СПР нерозчленованої структури

Лекція

Лекція

Лекція

Складносурядне речення (ССР)

1. Загальні відомості.

2. Семантико-синтаксичні відношення між частинами ССР.

2.1. Речення з єднальними відношеннями і їх структурно-семантичні різновиди.

2.2. Речення з протиставними відношеннями.

2.3. Речення з розділовими відношеннями.

2.4. Речення з зіставними відношеннями.

2.5. Речення з градаційними відношеннями.

2.6. Речення з приєднувальними відношеннями.

3. Пунктуація у ССР.

Література:

основна – позиції 1, 2, 4, 5, 8, 10;

додаткова – позиції 4, 9, 15.

1. Історія досліджень ССР пов’язана зі славетними іменами видатних синтаксистів як східнослов’янських мов загалом, так зокрема і дослідників українського синтаксису. Це О. Потебня, М. Греч, Є. Тимченко, О.Синявський, О.Шахматов, О.Пєшковський, О. Мельничук, А. Грищенко, В.Бєлошапкова, М. Ляпон, І. Вихованець, І. Слинько, К. Герман та багато інших. Відомо, що на певному етапі мовні явища досліджувались на матеріалах споріднених східнослов’янських мов, зокрема української та російської. Теоретичні основи вивчення ССР у процесі розвитку мовознавчої науки постійно доповнювались, удосконалювались і зрештою втілились у ту класифікацію, яка утвердилась у синтаксичній системі нашої мови на сучасному етапі.

Складносурядним називається Р, що складається з двох чи більше граматично рівноправних частин, поєднаних між собою сполучниками сурядності та перелічувальною або зіставно-протиставною інтонацією: Почався бій, і люто заскреготіли шаблі. Лівий фланг козацької оборони тримався стійко, а правому було набагато сутужніше. То густі хмари закриють небо, то знову прояснюється.

При аналізі ССР важливо важливою ознакою є відкритість чи закритість їхньої структури.

ССР відкритої структури мають вільний порядок розташування частин, у яких фіксується однотипність і відповідність видо-часових форм присудків. Кількість предикативних частин є необмеженою. До ССР відкритої структури належать Р з єднальними і розділовими відношеннями.

У Р закритої структури предикативні частини мають сталий порядок, їх є дві і не більше і пов’язані вони між собою не тільки граматично, але і за семантикою. До ССР закритої структури належать насамперед Р з зіставно-протиставними відношеннями. У деяких випадках до ССР закритої структури відносять і речення з єднальними відношеннями. Наприклад, якщо в реченні формально присутній єднальний сполучник, але семантично предикативні частини передають причиново-наслідкові ситуації, то матимемо Р закритої структури: Вдарив над ранок мороз – і покрилася річка кригою.

2. Ще в давніх дослідженнях ССР східнослов’янських мов у цих синтаксичних одиницях було виділено єднальні, зіставно-протиставні і розділові відношення. (Це праці М.Греча, Є. Тимченка, Л.Булаховського.) Пізніше на структурно-семантичну класифікацію ССР мали вплив погляди таких дослідників, як В.Бєлошапкова, К.Герман, М.Ляпон, І.Вихованець та ін. Як наслідок, до уже зазначених типів семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами ССР додались градаційні та приєднувальні відношення.

Семантико-синтаксичні відношення у складносурядних реченнях виражаються за допомогою різних граматичних засобів, серед яких одними з визначальних виступають наявні в них сполучниками сурядності. Ці сполучники несуть відповідне функціональне навантаження, тому, проводячи зв’язок з попередньо вивченим вами курсом морфології, слід звертати увагу на морфологічний склад сполучних засобів поєднання предикативних частин ССР. Відповідно виділяють ССР з єднальними, протиставними, зіставними, розділовими, градаційними та приєднувальними відношеннями.

2.1. Засобами вираження єднальних відношень у СР є єднальні сполучники (і, й, та, і...і, ні...ні, ані...ані). Історично існувало чимало трактувань ССР з такими сполучниками. Це праці Синявського, Пєшковського, Булаховського, Грищенка та ін. Особливу увагу привертали структури зі сполучником і, який багато хто, напр., В.Бєлошапкова, І.Вихованець, автори “Синтаксису СУМ. Проблемні питання.” вважають недиференційованим. Це означає, що за допомогою самого сполучника не завжди можна було однозначно визначити смислові відношення. Тому при класифікації ССР з єднальними сполучниками часто почали застосовувати поняття ”власне єднальне значення” та “невласне єднальне значення”. Відповідно, у межах єднальних відношень у ССР виділяють такі їх різновиди:

– власне єднальні, які виражають одночасність або послідовність подій у предикативних частинах. Такі відношення інакше називають єднальними часовими. Одночасність передається граматичною однотипністю форм присудків: Дівчина троянди поливала, і сміялась осінь за вікном. Сміялися з різних жартів друзі, і весело палахкотіло багаття. Послідовність виражається порядком розміщення частин СР, змістом повідомлень у них, а також лексичними конкретизаторами (потім, далі, спочатку, після того та ін.): Поїзд зупинився, і згодом веселе студентське товариство уже в вагонах реготало зі свіжих анекдотів;

– причиново-наслідкові, які виражаються порядком розміщення частин СР та інтонацією. Вони визначаються семантичним змістом предикативних частин; при єднальному сполучнику часто вживаються вказівні слова з відповідним значенням: Це було перше побачення, і тому хлопець трохи хвилювався.

– умовно-наслідкові, які зумовлюються співвідношенням граматичних форм дієслів-присудків, порядком розташування частин, інтонацією: Стань національним надбанням – і твоя нація стане багатшою.

2.2. Частини ССР з протиставними відношеннями поєднані між собою насамперед сполучниками але, проте, однак, зате, а /але/, та /але/, а також антонімічністю або несумісністю змісту предикативних частин, зокрема їх присудків: Рівень демократії в суспільстві зростав, однак рівень свідомості громадян знижувався. Діти дуже втомилися, зате вони повністю оглянули фортецю. Іван був високий, а Микола – низький. Конструкції такого типу також віддавна привертали увагу дослідників, серед яких можна виділити А.Грищенка, О.Вержбицького, М.Ляпон. Саме завдяки їх класифікаціям поступово виокремили протиставні відношення у ССР, адже спочатку вони вважалися різновидом об’єднаної групи речень з зіставно-протиставними відношеннями. Відповідно, на сучасному етапі ССР з протиставними відношеннями структуруються на такі семантичні різновиди:

– Р з протиставно-обмежувальним значенням, у яких в наступній частині обмежується ступінь вияву того, про що йдеться в першій частині. При цьому протиставний сполучник може поєднуватись з конкретизаторами: Усі студенти впевнено й завзято взялись за роботу, однак лише деяким з них вдалося бездоганно виконати завдання. Багато людей зневажають достатки, та майже ніхто не хоче ділитися ними з іншими.;

– Р з протиставно-компенсувальним значенням, у яких друга частина компенсує кількісний чи якісний вияв того, про що йдеться у першій частині: Вдень температура повітря була помірною, зате вночі зима брала своє. Світ кавальцювали королі, та його возз’єднують народи (Д.Павличко);

– Р з протиставно-допустовим значенням – у них протиставні відношення ускладнюються додатковим значенням допустовості – це зумовлено семантичним змістом предикативних частин: Надворі сонячно, але холодно. Бій був дуже важким, та наш боксер переміг. – Пор.: Хоча надворі сонячно, все одно холодно. Незважаючи на те що бій був важким, наш боксер переміг.

2.3. Конструкції з розділовими сполучниками також належать до найдавнішого типу відношень, які почали виділяти у ССР. Предикативні частини СР з розділовими відношеннями поєднуються між собою такими сполучниками: або, чи, то...то, чи то...чи то, не то...не то, хоч. Їх розглядали уже згадувані М.Греч, Є.Тимченко, Л.Булаховський, а також Б.Кулик; детально опрацьовували ССР з розділовими відношеннями також А.Грищенко, М.Ляпон, І.Вихованець, А.Загнітко. Відповідно до позицій цих синтаксистів, аналізовані ССР поділяються на:

– Р із значенням взаємовиключення ситуацій у предикативних частинах – у таких Р з розділовими відношеннями передають значення несумісності змісту у предикативних частинах. Значення несумісності і взаємовиключення ситуацій виражаються, як правило, і одиничними, і парними розділовими сполучниками: Періодика продається переважно в кіосках, або доставляють її додому за передплатою. Чи то настане нічка темна, чи то веселий день шумить;

– Р із значенням чергування, ситуацій, відтворюваних предикативними частинами – у таких СР ідеться про різночасові події, які змінюють одна одну. Спеціалізованими засобами вираження такого значення є повторювані сполучники то...то: То захмариться, то знову сонце всміхається. То замерехтить жовтогаряча нива, то зблиснуть попереду золоті озера соняшників.

Оскільки ССР з розділовими відношеннями – Р відкритої структури, то вони можуть бути і дво-, і багатокомпонентними, тобто кількість предикативних частин у них необмежена.

2.4. У ССР з зіставними відношеннями, на відміну від протиставних,порівнюється, зіставляється зміст предикативних частин, і для цього використовується сполучник а: Цвітуть сади, біліють хати, а на горі стоять палати... (Т.Шевченко) Як уже зазначалось, спочатку ССР з зіставними відношеннями об’єднували з ССР з протиставними відношеннями і розглядали їх як одну групу зіставно-протиставних речень. Однак поступово у синтаксисі було обгрунтовано думку про те, що слід розглядати окремо ССР з зіставними відношеннями. Оскільки зіставні відношення обмежуються одним лише сполучником а, то важливе значення мають змістові відношення між частинами СР, лексичні конкретизатори. На сучасному етапі виділяють такі різновиди ССР з зіставлюваними відношеннями:

– Р з власне зіставним значенням, у яких немає ніяких додаткових значень: Завойовник знущається з підкореного народу, а підкорений – з себе;

– Р з невласне зіставним значенням, у яких за допомогою певних конкретизаторів додатково виступають зіставно-розподільне значення: Людям лиш подай думку, а тоді вже спину не буде; зіставно-наслідкове: Закрутився дід, а за ним увесь рід.

Для розмежовувати у ССР з одиничним сполучником а зіставних і протиставних відношень потрібно проаналізувати семантичний зміст частин СР, зокрема семантико-граматичні співвідношення присудків. Ситуації протиставляються, якщо є антонімічні відношення між дієсловами-присудками. Коли ж семантичний зміст не є протилежним, то ситуації у предикативних частинах між собою порівнюються, зіставляються, а відношення є зіставними. Пор.:

Іван був високий, а Микола був низький – протиставні відношення.

Іван був сильний, а Микола був розумний – зіставні відношення.

2.5. ССР з градаційними відношеннями поєднуються парними солучниками не тільки...але й, не лише...але й, не тільки...а й, не лише...а й, не те щоб...але й, якщо не...то. і виражають складну комунікативну ситуацію, коли препозитивна частина є вихідною у повідомленні і становить рему, а наступна частина є основним компонентом і становить рему: Не тільки філологію студіювали юнаки, але й живопис був їм до вподоби. Градаційними такі конструкції названо тому, що перша їх частина є вихідною і нарощує градацію, а наступна – спадною і становить певний висновок щодо змісту попередньої. Оформлення ССР з градаційними відношеннями пов’язані з поглядами насамперед В.Бєлошапкової, І.Вихованця, авторами “РГ-80”, “Синтаксису СУМ. Проблемні питання”. До того ці конструкції розглядались як різновиди єднальних чи зіставних – синтаксичні класифікації в українській, російській мовах середини ХХ ст. На сучасному етапі виділяють такі різновиди ССР з градаційними відношеннями:

– Р із значенням висхідного наростання ситуацій, що виражається за допомогою основної групи зазначених парних сполучників: Не лише злива ішла в ту ніч, а й блискавки шмагали над лісами. Не тільки він до сонця руки підіймав, але й воно сміялося привітно.

– Р із значенням упевненості ствердження ситуацій, що виражається за допомогою відповідних конкретизаторів у наступній частині: Новий тренер не тільки не викликав розчарування спортсменів, а навпаки, своїм професіоналізмом відразу заслужив повагу;

– Р із значенням невпевненості, сумніву – за допомогою сполучників не те щоб...а, не тещо...а: Не те щоб менше ставало землі, а ділять її мало не на грядки.

Оскільки градаційні сполучники парні, то перша їх частина міститься перед першою частиною СР, а друга – перед наступною.

2.6. ССР з приєднувальними відношеннями почали виділяти порівняно недавно. Друга, приєднувана предикативна частина таких Р містить додаткове повідомлення, яке доповнює думку, виражену у попередній частині. Така доповнювальна семантика є визначальною у ССР цього типу. Приєднувальні відношення виражаються за допомогою таких сполучників: та й, ще й, також, а також, а ще й, причому, при цьому: Ім’я цього співака відоме у всій країні, та й за кордоном захоплюються його видатними успіхами на сцені. Попрацюю трохи біля земельки, а також хотілося б просто подихати цілющим повітрям.

Як окрему групу в межах приєднувальних ССР виділяють пояснювально-приєднувальні речення, частини яких поєднані сполучниками тобто, себто, а саме, як-от. Друга частина цих СР уточнює, семантично конкретизує зміст першої частини: Серце має власний автоматизм, тобто воно може скорочуватись без діяння зовнішнього фактора. Прототипами цього оповідання є відомі люди, тобто сюжет твору було взято з життя. Україна в минулому зазнала чимало лихоліть, тобто сама історія не раз влаштовувала нам іспити на виживання.

Утім, серед синтаксистів немає однозначного погляду на визначення типу синтаксичного зв’язку у таких реченнях. Часто їх визначають як синкретичні речення, які мають ознаки різних типів зв’язку – наприклад, І.Вихованець.

3. Пунктуаційними нормами СУЛМ встановлено основні правила вживання розділових знаків у ССР. Так, між частинами ССР ставляться такі розділові знаки: “,” “;” “ – ”.

Кома не ставиться між двома частинами ССР, з’єднаними неповторюваними єднальними або розділовими сполучниками і, й та, або, чи (в усному мовленні при відповідній інтонації – відсутності паузи) у таких випадках:

– якщо обидві частини мають спільний член речення або спільне слово: Тоді страшенно холодно і крига практично не розтає. Мабуть, уже середульший братик змужнів і сестричка підросла.

– між двома питальними, спонукальними або окличними Р: Хай день цвіте над нами веселково і хай життя вирує молоде. Звідкіль ця вись і глибина і хто могутній міг з’єднати серця, уми і племена? Як гарно навкруги і як хочеться жити!;

– між двома однотипними частинами, що відповідають односкладним ПР: Буря і натиск. Обтрусили в же яблуні білі і картоплю із поля везуть. Жить і перемагать. Ясно і безвітряно.

Якщо сполучники повторюються, то, подібно як при ОЧР, кома між частинами ставиться: Здавалось, і вітер тут чорний, і дощ з неба ллється чорний, як смола.

Крапка з комою ставиться між частинами ССР, якщо вони поширені (ускладненими своїми розділовими знаками) або віддалені за змістом: Не всі серця дадуться хробаку, не всі у круг закуто; і проросте зелена рута на жовтому піску.

Тире ставиться між двома частинами ССР, якщо друга частина виражає різке протиставлення, швидку зміну подій або причиново-наслідкові чи умовно-наслідкові відношення: Ще трохи – і зблисне небосхил на сході. Забудеш рідні звичаї – і тебе відцураються і свої, і чужі. Одна з зірок зірвалася – і огневий слід пересипав небо.

При цьому часто можлива заміна одного розділового знака іншим, наприклад, кома або тире, кома або крапка з комою. Це зазвичай залежить від авторства, від семантико-синтаксичного складу предикативних частин СР.

Складнопідрядне речення (СПР)

1. Загальна характеристика СПР.

2. Основні засоби поєднання частин СПР.

3. Різні класифікації СПР.

Література:

основна – позиції 1, 2, 3, 4, 5, 9, 10;

додаткова – позиції 9, 15, 19.

1. СПР називається таке складне речення, що складається з двох або більше предикативних одиниць, що поєднані в єдине семантичне і граматичне ціле підрядним зв’язком (одна частина-головна, інша чи інші-залежна), а також сполучними словами і сполучниками підрядності. Поділ СПР на головну і підрядну частини робиться на синтаксичному рівні. На семантичному (значеннєвому) більше інформації інколи може бути в підрядній, а не головній частині: Навіть не чути, як пливе в далечінь невтомна земля.

Головна частина СПР не завжди є самостійною із структурного погляду, що формально виявляється в її неповноті, у наявності слова, що потребує пояснення, розкриття: Писав щось, чого ніколи не повинно побачити стороннє око, тільки для себе.

Отже, СПР має частини, які знаходяться у тісному взаємозв’язку, і лише разом становлять семантичну структуру і інтонаційне ціле.

2) До основних засобів зв’язку частин СПР належать:

- сполучники підрядності;

- сполучні слова;

- співвідносно-вказівні слова;

- інтонація;

Сполучники підрядності, як і сполучні слова, завжди знаходяться у підрядній частині. Сполучники не є членами речення, на відміну від сполучних слів. З погляду семантики сполучники підрядності поділяються на дві групи:

-семантичні сполучники;

-асемантичні;

До семантичних належать ті сполучники, які точно і однозначно вказують на ті відношення, які існують між головною і підрядними частинами і поєднують підрядні речення причини: бо, тому що, якщо, як.

Більшість сполучників вважають асемантичними, бо вони можуть поєднувати різні види підрядних речень: Я прийшов після того, як смерклось. Як тільки він зайшов, всі замовкли. В’ється, як змійка, річечка між горами.

У ролі сполучних слів використовуються дві частини мови:

-відносні займенники;

-прислівники;

Займенники: що, який, чий, котрий, скільки.

Прислівники: де, куди, звідки, коли, як, навіщо, чому.

Сполучні слова є членами речення. Вони виділяються з допомогою логічного наголосу.

Серед сполучних слів є омонімічні з сполучниками: що, коли, як.

Як розрізняти омонімічні сполучники і сполучні слова? Сполучне слово що можна замінити іншим сполучним словом який.

Кажуть, що з пісні слів не викинеш.

Прийми любов, що в пісню перейшла.

Я знаю, що ти скажеш.

Інколи заміна іншим сполучним словом неможлива однак, якщо слово що виділяється логічним наголосом, то це – сполучне слово і член речення. Слова коли і як є сполучниками, якщо підрядні речення – обставинні: Як ти підносиш на руках дитя, світлішають думки і почуття. Коли ми повернулися додому, було вже досить пізно.

Якщо підрядне речення з’ясувальне (рідше-означальне), то це – сполучні слова, члени речення і виділяються логічним наголосом: Ви знаєте, як липа шелестить? Розкажи, як за горою сонечко сідає. Я не знаю, коли це сталося.

Як визначити яким саме членом речення є сполучні слова? Щодо більшості сполучних слів труднощів при визначенні не виникає.

Хто- підмет

Що- підмет або додаток

Де, куди, звідки- обставина місця.

Щоб визначити, яким членом речення є слова який, чий, котрий, слід користуватися прийомом підстановки:

Щасливий вчитель, який виховав достойну зміну.

Хліб-це наша віра і багатство, за які ми кров лили не раз.

Пірнаємо в сутінки лісу, в якому причаївся ворог.

Шевченко, ім’я якого житиме вічно, став символом нашої нації.

Ми тепер не такі, якими були раніше.

Співвідносно-вказівні слова-це ще один спосіб поєднувати частини СПР- займенниково-співвідносного.

На відміну від сполучників і сполучних слів, співвідносні слова знаходяться у головній частині. Вони формально завершують головну частину, є якимось членом речення в ній, але не є в повному розумінні повнозначним, тобто не виражає якогось конкретного значення, а лише сигналізує про те, що воно буде розкрите в підрядній частині.

Безсмертний той, хто все своє життя за долю людства голос підіймає.

У ролі співвідносних слів найчастіше виступають вказівні займенники (той, такий, тільки) або прислівники (там, туди, тож, так).

Звідки вони йдуть, там бори гудуть. Який Сава, така й слава. Як постелиш, так і виспишся.

Рідше в ролі співвідносних слів можуть також виступати займенники і прислівники інших розрядів:

Ніхто, ніщо, хтось, щось, кожний, всякий, всі, скрізь, всюди, завжди, десь. Все, що набув у боротьбі, сьогодні я несу тобі. Скільки бачило око, всюди пролягли поля.

Як і в будь-якому іншому виді СР, до основних засобів оформлення СПР належить інтонація. Насамперед це інтонація завершеності, притаманна кінцевій частині речення, а також інтонація зумовленості, пояснення, причини, наслідку, за допомогою яких поєднуються головна і підрядна частини.

До допоміжних засобів поєднання частин СПР належить:

-порядок розташування частин СПР;

співвідношення видо-часових форм дієслів присудків;

Порядок розташування частин у СПР є вільний або фіксований.

СПР з підрядними означальними причини завжди стоять після головної частини.

Поет не боїться від ворога смерті, бо вільная пісня не може умерти.

Потреба краси, що жила в душі Антона, викликала в ньому прагнення шукати її.

Інші види речень (часу, мети, місця..) можуть займати будь-яку позицію.

Де б не був, ніде не похилюся. – Ніде не похилюся, де б не був.

У деяких видах підрядних речень, зокрема тих, де підрядна частина пояснює не все головне речення, а тільки окремі слова чи словосполучення форми дієслів-присудків довільні:

Я написав товаришеві, якого давно не бачив. – Я пишу товаришеві, якого давно не бачив. – Я напишу товаришеві, якого давно не бачив.

В інших видах підрядних речень (умови, причини, наслідку) така зміна форм дієслів-присудків неможлива.

Якби була б я зіркою у небі, не знала б я ні туги, ні жалю.

3. У процесі вивчення СПР у синтаксичній традиції склалися три різні принципи їх класифікації:

1. Формально-граматичний.

2. Логіко-граматичний.

3. Структурно-семантичний.

Формально-граматичний був розроблений О. Пешковським (Русский синтаксис в научном освещении”). Він поділив всі СПР на три групи:

– СПР із сполучниками;

– СПР із сполучними словами;

– СПР, частини яких поєднуються тільки інтонацією.

Така класифікація зводила аналіз СПР практично тільки до аналізу засобів поєднання головної і підрядної частин.

Другий принцип класифікації, що застосовувався у мовознавстві довгий час – логіко-граматична класифікація у першу чергу звертає увагу на співвіднесеність підрядних частин з членами речення, тому виділяють такі види підрядних речень:

– підметові;

– присудкові;

– означальні;

– обставинні (різних видів)

– додаткові

Цей принцип класифікації вперше синтаксично був викладений у працях Ф. Буслаєва (“Опыт исторической грамматики русского языка»).

Істотним недоліком цієї класифікації було те, що обмежено вивчалася лише підрядна частина– встановленням відповідності підрядної частини і якогось члена речення. Внаслідок такого підходу різні за будовою підрядні речення об’єднувалися в одну групу, а однакові – роз’єднувалися.

Славен той, хто обріїв шукає.

Здавалось, що літаки ідуть зовсім беззвучно.

Ці речення характеризувалися як підметові. Зараз – займенниково-співвідносне і з’ясувальне.

Мені почулося, що щось шарудить. – підмет.

Я почув, що щось шарудить. – додаток.

Ці речення потрапляли в різні групи, бо в першому з них підрядна частина заступає підмет, а в другому додаток.

У наш час набула поширення структурно-семантична класифікація СПР. Обгрунтовано цей принцип у дослідженнях рос. мовознавців Поспєлова, Белошапкової, Богородицького, укр. – Вихованця, Слинька, Русанівського, Грищенка.

Структурно-семантична класифікація передбачає вивчення і будови СПР, і засоби поєднання частин, і смислові відношення між ними в СР.

Відповідно до структурно-семантичної класифікації, всі СПР поділяються на дві групи:

– СПР нерозчленованої структури (займенниково-співвідносні, з’ясувальні, означальні);

– СПР розчленованої структури (усі види підрядних обставинних речень).

У СПР нерозчленованої структури підрядна частина пояснює в головній частині якийсь один член речення, виражений словом або словосполученням: Як добре те, що смерті не боюсь я. Дівчина відчувала, що на ній схрещуються цікаві погляди. Ми намагаємось прочитати книгу, що зветься життям.

У СПР розчленованої структури підрядна частина відноситься до головної частини в цілому, виражає певну обставину (причину, час, місце, умову тощо), за якої відбувається дія в головній частині: Люблю людей землі моєї, бо й я землі моєї син.

Синтаксичний зв’язок між частинами СПР розчленованої структури не настільки тісний, як у Р нерозчленованої структури. Характерно, що у СПР нерозчленованої структури для поєднання головної та підрядної частин, як правило, використовуються асемантичні сполучники та співвідносно-вказівні слова, тоді як у СПР розчленованої структури основними засобами є семантичні сполучники і сполучні слова.

1. СПР з підрядними означальними (присубстантивно-атрибутивними).

2. СПР з підрядними з’ясувальними.

3. Займенниково-співвідносні СПР.

Література:

основна – позиції 1, 2, 3, 4, 5, 9, 10;

додаткова – позиції 9, 15, 19.

1. Підрядними означальними називаються такі СПР, підрядна частина яких пояснює у головній частині іменник або будь-яку субстантивовану частину мови, відповідає на питання який? котрий? чий? Означуваний іменник у головній частині може виконувати функцію будь-якого члена речення: Між сходами, що вели на другий поверх, колись стояв великий акваріум, у якому плавали золоті рибки.

Засобами зв’язку між частинами цього типу СР є сполучники, сполучні слова: щоб, мов, немов, ніби, наче; що, який, чий, котрий, де: Нехай посміє хтось загрожувать країні, де є такі батьки, де є такі сини. І нема такої сили, щоб нашу правоту перемогти.

У головній частині підрядних означальних речень може бути вказівний займенник той, такий, що виконує функцію означення до якогось іменника. Нехай не знає втоми та рука, що добре зерно в добру землю сіє. Нема такого дерева, щоб на нього птиці не сідали. Щасливий той чоловік, хто сни має милі. – означальні відношення.

Однак при відсутності самого іменника або і іменника, і займенника відношення між частинами СР вже інші: Щасливий той, хто сни має милі. – займен-співвідносне із з’ясувальними відношеннями. – Щасливий, хто сни має милі. – з’ясувальні відношення.

2. СПР із з’ясувальними відношеннями – це такі підрядні речення, в яких головна частина характеризується структурною і семантичною неповнотою, а підрядна – компенсує цю неповноту. Відповідають на питання всіх відмінків. Як правило, підрядна частина при цьому уточнює, доповнює підмет чи додаток у головній частині: І снилось, як гаряче дихають дні. Було видно, було чути, як реве рувучий.

Важливою структурною ознакою з’ясувальних речень є те, що підрядна частина безпосередньо стосується одного слова чи словосполучення головної частини. Найчастіше у ролі таких слів, що потребують пояснення, виступають окремі семантичні розряди дієслів, слова категорії стану, прикметники, деякі віддієслівні іменники і стійкі словосполучення. При цьому дієслова, як правило, означають:

– процеси мовлення (казати, говорити, стверджувати): Наш гість стверджував, що у його краях усе спокійно;

– процеси розумової діяльності людини (знати, думати, міркувати, гадати): Ми знаємо, для чого далі жить;

– процеси волевиявлення, спонукання до дії (бажати, хотіти, прагнути, радити, вимагати): Хочемо, щоб ви нам пішли назустріч;

– процеси почуття, відчуття (Всі ми раділи, що шкільний наш товариш став відомим спортсменом).

Окрім дієслів, підрядна з’ясувальна частина СПР пояснює у головній частині інші дієслівні форми, зокрема:

– дієприслівники, дієприкметники, дієслівні форми на -но, -то: Хлопець стрибнув з високого моста, не задумуючись, що це могло коштувати йому життя. Нам було повідомлено, що завдання запропонують досить важкі;

– слова категорії стану: Людині треба, щоб її робота надовго пережила її саму. Як добре, що в оселі друга панує любов і злагода;

– прикметники в ролі іменної частини присудка: Ми раді, що все закінчилося щасливо;

– сталі словосполучення: Батько дає голову на відруб, що з його сином там нічого не станеться.

Підрядна частина, як правило, розміщується у з’ясувальних СПР або після головної частини, або в середині головної частини, але обов’язково після слова, яке пояснюється підрядною частиною.

3. Займенниково-співвідносні – це такі речення, в яких підрядна частина пояснює в головній співвідносно-вказівне слово виражене займенником або прислівником займенникового походження і відповідають на ті питання на які відповідає цей займенник чи прислівник. В кім юная душа, той не старіє з горя. Який батько, такий син. Де воля родиться, там погиба зневіра.

У ролі співвідносних слів виступають займенники і прислівники займенникового походження:

– вказівні займенники і прислівники: той, такий, стільки, так, там, туди, звідти;

– деякі означальні: весь, всякий, кожний, всюди, скрізь;

– заперечні: ніхто, ніщо, ніде;

– неозначені: дехто, дещо, хтось, десь;

– окремі займенникові словосполучення: не хто інший, не що інше.

Ці співвідносні слова можуть виступати у ролі різних членів речення:

– підмет: Те, що пройшло, навіки одслужило;

– присудок: Гора така, що з неї спускались цілий день;

– додаток: Той чоловік віддав усе, що мав;

– обставина способу дії: Вона була зодягнена так, ніби тільки що повернулася з далекої дороги;

– обставина місця: Хлопець захоплено дивився туди, де відбувалася справжня корида;

– обставина часу: Той випадок стався саме тоді, коли його найменше чекали.

У займенниково-співвідносних реченнях головна і підрядна частини поєднуються парно – за допомогою займенниково-прислівникових слів, як правило, у парі: той...хто, такий...який, стільки...скільки, так...як, там...де та ін.