Робоча зона, та мікроклімат робочої зони. Параметри мікроклімату

Розвиток техніки, особливо в останній час, показав, що при створенні людино-машинних систем межі психофізіологічних можливостей людського організму важко подолати, вони досить жорсткі і утворюють одне з найбільш вузьких місць. З’явилася необхідність у розгалуженій оптимізації системи “людина - машина - виробниче довкілля”, у всебічному врахуванні “людських” та технічних чинників для досягнення заданої ефективності систем контролю та керування.

Комплексний, системний підхід до вказаних проблем сприяв народженню нової науки - ергономіки. Ергономіка займається комплексним вивченням і проектуванням трудової діяльності людини з метою оптимізації знарядь, умов та процесу праці.Ергономічний підхід до вивчення трудової діяльності не дублює досліджень в області медико-біологічних наук (анатомії, фізіології та психології), ергономіка базується на них та їх доповнює. Крім того, ергономіка гостріше ставить проблеми і сприяє інтенсивному розробленню їх. Предметом ергономіки є трудова діяльність людини, а об’єктом дослідження - система “людина - машина - виробниче довкілля”. Оптимізація трудової діяльності та умов її здійснення дозволяє добиватися суттєвого підвищення ефективності та надійності діяльності людини.

До ергономічних показників трудового процесу, що забезпечують максимальну ефективність, безпеку та комфортність праці, відносять:

- гігієнічні (чинники довкілля) - температура, фізикохімічний склад і швидкість руху повітря, освітленість, шум тощо);

- антропометричні та біомеханічні, що характеризують відповідність знарядь праці розмірам, формі та масі тіла людини, оптимальним зусиллям, напряму рухів тощо;

- фізіологічні та психофізіологічні, що встановлюють відповідність виконання трудових операцій швидкісним, енергетичним, зоровим та іншим можливостям людини;

- психологічні, що характеризують відповідність трудового процесу навичкам, що закріплюються та формуються, а також можливостям сприймання, пам’яті та мислення;

- естетичні, що визначають відповідність трудової діяльності естетичним потребам людини і реалізуються у художньо-конструкторських рішеннях робочих місць (знарядь праці) та виробничого довкілля.

Ергономіка органічно пов’язана з технічною естетикою, вона являє собою науку, яка вивчає соціально-культурні, технічні та естетичні проблеми формування гармонійного довкілля, створюваного засобами промислового виробництва для життя та діяльності людини. Точки стикання цих наук численні й особливо очевидні, коли ергономіку залучають для вирішення задач, що безпосередньо пов’язані з охороною праці. Робочим місцем називають зону, оснащену необхідними технічними засобами, у якій відбувається трудова діяльність одного або групи виконавців. Організація робочого місця - це система заходів для оснащення робочого місця засобами і предметами праці та їх розміщення у певному порядку. Робоче місце має бути пристосоване для конкретного виду праці і для працівників певної кваліфікації з урахуванням їх фізичних та психологічних можливостей та особливостей. При організації робочих місць потрібно забезпечити:

• достатній робочий прострій для працівника, що дозволяє виконувати всі необхідні рухи при експлуатації та технічному обслуговуванні устаткування;

• достатні фізичні, зорові та слухові зв’язки між працівником та устаткуванням, а також між кількома працівниками;

• оптимальне розташування робочих місць у виробничих приміщеннях, а також безпечні проходи для працівників;

• необхідне природне та штучне освітлення для виконання даної роботи та технічного обслуговування;

• допустимий рівень шуму та вібрації, створюваних устаткуванням, що розміщене на робочому місці, або іншими джерелами;

• необхідні засоби захисту працівників від дії шкідливих та небезпечних виробничих чинників.

При організації робочого місця потрібно враховувати робоче положення виконавця (робота “сидячи”, “сидячи та стоячи”); конфігурацію та спосіб розташування панелей індикаторів і органів управління; потребу в огляді робочого місця; використання робочої поверхні для виконання робіт, зберігання інструкцій, матеріалів та інших предметів; потреба у просторі для ніг при роботі "сидячи".

Повітряне середовище, в якому живе та працює людина, є природною багатогазовою сумішшю, з якої складається атмосфера (на рівні землі). Компонентами сухого повітря (за об'ємом) є азот — 78,084 %, кисень — 20,9476 %, аргон — 0,934 %, вуглекислий газ — 0,0314, інші гази та випадкові домішки — 0,003 %. Водяна пара складає в середньому від 0,2 до 2,6%. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до температури, вологості, швидкості руху повітря і вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони виробничих підприємств визначено ГОСТом 12.1.005 — 88 "ССБТ. Воздух рабочей зоны. Общие санитарно-гигиенические требования". Згідно з цим ГОСТом, під робочою зоною розуміють простір заввишки до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на яких розташовано місця постійного або тимчасового перебування працівників. Постійним називають робоче місце, на якому працівник перебуває більше половини свого робочого часу або більше 2 год безперервно. Працездатність людини та її самопочуття залежать не тільки від складу повітря, але й від мікроклімату.

Мікроклімат виробничих приміщень — це метеорологічні умови внутрішнього довкілля цих приміщень, які є поєднанням температури, вологості та швидкості руху повітря, а також температури поверхонь наявних у приміщенні конструкцій, технологічного обладнання та їх теплового випромінення.

Мікроклімат характеризують такі показники: температура, відносна вологість та швидкість руху повітря; інтенсивність теплового випромінювання. Підвищена вологість утруднює тепловіддавання організму через випаровування при високій температурі повітря, що сприяє перегріванню і, навпаки, підсилює тепловіддавання за низької температури, що спричинює переохолодження.

Оптимальні мікрокліматичні умови — це поєднання параметрів мікроклімату, які за умови тривалої і систематичної дії на людину забезпечують підтримання нормального функціонального і теплового стану організму без напруження реакцій терморегулювання. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту і створюють передумови для високого рівня працездатності. Однак оптимальні мікрокліматичні умови здебільшого підтримуються у виробничих приміщеннях, які обладнані приладами кондиціонування мікроклімату. А в інших випадках необхідно забезпечувати допустимі мікрокліматичні умови.

Допустимі мікрокліматичні умови — поєднання параметрів мікроклімату, які за умови тривалої і систематичної дії на людину можуть спричинити короткочасні та швидкоминучі зміни функціонального і теплового стану організму та напруження реакцій терморегуляції, що не виходить за межі фізіологічних пристосувальних можливостей. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Наявна теплота — тепло, що надходить у робоче приміщення від обладнання, опалювальних пристроїв, нагрітих матеріалів, людей та інших джерел тепла і впливає на температуру повітря у цьому приміщенні.

Надлишок наявної теплоти — залишкова кількість наявної теплоти (за винятком тепловтрат), що надходить у приміщення при розрахункових параметрах зовнішнього повітря після здійснення всіх технологічних, будівельних та санітарно-технічних заходів щодо зменшення її, а також після теплозаізолювання і герметизування обладнання, пристроїв і теплопроводів тощо.

Категорії робіт — це розмежування робіт на основі загальних енерговитрат організму. Так, легкими вважають роботи, які виконують сидячи, стоячи або які пов'язано з ходінням, але вони не потребують систематичного напруження чи підняття та перенесення важких речей.

Для легких робіт енергозатрати організму оцінюють до 175 Дж/с.

До середніх за важкістю робіт відносять роботи, які вимагають енергозатрат менших 295 Дж/с (що пов'язані з ходінням й перенесенням невеликих важкостей масою до 10 кг).

Робота, що пов'язана із систематичним фізичним навантаженням, зокрема, із постійними пересуваннями й перенесенням значних важкостей (масою більше 10 кг) вважають важкою, а енергозатрати при цьому більші 295 Дж/с. Характеристику виробничих приміщень залежно від витрат енергії встановлюють згідно з відомчими нормативними документами, виходячи з категорії робіт, що виконують 50 % і більше працівників у відповідному приміщенні. Оптимальні і допустимі значення температури, відносної вологості і швидкості руху повітря встановлюють для робочої зони виробничих приміщень з урахуванням надлишку наявної теплоти, важкості виконуваної роботи та пори року.