Самостійна робота

на тему:

«Дослідження природи України»

Студентки 4-го курсу, 4-ї групи

денного відділення ГГФ

Скрипнік Альони Юріївни

Одеса-2013

З XVIII століття почалися наукові дослідження території України. Для пізнання природних умов і ресурсів України мали значення відкриття Г. Капустіним родовищ кам’яного вугілля в Донбасі (1721 p.)

Вивчення родовищ залізних руд у долині р. Саксагані академіком Петербурзької академії наук і мистецтв В. Зуєвим (1781—1782 pp.) і його ж опис природних умов, населення і господарства Лівобережної України і Причорномор’я, Криворіжжя.

У 1793— 1794 pp. експедиції академіків П. Палласа та І. Гюльденштедта вивчали ґрунти, рослинність, тваринний світ України. Значний внесок у вивчення географії України зробили вчені Київського, Львівського, Одеського, Харківського університетів.

Велике значення для розвитку географії України мало створення в університетах кафедр географії (з 30-х pp. XIX ст.). Кафедру фізичної географії відкрив у Харківському університеті проф. А. Краснов (1889 p.).

Б. Срезневський (1857-1934; дійсний член з 1920 р.) йому належать дослідження в галузі синоптичної метеорології, агрометеорології та кліматології. Він вивчав властивості та шляхи руху циклонів та антициклонівна території України, бурі на Чорному та Азовському морях, вологість повітря, встановив ознаки посушливості клімату, розробив одну з перших схем кліматичного районування України.

П. Першин (1890-1970) був обраний дійсним членом Академії наук України в 1948 р. Його праці із землеустрою, районного планування з проблем розміщення продуктивних сил. Брав активну участь у створенні Атласу природних умов і природних ресурсів України, очолював його редакційну колегію.

З XIX ст. дослідження природи, господарства і населення України розширюється. Вагомий внесок у розвиток географії України зробив відомий український енциклопедист кінця ХVIII-першої половини XIX ст. Василь Назарович Каразін (народився 1773 р. в с. Кручик Богодухівського району Харківської обл., помер 1842 р. в Миколаєві). Він першим став розглядати метеорологію як науку, розробив проект організації метеорологічної мережі в Російській імперії, організував регулярні спостереження за зміною атмосферних явищ у Харкові, висловив думку про вплив лісонасаджень на клімат, вивчав географію населення Слобідської України. Завдяки зусиллям В.Н. Каразіна в Харкові був заснований у 1805 р. університет.

У комплексне вивчення природи України, насамперед загальнознаних українських чорноземів, вагомий внесок зробив Василь Васильович Докучаєв (1846 р., с. Милюково на Смоленщині, Росія — 1903 р., Петербург). Упродовж тривалого часу (1888-1894 рр.) він очолював експедицію, яка вивчала ґрунти, рослинність та геологічну будову Полтавщини, склав оригінальну карту ґрунтів цього регіону, дав комплексну фізико-географічну характеристику причорноморських степів.

Досить детальна статистико-географічна характеристика України міститься в багатотомній праці П. П. Семенова-Тян-Шанського «Росія», яка була опублікована на початку XX ст. Польські, австрійські та німецькі географи здебільшого вивчали західноукраїнські території, особливо Карпати, Східну Галичину та ін.

Одним із засновників українського географічного народознавства (етнографія, краєзнавство, фольклористика, економічна географія) був Павло Платонович Чубинський (1839 р., Бориспіль на Київщині — 1884 р., Петербург). Закінчив Петербурзький університет. У 1862 р. за вільнодумство, український патріотизм («українофільство») був висланий з Києва в Архангельську губернію. Після повернення до Києва П. П. Чубинський очолив експедицію Російського географічного товариства, яка вивчала етнографію і статистику України, Білорусі, Молдови. На основі узагальнення зібраного матеріалу в 1872-1878 рр. опублікував фундаментальне дослідження у семи книгах «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край». За ініціативою П. П. Чубинського та інших прогресивних діячів у 1873 р. було створено Західне відділення російського географічного товариства (попередник Українського географічного товариства), де він обійняв посади віце-президента і наукового секретаря.

П. П. Чубинський — автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла Україна». Музику до цього гімну написав композитор Михайло Вербицький.

У 1882-83 рр. при філософському факультеті Львівського університету було створено першу в Україні кафедру географії, яку очолив Антон Реман (1840 р., Краків, Польща — 1917 р., Львів). Після закінчення математично-природничого факультету Краківського університету і захисту докторської дисертації з ботаніки він очолював наукові закордонні геоботанічні експедиції. У 1882 р. обійняв посаду завідувача кафедри географії, якою керував 28 років.

Павло Аполлонович Тутковський (1858 р., с. Липовець Вінницької обл. — 1930 р., Київ) — відомий український географ і геолог. У 1882 р. закінчив Київський університет і працював у ньому з 1884 по 1895 рр. Завідував кафедрою географії цього ж університету (з 1914 р.), був одним з ініціаторів створення Української академії наук. П. А. Тутковський — автор багатьох праць з геології та гідрогеології, фізико-географічного районування України, навчальних посібників для студентів вищих закладів освіти.

Вагомий внесок у формування географії України як науки в сучасному її розумінні зробив український географ Степан Львович Рудницький (1877 р., Перемишль, тепер Польща — 1937 р., Соловки, Росія) — академік АН України. Брав участь у національно-визвольній боротьбі на боці Західноукраїнської Народної Республіки. Працював у вузах Львова, Кам'янця-Подільського, Відня, Праги, Харкова. У Харкові організував Український науково-дослідний інститут географії і картографії, був його першим керівником. Підготував і видав шкільні підручники з географії. Автор наукових праць з фізичної та економічної географії України, багатьох настінних карт України та карт півкуль українською мовою. У 1933 р. репресований.

Академік І. Висоцький (1865-1940) – різнобічний вчений: географ, ґрунтознавець, геоботанік, лісознавець, агроном. Він обгрунтував схему природно-географічного районування Східноєвропейської рівнини. Його учнем і послідовником був академік П.Погребняк (1900-1976) – відомий грунтознавець, лісознавець, еколог, фізико-географ. Він розробив наукові основи дослідження лісів України, охорони її природи. Його праця «Основи лісової типології» перекладена багатьма мовами.

Академік Б. Срезневський (1857-1934) проводив наукові дослідження з синоптичної метеорології, агрометеорології, кліматології України. Ним розроблена схема кліматичного районування України, він займався вивченням впливу метеорологічних чинників на здоров'я людини. Академік Й. Косоногов (1866-1922) вивчав метеорологічні явища, процеси в атмосфері, сонячну радіацію, її інтенсивність протягом року і за сезонами, вплив теплового режиму і вологості на ріст і розвиток сільськогосподарських культур.

Академік В. Бондарчук (1905-1993) – відомий геолог, геоморфолог, палеогеограф, автор описів краєвидів України, праць про корисні копалини нашої країни. Досліджував Полісся і Причорномор'я, Українські Карпати і Наддніпрянщину, Донецьку височину, видав книжки з геології для вчителів.

Загальновизнаним дослідником з економічної географії України був Костянтин Григорович Воблий (1876 р., селище Царичанка на Дніпропетровщині — 1947 р., Київ) — академік АН України. Працював у вузах Києва, був віце-президентом АН України, директором Інституту економіки АН України, тривалий час (1933-1947 рр.) завідував кафедрою економічної географії Київського університету. Автор кількох підручників з статистики й економічної географії України.

Володимир Олександрович Гренович (1883 р., Сокаль на Львівщині -1949, Львів) учився у Львівському і Віденському університетах. Завідував кафедрами в Геолого-розвідувальному (Москва) і Львівському торгово-економічному інститутах, виконував науково-дослідницьку роботу в Українському науково-дослідницькому інституті географії та картографії (Харкі). Автор багатьох праць з фізичної та економічної географії України, її регіонів, теорії та методики географічної науки.

Був репресований (1932-1943).

Відомим ученим з фізичної географії та геоморфології України був Микола Ізмаїлович Дмитрієв (1886 р., с. Улянівка на Сумщині — 1957 р., Харків). Понад 40 років працював у Харківському університеті, у 1943-1957 рр. завідував кафедрою фізичної географії. Одночасно проводив дослідження в Українському науково-дослідному інституті географії і картографії, відомий фахівець з рельєфу.

Автором багатьох праць з географії України був Олексій Тимофійович Діброва (1904 р., с. Тупичів на Чернігівщині — 1974 р., Київ) економгеограф, доктор географічних наук. Працював у вузах Харкова, Києва, Ленінграда. Автор підручників з географії України для учнів середніх шкіл і студентів вищих закладів освіти.

Володимир Михайлович Кубійович (1900 р., Новий Сонч, Польща — 1985 р., Сарсель, Франція) — український географ, демограф, картограф, головний редактор 10-томної «Енциклопедії українознавства». Впродовж 1928 — 1939 рр. працював у Краківському університеті, Українському вільному університеті. Разом з колективом авторів видав такі народознавчі праці, як «Атлас України і сумежних країн», «Географія українських і сумежних земель». В. М. Кубійовичу належать статті з проблем географії України в енциклопедіях багатьох держав.

Членом Академії наук України в 1929 р. Було обрано видатного вченого М. Вавітова, який брав участь у вивченні рослинності України. Протягом 1930-1940 рр. Він був призедентом Всесоюзного географічного товариства.

Геоботанік О. Фомін досліджував флору Придніпров’я, Кавказу, Сибіру і Далекого Сходу. Він розробив першу схему геоботанічного районування України.

Юрій Іванович Липа (1890 р., Одеса — 1944 р., с. Бунів Яворівського району Львівської обл.) — визначний геополітик, а також лікар, письменник. Автор визначної і актуальної нині праці в трьох томах з геополітики України: «Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії». Відомі його інші геополітичні праці українського національно-політичного спрямування: — «Українська раса», «Українська доба», а також публікації на медичні теми — «Фітотерапія», «Ліки під ногами». Ю.І. Липа автор поетичних збірок, оповідань і праць інших літературних жанрів.

Максим Мартинович Паламарчук (1916 р., с. Воробіївка Хмельницької обл. — 2000 р., Київ) — економгеограф та економіст, академік Національної академії наук України. Працював у вузах країни, наукових установах Академії наук України. Автор наукових праць з економіки промисловості, сільського господарства, а також підручника з географії України для 9 класу загальноосвітньої школи та посібників з економічної географії України.

Чимало зробили для вивчення географії України такі вчені, як Г. І. Танфільєв, В. П. Попов, В. Г. Бондарчук, П. К. Заморій, В. О. Геринович, О. І. Бучинський, Н. Б. Вернандер, О. М. Степанів, Т. О. Олесіюк та ін.

Наукові і науково-методичні дослідження з національної географії проводяться на кафедрах університетів, педагогічних інститутів та деяких економічних вищих закладів освіти держави. Багато науковців вивчають географію в Інституті географії Національної академії наук України. Помітною подією у вивченні географії було видання вперше в Україні тритомної Географічної енциклопедії України (1989-1993 рр.).

Шуйський Юрій Дмитрович (24 лютого 1942 р. н.) професор, доктор географічних наук, зав. каф. фізичної географії та природокористування в ОНУ ім.І.І.Мечникова. Основний напрямок у науковій діяльності: геоморфологія, берегознавство, океанологія Кандидатська дисертація: “Особенности прибрежно-морских россыпей Восточной Балтики в связи с режимом вдольберегового потока наносов». Брав участь у національних, міжнародних заходах - географічні експедиції для досліджень берегової зони морів у межах 17 країн Світу.

Топчієв Олександр Григорович (22 липня 1939 року) – доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри економічної та соціальної географії Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Є почесним професором Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. У 2005 р. йому присвоєно звання "Заслужений діяч науки і техніки України".Обіймає посаду асистента кафедри фізичної географії Львівського університету, з 1968 року - доцента. Бажання повернутися до "рідної спеціальності" - економічної та соціальної географії - приводять Топчієва на кафедру економічної географії Одеського державного університету імені Іллі Мечникова. Із цією кафедрою та містом Одеса пов'язана уся його подальша діяльність. У 1975 році видає перший солідний підручник - "Польові географічні дослідження". Олександр Топчієв є автором і співавтором понад 240 друкованих наукових праць, у т. ч. 24 навчальних посібників, підручників і монографій. Серед них: “Основи методики земельного кадастру гірських районів: На прикладі Українських Карпат” (у співавторстві, Львів, 1966), “Польові географічні дослідження” (у співавторстві, К., 1975), “Регіональний розвиток України і становлення державної регіональної політики” (у співавторстві, Одеса, 2005), “Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики” (у співавторстві, Одеса, 2005).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Дітчук І. Л. Фізично географія Україні: підруч. Для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. України: Прим’єра, 2008.-256 с.

2. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2-х книгах. – Львів: Світ,

1994. – 472 с.

3. Маринич О.М., Шищенко П.Г. Фізична географія України: Підручник. – К.: Знання, 2005.- 544 с.

4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Географічна_енциклопедія_України.