Шляхи удосконалення централізованого і локального регулювання трудових відносин в Україні

Проблеми оптимального поєднання централізованого і локального регулювання трудових відносин

Федюк Наталія

Група

Тези:

- Поняття централізованого та локального регулювання трудових відносин. Їх місце у нормативно-правових актах.

- Дослідження вчених щодо проблеми оптимального поєднання централізованого і локального регулювання трудових відносин.

- Аналіз думок вчених.

- Централізоване і локальне регулювання окремих відносин у сфері праці.

- Шляхи удосконалення централізованого і локального регулювання трудових відносин в Україні.

ПРОБЛЕМА - cкладне теоретичне або практичне питання, що потребує вирішення. [1]

Термін «проблема» вживається в декількох смислах:

- як необхідність нового напрямку у визначеній області теоретичного знання;

- як форма вираження необхідності розвитку наукового пізнання;

- як вимога аналізу основних понять і принципів наукової теорії;

- як конкретна задача теоретичного і методологічного дослідження.[2]

Проблемою в зазначеній сфері на сьогоднішній день є те, що централізоване регулювання переважає над локальним. Також має місце дискурс, чи взагалі є доцільним поєднувати централізоване і локальне регулювання трудових відносин.

Мета цього дослідження: запропонувати шляхи гармонізації, оптимального поєднання централізованого та локального регулювання трудових відносин.

Питання регулювання правового забезпечення трудових відносин на центральному і місцевому рівнях є надзвичайно важливим, оскільки його гармонійне поєднання дає змогу ефективно використати людський потенціал у різни галузях: у виробництві, наданні послуг, державному управлінні, охороні правопорядку, навколишнього середовища та інших сферах.

Трудові відносини мають подвійне регулювання: централізоване та локальне. Централізоване здійснюється на рівні держави і знайшло своє відображення у Конституції України [3], Кодексі законів про працю[5], ЗУ «Про відпустки»[4], ЗУ «Про зайнятість населення»[6], ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"[7], ЗУ «Про оплату праці»[19] та інших, постановах Кабінету Міністрів, актах міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Локальне регулювання здійснюється через рішення органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, структурних підрозділів центральних органів виконавчої влади на місцях, в установах і організаціях тощо.

Правове регулювання трудових відносин – складна система, що включає цілий ряд підсистем нижчого порядку. Серед них важливе значення відво­диться системам централізованого та локального регулювання. Складність правового регулювання у зазначеній сфері зумовлена складністю суспільних відносин, що вимагають різного характеру регулювання.

На думку П.Д. Пилипенка,одним із найважливіших принципів, які визначають сутність трудового права є принцип поєднання централізованого і локального регулювання трудових відносин.[17, 206]. Незважаючи на об’єктивну природу локального правового регулювання суспільно-трудових відносин, його розвиток відбувається занадто повільно. При формальному існуванні двох рівноважливих методів регулювання у сфері праці – централізованого і локального – невиправдана перевага відда­ється першому.

Таке співвідношення є результатом системи управління, заснованої на жорсткому централізмі. Відмова від неї, перехід до ринкових механізмів управління вимагають більш гнучкого підходу до питання право­вого регулювання трудових і пов’язаних з ними відносин.[8,368]

Централізоване і локальне регулювання трудових відносин – однопоряд­кові, тісно пов'язані між собою, і, крім того, взаємодоповнюючі одне одного методи впливу права на відносини у сфері праці.

Проблемам методу правового регулювання відносин у сфері трудового права, а також проблемі поєднання централізованого та локального регулювання трудових відносин приділяли увагу такі вчені, як М.Г. Александров [21, 119-121], О.І. Процевський, [22, 228], В.М. Лебедєв [23, 298], Н.Д. Гетьманцева [24, 224-231], С.С. Алексєєв [25, 565], В.О. Процевський [26, 23-34], В.В. Лазор [27, 106-108], та ін. Вони вважають, що найбільш ефективним для регулювання трудових правовідносин в Україні, в тому числі, що стосується і порядку визначення умов трудового договору, слід визначити ефективне поєднання централізованого і децентралізованого

регулювання. Саме за допомогою держави в умовах кризи і загострення відносин «працівник – роботодавець» через значну кількість порушень законодавства про працю встановлюються мінімальні стандарти і гарантії у сфері праці, визначаються межі договірного регулювання, що сприяє налагодженню соціальної рівноваги.

Даній проблемі приділена увага низкою фахівців, зокрема В.С. Венедіктов зазначає: «...дуже важливо, щоб заходи морального заохочення персоналу знаходили своє віддзеркалення в локальних нормативно-правових актах конкретного органу, структури чи підрозділу внутрішніх справ»[9,88], Погоджуючись із тезою М.І. Іншина про те, що диференціація правового регулювання трудових відносин шляхом конкретизації загальних норм права спеціальними нормами, не вбачаємо достатньої переконливості в його твердженні, що диференціація здійснюється ще й «шляхом прийняття локальних норм із тих питань, які взагалі не врегульовані в централізованому порядку»[10, 168].

На мою думку, тут йдеться і про «загальні» локальні норми (наприклад, приписи, що поширюються на всіх членів трудового колективу певного підприємства), і про «спеціальні» локальні норми (наприклад, нормативні положення, що стосуються особливостей праці робітників того чи іншого структурного підрозділу окремого підприємства).

За основу розуміння терміна «оптимальне поєднання...» під час характеристики «принципу оптимального поєднання централізованого і локального правового регулювання трудових відносин» слід взяти те, що таке «поєднання» має бути найбільш сприятливим, таким, що дозволяє якнайкраще зреалізувати означений принцип на практиці. Зрозуміло, що питання це непросте, особливо, якщо взяти до уваги, що йдеться про використання у вказаному терміні, у якості базового, саме оціночного поняття - «оптимальний». Тому використання в цій царині, як і в будь-якій іншій, оціночних понять вимагає певних застережень.

В епоху розвитку індустріального та постіндустріального суспільства, широкого використання економічних методів управління як працівники, так і роботодавці повинні мати можливість вибору варіантів поведінки. Законодавство має бути настільки демократичним, щоб на рівні підприємства, установи, організації існувала реальна можливість для створення локальних правових норм. Лише так можна поєднати централізоване регулювання праці з конкретними потребами та вимогами суб’єктів трудових відносин. Щоб не повторювати помилок минулого, наразі слід рішуче змінити в науці і на практиці усталене ставлення до локального регулювання, розробити нову його концепцію, основною метою якої повинно стати суттєве розширення самостійності суб’єктів трудового права в правовому регулюванні праці. Досягнення цієї мети істотним чином змінить характер співвідношення між централізованим і локальним право­вим регулюванням, внесе суттєві корективи до загального напряму розвитку правового регулювання відносин у сфері праці.[14, 105-108]

Обстоюється позиція, що кожен із зазначених методів правового регулювання праці виконує власну, притаманну лише йому роль і має власні особливості. Так, зазначається, що централізований метод – це заснований на дії загальних правових норм засіб врегулювання «базових» суспільних відносин з приводу організації праці, спрямований на однакове впорядкування взаємовідносин суб’єктів цих відносин і пов’язаний із законодавчим закріпленням мінімального рівня трудових прав найманих працівників і гарантій їх реалізації. У свою чергу, децентралізований (локальний) метод – це заснований на дії підзаконних нормативних актів засіб врегулювання правовідносин з приводу праці, який полягає у прийнятті або санкціонуванні державою локальних правових норм, що приймаються на рівні підприємства з метою деталізації, конкретизації загальних правових приписів, а також впорядкування конкретних і специфічних трудових відносин, і які не можуть погіршувати становище працівників порівняно із трудовим законодавством.

Разом з тим, незважаючи на те, що в умовах ринкової економіки спостерігається тенденція до розширення сфери локального регулювання, не варто думати, що з часом потреба у централізованому регулюванні праці цілком відпаде, тобто, що цей принцип трудового права не є перспективним. Зокрема, П.Д Пилипенко вважає, що Держава продовжуватиме виконувати свою функцію гаранта основних трудових прав громадян, тому відповідний мінімум таких гарантій визначатиметься як у Конституції, так і в Кодексі законів про працю[16] та інших нормативних актах. Крім того, сфера локального регулювання - це переважно, власне трудові відносини: трудовий договір, робочий час, час відпочинку, трудова дисципліна тощо. Інші ж інститути трудового права: працевлаштування, нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, вирішення трудових спорів – традиційно і справедливо вважаються ділянками централізованого правового забезпечення. [11, 48]

Отже, специфіка цього принципу полягає в тому, що повнота правового регулювання забезпечується завдяки оптимальному поєднанню як централізованого, так і локального правовстановлення.

Локальна правотворчість у сфері трудового права відбувається переважно для конкретизації централізованих норм щодо умов відповідних підприємств, установ, організацій. Локальні норми ніби логічно доповнюють загальні правила, які отримують регулятивні властивості тільки завдяки поєднанню централізованого і локального право встановлення.

Співвідношення централізованого і локального регулю­вання окремих видів відносин у сфері праці.

«Укладення та розірвання трудового договору» з’ясо­вано особливості співвідношення централізованого і локального методів при регулюванні цієї групи відносин. Доведено, що основними об’єктами регулювання інституту трудового договору за допомогою того чи іншого методу є відповідні дії сторін (поведінка працівника і роботодавця) та положення трудового договору, якими визначаються трудові та пов’язані із ними права й обов’язки сторін, що у своїй сукупності утворюють умови трудового договору.

Так, при укладенні трудового договору пріоритетне значення має наявність в ньому обов’язкових умов, які є результатом централізованого методу правового регулювання. Стосовно факультативних умов, то тут переважно застосовується локальний метод погодження умов трудового договору. ст. 9 КЗпП України є гарантією того, що умови першої групи обов’язково будуть викладені у трудовому договорі, а умови другої не порушать або не обмежать права сторін (у першу чергу, працівника). Водночас при розірванні трудового договору відповідні норми більшою мірою повинні носити характер юридичних гарантій прав працівника від необґрунтованого звільнення. Останнє стосується застосу­вання централізованого методу, а локальний метод можна використо­вуватися як засіб врахування інтересів роботодавця.[12, 337-342]

Доведено, що дія централізованого й локального методів правового регулювання відносин щодо укладення та розірвання трудового договору проявляється в наступному: а) загальний порядок виникнення або припи­нення трудових правовідносин регламентується за допомогою централізо­ваного методу; б) централізований метод регулювання праці в розгляду­ваному випадку встановлює межі локальної нормотворчості; в) локальний метод пов’язується із договірним характером визначення змісту прав та обов’язків сторін трудового договору; г) локальне регулювання дозволяє найбільш повно врахувати певні особливості, які мають як саме виробництво, так і характер праці на конкретному підприємстві. Таке співвідношення централізованого та локального методів (як загального, так і особливого) регулювання щодо інституту трудового договору, а відповідно, і встановлення умов та підстав його укладення та розірвання, більшою мірою відповідає ринковим умовам, що склалися в Україні у сфері праці.

«Відносини в сфері оплати праці працівників» піддано аналізу правове регулювання зазначеного інституту за допомогою централізованого й локального методів регулювання.

Правознавцем відзначено, що оптимальне та науково обґрунтоване поєд­нання централізованого та локального методів регулювання відносин у сфері оплати праці безпосередньо впливає на: а) ступінь нормативно-правового забезпечення вказаного питання; б) введення певної системи гарантій забезпечення прав працівників на оплату праці; в) запровадження більш диференційованого підходу до врахування особливостей трудової діяльності працівника при визначенні реального розміру оплати його праці; г) введення в дію сучасних механізмів управління відносинами у сфері оплати праці; д) подальший розвиток соціальної сутності нашої держави.[18,117-125]

Як свідчать результати дослідження, використання централізованого та локального методів регулювання відносин у сфері оплати праці має значний потенціал для забезпечення поставлених перед державою завдань, а також є одним із основних засобів їх досягнення. Однак не слід забувати, що при правовому впорядкуванні регулювання відносин у сфері оплати праці одна­ково важливими є як централізований, так і локальний методи регулювання. Це потрібно послідовно враховувати при розробці відповідних норм проекту Трудового кодексу України.

Шляхи удосконалення централізованого і локального регулювання трудових відносин в Україні

Для того, щоб гармонізувати централізоване і локальне регулювання трудових відносин в Україні потрібно сформувати найбільш оптимальні форми поєднання централізованого і локального правового регулювання праці, у тому числі в контексті необ­хідності приведення його у відповідність до законодавства Євросоюзу.

Провівши аналіз співвідношення централізованого і локального регулювання трудових правовідносин, можна зробити висновок, що воно потребує як подальшого розмежування, так водночас і тіснішої взаємодії. Досягненню цієї мети сприятимуть наступні положення:

1. Для утворення оптимального співвідношення між цими методами слід: а) виробити ефективний механізм їх взаємодії; б) утворити чіткий понятійно-категоріальний апарат; в) закріпити, що провідними є норми централізованого (загального) характеру; г) встановити, що локальні норми приймаються на підставі і з урахуванням централізованих (загаль­них) положень; ґ) зафіксувати, що централізовані (загальні) норми повинні бути конкретними, оскільки прагнення до максимального врахування в них індивідуальних особливостей правовідносин може призвести до втрати таких їх властивостей, як здатність визначати певний масштаб поведінки суб’єктів права; д) закріпити, що локальна норма необхідна у тому випадку, коли централізована (загальна) норма не може врегулювати певні відносини.

Необхідність приведення трудового законодавства України у відповід­ність до вимог Європейського Союзу в частині належного визначення співвідношення централізованого та локального методів зумовлює: 1) про­ведення юридичної експертизи всіх законопроектів, а також підзаконних нормативних актів, які регулюють трудові та пов’язані з ними відносини, на відповідність ратифікованим Україною міжнародно-правовим актам, з підготовкою спеціального висновку; 2) забезпечення уповноваженим міністерствами та відомствами систематичного контролю за додержанням законодавства у сфері правозастосування, що відповідає ратифікованим Україною міжнародно-правовим документам і практиці їх реалізації. [13, 160-165]

Бібліографічна довідка

1. Академічний тлумачний словникю/ [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://sum.in.ua/s/problema

2. Логіка. Підручник для студентів юридичного фаху/ [Електронний ресурс]: - Режим доступу: http://radnuk.info/pidrychnuku/logika/499-logica/10351--10----------101---1011---.html

3. Конституція України/ [Електронний ресурс]:- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

4. ЗУ «Про відпустки»/ [Електронний ресурс]:- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/про відпустки

5. Кодекс законів про працю/[Електронний ресурс]:- Режим доступу:- http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08

6. ЗУ «Про зайнятість населення»/ [Електронний ресурс]: - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5067-17

7. ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"/ [Електронний ресурс]:- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1533-14

8. Лукаш С. С. Співвідношення централізованого і локального регу­лювання трудових відносин в умовах ринкової економіки: [Монографія] / С. С. Лукаш. Х.: Вид-во «ФІНН», 2009. – 368 с.

9. Венедиктов B.C. Юридична відповідальність працівників ОВС України: Моногрф. - Х., 2003.

10. Іншин М.І. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні: Монограф. - Х., 2004

11. П.Д. Пилипенко, Трудове право України. Академічний курс, підручник – Київ, 2006

12. Лукаш С. С. Централізоване та локальне регулювання укладення та розірвання трудового договору /С. С. Лукаш // Форум права. – 2008. – № 3. – С. 337–342. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ FP/2008-3/08lssrtd.pdf

13. Лукаш С. С. Застосування зарубіжної практики в питанні централізованого та локального регулювання праці / С. С. Лукаш // Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід: мат. Всеукр. наук.-практ. конф. науковців, викладачів, аспірантів, студентів. Кн. 1. – Луганськ, 2010. – С. 160–165

14. Лукаш С. С. Становлення та розвиток локального регулювання трудових відносин на території України IX – поч.. XX ст.ст. / С. С. Лукаш // Наука і правоохорона. – 2010. – № 4 (10). – С.105–108

15. Кодекс України про адміністративні правопорушення: наук.-практ. коментар / [Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний та ін.]. – К.: Всеукр. асоціація видавців «Правова єдність», 2007. – 781 с. [Лукаш С. С.: Глава 9: С. 207–219].

16. Кодекс законів про працю України: наук.-практ. коментар / [І. В. Арістова, В. В. Безусий, Є. М. Попович та ін.]; за ред. О. О. Погрібного, М. І. Іншина, І. М. Шопіної. – К.: Правова єдність, 2008. – 456 с. [Лукаш С. С.: Глава ІV: С. 119–139].

17. Пилипенко П. Д. Вказ. праця. — С. 206-207.

18. Лукаш С. С. Регулювання відносин в сфері оплати праці / С. С. Лукаш // Актуальні проблеми роботи з персоналом у право­охоронних органів: матеріали наук.-практ. конф. – Х., 2008. – С. 117–125.

19. ЗУ «Про оплату праці»/[Електронний ресурс]:- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80

20. Митний кодекс України: наук.-практ. Коментар / [М. І. Іншин, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний, Р. А. Калюжний, Є. М. Попович та ін.]. – К.: Всеукр. асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 757 с. [Лукаш С. С.: Глава 22: С. 259–265.].

21. Александров Н.Г. О месте трудового и колхозного права в системе советского социалистического права // Советское государство и право. – 1958. – С. 119–121

22. Процевский А.И. Метод правового регулирования трудовых отношений. – М., 1972. – С. 288

23. Лебедев В.М. Современное трудовое право (опыт трудоправового компаративизма). Кн. первая/В.М. Лебедев, Е.Р. Воронкова, В.Г. Мельникова. – М.: Статут, 2007. – С. 298

24. Гетьманцева Н.Д. До питання про метод правового регулювання трудових відносин / Н.Д. Гетьманцева // Право України. – 2011. – №5. – С. 224–231

25. Алексеев С.С. Общая теория права: учебник / С.С. Алексеев. – М.: Проспект, 2008. – С. 565

26. Процевський В.О. Публічно-правовий характерправових приписів, що забезпечують необхідну поведінку суб’єктів соціально-трудових відносин // Збірник наукових праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, серія Право 2011. – Вип. 17. – С. 23–34

27. Лазор В. Договірне і централізоване регулювання умов трудового договору: вирішення проблеми // Право України.– 1998. – №1. – С. 106–108