Значення аутопсії для медичної науки і практичної здоровоохорони

1. Розтин має велике пізнавальне значення, так як сприяє нагромадженню знань про патологію людини на органному, системному, тканинному, клітинному і субклітинному рівнях.

2. Він дозволяє проводити співставлення клінічного і патологоанатомічного діагнозів, що сприяє покращенню лікувально-діагностичних заходів в лікувальних закладах, і здійснювати контроль над діяльністю відділень лікарень.

3. Проведення аутопсій дозволяє виявити дефекти в обстеженні хворого, аналізувати методи консервативного, оперативного лікування, виявляти помилки лікаря (діагностичні, лікувально-технічні і ін.).

4. Ретроспективний аналіз летального завершення сприяє здійсненню наукового контролю за лікувальною діяльністю лікарів.

5. Аутопсії відводиться також велика роль в медичній освіті і в підвищенні кваліфікації лікарів.

6. Розтин сприяє нагромадженню матеріалів, які відображають структуру захворюваності і смертності, що дозволяє планувати роботу органів здоровоохорони.

7. Аутопсія також має велике санітарно-епідеміологічне значення, так як сприяє виявленню інфекційних захворювань, попереджуючи тим самим розповсюдження інфекцій.

8. Завдяки розтинам можливе вивчення морфогенезу і патогенезу захворювань, тобто виявлення динаміки структурних змін в процесі розвитку хвороби від початкових до незворотніх.

9. Аутопсія сприяє вивченню маловідомих і захворювань, що рідко зустрічаються, виявленю нових нозологічних форм, природного і лікувального патоморфозу, виявленню сутності патоморфозу.

10. Розтин трупів померлих має важливе значення для розвитку медичної науки, так як фундаментальні дослідження в області медицини неможливі без морфологічного обгрунтування.

11. Розтин є головною базою для розробки проблем танатології і танатогенезу, тобто вчення про причини та механізми смерті.

Недивлячись на значні успіхи в удосконаленні методів сучасної морфології, розтин і сьогодні залишається основним методом, за допомогою якого патологоанатом отримує уяву про матеріальний субстрат, хворобу з врахуванням прижиттєвих спосте- режень про причину і механізм смерті.

Результати аутопсії і сьогодні залишаються найбільш достовірними фактами при аналізі лікувально-діагностичних заходів і організації лікувальної справи в лікарнях.

Література:

1. Хазанов А.Т., Чалисов И.А. Руководство по секционному курсу. — М., Медицина, 1984. — 176 с.

2. Секционный курс (методические рекомендации). — Ташкент., 1985. — 118 с.

3. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1995. — 643 с.

4. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1993. — 674 с.

5. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1985. — 656 с.

6. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1979. — 527 с.

7. Общая патология человека. Руководство /под ред. академика А.И. Струкова/. — М., Медицина, 1992. — в 2 томах.

8. Лекции по общей патологической анатомии, общий курс /под ред. В.В. Серова, М.А. Пальцева/. — М., 1996. — 280 с.

9. Лекции по патологической анатомиии болезней: частный курс /под ред. В.В. Серова, М.А. Пальцева/. — М., 1996. — 336 с.

10. Саркисов Д.С., Пальцов М.А., Хитров Н.К. Общая патология человека: Учебник. — М., Медицина, 1995. — 272 с.

11. Патологическая анатомия болезней человека /под ред. А.Н. Чистовича/. — Л., 1963. — 496 с.

12. Давыдовский И.В. Общая патология человека. — М., Медицина, 1969.-- 610 с.

13. Патологическая анатомия болезней плода и ребенка /под ред. Т.Е. Ивановской и Л.В. Леоновой. — М., Медицина, 1989. — в 2 томах.