Модуль 3. Мікроекономіка та макроекономіка

План

РІВНОМІРНИЙ РОЗПОДІЛ

ГЕОМЕТРИЧНИЙ РОЗПОДІЛ

ГІПЕРГЕОМЕТРИЧНИЙ РОЗПОДІЛ

РОЗПОДІЛ ПУАССОНА

ПРИКЛАД

ВЛАСТИВОСТІ

ДИСПЕРСІЯ ДИСКРЕТНОЇ ВИПАДКОВОЇ ВЕЛИЧИНИ

ЧИСЛОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ Д.В.В.

ІНТЕГРАЛЬНА ФУНКЦІЯ РОЗПОДІЛУ Д.В.В

Знайти розподіл

Розподіл заданий рядом

ФУНКЦІЇ ДИСКРЕТНОЇ в.в.

ДИСКРЕТНІ ВИПАДКОВІ ВЕЛИЧИНИ. РЯД РОЗПОДІЛУ

Озн. Функціяна числовому полі елементарних подійназивається дискретною випадковою величиною, якщо множина її значень зчисленна і для кожного значення означена ймовірність:

Випадкові величини позн. X,Y,Z,…, а їхні числові значення відповідно x,y,z,…,або

Озн. Випадкові величини (в.в.) X і Y наз. незалежними із заданими ймовірностями:

якщо має місце рівність:

Озн. Розподілом імовірностей випадкової величини називається відповідність (правило, таблиця, функція) між значеннями випадкової величини та їх ймовірностями:

Х			…
Р			…

Озн. Функцією наз. випадкова величина Y, яка приймає значення в залежності від:

Х
Р	1/2	1/3	1/6

Х2
Р	1/2	1/3	1/6

Х-1	-1
Р	1/2	1/3	1/6

(Х-1)2
Р	1/3	1/2+1/6=2/3 Або 1-1/3=2/3

Х
Р	0,2	0,7	0,1

sinХ	1/2
Р	0,2+0,7=0,9	0,1

Х
Р	0,2	0,5	0,3

Р

0,5

0,2

x

F(x)

0,7

0,2

x

M(X)

x1

x8

ВЛАСТИВОСТІ М(Х)

M(X)

x1

x8

M(У)

у1

у8

Х

У

ДИСПЕРСІЯ (розсіювання)

хі	-4	-2
рі	0,1	0,2	0,3	0,2	0,1	0,1

0,1

р(x)

0,3

x

-4

-2

0,1

0,3

x

-4

-2

F(x)

0,6

0,8

0,9

Закон розподілу дискретної випадкової величини задано таблицею

X=xi	-3	-2				Записати F(x)та побудувати її графік. Обчислити σ(x).
P(X=xi)=pi	0.1	0.2	0.3	р	0.15

ПРИКЛАД. Знайти розподіл д.в.в., її числ. хар –ки, якщо задані розподіли в.в.

Х
Р(Х)	0,1	0,2	0,7

У
Р(У)	0,6	0,4

	0+1	0+3	1+1	1+3	2+1	2+3
	0,06	0,04	0,12	0,08	0,42	0,28

	0,06	0,12	0,46	0,08	0,28

Х2
Р(Х)	0,1	0,2	0,7

У2
Р(У)	0,6	0,4

ЧИСЛОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

ОСНОВНІ РОЗПОДІЛИ Д.В.В. ТА ЇХ ЧИСЛОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

БІНОМІАЛЬНИЙ РОЗПОДІЛ (схема БЕРНУЛЛІ)

Х				...	к	...
Р	р	pq	pq2		pqk-1

ПРИКЛАД. Знайти розподіл числа світлофорів, що проїде автом. до 1-ї зупинки (р=0,5 –йм. дозволу руху), якщо на шляху 4 світлофори.

Х
Р	0,5=р	0,25=pq	0,125=pq2	0,0625= pq3

Х			...	п
Р			...

1. Девіантна поведінка як соціальна проблема.

2. Характерологічний аналіз різних видів девіацій:

2.2. Алкоголізм.

2.3. Тютюнопаління.

2.4. Наркоманія.

2.5. Токсикоманія.

3. Соціально-педагогічні аспекти профілактики різних виявів девіантної поведінки.

Термінологічний словник: толерантність, залежність, психологічна залежність, алкоголізм, побутове пияцтво, ранній алкоголізм, базовий алкоголізм, хронічний алкоголізм, препарати алкогольно-барбітурового впливу, амфетамін, кокаїн, марихуана, анаша, галюциногени (ЛСД), опіати, ефірні розчинники.

1. Девіантна поведінка як соціальна проблема

Англійський філософ і просвітитель Томас Пен вважав, що у людства є три вороги, які забирають більше життів і приносять більше лиха, ніж усі війни разом узяті. Це — алкого­лізм, тютюнопаління і наркоманія. Сьогодні ці масові хвороби вважають соціальними хворо­бами, адже для їх виникнення і поширення необхідний певний соціально-психологічний грунт та умови.

Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, тютюнопаління — це приклади соціальної по­ведінки, яка характеризується відхиленням від норм. У спеціальній медичній, соціально- психологічній літературі така поведінка називається девіантною (від лат. “(Іеуіаііо” — від­хилення від норми, збочення). Інші приклади девіантної поведінки — це проституція, суіци- ди (намагання позбавити себе життя, спроба самогубства), сексуальні збочення. Отже, деві­антна поведінка — це система вчинків або окремі вчинки, протиставлені прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормалі.

Девіантна поведінка, як вже було відзначено, має свої соціальні корені. У виникненні її особливо велике значення мають дефекти правової і моральної свідомості, зміст потреб особистості, особливості характеру, емоційно-вольової сфери. Девіантна поведінка знач­ною мірою визначається недоліками виховання, що призводить до формування більш або менш стійких психологічних якостей, які сприяють скоєнню аморальних вчинків. Перші ви­яви девіацій можуть спостерігатися в дитячому або підлітковому віці. Вони пояснюються відносно низьким рівнем інтелектуального розвитку, соціальною інфантильністю, незавер­шеністю процесів формування особистості, негативним впливом сім’ї та оточення, залежніс­тю підлітків від вимог групи та прийнятих у них ціннісних орієнтацій.

Девіантна поведінка у дітей і підлітків нерідко слугує засобом самоствердження, вияву протесту проти дійсності або упередженості, несправедливості дорослих. Ця поведінка може поєднуватися з поверхневим усвідомленням моральних норм, що вказує на необхідність формування у дитячому та підлітковому віці моральних норм поведінки, потреби у дотри­манні правил суспільного співжиття, порядності і взаємоповаги у міжособистісних стосун­ках, ставлення до життя і здоров’я свого та інших як до найвищої цінності.

В Україні спостерігається стійка тенденція до вживання алкоголю, наркотичних і ток­сичних речовин, тютютнокуріння. Аналізуючи загальну тенденцію до зростання кількості хворих на алкоголізм, слід зробити висновок, що вона досить стабільна. На жаль, у нашій країні існує тенденція до надмірного вживання алкогольних напоїв. Жодне свято без них ік обходиться. Дослідниками була встановлена закономірність, яка свідчить про те, що діти за лучаються до вживання спиртних напоїв раніше (в 13-14 років) в тих сім’ях, де батьки хро нічно п’ють, тоді як діти, що зростають у сім’ях, де немає алкоголіків, уперше куштують ал­коголь у 16-18 років. Ця статистика підтверджує думку, що основи здорового способу життя закладаються в сім’ї.

За останніми даними, в Україні на офіційному обліку знаходиться більше 800000 хво­рих наркотичного профілю, що становить 1,6 % від кількості всього населення. Але слід від­значити, що число наркотично залежних людей зростає великими темпами, мовою матема­тиків —- у геометричній прогресії.

За останні 20 років зросла кількість курців в Україні. Особливо це стосується жінок, що проживають у містах. Так, у 4 рази підвищилася поширеність цієї шкідливої звички серед 20- 29 річних жінок. Згідно зі статистикою, палять майже кожна третя жінка та більше половини чоловіків цього віку. Цей факт загрозливий не тільки для їх здоров’я, але й для здоров’я їхніх дітей, адже означений вік — репродуктивний.

Значну стурбованість з приводу наведених офіційних даних посилює аналіз вікової ка­тегорії хворих на наркоманію

Віковий склад наркотично залежного населення

Вік	% від загальної кількості
14 років і молодші	1,6
15-16 років	6,3
17-18 років	12,8
19-20 років	6,3
21 -22 роки	10,3
23-24 роки	8,8
25-26 років	12,6
27-28 років	9,8
29-30 років	7.4
31-35 років	9,9
36-40 років	7,2
41 і старші	0,5

Як свідчать дані таблиці, більшість наркоманів — люди молоді. Пояснюється цс тим, що основний притік в середовище наркоманів здійснюється в основному за рахунок молодих людей: 1 наркоман залучає 6-7 чоловік. Крім того, тривалість життя наркоманів досит ь об­межена — 3-10 років, і більшість з них просто не доживають до зрілого віку.

На жаль, у промислових містах України (Харкові, Донецьку, Луганську, Дніпродзер- жинську) статистика вкрай тривожна. Все сказане, безсумнівно, актуалізує увагу соціально- педагогічних закладів до проблеми профілактики девіантної поведінки, а професіоналів- педагогів — до активної роботи з формування стійких мотивацій до ведення здорового спо­собу життя, яке стане запорукою здоров’я, й повноцінного жиггя кожної людини і українсь­кої нації в цілому. Але для цього потрібно досконало знати фізіологічну дію на організм лю­дини, зокрема дитини й підлітка, алкоголю, тютюну, наркотиків, токсичних речовин, механі­зми формування психологічної і фізичної залежності від цих чинників та шляхи психолого- педагогічного впливу на свідомість молодої людини з метою формування стійких моральних установок і норм поведінки.

2. Характерологічний аналіз видів девіацій

2.1 Алкоголізм

Одним із проявів девіантної поведінки є вживання спиртних напоїв. Діючим чинником

усіх алкогольних напоїв є винний, або етиловий спирт (С Н ОН), який викликає стан, що на-

1 ^

Алкогольним сп’янінням називають грубе порушення функцій головного мозку вна­слідок отруєння алкоголем. Слово алкоголь має арабський корінь “а1-ке§оГ, що означає “одурманюючий”.

Більша частина алкоголю окислюється в організмі під впливом тканинних ферментів до води і оксиду вуглецю (IV) з утворенням деяких шкідливих проміжних продуктів (оцтовий альдегід, оцтово-етиловий ефір).

Відомо, що 90 % вжитого алкогольного напою поглинається мозком. Початок сп’яніння характеризується порушенням діяльності кори великих півкуль мозку, потім і інших відділів ЦНС. Алкоголь гальмує утворення хімічних медіаторів та нейрогормонів, що відіграють ве­лику роль у діяльності мозкових структур. Після всмоктування в кров і проходження через печінку алкоголь потрапляє в загальний кровообіг і шкідливо впливає на кров, судини, серце. Алкоголь руйнує еритроцити та лейкоцити, що понижує імунобіологічні властивості крові. Кров транспортує випитий алкоголь в різні органи, функція яких порушується як у зв’язку з безпосередньою місцевою дією алкоголю, так і в зв’язку з порушенням у цей час регулюю­чого впливу на ці органи нервової системи.

Рівень алкоголю в крові слугує чітким показником інтоксикації організму. Він різко підвищується в ході надходження алкоголю до організму, а потім поступово починає знижу­ватися в результаті його окислення. Якщо ж у цей проміжок часу алкоголь потрапляє в орга­нізм у великій кількості, то організм не встигає зруйнувати його, і рівень алкоголю затримує­ться на високому рівні на довгий час. Між тим при концентрації алкоголю в крові людини

0, 05 % відзначають порушення в емоційному стані, мисленні, поведінці. Подальше підви­щення рівня алкоголю викликає більш грубі порушення: при концентрації 0,1 % не тільки посилюються розлади мислення, але й розвиваються рухові порушення; при 0,2 % — людина вже не може підтримувати вертикальне положення; при 0,3 % — виникає порушення свідо­мості або повна нерухомість; коли ж рівень алкоголю в крові становить 0,4-0,5 % — людина впадає в коматозний стан, свідомість її при цьому повністю виключена, рефлекси відсутні, функціонують лише життєво важливі органи — серце та легені. При підвищенні цього рівня може настати смерть.

Алкоголізм — це хронічна хвороба, вона характеризується якісно новим, патологічним станом організму, що впливає на його функції та життя людини взагалі. Особливо шкідливе вживання алкоголю для підлітків, адже організм їх досить вразливий до дії алкоголю. Якщо у дорослої людини період розвитку хвороби може тривати від 3 до 5 років, то підліток при умові регулярного вживання алкоголю стає хронічно хворим уже через рік.

Слід відзначити, що алкоголь згубно діє не лише на кровоносну і нервову системи, але і на всі інші життєво важливі органи і системи людини: травну, видільну, дихальну, репродук­тивну. Так, часте вживання алкоголю призводить до жирового переродження серцевого м’язу. Алкоголь підвищує зсідання крові, судини стають ламкими, що може призвести до рі­зноманітних хвороб (інфаркту, інсульту, тромбофлебіту). Печінка для алкоголю — орган- мішень. Токсичні продукти, вражаючи клітини печінки, викликають запальні процеси та її жирове переродження. Остання стадія при алкогольному враженні печінки — цироз.

Легені беруть активну участь у видаленні алкоголю з організму. Довготривала дія на організм алкоголю в поєднанні з переохолодженням та тютюнопалінням викликає хронічне запалення бронхів та легень, а це в свою чергу сприяє виникненню таких хвороб, як емфізе­ма легень та пневмосклероз, унаслідок чого порушується дихальна функція легень, з’являється характерний хронічний кашель.

Останнім часом учені занепокоєні генетичними аспектами алкоголізму. Розрізняють такі основні шляхи негативного впливу алкоголізму на нащадків:

!) тератогенный народження неповноцінної дитини в результаті вживання чоловіком у період зачаття і жінкою в період вагітності (особливо в першій її половині) алкоголь­них напоїв;

2) мутагенний різноманітні пошкодження хромосом;

3) соматогенний — захворювання внутрішніх органів у результаті алкогольної інтокси­кації;

4) спадковий — виникнення алкогольної залежності у новонародженої дитини.

2.2. Тютюнопаління

Тютюнопаління — один з видів побутової наркоманії. Це шкідлива звичка, сут­ність якої— одержання задоволення від вдихання диму тліючого тютюну. Звичка роз­вивається швидко і згубно діє на здоров’я людини.

Хоча куріння відоме давно, та лише в останні десятиріччя було доведено, що дія тю­тюну на організм різнобічна, тому є всі підстави називати його ворогом людства. На жаль, багато курців недооцінюють токсикогенний вплив на свій організм тютюну. Токси­чність тютюну визначається вмістом в ньому нікотину. Нікотин — одна з найсильніших рослинних отрут.

Тютюновий дим — це гаряча суміш шкідливих газів, парів, рідин і твердих речовин, що виникає в результаті згорання тютюнового листя. Хімічний склад тютюнового диму досить складний: у ньому розрізняють 1200 компонентів. Найбільш шкідливі компоненти ілюструє схема

Хімічний склад тютюнового диму

Тютюновий дим має газоподібну, рідку і тверду фракції. До шкідливих газоподіб­них компонентів тютюнового диму відносять: чадний газ, аміак, сірководень, метан, ок­сид миш'яку (III) та ін. З рідких речовин виявлені багато різноманітних кислот, спиртів, альдегідів, фенолів (вони утворюють тютюновий дьоготь), ефірні олії. Серед кислот осо­бливо сильними отрутами є синильна, мурашина, масляна та ін. Синильна кислота — на- йотруйніша, вона паралізує тканини та клітини дихання, порушує обмін речовин у мозку, серці та м'язах тіла. Кислоти подразнюють слизову оболонку дихальних шляхів та альве­ол, сприяють потраплянню в кров тютюнових отрут, викликають запалення верхніх ди­хальних шляхів. Феноли, що входять у склад тютюнового дьогтю, викликають злоякісні новоутворення.

Зупинимося на характеристиці такого компоненту тютюнового диму, як нікотин. Ніко­тин — одна з основних отрут тютюну, наркотична дія якого створює потяг до куріння і утворення шкідливої звички, яка переходить у хворобу — нікотинову залежність. Про­яв фізіологічної дії на організм людини ілюструє схема

До твердих фракцій тютюнового диму відносять: сполуки миш’яку, радіоактивні та

ка­нцерогенні речовини.

При хронічному отруєнні тютюном порушується діяльність усіх життєво важливих ор­ганів та систем, знижується працездатність, виникає статеве безсилля, настає передчасне старіння. Для організму дитини і підлітка тютюнокуріння особливо шкідливе, адже вплив його полягає в затримці росту та розвитку організму. Крім того, діти й підлітки, які палять, погано переносять інфекційні хвороби внаслідок зниження захисних функцій організму, по­слаблення статусу імунної системи.

2.3. Наркоманія

Одним із проявів девіантної поведінки є наркоманія. Наркоманія — слово грецького походження (“narke” — “зацепепіння ”, “mania” — “безглуздість”). Цим терміном об'єднують групу захворювань, які характеризуються потягом до постійного вживання наркотичних речовин. Цей потяг обумовлюється стійкою психічною і фізичною залеж­ністю від них.

Після Другої світової війни розвинені індустріальні країни стали свідками різкого збільшення вживання наркотиків, таких, як каннабіс (маріхуана і гашиш), опіатів (опіум у різних формах, морфін і героїн), стимулюючих препаратів, таких, як кокаїн, амфетамін та ефедрин, а також різних видів саморобних наркотиків.

Проведена оцінка ситуації у світі, що сталася в 90-х роках, засвідчила 100 тис. смертей від наркотичної залежності. Боротьба з наркотиками на той час коштувала близько 300 млрд. доларів. Але вжиті заходи не змінили ситуації: використання наркотиків не тільки не змен­шилося, але й розширилося як в об’ємі, так і географічно. Випадки шприцевової наркоманії реєструвалися в 1992 році у 82 країнах, а в 1996 році — 121 країні. За епідемією наркоманії йшла епідемія СНІДу: в ті ж роки ВІЛ-інфекція серед шприцевих наркоманів була зареєстро­вана в 52 і 81 країні відповідно.

На сьогодні відомо декілька сотень природних або отриманих штучно речовин, що ма­ють наркогенні властивості. їх поділяють на чотири групи. До першої групи входять препа­рати, виготовлені з опійного маку, а також синтетичні препарати, що мають морфіноподібні властивості. Друга група об’єднує різноманітні стимулятори центральної нервової системи

Третя — барбітурати та інші снодійні і заспокійливі речовини. До четвертої групи входять речовини, які добувають з коноплі (містять каннабіоіди).

Наркотичні речовини згубно діють передусім на ЦНС, змінюючи хімічним шляхом проходження психічних процесів, і в першу чергу в тих нервових центрах, які відповідають за відчуття та емоції. При цьому порушується сприйняття, розвиваються дефекти свідомості. Суттєве у впливі наркотичних речовин те, що викликані ними приємні відчуття виникають не як відображення в психіці і не як неадекватна оцінка реальних явищ, об’єктів, процесів, а самі по собі, не залежно від дійсності, за рахунок хімічної дії того чи іншого компоненту на ЦНС. Крім того, наркогенні речовини штучно “вилучають” з глибин психіки такі суб’єктивні відчуття, які в дійсному житті трапляються рідко. Це відбувається тому, що наркогенні речо­вини можуть діяти одночасно на різні відділи нервової системи, порушуючи їх ієрархічну взаємодію.

Загальна особливість всіх наркогенних речовин — їх висока токсичність. Вони викли­кають порушення життєвих функцій організму, пониження активності всіх фізіологічних процесів, загальне фізичне і нервове виснаження. В процесі розвитку захворювання спочатку формується психічна залежність (бажання повтору задоволення), а потім фізична. Для нарко­тично залежної людини характерна особлива система ціннісних орієнтацій, яка базується на ставленні до наркогенної речовини як до найголовнішої життєвої цінності, фундаментальної життєвої потреби. При цьому перебудовується напрямок і зміст усіх психологічних процесів. Слід відзначити, що, на відміну від алкоголізму, залежність від наркогенної речовини і саме захворювання — наркоманія — розвивається набагато швидше: якщо для того, щоб стати хронічним алкоголіком, потрібно декілька років, то для того, щоб стати наркоманом, достат­ньо зробити одну-дві ін’єкції певної наркотичної речовини. Підступність наркотиків у тому, що, за висловлюваннями лікарів-фахівців, “наркотик уміє чекати” — рік, два, декілька років. Але, як правило, вихід один: з’явлення психологічного потягу, а потім розвиток практично невиліковного фізичного потягу (з 100 наркоманів може вийти із залежності лише 1 чоловік).

Наркоманія як захворювання характеризується трьома основними ознаками: пси­хічною залежністю, фізичною залежністю і толерантністю.

Психічна залежність — хворобливе прагнення безперервно або періодично вживати наркогенний препарат для того, щоб знову пережити певні відчуття або зняти явища психо­логічного дискомфорту. Фізична залежність — стан, який виникає в результаті перебудови життєдіяльності організму у зв’язку з хронічним вживанням наркотиків. Вона виявляється інтенсивними реакціями, які з’являються відразу, як тільки дія препарату припиняється або нейтралізується специфічними антагоністами. Ці порушення називають синдромом “відміни”, “наркотичним голодом” або абстинентним синдромом. Фізична залежність, як і психічна, обумовлює неперервне використання наркотичних речовин або повернення їх до вживання після деякого утримання.

Толерантність — прояв адаптації, тобто звикання організму до наркогенних препара­тів. Вона полягає в зниженні інтенсивності реакцій на чергове введення певної їх кількості, тому для досягнення бажаного психофізичного ефекту хворому потрібна більша кількість (доза) наркогенної речовини. Як показують соціальні та психолого-педагогічні дослідження, присвячені формуванню у підлітків схильності до прийому наркотиків, пронаркотична на­станова створюється у шкільному віці. Приблизно у віці 10 років діти знають про наслідки вживання наркотиків, пізніше вони дізнаються про речовини, засоби і відчуття, які супрово­джують вживання наркотичних речовин. Надалі, у старшому шкільному віці, вони вже ма­ють суперечливу інформацію про те, що наркотики - це дещо і небезпечне, і приємне. Це породжує певний дисонанс, який вирішується або початком вживання наркотичних засобів, або відмовою від них.

Мотивація вживання наркотиків зв’язана, як правило, із впливом мікросоціальних фак­торів, таких, як соціальна дезадаптація, виховання в неблагополучній сім’ї, з індивідуальни­ми особливостями підлітка. Норі п ■ ці фактори поєднуються.

2.4. Токсикоманія

Останнім часом широкого розповсюдження серед молоді набуло зловживання деяки­ми лікарськими препаратами і продуктами побутової хімії з метою одурманюючої діїна організм — токсикоманія.

У зв’язку з бурхливим розвитком фармакологічної промисловості і синтезування нових медичних препаратів з кожним роком кількість медикаментів, що викликають токсикоманію, збільшується. Поширення набули різноманітні синтетичні ароматичні засоби, які також про­вокують розвиток токсикоманії.

Загальне уявлення про застосування в медичній практиці психотропних препаратів дає класифікація ВООЗ, подана в таблиці

Ряд з цих лікарських препаратів можуть викликати наркоманію або токсикоманію. До таких препаратів відносять також і снодійні. їх об’єднує те, що у людини може виникнути патологічна звичка до зловживання цими препаратами. Мотивація до постійного вживання психотропних засобів може бути продиктована, по-перше, прагненням до отримання ефекту розслаблення, ейфорії і, по-друге, бажанням впасти в забуття, відійти від проблем, подолати погане самопочуття, створити хоча б тимчасовий психологічний комфорт.

Види психотропних препаратів і їх фізіологічна дія на організм людини

Назва препарату	Дія на організм людини
Нейролептики	Терапевтичний ефект при психозах та інших психічних по­рушеннях
Анксиолітичні седативні засоби	Знижують патологічний жах, збуджують організм
Антидепресанти	Подолання патологічних депресивних станів
Психостимулятори, препа­рати лізергінової кислоти (ЛСД)	Психостимулюючий ефект, зниження апатії, депресивного стану

Досить розповсюдженими препаратами є транквілізатори. Вони можуть викликати залежність, швидко з’являється толерантність, можливі абстинентні психози. Фізична залеж­ність проявляється в почутті страху, безсонні, вегетативних порушеннях (підвищеній пітли­вості, м’язових судомах тощо).

Інша група психотропних лікарських препаратів — антидепресанти. Ці речовини ви­кликають у людини ейфорію і загальне збудження. При завершенні лікування антидепресан­тами може виникнути фізична залежність у вигляді вегетативних порушень.

Відома небезпека виникнення токсикоманії пов’язана з кофеїном — препаратом, що належить до групи ліків, які стимулюють функцію нервової системи. У певних дозах кофеїн підвищує розумову і фізичну працездатність, зменшує стан сонливості і втоми. Але великі дози призводять до виснаження нервових клітин. При зловживанні кофеїном і кофеїновміс- ними продуктами — кавою, чаєм виникає хворобливий стан — кофеїнізм. Він характеризує­ться безсонням, тяжкими сновидіннями, головними болями, трапляються судомні напади; серцева аритмія супроводжується почутгям тривоги і страху, деформується процес мислен­ня, він стає малорухливим.

Небезпечний різновид кофєїнізму — теїзм, який викликається надмірним вживанням концентрованого відвару чаю. Приймання його викликає прискорення мисленнєвих процесів з одночасним збудженням, підвищену працездатність і подолання втоми. Однак швидко ви никає фізична залежність, яка виявляється при припиненні вживання у порушенні сну, різних психопатіях, деформації особистості.

Ще один вид токсикоманії, який останнім часом став досить поширеним — це нюхан­ня виробів побутової хімії. Механізм дії препаратів цього класу на нервову систему ще до­сить мало вивчений. Відомо, що довготривала дія їх парів має сильний галюциногенний ефект. Ці препарати не викликають ейфорії, вони лише пригнічують психіку на рівні звичай­ної токсичної дії. Фізична і психічна залежність не формується. Але виникає порушення у внутрішніх органах: запалення слизових оболонок носоглотки, дихальних шляхів, стравохо­ду, міокардіодистрофія, гепатит тощо. Вікова категорія токсикоманів досить широка: від 9 років до 40-50 років. Але співвідношення кількості людей, які мають токсичну залежність, різна — переважають діти й підлітки.

3. Соціально-педагогічні аспекти профілактики різних виявів девіантної поведінки

Профілактика девіацій має трьохрівневу структуру.

Первинна профілактика має винятково соціально-педагогічний характер. Вона спря­мована на боротьбу зі шкідливими факторами в соціальному і природному середовищі. Пер­винна профілактика найбільш ефективна, тому що базується на вивченні й усвідомленому аналізі впливу шкідливих факторів на здоров’я, передбачає формування у дітей і підлітків відрази до алкоголю, тютюну, наркотиків, токсикантів, виключення негативного впливу со­ціального оточення, групи.

Значення ролі вчителя-валеолога, вихователя, класного керівника у первинній профіла­ктиці важко переоцінити.

Вторинна профілактика — це заходи, спрямовані на найбільш ранній вияв тих змін в організмі, що з’являються при захворюваннях. Вона є соціально-медичною і повинна попе­редити розвиток хвороби, перехід її в хронічну стадію. Вторинна профілактика передбачає виявлення груп ризику, застосування до цих груп комплексу лікувальних і виховних заходів.

Третинна профілактика — це медична профілактика. Сутність її — в розробці захо­дів, які спрямовані на одужання хворого, попередження загострення хвороби й інвалідності. Ядром цієї профілактики є терапевтичні заходи і соціальна реабілітація.

Якщо спробувати об’єднати всі соціально-педагогічні заходи профілактики девіант­ної поведінки, то вони повинні передбачати таке:

1. Необхідність формування у підростаючого покоління установок на ведення здорового спо­собу життя, усвідомлення неприродності, абсурдності нанесення шкоди своєму здоров’ю, оволодіння навичками самостійного рішення складних життєвих ситуацій, керуванням своїми емоціями і поведінкою;

2. Постійну увагу до проблем соціально сприятливої організації праці, побуту, дозвілля лю­дей, створення максимально сприятливих умов для-організованого, здорового укладу жит­тя;

3. ИІирок\ всеохоплюючу пропаганду переваг здорового способу життя з теле- та кіноекра­нів, масову просвітницьку роботу з подолання елементарної безграмотності населення з питань шкідливого руйнуючого впливу алкоголю, тютюну, наркотиків тощо;

4. Спеціальну профілактику девіацій, що знаходяться в компетенції відповідних органів вну­трішніх справ разом з органами охорони здоров’я, педагогічними закладами.

Роз'яснювальна робота серед молоді повинна включати певний мінімум інформації з питань фізіологічного механізму, розвитку, клініки, профілактики й лікування виявів де­віантної поведінки. Психологічно коректні поради повинні включати настанови такого характеру:

а) молода людина повинна прагнути до самореалізації в соціумі, прагнути до повноцін­ного духовно насиченого спілкування, бути розбірливою у виборі безпосереднього оточення (компанії) і знайомства, виключати ймовірність психологічного зближення з особами, схиль­ними до вживання алкоголю, наркотиків тощо...

б) під час тривалих негативних змін у настрої, пов’язаних із життєвими складнощами, негараздами, потрібно знаходити в собі сили для їх подолання, в разі необхідності звертатися за допомогою до людини, яка дасть. кор;;м;у пораду, допоможе знайти вихід із станог.чша, що склалося через вживання психотропних засобів, наркотиків чи алкоголю. У досить серйо­зних депресивних станах потрібно звертатися до фахівця, котрий має спеціальну психологіч­ну та медичну підготовку;

в) потрібно приділяти відповідний час своєму дозвіллю, займатись систематично фіз­культурою і спортом, розвивати свої розумові здібності;

Попередження поширення СНІДу серед наркоманів

г) необхідно диференційовано ставитися до вибору розваг, слід враховувати, що у де­яких осіб в умовах масового зібрання людей, під впливом гучної, одноманітної музики може виникнути збуджений стан, і:: шшцена навіюваність, що полегшує контакти з психотропни­ми речовинами. Якщо ж все-таки контакт з наркотичною речовиною відбувся, слід з повною серйозністю поставитись до цього і звернутися до фахівця-нарколога, який дасть пораду що­до подальших дій.

Тому, що наркотично залежні особи становлять найбільш численну групу ризику за­хворювання на СНІД, стосовно них в Україні розроблена система тактичних дій з попере­дження поширення ВІЛ-інфекції

Визнання необхідності зниження потреби людей у наркотиках привело до посилення глобального співробітництва з питань профілактики і лікування. Кульмінацією цієї тенденції було створення Програми Всесвітньої організації охорони здоров’я з наркоманії в 1990 році. Робота в рамках програми ВООЗ концентрується в декількох напрямках, провідними з яких є профілактика використання наркотиків через:

> шкільну освіту;

> кампанії в засобах масової інформації;

> робота з молодіжними групами ризику за межами школи.

Таким, чином для вчителя визначається цілком конкретне місце в комплексі вищенаве- дених профілактичних заходів: через шкільну освіту. В центрі її повинна бути система впли­ву, яка б сприяла розвитку особистості в цілому, в результаті чого повинні з’явитися і ствер­дитися почуття впевненості в собі, незалежності, зниження високого рівня напруги, а також формування механізмів психологічного захисту при виникненні складних, кризових ситуацій у житті.

Сприйняття дитини як особистості з усіма її складнощами і уподобаннями, підтримка й поради, адекватна оцінка виникаючих проблем, своєчасне, у разі необхідності, звернення до спеціалістів — саме це і може стати, так би мовити, “страховим полісом”, який захистить від біди і допоможе, коли вона все ж виникла.

Питання для самоперевірки

1. Чому відхилення від норми у поведінці (девіації) визначаються як соціально обумовлені?

2. Які тенденції щодо проявів девіантної поведінки характерні для України і вашого регіону зокрема? Відповідь підтвердіть статистичними даними.

3. У чому знаходить вияв таке відхилення від норми, як алкоголізм? Чому алкоголізм має як соціальну, так і генетичну детермінацію?

4. Що таке тютюнопаління? Чому для деякої частини населення характерна недооцінка шкідливого впливу на організм тютбюнопаління?

5. Дайте характеристику наркоманії як захворюванню. В чому соціальні корені наркоманії?

6. Що таке токсикоманія? Чому вона набула такого поширення серед молоді?

7. Розкрийте соціально-педагогічні аспекти профілактики виявів девіантної поведінки.

Література

1. Бенюмов В.М., Костенко О.Р., Флоренкова K.M. Вред алкоголя, никотина и наркотиков. - К., 1989.

- 125 с.

2. Буянов М.И. Размышления о наркомании. - М., 1990. - 77 с.

3. Гарницкий С.П. Алкоголь, табак, наркотики и здоровье подростков. - К., 1988. - 30 с.

4. Колесов Д.В. Наркомания и таксикомания: сущность и профилактика// Биология в школе. - 1987.

—-.Y° 2.

5. О глобальных тенденциях развития реакции на наркоманию// Біла альтанка. - Полтава. - Квітень

1998 рік.-C. 1-3.

6. Стратегия снижения ущерба: Программа “Профилактические мероприятия по предупреждению С П'-ІДа/У Біла альтанка. - Полтава. - Квітень, 1998. - C. 5.

7. Этин Г.M. Борьба с вредными привычками. - М., 1991. - 87 с.