Остап Вишня. Із гуморески «Вальдшнеп»

Українська література            група 4 – Е - 18    29.04.2020

 Тема: Остап Вишня. Секрети творчої майстерності.

Мета: допомогти учням глибше осягти секрети творчої майстерності письменника-гумориста; розвивати здібності школярів, усне й писемне зв’язне мовлення, вміння давати власну оцінку прочитаному, порівнювати та зіставляти літературні явища; виховувати любов до природи, оптимізм, активну громадянську позицію.

Тип уроку: розвиток зв’язного мовлення.

     «Остап Вишня, хто він для нас? Країна веселої мудрості. Слава України, її невмируща краса»,— писав О. Гончар. І дійсно, у світовій літературі не так багато письменників, котрі б усю свою творчість присвятили гумору, і не просто викликали сміх заради самого сміху, а щоб «народ. у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях,— щоб народ. усміхнувся! Щоб хоч не на повні груди, а щоб хоч одна зморшка ота розгладилася! Щоб очі. народу, коли вони часом печальні та сумом оповиті,— щоб вони отакеньким шматочком радості засвітилися!»

Спільне і відмінне у пейзажах письменників

Спільне
Захоплення красою природи, відчуття єдності людини з нею, багатство виражально-зображальних засобів
Відмінне, особливе
І. Нечуй-Левицький	Панас Мирний	О. Кобилянська	Г. Косинка	М. Хвильовий	Остап Вишня
Детальність, розлогість опису, нагромадження епітетів, порівнянь, безсторонність	Одухотвореність, оціночні епітети, проекція на сприйняття людиною, героєм	Психологізм, єдність із почуттям людини	Метафоричність, радість буття, персоніфікація, ліризм	Романтичність	Філософське осмислення, комічні мотиви

Остап Вишня. Із гуморески «Вальдшнеп»

Ось падає кленовий лист,— умер він, одірвався з рідної галузки і падає.

Він не падає сторч на землю — ні.

Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і тліти серед завмерлих собратів своїх…

Він кружляє на галявині, то вгору підноситься, то хилиться до землі.

Ой, як не хочеться йому тліти!

Останнім конвульсивним рухом він поривається вгору, до світла, до сонця, що так пестило його, так голубило…

Але нема вже сили в кленового листу, нема вже життя в нього, падає кленовий лист на землю і затихає…

Навесні на його місці молодший буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься…

Щоб потім умерти…

Старе одживає, нове — народжується.

Остап Вишня. Із гуморески «Як варити і їсти суп із дикої качки?»

…Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях…

         «Гумор,— як писав літературознавець Ю. Лавріненко,— можна вважати за синонім свободи — принаймні внутрішньої свободи людини. Очевидно, Вишня володів секретом внутрішньої свободи за важких ситуацій, свободи від «нечистої сили» і своєї, і чужої». Виявом такої свободи можна вважати українознавчі гуморески Остапа Вишні «Чукрен», «Чухраїнці», «Дещо з українознавства», написані в цікавій манері нібито «наукового трактату». Давайте подискутуємо щодо проблем, порушених письменником.

         Добре «пройшовся» Остап Вишня своїм сатиричним пером у гуморесці «Дещо з українознавства» і по Богові, й по Біблії, і по назвах українських міст («Вінниця самогон гнала…»), і по гетьманах та регаліях запорозького війська, ставлячи в один синонімічний ряд «горщик для борщу, кишку для ковбаси, булаву, клейноди й ноти до «Гиля, гиля, сірі гуси…». Така фраза, як «А далі вже йде Європа, що чекає на українську культуру», звучить у загальному контексті твору дуже іронічно, навіть просто вбивчо. Але ж хіба не в ту Європу Анна, донька князя Ярослава Мудрого, везла Євангеліє і чи не вона була єдиною на той час письменною жінкою (чи й взагалі людиною!) при дворі французького короля? І хіба не французький інженер Боплан ще в XVII ст. дивувався грамотності українського населення?

         Звернімося до твору Остапа Вишні «Українізація», який має підзаголовок «Інтермедія до п’єси «Вій»». Треба віддати належне авторові, який зберіг у творі всі традиції й ознаки «гопачно-горілчаних» інтермедій давніх часів. І слово «українізація», і сама ідея набувають тут такого відворотного значення, що можуть сприйматися лише негативно. А йдеться ж про повернення українцям їх рідної мови, про знання громадянами України мови державної.

       Не можна відмовити авторові українознавчих усмішок у геніальності, адже він побачив і висвітлив явища, які, на жаль, існують і нині. Так само на папері «запроваджується» державна мова. Тому й називати подібні твори слід не усмішками, а, скоріше, памфлетами…

     Отже, я вважаю, що виставляти в такому вигляді свій народ на посміх усім не можна. Це і не патріотично, і не етично. Адже нашу літературу читають за кордоном і найчастіше уявлення про українців складають саме з писемних джерел. Погане, та ще в такій цікавій формі, завжди запам’ятовується швидше. Звичайно, не можна лише розхвалювати свій народ, вивищувати його, але й весь час «посипати голову попелом» теж не слід. Мабуть, потрібно було знайти золоту середину, яка б достатньою мірою відобразила й хороше, й погане в українському національному характері. Урешті-решт, є речі, над якими просто гріх сміятися.

        Існує просто критика і критика конструктивна. Можна знаходити й знаходити вади людей та народів, гостро висміювати їх, але чи стануть ті нації мудрішими, гіднішими, вправнішими, впевненішими у своїх силах — от у чому питання.

        Українознавчі усмішки Остапа Вишні були новим і незвичайним явищем в українській літературі тих часів. Треба було мати велику мужність і велику любов, щоб так сказати про себе. Тому не будемо надто суворими до письменника, віддамо належне його гумористичному таланту й сподіватимемося, що великий гуморист робив це з бажання бачити свій народ кращим.

          Сьогодні ми вже не можемо безоглядно висміювати всіх і все. У нас прокидається гідність і національна самосвідомість, ми багато чого переоцінюємо і справедливо повертаємося лицем до того, що завжди було в народу святим — Бога, віри, історичної пам’яті, національних героїв. Разом із тим ми повинні намагатися долати в собі вади, про які писав Остап Вишня: інертність, безвідповідальність, слабкість інстинкту громадської та національної єдності.

Завдання  для самостійної роботи:

1. Підготуватися до контрольної роботи за вивченими темами.

 

Преподаватель:                                                                     О.Н.Бутенко