віце-президент Югославії. За книгу «Новий клас» (1957), у якій він виступив із критикою

тоталітаризму та викриттям партійно-бюрократичної еліти, був репресований. Аналізуючи тоталітарну еліту в рамках концепції «нового класу», Джилас виділяв такі її характерні риси, як концентрація влади, особливий соціально-економічний статус, заснований на злитті влади та власності, монолітність структури правлячого класу, відсутність конкуренції, особливі критерії відбору. Автор книг «Бесіди зі Сталіним» (1961), «Моя дружба з Тіто» (1961), «Недосконале суспільство. Теоретична критика сучасного соціалізму» (1969) і ін.

ДНІСТРЯНСЬКИЙ, Станіслав Северинович (1870-1935) – український правознавець, політолог і політичний діяч, засновник національної юридичної науки та юридичної освіти. Один із засновників Українського Вільного університету в Празі. Засновник націонал-державного напрямку в українській політичній думці. Автор двох конституційних проектів: «Устрій Галицької Держави» (1918) і «Конституція ЗУНР» (1920). Основні роботи: «Україна і світова кон­ференція» (1919), «Самовизначення народів» (1919), «Теорія конституції» (1920), «Загальна наука права і політики» (1923), «Нова держава» (1923), «Демократія та її майбутнє» (1933).

ДОЙЧ (Deutsch), Карл (1912-1992) – американський політолог німецького походження. З 1938 р. - в США. У 1969 р. – Президент Американської, а в 1976 р. – Міжнародної асоціації політичних наук. Основна робота – «Кібернетична модель суспільства» – присвячена розробці теорії політичних систем,

ДОНЦОВ, Дмитро Іванович (1883-1973) – український публіцист і суспільно-політичний діяч, представник інтегрального націоналізму. З 1939 р. – в еміграції (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада). Політичні погляди Донцова відрізняються крайнім політичним радикалізмом, безкомпромісністю позицій та упередженістю стилю. Ієрархічне бачення су­спільства, націонал-радикалізм у політиці, волюнтаризм у філософії політики й пов'язаний з ним ідеал надлюдини виступають визначальними моментами світогляду Донцова. Основні роботи: «Історія розвитку української державної ідеї» (1917), «Українська державна думка і Європа» (1919), «Націоналізм» (1926). «Дух нашої давнини» (1944).

ДРАГОМАНОВ, Михайло Петрович (1841-1895) – український політичний мислитель, історик, публіцист, суспільний діяч, засновник політичної науки в Україні, засновник конституціоналізму, зачинатель українського соціалістичного руху. З 1876 р. – в еміграції (Женева). Головні робота: «Вступне слово до Громади» (1878), «Вільний Союз» (1884).

ДРОГОБИЧ (Котермак), Юрій (прибл. 1450-1494) – доктор філософії та медицини Болонського університету, виходець із України. У праці «Прогностичні оцінки», займаючись політичним прогнозуванням, намагався передбачати політичні події в Священній Римській імперії за Фрідріха ІІІ. Він був прихильником сильної королівської влади, її пріоритету над церквою. 

ДУЕ (Duwe), Джуліо (1869-1930) – італійський військовий теоретик, геополітик, генерал. У роботах «Панування в повітрі» (1921), «Імовірні форми майбутньої війни» (1928) і «Війна 19... року» (1930) висунув ідею про провідну роль авіації в майбутній війні. Погляди Дуе знайшли відбиття в доктрині «блискавичної війни» фашистської Німеччини. Доктрина панування в повітрі з ядерною зброєю (до прийняття на озброєння ракетної зброї наприкінці 1950-х рр.) була основою військової стратегії армій НАТО й Варшавського договору. Концепція Дуе, об'єднавши дослідження впливу географічних факторів (геосфери, гідросфери й атмосфери) на стан і еволюцію економічної, політичної та соціальної систем суспільства, стала завершенням класичної теорії геополітики.

ДЮВЕРЖЕ (Duverger), Моріс (1917) – французький політолог, соціолог, міжнародний консультант із проблем конституційного права та виборчої боротьби. Автор сучасної теорії політичних партій. У своїй головній роботі – «Політичні партії» (1951) – дав розгорнутий аналіз походження й сутності політичних партій, законів їхнього розвитку та функціонування в межах різних політичних режимів і виборчих систем. Серед інших робіт – «Диктатура» (1961), «Янус. Два обличчя Заходу» (1972), «Ідея політики. Застосування влади у суспільстві» (1966), «Соціологія політики» (1973).

ЕЙХЕЛЬМАН, Отто Отонович (1854-1943) – український політичний і суспільний діяч, представник націонал-демократичного напрямку в політичній думці. У 1918-1920 рр. – зам. міністра закордонних справ УНР. З 1921 р. – в еміграції. Автор «Проекту Конституції – основних державних законів УНР» (1921), а також «Меморандуму уряду УНР» (1921).

ЕНГЕЛЬС (Engels), Фрідріх (1820-1895) – німецький вчений, філософ, один із засновників філософського, економічного й політичного вчення марксизму, ідеолог пролетарського руху Разом з К. Марксом керував діяльністю І Інтернаціоналу. Оригінальна філософська концепція, створена Енгельсом і Марксом – «діалектичний матеріалізм» – трансформувалася у XX ст. в основну ідею офіційних філософських шкіл низки тоталітарних держав комуністичного типу. Автор робіт: «Положення робітничого класу в Англії» (1845); «Німецька ідеологія» (1845-1846, разом з К. Марксом), «Маніфест Комуністичної партії» (1848, разом з К. Марксом), «Революція й контрреволюція в Німеччині» (1851-1852), «Революція в науці пана Євгенія Дюрінга (або Анті-Дюрінг)» (1878), «Походження родини, приватної власності й держави» (1884) та ін.

ЕТЦІОНІ (Etzioni), Амітаї Вернер (1929) – американський соціолог, політолог, послідовник М. Вебера, один із авторів концепції постіндустріального інформаційного суспільства. У центрі наукових інтересів – теорія організацій, теорія соціальних змін. Основні роботи: «Політичне об'єднання. Порівняльне дослідження лідерів і сил» (1964), «Дослідження соціальних змін» (1966), «Нове золоте правило» (1996).

ЗІНЬКІВСЬКИЙ, Трохим (1861-1891) – український письменник, публіцист, суспільний діяч, «українофіл» за політичними переконаннями. Суспільно-політичні погляди знайшли своє відображення в роботах «Національне питання в Росії» (1888), «Молода Україна, її становище і шлях» (1890).

ІЄРІНГ (Ihering), Рудольф фон (1818-1892) – німецький юрист. У працях «Дух римського права на різних ступенях його розвитку», «Боротьба за право» розробив соціологічну теорію права. Держава, на думку вченого, – це соціальна організація примусової влади для забезпечення соціальних інтересів на противагу приватним. Р.Ієрінг був прихильником розширення функцій держави у соціально-економічному житті. У праві виділяє два аспекти: формальний – сукупність норм, забезпечених державним примусом; змістовий – сукупність загальних та індивідуальних інтересів. Отже, право, за Ієрінгом, – це «юридично захищений інтерес».

ІЛАРІОН (ХІ ст.) – давньоруський діяч. У праці «Слово про Закон і Благодать» прославляє київського князя Володимира Великого, який уособлює хрещену Русь на противагу поганській Русі, порівнює його з Костянтином Великим. Іларіон вважав, що тільки сильна князівська влада, якій повинна служити церква, здатна забезпечити цілісність держави, припинити між князівські чвари.

ІЛЬЇН, Іван Олександрович (1883-1954) – росіянин, релігійний філософ, правознавець, літературний критик, активний супротивник більшовизму, ідеолог неомонархизму. У 1922 р. – висланий із Росії. Теорії держави та політичного устрою присвячений двотомник «Наші завдання» (1956) та незакінчена праця «Про монархію і республіку» (1978).

ІНГЛЕГАРТ (Inglehart), Рональд (1934) – американський вчений, один із лідерів західної соціологічної думки, у своїх наукових працях акцентує увагу на взаємодії й взаємозалежності політичних, економічних та соціально-психологічних факторів розвитку суспільства, аналізує можливості формування стабільних демократичних систем у країнах, що не пройшли стадію «зрілого» індустріального суспільства. Основні роботи: «Мовчазна революція: зміна системи цінностей і політичного стилю в західному суспільстві» (1977); «Культурні зрушення в зрілому індустріальному суспільстві» (1990); «Модернізація та постмодернізація: культурні, економічні та політичні зміни у 43 суспільствах» (1997).

ІСТОН (Еаston), Девід (1917) – канадський політолог, автор теорії політичної системи. Політичну систему Істонвизначає як механізм функціонування влади, певний порядок розподілу ресурсів та цінностей. Основні роботи – «Політична система: політологічні дослідження про державу» (1953), «Структура політології» (1965), «Системний аналіз політичного життя» (1965), «Розвиток політичної науки» (1991).

КАМПАНЕЛА (Сатрапеllа), Томмазо (1568-1639) – італійський філософ, поет, політичний діяч. Прихильник ідеї папсько-католицької єдиної монархії, якій повинні підкорятися всі національні держави. Головна праця – «Місто сонця» (1601-1602) – християнсько-комуністична утопія, держава, що характеризується однорідністю суспільства, відсутністю приватної власності й родини, загальнообов'язковою працею.

КАНТ (Капt), Іммануїл (1724-1804) – видатний представник німецької класичної філософії, автор філософсько-політичної концепції лібералізму. Створені Кантом фундаментальні філософські роботи істотно вплинули на розвиток світової наукової думки. Теза про максимальну відповідність устрою і режиму держави принципам права стала підґрунтям концепції правової держави. Основні роботи: «Загальна природна історія й теорія неба» (1755); «Критика чистого розуму» (1781); «Критика практичного розуму» (1788) та ін.

КАПЛАН (Каplап), Мортон (1921) – американський політо­лог, соціолог, фахівець із теорії міжнародних відносин і світових політичних систем, геополітик. Учень Р. Мертона. У своїй головній роботі – «Система і процес у міжнародній політиці» (1957) – запропонував шість ідеальних моделей міжнародних систем: систему «балансу сил», гнучку біполярну систему, тверду біполярну систему, універсальну систему, ієрархічну систему та систему «вето».

КАРЛЕЙЛЬ (Carlyle), Томас ( 1795-1881) – англійський філософ та історик, представник пантеїстичного символізму, автор концепції «культу героїв», у своїй головній роботі – «Герої, шанування героїв та героїчне в історії» (1841) – обґрунтовував природу лідерства особливим духовним складом вождів, ви­значив зумовленість розподілу будь-якого суспільства на лідерів (вождів) і масу, що прагне підкорятися людям вищого порядку. Ідеї Карлейля вплинули на становлення класичної теорії еліт у XX ст.

КАССІРЕР (Cassirer), Ернст (1874-1945) – німецький філософ, представник неокантіанства. З 1933 р. в еміграції (Великобританія, Швеція, США). У центрі наукової творчості – проблеми міфологічного мислення, філософії історії й політики. У роботі «Міф про державу» аналізує долі європейської культури і західної цивілізації, вбачаючи духовні передумови Другої світової війни в тому, що людство виявилося нездатним протистояти натиску політичної міфотворчості. Основні роботи: «Філософія символічних форм» (1923-1929), «Мова і міф» (1925); «Проблема пізнання у філософії й науці Нового часу» (1906-1957) та ін.

КЕЛЬЗЕН (Kelsen), Ганс (1881-1973) – австрійський юрист. У праці «Чиста теорія права» розробив нормативну теорію держави і права, суть якої полягає в тому, що юридична наука має бути вільна від ідеологічних цінностей і обмежуватися тільки сферою формально-логічних моментів без взаємозв’язку з іншими сферами життя. Право як нормативна система має строгу ієрархію норм, в якій нижчі норми витікають із вищих: основна норма, конституція, закони та підзаконні акти й індивідуальні норми (рішення судів і органів управління в конкретних правових ситуаціях). Державу вчений розглядав як централізований правопорядок, суверенітет якої обмежений міжнародним правопорядком.

КЕННАН (Кеппап), Джордж Фрост (1904-2005) – американський історик і дипломат, один із провідних радянологів США. В 1952 р. – посол США в СРСР Автор низки робіт про російсько-американські відносини та питання зовнішньої політики, серед яких: «Джерела радянської поведінки» (1947); «Американська дипломатія в 1900-1950 рр.» (1951), «Наприкінці століття» (1996).

КЕОХЕЙН (Кeohane), Роберт Оуен (1941)– американський політолог, фахівець із проблем міжнародного миру, засновник школи неолібералізму й транснаціоналізму. У 1999-2000 рр. – президент Американської асоціації політичної науки (АР5А). Автор (разом із Дж. Наєм) оригінальної моделі транснаціональних відносин, що акцентує увагу на недержавних акторах у між­народних відносинах. Логічним продовженням транснаціоналізму стала розроблена Кеохейном і Наєм концепція комплексної взаємозалежності, яка підкреслює існування у світі плюралізму каналів зв'язку. Головна робота – «Після гегемонії» (1984).

КЕРМОН, Жан-Луї (ХХ ст.) – французький політолог. Досліджував проблеми партології, а також адміністративного апарату. У праці «Адміністративний апарат держави» аналізує структуру, функції, способи комплектування адміністративних структур на державному, регіональному і місцевому рівнях.

КІССІНДЖЕР (Кissinger), Генрі Альфред (1923) – американський політичний діяч і політолог, держсекретар США (1973-1977), лауреат Нобелівської премії миру (1973) за сприяння закінченню війни у В'єтнамі. У 1956-1969 рр. – експерт із питань безпеки при президентах Д. Ейзенхауері, Дж. Кеннеді, Л. Джонсоні, а з 1968 р. – радник з національної безпеки в адміністрації Р. Ніксона. Один із авторів «політики розрядки»: встановлення постійного діалогу США з СРСР і Китаєм, скорочення стратегічних наступальних озброєнь і запобігання світовій ядерній війні. У 2002 р. – глава комісії з розслідування терактів 11 вересня 2001 р. Основні роботи: «Ядерна зброя і зовнішня політика» (1959); «Переломні роки» (1982); «Дипломатія» (1997) та ін.

КІСТЯКОВСЬКИЙ, Богдан (Федір) Олександрович (1868-1920) – відомий юрист, соціолог, представник ліберального напрямку в політичній думці, автор низки робіт про правову державу. Суть правової держави вбачав у обмеженні влади невід’ємними, недоторканними правами й свободами особи. Захищаючи український конституціоналізм, виступав ідейним послідовником М. Драгоманова. Основні роботи: «Держава правова й соціалістична» (1906), «До питання про самостійну українську культуру» (1911), «Сутність державної влади» (1913) та ін.

КОВАЛЕВСКИЙ, Максим Мак­симович (1851-1916) – російський історик, юрист, соціолог, етнограф, академік Петербурзької АН (1914). У роботах «Походження сучасної демократії» (1895-1897) та «Від прямого народоправства до представницького й від патріархальної монархії до парламентаризму» (1906) пов'язував розвиток політичних вчень із боротьбою за певний суспільний і державний лад. Сформулював політичну доктрину конституційної («народної») монархії, у якій монархії відводиться роль верховного посередника між класами та функція захисту інтересів народних мас.

КОЗЕР (Coser), Луїс Альфред (1913) – американський соціолог, класик теорії політичного конфлікту. Причинами виникнення конфліктів вважає розподіл ресурсів влади, розбіжність ідеалів і цінностей, а також зміни соціального статусу, визначення громадянської чи етнічної приналежності. Основні роботи: «Функції соціального конфлікту» (1956); «Політична соціологія» (1967).

КОНОЕ (Копое), Фумімаро (1891-1945) – японський геополітик, державний діяч, князь, автор терміна «новий світовий порядок». У 1937-1939 рр. та 1940-1941 рр. – прем'єр-міністр Японії. Ідеолог японської експансії в Азії. Після капітуляції Японії в Другій світовій війні покінчив життя самогубством. Головна робота – «Новий порядок у Східній Азії».

КОНТ (Сотtе), Огюст (Ісидор Огюст Марі Франсуа Ксав'е) (1798-1857) – видатний французький філософ-позитивіст, засновник соціології. Основні роботи: «Курс позитивної філософії» (1830-1842); «Система позитивної політики» (1851-1854); «Релігія людства: суб'єктивний синтез» (1856).

КОНФУЦІЙ (Кун-Цзи або Кун Фу-Цзи – «поважний учитель» ) (551-479) – давньокитайський мислитель, засновник конфуціанства. Політичні та етичні погляди Конфуція викладені в книзі «Лунь юй», складеній його учнями. Трактуючи державу як велику родину (де влада імператора уподібнюється владі батька, а відносини правлячих і підданих – сімейним відносинам старших і молодших), Конфуцій виступав за аристократичну концепцію політичного правління. Ідеї Конфуція стали основою релігійно-етичного вчення – конфуціанства.

КОСТОМАРОВ, Микола Іванович (1817-1885) – український політичний мислитель і суспільний діяч, історик, етнограф, письменник, член-кореспондент Академії наук, яскравий представник «романтичного націоналізму» в політичній науці, засновник та ідеолог Кирило-Мефодіївського братства. Головна робота — «Закон Божий. Книга буття українського народу» (1846).

КРОЗЬЄ (Crozier), Мішель (нар. 1922) – французький соціолог, політолог. У праці «Індивід та система», розглядаючи проблему взаємодію індивіда і політичної системи, стверджує, що немає такого суспільства, де індивід міг би дійсно бути незалежним, він завжди є частиною співвідношення сил. Виходячи з розуміння влади як нестабільного співвідношення сил, політолог зазначає, що індивід буде мати тим більше влади, чим більше володіє ситуацією, натомість, коли інші індивіди перебувають в «стані невизначеності». М.Крозьє вважає, що для справжнього розуміння ролі індивіда у владних відносинах необхідно користуватися більш широким поняттям «влада», ніж поняття «державна влада».

КРОПОТКІН, Петро Олексійович (1842-1921) – князь, російський вчений, географ і геолог, мандрівник, революціонер-народник, ідеолог анархізму. Основні роботи: «Промови бунтівника» (1885), «Хліб і воля» (1892), «Записки революціонера» (1902), «Сучасна наука й анархія» (1913).

КУЧАБСЬКИЙ, Василь (1895-1945) – український політичний мислитель, представник консервативного напрямку в українській політичній думці, автор робіт з історії й теорії міжнародних відносин, дипломатії. Головні роботи: «Більшовизм і сучасне завдання українського заходу» (1925), «Україна й Польща» (1933). Розглянув проблеми українського державотворення 1917-1921 рр. у широкому контексті геополітичних факторів. Сповідуючи консервативні засади державотворення, В.Кучабський вважав єдино можливим і неминучим у здобутті незалежності народів абсолютизм, тобто ту чи іншу диктаторську форму правління. Правда, він визнавав лише таку диктатуру, яка сама ставила собі межі й сама себе вважала тимчасовою. Тоді, коли достатньо зміцняться позитивно-творчі, консервативні сили в країні, диктатура повинна передати їм владу.

Інші типи диктатури, зокрема нівелюючи, егалітарні, централістичні В.Кучабський рішуче відкидав, оскільки вважав їх нездатними здійснити глибокі політичні та економічні реформи. Аналізуючи проблему лідерства стосовно історичної ситуації і психічного стану нації, мислитель виділив три типи лідерства: богом натхненні постаті, реформаторські особистості, охлократи, що апелюють до інстинктів народу.

ЛАЗЕРСФЕЛЬД (Lаzarsfeld), Пол Фелікс (1901-1976) – американський вчений австрійського походження; дослідник ролі засобів масової комунікації у формуванні суспільної думки. З 1933 р. – у США. Учасник найбільших емпіричних досліджень, проведених у США з аналізу ролі засобів масових комунікацій у формуванні суспільної думки. Основні роботи: «Вибір народу» (1948); «Мова соціального дослідження» (разом з М. Розенбергом, 1955); «Латентноструктурний аналіз» (1959).

ЛАКОСТ (Lасоste), Ів (1929) – французький політолог, географ і геополітик, засновник європейської школи «внутрішньої геополітики». Дослідник впливу інформаційних систем на розвиток геополітичних процесів. Автор поняття «геополітичне уявлення», що застосовується як інструмент аналізу політичних конфліктів. Проблемі регіональних конфліктів присвячена найбільш відома робота Лакоста – «Геополітика регіонів Франції» (1986). Серед інших робіт – «Географія країн, що розвиваються» (1965); «Географія необхідна для війни» (1976); Геополітичний словник (1993).

ЛАПАЛОМБАРА, Жозеф (ХХ ст.) – американський політолог. Як фахівець у галузі партології разом із Майнером Вейнером формулює дефініцію політичної партії за чотирма основними критеріями:

- життєздатна організація, тобто така, середня тривалість політичного життя якої довша за тривалість політичного життя її керівництва;

- місцева, добре впорядкована і життєздатна організація, що підтримує регулярні зв’язки з іншими організаціями;

- тверде бажання державних та місцевих керівників узяти владу, а не лише впливати на неї;

- прагнення отримати підтримку народу через вибори чи якимось іншим способом.

ЛАССУЕЛЛ (Lаsswell), Гарольд Дуайт (1902-1978) – американський політолог, соціолог, представник біхевіористського підходу, у своїх роботах розробляє проблеми функціонального підходу до політики, використовує методи соціальної психології, психоаналізу й психіатрії у вивченні політичної поведінки й пропаганди; виявляє роль масових комунікацій у поширенні й відтворенні символі­ки політичної влади, одним із перших досліджує проблему політичної комунікації, розробляє теорію політичних еліт. Головна робота – «Політика: хто одержує що, коли і як» (1936).

ЛЕЙПХАРТ (Lijphart), Аренд  - американський політолог голландського походження, фахівець у галузі порівняльних по­літичних досліджень. Автор найбільш повної типології політичних режимів, заснованої на інституціональних ознаках. Основні роботи: «Демократія в багатоскладних суспільствах» (1977); «Демократії: типи мажоритарного йконсенсусного правління у двадцяти однієї країні» (1984) та ін.

ЛЕНІН (Ульянов), Володимир Ілліч (1870-1924) – засновник Радянської держави, голова Ради Народних Комісарів, теоретик і керівник міжнародного комуністичного руху, радикальний послідовник К. Маркса, керував Жовтневим повстанням у 1917 р. Вважаючи диктатуру пролетаріату єдиним засобом побудови соціалізму й комунізму проводив політику «червоного терору», «військового комунізму», ініціатор ліквідації опозиційних партій, висилки з країни видних представників інтелігенції, масових репресій дворянства, духівництва та ін. Основні роботи: «Хто такі «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?» (1894); «Що робити?» (1902), «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1916), «Держава і революція» (1917) та ін.

ЛЕОНАРД (Lеопаrd), Марк – англійський політолог, фахівець в галузі міжнародних відносин і геополітики. Засновник і директор (1999-2005) Центру зовнішньої політики (Лондон). У статті «Розділений світ: боротьба за першість у 2020 році» (2005) представив новий світовий порядок як багатополярний, побудований уздовж розподільчих ліній між демократіями й автократіями, а також між країнами, що прагнуть до рівноваги сили, і країнами, які у своїй діяльності спираються на міжнародні інститути й міжнародне право.

ЛИПА, Юрій Іванович (1900-1944) – український політолог, представник націоналістичного напрямку в політичній думці, публіцист, письменник, поет, у найбільш повному вигляді ідейно-політичні погляди Липи представлені в трилогії «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940, 1942 і 1947) та «Розподіл Росії» (1941 і 1954). У цих роботах Липа виступає теоретиком сучасної української геополітики, автором оригінальної – «чорноморської» – доктрини.

ЛИПИНСКИЙ, В’ячеслав Казимирович (1882-1931) – український історик і політолог, представник консервативного напрямку в політичній думці, автор оригінальної концепції політичної еліти, з 1919 р. – в еміграції. Головна робота – «Листи до братів-хліборобів. Про ідею й організацію українського монархізму» (1922-1923).

ЛИСЯК-РУДНИЦЬКИЙ, Іван (1919-1984) – український політолог, історик, професор університетів у Філадельфії та Вашингтоні (США), Альбертського університету в Едмонтоні (Канада). Його наукові праці присвячені аналізу української політичної думки ХХ ст. В її контексті він виділяє чотири політичних напрямки: народницький, інтегрально-націоналістичний, консервативний і націонал-комуністичний. Вчений розглядає націоналізм у двох аспектах: в широкому – він асоціюється з патріотизмом і самостійництвом, а у вузькому – має вузько-партійне значення і позначається як «інтегральний націоналізм». Продовжуючи традиції державницького аналізу, вважав, що свобода українців можлива лише в рамках правової держави. Він висунув ідею про синтез антагоністичних напрямків української політичної думки з метою протистояння зовнішній небезпеці. Найбільш відомі його праці «Між історією і політикою», «Нариси з нової історії України». Найбільш повна збірка його праць поміщена в двотомнику «Історичні есе».

ЛІПСЕТ (Lipset), Сеймур Мартін (1922-2006) – американський ліберальний соціолог-функціоналіст і політолог, президент Американської асоціації політичної науки (1979-1980). У центрі наукової творчості – дослідження інтелектуальних еліт, їхньої ролі у функціонуванні влади, співвідношення пануючої та інтелектуальної еліт. Основні роботи – «Політична людина» (1960), «Клас, статус і влада в порівняльній перспективі» (1966).

ЛОКК (Lоске), Джон (1632-1704) – англійський філософ-просвітник і політичний мислитель, прихильник концепції суспільного договору й природного права, засновник лібералізму. У роботі «Два трактати про державне правління» (1690) розглянув широкий комплекс проблем держави й громадянського суспільства, політичних свобод, законності, власності та ін.

МАКІАВЕЛЛІ (Machiavelli), Нікколо ді Бернардо (1469-1527) – італійський державний діяч, військовий теоретик, історик, теоретик політики, письменник, поет, з 1498 р. – секретар Другої канцелярії, Флорентійської республіки, пізніше – секретар Магістрату зі справ зовнішньої політики та оборони. Першим в історії наукової думки виділив політику в особливу, самостійну область практичної діяльності, відокремивши її від моралі та релігії. У своїй головній праці – трактаті «Государ» (1513) проголосив положення про те, що мета виправдує засоби, вжиті задля її досягнення, вважаючи при цьому справжньою метою государя «загальне благо», що припускає об'єднання Італії в сильну національну державу. В «Міркуваннях про першу декаду Тита Лівія» (1513-1517) обґрунтував переваги республіканського правління. Автор терміну «держава». Серед ін­ших політичних і історичних творів – трактат «Про військове мистецтво» (1521); «Історія Флоренції» (1532). Роботи Макіавеллі вплинули на розвиток європейської політичної філософії Нового часу.

МАКІВЕР (Маciver), Роберт Моррісон (1882-1970) – американський політолог і соціолог, у центрі наукових інтересів – природа влади, теорія демократії, співвідношення держави й громадянського суспільства. Основні роботи: «Начала соціальної науки» (1921); «Павутина уряду» (1947); «Трансформація влади» (1964); «Політика й суспільство» (1969); «Політологія й суспільство» (1969).

МАККІНДЕР (Mackinder), Хелфорд Джон (1861-1947) – англійський географ і історик, теоретик міжнародних відносин, один із основоположників геополітики. Доповідь Маккіндера «Географічна вісь історії», зроблена ним у Королівському географічному суспільстві в 1904 р., стала першою глобальною геополітичною моделлю розвитку світової системи. Основні роботи – «Демократичні ідеали й реальність» (1919), «Географічна завершеність земної кулі й знаходження світу» (1943).

МАННГЕЙМ (Маппhеіт), Карл (1893-1947) – німецький вчений, учень М. Вебера. З 1933 р. – у Великобританії. У центрі наукової уваги – вивчення сутності ідеології й утопічної свідомості. Згідно з Маннгеймом, будь-яка ідеологія є відбиттям волі правлячої політичної еліти. Основні роботи: «Ідеологія й утопія» (1929), «Людина й суспільство в епоху перетворень» (1935), «Діагноз нашого часу: нариси воєнного часу, написані соціологом» (1943).

МАРКС (Маrx), Карл (1818-1883) – німецький економіст, філософ, засновник діалектико-матеріалістичної філософії, представник конфліктологічного напрямку в науковій думці, засновник марксизму, автор фундаментальної праці «Капітал» (1867-1894). Автор концепції суспільно-економічних формацій. Організатор і вождь Першого Інтернаціоналу. Основні роботи: «Економічно-філософські рукописи» (1844); «Німецька ідеологія» (разом з Ф. Енгельсом, 1845-46); «Убогість філософії» (1847); «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта» (1852); «Громадянська війна у Франції» (1871); «Критика Готської програми» (1875).

МАРКУЗЕ (Маrcuse), Герберт (1898-1979) – видатний німецько-американський філософ, со­ціолог і культуролог, один із представників критичної теорії, що заклала теоретичну основу студентського руху 60-х рр. та руху «нових лівих». Учень Хайдеггера. З 1934 р. – у США. Автор термінів «одномірне суспільство» (під яким розуміється сучасне суспільство споживання) і «одномірна людина» (сформована ЗМ1, рекламою й модою). Основні роботи: «Розум і революція» (1941); «Ерос і цивілізація. Філософське дослідження вчення Фрейда» (1955), «Одномірна людина: дослідження з ідеології розвиненого індустріального суспільства» (1964), «Культура й суспільство» (1964); «Есе про звільнення» (1969); «Контрреволюція й бунт» (1972).

МЕДІСОН (Маdison), Джеймс (1751-1836) – американський політичний філософ і державний діяч, четвертий Президент США. Один із авторів Конституції США та Білля про права. Автор так званої «системи стримувань і противаг», що доповнює принцип розподілу влади. Один із засновників Демократичної республіканської партії США.

МЕДОУЗ (Меadows), Денніс (1942) – американський вчений, кібернетик, фахівець у галузі системної динаміки, член Римського клубу, у центрі досліджень – питання про характер динаміки світової економіки, вивчення факторів, здатних вплинути на навколишнє середовище, призвести світ до екологічної катастрофи. 1972 р. в зна­менитій доповіді Римському клубу «Межі росту» (співавтори Д. Медоуз, И. Рандерс) окреслив жахливу картину майбутнього земної цивілізації. У 1992 р. Медоуз публікує роботу «За межами росту: глобальна катастрофа або стабільне майбутнє?», в якій представляє реальні механізми, що дозволять людству уникнути екологічної катастрофи.

МЕРРІАМ (Меrriam), Чарльз Едвард (1874-1953) – американський вчений, один із засновників сучасної політичної науки, засновник «чиказької школи» політичних досліджень, у своїх роботах розвинув біхевіорістський підхід до вивчення політичних явищ, зробив великий внесок у вивчення феномену політичної влади й теорії демократії, дослідження партійної системи й політичного лідерства. Основні роботи – «Американська партійна система» (1922, разом з Г Госнеллом); «Нові аспекти політики» (1925