Билет № 2 План «Маршалла» и его роль в восстановлении послевоенной Европы

1. Военные кампании и основные битвы 1914–1918 годов.

Военные действия в 1914 г.

Основными фронтами, на ко­торых с августа 1914 г. развернулись тяжелые бои, стали Западный и Восточный. В начале сентября германские армии форсировали реку Марна на подступах к Парижу. Ка­залось, что столица Франции вот-вот падет. Однако 6 сентя­бря началось контрнаступление англо-французских войск, и только к 12 сентября германским войскам удалось остано­вить противника.

«Чудо на Марне» означало провал германского стратеги­ческого плана войны, рассчитанного на быстрый разгром про­тивника на Западном фронте. От границы Швейцарии до Се­верного моря разгоралась позиционная война. Стороны не имели сил для наступления, но прочно удерживали свои по­зиции.

Причиной «чуда на Марне» стали события на Восточном фронте. В ходе наступления русские войска вторглись в Вос­точную Пруссию. Это заставило германское командование перебросить войска с Западного на Восточный фронт. Вос­пользовавшись ошибками русского командования, противник нанес русским войскам тяжелое поражение. Русские вынуж­дены были отойти.

Одновременно шла битва в Галиции, в которой войска рус­ского Юго-Западного фронта разгромили австро-венгерские войска. Был взят город Львов, блокирована крепость Перемышль, передовые русские части вышли к предгорьям Карпат.

Германское командование спешно перебросило в Галицию свои части. Однако русские сумели остановить наступление противника, а затем отразили его удар на Варшаву. Вскоре стороны, исчерпав все возможности, перешли к позиционной войне и на Восточном фронте.

Военные действия в 1915 г.

Следующую кампанию гер­манское командование решило целиком посвятить разгрому русских войск. Из Франции было переброшено около 30 пе­хотных и 9 кавалерийских дивизий. В феврале 1915 г. рус­ские войска перешли Карпаты, а в марте после длительной осады взяли Перемышль. В плен сдались около 120 тыс. сол­дат и офицеров противника.

Однако пассивность западных союзников России позволила германскому командованию начать наступление на Восточном фронте. Под натиском противника, обладавшего огромным превосходством в вооружении, оборо­на русской армии в районе местечка Горлицы была прорвана. Войска Юго-Западного фронта покинули Галицию. Одновре­менно германские войска наступали и в Прибалтике. Чтобы избежать окружения, русские оставили Польшу. В 1915 г. Россия потеряла убитыми, ранеными и пленными около 2 млн. человек.

В августе 1915 г. Николай II принял на себя верховное ко­мандование, надеясь своим авторитетом переломить ход со­бытий. К октябрю 1915 г. фронт установился на линии Рига- Барановичи-Дубно.

Кампания 1915 г. не оправдала надежд обеих коалиций, однако ее ход был более благоприятен для Антанты. Герма­ния, не сумев ликвидировать Восточный фронт, оказалась в тяжелом положении.

Военные действия в 1916 г.

21 февраля 1916 г. германское командование начало на Западе Верденскую операцию. В хо­де ожесточенных боев обе стороны понесли огромные потери, но прорвать фронт немцы так и не смогли.(«Верденская мясорубка»)

22 мая (4 июня) русский Юго-Западный фронт (командую­щий генерал А. А. Брусилов) перешел в решительное насту­пление. Оборона австро-германских войск была прорвана на глубину от 80 до 120 км (Брусиловский прорыв).

В июле 1916 г. англо-французские войска предприняли наступление на реке Сомма. Оно продолжалось до середины ноября, но союзники, несмотря на колоссальные потери, про­двинулись всего на 5-15 км, так и не сумев прорвать гер­манский фронт.

К концу 1916 г. превосходство Антанты стало очевидным. Германия была вынуждена обороняться на всех фронтах.

Военные действия в 1917 -1918 гг.

Кампания 1917 г. про­текала в условиях роста во всех странах революционного движения.

В феврале 1917 г. в России вспыхнула революция. Наступ­ление русского Юго-Западного фронта в июне 1917 г. закон­чилось провалом. После Октябрьской революции в России новое правительство 2 (15) декабря 1917 г. заключило с гер­манской коалицией перемирие. События в России сорвали планы Антанты по разгрому Австро-Венгрии. На стороне Ан­танты в войну вступили США.

В марте 1918 г. началось германское наступление во Фран­ции. Немцы прорвали оборону на глубину до 60 км, но союз­ное командование, введя в бой резервы, ликвидировало про­рыв. В конце мая германские армии нанесли удар севернее Рейна и вышли к реке Марна, оказавшись менее чем в 70 км от Парижа, но были остановлены. 15 июля германское командование предприняло последнюю отчаянную попытку раз­громить союзные армии. Второе Марнское сражение закон­чилось провалом для немцев.

В августе 1918 г. англо-французские армии перешли в на­ступление и нанесли противнику крупное поражение. В сен­тябре началось общее наступление союзников на всем фрон­те. 9 ноября в Берлине была свергнута монархия. 11 ноября 1918 г. Антанта заключила с Германией Компьенское пере­мирие. Германия признала поражение.

План «Маршалла» и его роль в восстановлении послевоенной Европы

Після Другої світової війни економіка європейських держав була зруйнована. Однією з основних проблем післявоєнної Європи було відновлення економіки і підняття життєвого рівня населення. 5 червня 1947 р. США запропонувала країнам Європи допомогу кредитами, товарами. Про це оголосив держсекретар США Джордж Маршалл, тому заходи стали називати «план Маршалла».

Цілі плану Маршалла: зміцнення демократії в європейських країнах, надання їм матеріальної допомоги, відновлення економіки Європи, рятування економіки США від зайвого капіталу.

США надавали європейським країнам допомогу у розмірі 17 млрд.дол. Держави, що потребували допомоги, повинні були надати дані про становище в економіці, стан валютних резервів, вивести представників комуністичних партій з урядів і відмовитися від націоналізації промисловості, заохочувати підприємництво й ознайомити США з планами використання допомоги.

У липні-вересні 1947 р. у Парижі проходила конференція, за підсумками якої 16 держав підписали протокол про згоду прийняти американську допомогу. Однак Радянський Союз і країни Східної Європи відмовилися від участі в плані Маршалла. Тільки Чехословаччина виявила бажання одержувати допомогу Сполучених Штатів, але потім під тиском СРСР, відмовилася.

Результати плану Маршалла: швидке відновлення економіки, стабілізація внутрішньої політики європейських країн, прагнення до співробітництва, відмова СРСР і країн із комуністичним режимом від допомоги призвела до розколу Європи.

3. Установление нацистского «нового порядка» в УССР. Геноцид. Холокост.

1. Розчленовування території України. Захопивши Україну, нацисти, перш за все, знищили її цілісність. Територія України була розчленована нацистами на чотири частини, підлеглі різним державам і адміністративним органам.

- Чернівецька й Ізмаїльська області були включені до складу союзника Німеччини - Румунії. Одеська область, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської області, лівобережні райони Молдавії нацисти об'єднали в губернаторство «Трансністрія» і також включили до складу Румунії.

- Західні землі - Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області - на правах окремого дистрикту (округу) за назвою «Галичина» увійшли до складу окремого губернаторства, що включало також польські землі з центром у м. Кракові.

- Чернігівська, Сумська, Харківська області та Донбас як прифронтові зони безпосередньо підкорялися німецькому військовому командуванню.

- Інші українські землі входили до складу рейхскомісаріату «Україна» з центром у місті Рівне. Він поділявся на шість округів. Рейхскомісаром України був призначений Е. Кох.

2. Установлення нацистського «нового порядку». Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну в німецьку колонію, що входила в «німецький життєвий простір» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85% усіх продуктів, вивезених у роки війни зі СРСР до Німеччини, були з України. Економічний грабіж відбувався з німецькою обґрунтованістю і педантичністю. Нацистами була створена ціла система грабіжницьких заготівельних органів.

Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України в аграрно-сировинний придаток рейху, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси». Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на «землі, що звільнилися», переселити німців, а тих місцевих жителів, які залишаться живими, поступово «онімечити».

Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція). Необхідність керування окупованими територіями України вимагала великого і розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко. I в нацистів знаходилися помічники - колабораціоністи (місцеві жителі, які співробітничали з окупаційною владою). Більшість із них складали ті, хто став жертвою сталінської репресивної системи, бажав помститися радянській владі. Вони йшли в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи.
Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдатів додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України оголошувалися громадянами «третього сорту», їхнє життя строго регламентувалося правилами і наказами, порушення яких призводило до концтаборів або розстрілу.

Великою трагедією для України стало вивезення людей, у першу чергу молоді, на роботу в Німеччину. У 1941-1944 pp. 2,8 млн чоловік були вивезені зі СРСР у нацистське рабство і 2,4 млн із них були з України. Десятки тисяч із них загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Частина остарбайтерів (так називали вивезених у Німеччину), боячись репресій з боку радянської влади, не повернулися на Батьківщину після завершення війни. Крім цього, і на окупованих територіях була організована примусова праця населення з метою зміцнення економічної могутності «третього рейху».

Людство ніколи не забуде і не пробачить нацистам масового знищення населення. Масовий терор проти народу нацисти застосовували з особливою жорстокістю. Підрозділи СС знищували цілі села. В жовтні 1941 р. Україна й уся Європа «побачили свою першу Хатинь»: сіло Обухівка Полтавської області було цілком спалене, а все населення розстріляне. Під час окупації подібні варварські акції були здійснені нацистами в 250 населених пунктах України. В Україні діяли десятки «таборів смерті», існувало 50 гетто.

Гітлерівці організовували масове знищення військовополонених.

3. Голокост. Складовою частиною нацистських планів завоювання світового панування, найважливішим елементом ідеології, політики і практики нацистської Німеччини 1933-1945 pp. був антисемітизм - одна з форм національної нетерпимості, що виражається у ворожому ставленні до євреїв. На практиці він вилився в прагнення поголовного фізичного знищення євреїв у всьому світі. Це трагічне явище в історії людства здобуло назву Голокост.

Голокост - загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок нацистської політики планомірного й організованого фізичного знищення (геноциду) євреїв у Німеччині та на захоплених нею територіях у 1933-1945 pp.

В Україні антиєврейський геноцид мав особливо жорстоку форму. Це пояснювалось тим, що, у розумінні нацистів, тут жили не просто євреї, a євреї «більшовицькі», нібито складова основа радянської влади, які представляли собою рушійну силу світової революції, для запобігання якої і необхідно було будь-якими способами позбутися від її носіїв.

Напередодні війни за кількістю євреїв, що проживали на її території, -2,7 млн чоловік - Україна (у сучасних кордонах) займала перше місце в Європі та друге у світі.

Гетто, створені нацистами в роки Другої світової війни, були задумані як проміжні місця проживання на шляху євреїв до «таборів смерті».

Символом Голокосту в Україні став розстріл понад 150 тис. чоловік, більшість із який були євреями, у Бабиному Яру (м. Київ). Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах України. Крім того, значна частина єврейського населення УРСР була вивезена і знищена на території Польщі - у «таборах смерті» Освенцім, Майданек, Треблінка та ін.

Загальну кількість загиблих українських євреїв можна оцінити в 1,8 млн осіб. У цілому Україна втратила близько 70% довоєнного єврейського населення.

Слід особливо зазначити, що багато українців, ризикуючи своїм життям, ховали євреїв у своїх будинках, рятуючи від неминучої загибелі дітей, жінок і чоловіків. У сучасному Ізраїлі їх, як і представників інших національностей, називають «Праведниками світу» і віддають данину глибокої поваги мужності та гуманізму цих людей.