Засоби композиції

Закономірності композиції.

Необхідні якості композиції забезпечуються відповідними композиційними засобами. Наприклад, кольорова єдність досягається за допомогою точно розробленої кольорової гами, побудованої, припустимо, на поєднанні додаткових (контрастних) кольорів, а така найважливіша якість композиції, як цілісність форми, вимагає цілеспрямованого використання всіх засобів композиції. В цьому випадку особлива властивість - кольорова єдність - виступає вже як одна з обов'язкових умов цілісності форми.

Важко перерахувати всі закономірності композиції, адже їх не просто багато. Головне - проявляються вони надзвичайно різноманітно, а їх взаємозумовленість ще більше ускладнює справи, ускладнюючи як їх класифікацію, так і в певному відношенні роботу над композицією дизайн-форми.

Особливо багато закономірностей, пов'язаних з пропорціями. Відомо, яке значення для гармонії форми має певна система розмірних відносин, покладена в основу дизайнерського об'єкту. Випадкові розмірні відносини в структурі форми призводять до порушення гармонії. Порушення закономірностей метричного повтору, а особливо ритму, іноді настільки сильно позначаються на формі, що візуально повністю деформують предмет. Не можна дати готових рекомендацій, як зробити ту чи іншу дизайн-форму художньою. Кожен окремий випадок вимагає свого конкретного підходу, що залежить від цілого ряду умов вирішення. Однак, існують певні принципи і об'єктивні закономірності, які є загальними для самих різних областей творчості.

Наприклад, коли мова йде про об'ємні форми, які завжди так чи інакше організовані в просторі, то найбільш спільною ознакою для таких форм буде принцип взаємодії об'єкта з простором. Характер взаємодії визначається, перш за все симетрією або асиметрією - це визначальна закономірність просторової організації.

У свою чергу симетричні форми діляться за видами симетрії (дзеркальна, переносна, осьова, гвинтова і т.д.).

Асиметрія, заснована на композиційній рівновазі, теж виступає як своєрідний принцип композиції.

Статичність або динамічність форми також виступають важливою ознакою композиції.

Засоби композиції.

До засобів композиції належать: пропорції, масштаб, контраст, нюанс, характер форми, метричні повтори. Трохи особняком стоїть група засобів композиції, заснованих на використанні кольору і тону, фактури і текстури матеріалу а також пластика, яка безпосередньо пов'язана зі світлотіньовою структурою форми.

Аналізуючи композицію правильно сконструйованого виробу, що володіє настільки ж досконалою, як і його конструкція формою, ми помічаємо, що вона наділена багатьма якостями: пропорційністю, співмасштабністю з людиною, метрично або ритмічно розташованими елементами форми, зручністю у експлуатації і одночасно виразністю; ця форма має своєрідну пластику, індивідуальний характер. Нарешті, вдало знайдений і образ виробу. Як же все це досягти?

Пропорційність стала результатом попорціювання цілого і його частин; масштабність досягнута вмілим опрацюванням всіх елементів форми відповідно до антропометрічних даних людини, тому що тільки людину можна вважати мірилом, що задає речам вірний масштаб.

Настільки важлива якість композиції, як пластичність, пов'язана з правильною організацією рельєфу поверхні та світлотіньовою структурою. В єдності характеру форми всіх частин виробу відбилися професійні знання та вміння дизайнера; колір і правильно знайдені тональні відносини дозволили посилити органічну єдність форми, домогтися її цілісності та виразності.

Досягаються ці якості, що визначають сутність високоорганізованої форми, в процесі цілеспрямованого, переломленого крізь призму закономірностей, використання засобів композиції.

Залежно від переваги тих чи інших закономірностей на різних етапах композиційного пошуку, робиться вибір конкретних засобів і на домінуюче значення одного із засобів композиції, а також на послідовність їх використання. Вивчення законів композиції саме по собі не може замінити живої творчості. Разом з тим знання цих законів дає ту професійну підготовку, без якої неможлива плідна грамотна робота.

Які ж є засоби композиції? Гармонія, тобто спільномірність усіх частин композиції, виникає завдяки використанню цілого ряду засобів, у яких відображаються об'єктивні закономірності побудови художньої форми. Ці засоби − пропорція, контраст, симетрія, рівновага тощо − діють не ізольовано, а разом, проникаючи одне в одне. Треба враховувати, що засоби гармонізації особливо виявляються у кожному виді мистецтва на основі внутрішніх законів його існування, матеріалів і мови. Про специфіку засобів композиції у мистецтві оформлення періодичних видань ми зараз і поговоримо.

Пропорції. Ще за давніх часів було помічено, що вільне співвідношення величин елементів будинку викликає почуття невдоволеності, обтяжує недосконалістю. І навпаки, коли всі частини твору правильно співвідносяться між собою і в цілому з твором, він виглядає гармонійно завершеним.

Протягом усієї історії людства велися пошуки ідеальних пропорцій. Ще стародавні єгиптяни бачили еталон пропорційності у фігурі людини та будували свою систему пропорцій на підставі розмірного співвідношення частин тіла людини. Одним з останніх прикладів пошуку ідеальної системи пропорцій є Модулор, розроблений видатним архітектором XX ст. Ле Корбюзье. Модулор − це сукупність пропорційних величин, в основі якої лежать пропорції людського тіла, а також принципи золотого перерізу і ряду Фібоначчі.

Принцип золотого петину (термін Леонардо да Вінчі) полягає в математично точному співвідношенні величин і цілого. Поділ за принципом золотого перетину справляє сильніше враження гармонійності й рівноваги, ніж будь-який інший переріз.

Ряд Фібоначчі, названий за прізвищем італійського математика XII ст., є рядом чисел 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55 і т. д., кожне з яких є сумою двох попередніх, а відношення двох суміжних чисел (наприклад, 5:8, 8:13) поступово наближається до відношення золотого перерізу.

Оформлювачі періодичних видань постійно стикаються з пропорційними побудовами, стосується це чи створення макета полоси, чи шрифтової композиції, чи заголовного комплексу. Знання принципів золотого перерізу і ряду Фібоначчі надійно допомагає їм у роботі. Однак не слід вважати, що в газеті чи журналі все має бути підпорядковане лише цим системам пропорцій. Це і неможливо, і непотрібно. Допустимими є й інші пропорції, які естетично теж виглядають переконливо.

Так, формат газетної сторінки не викликає в нас заперечень щодо пропорційності його сторін, хоча співвідношення ширини та висоти сторінки засновано не на золотому перерізі, а на пропорції 1 до кореня квадратного з 2, тобто ширина співвідноситься з висотою, як 1 до 1,4... Чому було обрано саме цю пропорцію? Тому що співвідношення сторін зі зменшенням формату вдвічі залишається практично незмінним. Це зручно для поліграфічного виробництва: той самий стандартний папір може використовуватися для друку видань різного формату.

Пропорційність існує в усьому, що ми бачимо на газетній чи журнальній сторінці. Шрифти, якими набрані тексти й заголовки, виглядають гармонійно завдяки визначеному співвідношенню висоти і ширини літер та ширини основних і додаткових штрихів. Пропорційні, як правило, і співвідношення боків фотоілюстрацій, що друкуються на сторінках періодичних видань.

Поєднання витягнутих по горизонталі та вертикалі прямокутників, де вміщено текстові та зображальні матеріали, є достатньо зручними і для макетування, і з погляду композиційної різноманітності. Пропорції цих прямокутників можуть бути різноманітними. Однак це не заважає гармонійному їх поєднанню, якщо дотримуватися трьох умов. По-перше, гарантією пропорційного членування полоси є єдина міра − стандартна колонка, ширина якої кратна горизонтальним сторонам усіх прямокутників.

По-друге, з'єднуючи за принципом контрасту витягнуті чи по горизонталі, чи по вертикалі площини, треба досягти їх гармонійного поєднання між собою і полосою в цілому, зрівноваженості та гармонійності переходів. По-третє, слід уникати нечітко вираженої різниці між розмірами сторін прямокутників, коли вони нібито квадратні, але все ж таки не квадратні. Пропорційність не допускає нечітких, розмитих співвідношень.

Отже, пропорційність в оформленні − це співмірність лінійних величин, частин і композиції полоси в цілому.

Масштаб. В архітектурі під масштабністю прийнято розуміти співвідношення розмірів будинку і зросту людини. Ще стародавні архітектори справедливо вважали, що людина є мірою всіх речей.

Періодичні видання, якщо розглядати їх як матеріальний об'єкт, теж рівняються на людину. Формати періодичних видань, розміри шрифтів, величини інших елементів оформлення, що історично склалися, пристосовані до людини, співвіднесені з її фізичними характеристиками, з можливостями її сприйняття. Поняття масштабності у композиції газет і журналів не обмежується цими загальними зауваженнями про пристосованість розмірів елементів оформлення до людини. Конкретний зміст цього поняття зумовлений призначенням преси, функціональними завданнями оформлення. Масштаб як засіб композиції є співвідношенням розмірних характеристик елементів і цілого.

Звернімося до найважливіших смислових центрів композиції − заголовків матеріалів. Перш за все зазначимо, що більший обсяг матеріалу вимагає більшого заголовку. Дрібний заголовок великого матеріалу загубиться, виглядатиме непропорційним. І навпаки, великий заголовок у десятирядковій замітці "давитиме" її своєю масивністю.

Інший фактор − формат полоси. Чим менші її розміри, тим, як правило, менші й кеглі заголовних шрифтів. Це не означає, що в полосах формату А 3 і А 4 недопустиме застосування великих кеглів шрифтів. В особливих випадках, наприклад, у "шапках", у заголовках матеріалів на всю полосу, великі кеглі виглядають досить ефектно. Але якщо брати в цілому, то кегль заголовних шрифтів на полосах середнього і малого формату зазвичай зменшується.

І головний фактор − важливість матеріалу. Необхідність виділяти першорядний за значенням матеріал примушує збільшувати кегль заголовного шрифту і підвищувати його насиченість. Цією ж обставиною, до речі, пояснюється і збільшення кегля текстового шрифту та формату рядка, яким набирається подібний матеріал. Усередині матеріалу також можливе виділення окремих частин (наприклад, врізи, резюме) з допомогою збільшення кегля шрифтів і формату набору.

Від вагомості матеріалів залежить і співвідношення розмірів різних видів заголовків. Так, "шапка" до полоси чи добірки завжди більша від заголовків до окремих матеріалів, а рубрики та підзаголовки менші, ніж заголовки.

Масштаб зображальних матеріалів (фотографій, малюнків тощо) теж залежить у першу чергу від їхньої значущості та від формату полоси. Якщо фотографія має самостійне значення, її розмір, як правило, збільшують. Крім того, на масштаб зображальних матеріалів впливають і специфічні обставини − характер композиції та спосіб відтворення у процесі друку. Багатофігурне зображення потребує досить великого формату, щоб можна було роздивитися подробиці. Кожний спосіб відтворення ілюстрацій має свою розрізнювальну здатність: наприклад, офсет дозволяє передавати деталі, тональні переходи значно краще, ніж високий спосіб друку. Тому за офсетного друку допускається зменшення розмірів ілюстрацій порівняно з високим друком.

Інші елементи оформлення, що відіграють допоміжну чи декоративну роль, − лінійки, прикраси, пробіли та ін., належить утримувати у визначених розмірах, щоб не відволікати увагу від головних частин композиції, які розкривають її зміст.

Співвідношення розмірів елементів залежить і від такої функціональної вимоги, як зручність читання. Наприклад, великий текстовий шрифт (10−12 кегля) вимагає більш динамічного рядка, ніж маленький. Якщо набрати текст великим шрифтом, скажімо, на рядок форматом 2 квадрати, то з'являться часті переноси слів, нерівномірні пробіли між словами та інші дефекти, що ускладнюють читання.Читання ж дрібного шрифту в рядку великого формату стомлює око, і важче при цьому відшукати початок наступного рядка.

Симетрія та асиметрія підпорядковують частини в композиції за принципом подібності й зрівноваженості. Вони багато в чому визначають характер композиції, а саме такі її якості, як динаміка, спрямованість чи, навпаки, статичність, нерухомість.

Симетрична побудова полоси чи розвороту може бути двох видів: статична і динамічна, − що залежить від виду використання симетрії − дзеркальної чи осьової.

Перший вид є дзеркальним відображенням двох частин площини, розділених прямою лінією навпіл (див. рис. 1). Цей вид симетрії надає композиції нерухомості. Осьова симетрія створює враження динаміки, обертання. Якщо через центр композиції, побудованої на основі цього виду симетрії, пропустити вісь перпендикулярно до площини, то з поворотом на 180° одна половина елементів збігатиметься з іншою (див. рис. 2). Цей спосіб побудови отримав у журналістів образну назву "млин" або "вертушка".

Симетричні композиції в оформленні періодичної преси, особливо газет, використовуються досить рідко, тому що матеріали відрізняються один від одного розмірами, і їх доводиться чи скорочувати, чи штучно розтягувати, щоб вставити в симетричну конструкцію. Тому оформлювачі рідко використовують симетричні композиції на цільових полосах чи розворотах, оскільки особливості симетрії відразу впадають в око й підкреслюють взаємозв'язок, єдність публікацій. З цією ж метою симетрична побудова може бути використана в одній з частин асиметричної в цілому композиції, наприклад, у цільовій добірці.

Найпоширенішим засобом побудови композиції є асиметрія. Не слід розуміти асиметрію як вільне, випадкове з'єднання різних частин композиції. Гармонія асиметрії не така очевидна і проста, як у симетрії, досягається вона через взаємодію різних композиційних.засобів − рівноваги, контрасту, ритму, пропорцій тощо. Сутність асиметричної побудови полягає в рівновазі неоднакових частин − матеріалів тексту, різних за обсягом, насиченістю та розміром ілюстрацій, заголовків, лінійок.

Асиметрія дуже чутлива до зміни пропорцій. Це не проста нерівність відрізків чи площин, а пропорційна, яка не допускає випадкових співвідношень (див. рис. 3). Саме такі випадкові співвідношення двох розміщених поруч матеріалів ще нерідко трапляються в газетярській практиці, призводячи до дисгармонії форми.

Асиметрична композиція у більшості випадків здається рухомою, динамічною формою, більш пристосованою для передачі контрастних матеріалів, не пов'язаних між собою змістом. В асиметричній композиції відсутня подібність, тому в ній легше відділяється головне від другорядного, більше можливостей для різних рішень.

Контраст і нюанс.

Основою кожної композиції є контрастні співвідношення між її частинами. Контрасти − це своєрідні конфліктні ситуації в сюжеті композиції, до яких перш за все привертається увага читачів. Контраст − найголовніший засіб функціонального оформлення: виділяючи одні елементи з-поміж інших, оформлювані цим передбачають рух очей читача від більш важливих матеріалів до менш важливих.

У такий спосіб вони розкривають зміст полоси чи розвороту в необхідній послідовності. Можливості контрасту як засобу виділення, здатного служити важливим змістовим завданням, важко перебільшити. В естетичній площині контрасти також відіграють велику роль: вони надають композиції виразності, різноманітності. Якщо симетрія, пропорції, метричні закономірності, ритм спираються на принцип подібності, співмірності, то контраст ґрунтується на різкій несхожості, різниці елементів.

Прояви контрасту в графічній композиції періодичних видань різноманітні, однак їх можна звести до трьох основних видів: розмірного, тіньового та кольорового.

Розмірні контрасти побудовані на різниці великого й малого, високого й низького, широкого й вузького. Наприклад, великий заголовок різко відрізняється від дрібного шрифту тексту, вузький формат набору − від широкого, витягнутий по вертикалі матеріал − від матеріалу, розверстаного по горизонталі, тощо.

Сутність тіньових контрастів − у різниці світлого й темного. Жирні, насичені фарбою лінійки, заголовки, інші елементи оформлення помітно виділяються на тлі світлого текстового набору і пробілів.

Яскраві контрасти досягаються в разі використання додаткового кольору (червоного, синього, зеленого і т. д.), включеного до монохроматичної (чорно-білої) гами, загальноприйнятої в періодичній пресі.

Не так часто, але все ж таки в газеті чи журналі можна побачити контрастні відмінності в конфігурації форм: прямокутним формам протиставляються ламані, діагональні.

Особливого роду контраст існує між текстовими і зображальними матеріалами. Наявна різниця у способі передавання інформації приводить до тонових, розмірних, конфігураційних та інших відмінностей фотографій і малюнків від тексту.

Спроба використати якомога більше контрастних засобів, виділити кожний матеріал на полосі призводить, як правило, до протилежного результату. Існує таке правило оформлювання: "Виділити все − значить не виділити нічого".

Отже, в роботі оформлювача дуже важливо дотримуватись почуття міри в контрасті, причому не лише в кількості використаних видів контрасту, а й у його різкості, силі. Надмірний контраст погіршує композицію і може спричинити розпад на частини.

Сила й різноманітність контрастів, міра їх використання залежать від призначення й характеру періодичного видання. Загальнополітична й наукова преса вимагає помірної контрастності, а в дитячих, молодіжних, популярних виданнях допускається більша різноманітність, різке виявлення контрастів.

Міру контрасту диктують, крім того, специфіка полоси чи розвороту, необхідність виділити їх на тлі інших сторінок. Винятковість подій чи проблем, що про них повідомляє видання, також примушує оформлювачів застосовувати підвищену контрастність.

Доповненням контрасту служить нюанс − незначна відмінність. Нюансування форми надає їй витонченості, згладжує деяку прямолінійність, жорсткість контрастів і, поза сумнівом, сприяє різноманітності й виразності композиції. Як нюансові деталі в оформленні періодичних видань використовуються тонкі, світлі за насиченістю лінійки, світлі за тоном підкладки для заголовків і невеличких текстів, овальні кути в рамках, декоративні заголовні шрифти, дрібні прикраси тощо.

Досить часто застосовують нюанси в оформленні літературно-художніх розділів, а також спеціальних полос і розворотів, специфіка змісту яких передбачає тонкий підхід до їх оформлення.

Використання нюансів вимагає від оформлювача ще більшої обачливості, ніж під час уведення контрастів у композицію. Треба мати добре розвинений художній смак, почуття міри, щоб не перевантажувати композицію зайвими деталями, котрі розпорошують увагу читача.

Метр і ритм.

Метричні та ритмічні повтори елементів допомагають краще організувати текст. Регулярна поява того самого елемента чи закономірне чергування декількох елементів породжує в того, хто сприймає, почуття ритму, організованого руху від одного об'єкта до іншого.

Ритм і метр − поняття взаємозв'язані, але вони означають різний ступінь складності й варіантності чергування.

Метр − це простий повтор аналогічних елементів. У періодичному виданні прикладами метричного повтору є рядки текстового набору, стандартні колонки. Метр досить простий для сприйняття: відкрити його закономірність неважко. Помічено, що повторення багатьох однакових елементів створює враження монотонності, а це присипляє читача. Ось чому тоді, коли необхідно надрукувати великий за обсягом матеріал, оформлювачі нерідко застосовують збільшений формат набору, щоб на сторінці було, скажімо, не п'ять колонок, а три.

Більшої динаміки надає композиції ритм. Ритмічні чергування більш складні, вони доповнюють метричні повтори і, як правило, ґрунтуються на них. Метр − це та одиниця, у рамках якої виявляються ритмічні повтори. Ритм у графічній композиції періодичного видання є закономірною зміною характеристик елементів: у певному порядку можуть зростати їхні розмір та обсяг, посилюватися тонова чи кольорова насиченість, змінюватися інтервали між ними тощо.

Ритм тісно пов'язаний з такими засобами композиції, як пропорція, симетрія, контраст. Наведемо кілька схематичних прикладів виявлення ритму в композиціях полос. На рис. 4 показано ритмічне чергування, яке спирається на метричний повтор (метричною одиницею служить колонка). В основі цього метричного ряду лежить площинна симетрія, яка й робить його легким для сприймання. Ритмічну побудову, засновану на пропорційному зростанні розмірних характеристик елементів, показано на рис. 5. Контрастний ритмічний малюнок полоси можна створити за допомогою акцентів, роль яких виконують насичені за тоном ілюстрації (рис. 6).

Застосування ритму в композиції полоси може бути різноманітним, але зовсім не обов'язково, щоб ритм був домінуючим засобом її побудови. Для всієї композиції часом буває достатньо ритмічного повтору, а ритмічні побудови використовуються, як правило, в окремих частинах композиції − у добірках, мальованих заставках, орнаментах та в інших прикрасах.

Поширене явище в журнально-газетній практиці − зміна одного метричного повтору іншим. На полосі чи в окремому матеріалі може бути збільшено чи зменшено основний формат текстового набору. Це, безперечно, урізноманітнює композицію, порушує монотонність метричних повторів стандартних колонок. Важливо, однак, не допускати занадто частої зміни метра, інакше може взагалі зникнути почуття метричної злагодженості композиції. Метроритмічне чергування разом з симетрією та пропорціями помітно впливають на таку властивість композиції, як рівновага, а власне ритм − на динаміку.

Тональність.

За ахроматичного друку кожний елемент оформлення зафарбовано в один із відтінків чорно-білої гами − від світло-білого до насиченого чорного. У процесі поєднання елементів, які мають різний ступінь світлості, композиція полоси набуває певної тонової насиченості. Тональність складається з сукупності контрастних і нюансових співвідношень у світлосилі всіх елементів. Із тональності полос і розворотів складається тональність композиції всього номера, всього видання, оскільки ті самі сполучення різних за насиченістю елементів використовуються у більшості сторінок і номерів видання. Завдяки цьому визначають індивідуальні риси композиції, виявляють характер видання вже на рівні оформлення.

Колір. Помітну роль у графічній композиції відіграє колір. Він здійснює великий емоційний та естетичний вплив. Водночас колір − сильний засіб виділення, функціонального акцентування матеріалів. Кольорові плями на чорно-білій сторінці першими привертають до себе увагу читачів. Тому колір потребує обачливого, глибоко продуманого підходу до його використання.

Колір може використовуватись у більшості елементів оформлення: в заголовках, лінійках, підкладках під текст (плашках), у самому тексті та в декоративних прикрасах. Кольором можуть виділятися малюнки, фотографії та інші види ілюстрацій. Нарешті, вся сторінка чи декілька сторінок можуть бути пофарбовані в якийсь кольоровий тон. У будь-якому випадку колір діє за принципом контрасту, відмінності від основного ахроматичного тла сторінок.

Щодо зручності для читання основні хроматичні кольори нерівноцінні. Американські дослідники визначили, що чорні букви краще сприймаються на жовтому тлі, зелені й червоні − на білому. Слід зазначити, що це правило діє лише для невеликих текстів і досить великих шрифтів.

Види кольору треба обумовлювати змістовими й функціональними завданнями оформлення. Водночас він залежить і від художньо-декоративних вимог оформлення, від законів кольорової гармонії. Другий, додатковий до основного чорного, колір слід підбирати так, щоб не виникало дисонуючого сполучення. Найчастіше застосовуються чисті за тоном і яскраві за насиченістю кольори; бляклі, неяскраві тони використовуються рідко, в особливих випадках. З уведенням двох додаткових кольорів на сторінці віддають перевагу сполученню теплих і холодних тонів, наприклад, червоного та блакитного, оранжевого і синього, жовтого й фіолетового.

Художник-оформлювач має дотримуватись міри у використанні кольору. Зрозуміло, що зайва кількість кольорових "плям" на сторінці так само шкідлива для композиції, як і надлишок інших видільних, контрастних засобів. Економна витрата кольору нерідко дає більший функціональний та естетичний ефект, ніж настійна демонстрація можливостей кольорового оформлення.

Рівновага. Зовнішній вигляд газетної та журнальної полоси контрастний. Якщо текст умовно можна назвати тлом, то великі заголовки, ілюстрації, виворітні рубрики, журнальні лінійки − це ті акцентовані тоном і кольором елементи, які першими привертають увагу читачів. Розміщення цих елементів не може бути вільним, воно підпорядковується законам композиційної рівноваги та функціональному завданню − орієнтації читача в матеріалах полоси.

Будь-яка тональна чи кольорова пляма має свою силу, вагу, що залежать від розміру й насиченості цієї плями. Акценти розміщуються на площі полоси з таким розрахунком, щоб вони зрівноважували один одного. Схем розміщення плям існує багато: найчастіше використовуються діагональ, трикутник, ромб (рис. 7). За контурами цих схем і рухається око читача.

Іноді оформлювачі свідомо відступають від принципу рівноваги, навмисне відвертаючи погляд читача у бік якоїсь великої плями, якщо вона виділяє домінуючий матеріал.

Рівновага може бути симетричною чи асиметричною. Симетрична рівновага досягається з допомогою такого розташування елементів, за якого частини однакової значущості розміщуються на різних відстанях від оптичного центра. Композиція при цьому виглядає ґрунтовно, спокійно. Більш динамічний і виразний характер надає композиції асиметрична рівновага, за правилами якої важка маса розташовується ближче до центра, а протилежна їй, легка, − скраю.

Особливо нелегко створити зрівноважену композицію полоси, що складається з ілюстрацій різного формату і різної тонової насиченості. Оформлювачі, як правило, уникають зіткнення двох домінуючих за розміром ілюстрацій, оскільки це викликає в читача вагання у виборі головного об'єкта.

Краще розвести їх у різні кінці композиції, скажімо, у лівий верхній і правий нижній кути. Звичайно, це не стосується випадків, коли оформлювач спеціально зіштовхує дві головні ілюстрації для зіставлення чи протиставлення їх. Крім того, складно буває зрівноважити різні за технікою виконання ілюстрації. Наприклад, одне кліше − тонове, а інше − штрихове. Тут треба дуже ретельно враховувати значущість ілюстрацій, яка залежить від контрастності й насиченості тону.

Якщо в композиції є кольорові складові, вони мають бути зрівноважені не тільки в усіх елементів, а й між собою. При цьому поширеною помилкою буває формальна рівновага, коли кольором вимушені виділяти другорядні, навіть суто службові, деталі, що завдає шкоди функціональності оформлення.

Площинна композиція – поєднання елементів, які можуть вимірюватися в двох напрямках: вертикальному й горизонтальному, має абсолютно плоску форму товару.

Об’ємна композиція – використовує три виміри: висоту, ширину й глибину, товари мають відносно замкнуту форму поверхні, оглядаються з трьох боків.

Поділяється на три різновиди:

- об’ємно-фронтальна композиція має обмежену частину площини чи поверхні, на якій на різних рівнях розміщуються об’ємні деталі,

- об’ємно-просторова композиція складається із пов’язаних між собою елементів,

- глибинно-просторова композиція складається із матеріальних предметів, об’ємів, поверхонь, простору, а також інтервалів між ними.

КАТЕГОРІЇ КОМПОЗИЦІЇ ТОВАРІВ:

- Тектоніка – це пластична побудова форми товару у співвідношенні з його конструктивним матеріалом.

- Об’ємно-просторова структура – це естетично обміркований взаємозв’язок об’ємного товару з його внутрішнім й зовнішнім змістом.

Ансамбль – це структурне об’єднання, узгодженість всіх частин і цілого. Ансамбль товарів визначається як емоційно-виразний комплекс виробів, об’єднаних єдиною манерою виконання, єдиним естетичним задумом.

При проектуванні ансамблю товарів (у набори, гарнітури, комплекти тощо) слід дотримуватися його єдності й гармонії, візуально зіставляти всі елементи ансамблю. Ансамбль товарів формується на нюансі або контрасті форм (моделей), величин (розмірів) і пропорцій, кількості, кольорі, матеріалі, фактурі, оздобленні тощо в різних поєднаннях і взаємовідношеннях.

Сучасний ансамбль товарів характеризується функціональністю, динамічністю, варіантністю.

Властивості та якості композиції

Властивості та якості композицій товарів поділяються на головні й другорядні.
Гармонійна цілісність – відображає логіку й взаємозв’язок між конструктивним рішенням і композиційним втіленням.

Підпорядкованість елементів – це немеханічний результат конструктивних зв’язків товарів, в її основі лежать закономірності підпорядкування другорядних елементів головним.

Композиційна рівновага – це такий стан форми товару, при якому всі елементи збалансовані між собою. Залежить від розподілу основних мас композиції товару відносно центру, пов’язана із розміщенням головної й другорядної осей, з пластикою форми, кольором і світлотінню.
Симетрія– це принцип організації композиції, в якому елементи розміщені симетрично відносно площини, осі або центру. Це один з найважливіших засобів досягнення єдності й художньої виразності композиції товару в дизайнерському проектуванні.

Види симетрії товарів:

-  Дзеркальна – уявно ділиться площиною, базується на рівності двох частин фігури, розміщених одна відносно іншої, як предмет і його відображення в дзеркалі.

-  Осьова - уявно ділиться лінією, обумовлена конгруентністю, що досягається обертанням товару відносно осі, при обертанні довкола якої фігура може неодноразово суміщатися сама з собою.

-  Гвинтова – є результатом обертального руху точки або лінії навколо нерухомої осі при одночасному поступальному русі навколо неї.

Асиметрія – це принцип організації композиції, який базується на динамічній зрівноваженості елементів, на враженнях їх руху в межах цілого. При цьому в товарах вісь або площина симетрії відсутні. Робота над товаром асиметричної форми потребує розвинутої інтуїції, тонкого почуття композиційної рівноваги.

Динамічність – характеризує форму товару, активно односторонньо направлену, яка уявно врізається в простір. Якщо вона яскраво виражена, то може стати основною якісною ознакою, яка визначає композицію. Динамічність робить форму товару активною, примітною, виділяючи її поміж інших. Широко застосовується в мерчандайзингу товарів.

Статичність – це стан спокою, рівноваги, стійкість у геометричній основі товару. У статичних товарах виділяється явний центр, своєрідна вісь, навколо якої створюється форма товару. Статичність в мерчандайзингу товарів потребує врівноважених, спокійних рухів ліній і мас, чіткого поділу по вертикалі й горизонталі.

Єдність характеру – це створення єдиного сприйняття композиції товару, це сукупність індивідуальних рис, які відрізняють форми однакових товарів за призначенням і принципом конструкції товару.

Засоби композиції

Засоби композиції дозволяють детально розробляти форму товару!

Композиційний прийом - це принцип прийому товару, що втілюється іншими засобами композиції в цілому й в окремих її елементах.

Пропорції– це засіб композиції товару, за допомогою якого досягається рівність двох відношень у вигляді математичних співвідношень (арифметичних чи геометричних). Вираження краси, узгодженості, розмірності й гармонійності товару досягається числом 1,62, що називається «золотим перерізом».

«Золотий переріз» - це ділення відрізка на дві нерівні частини таким чином, щоб весь відрізок відносився до більшої частини, як більша частина відрізка до меншої. Виражається формулою (2.1):

a: b = b: (a - b) (2.1)

Наука ще досі не може пояснити, чому поділ по «золотому перерізі» є естетично досконалим.
Масштаб – це величина, яка отримується від співставлення розмірів даного товару з величиною аналогічних товарів, які приймаються за еталон.

Масштаб (М) визначають за формулою (2.2):

М = L / L _ет. (2.2)

L – розміри типових частин й елементів товару,

L _ет – розміри аналогічних товарів-еталонів

Характер масштабу визначається ступенем подрібненості форми товару.

Масштабність – це співрозмірність товару розмірам людини. Співрозмірність товарів з розмірами людини виражається в системі «МОДУЛОР» (розроблено французьким архітектором Ле Корбюзьє).

У «Модулорі» досягнуто взаємозв’язок між метром, футом-дюймом і розмірами тіла людини. У цій системі за основу взято зріст людини 182,9 см.

При сприйнятті різних фігур і товарів виникають оптичні ілюзії. Тому, слід корегувати форми товарів, її розміри, обриси з метою домогтися масштабності, візуально правильної побудови всіх частин і деталей товарів. Відомо, що невеликі товари повинні мати відносно великі деталі, а більші – відносно дрібні.

Масштабність товарів створюється за допомогою масштабних зв’язків, які бувають трьох форм:

- домірність елементів товару між собою і стосовно цілого;

- співвідношення товару й його елементів з матеріально-предметним або природним середовищем;

- співвідношення розмірів і масштабу з людиною.

Метр у композиції товару – це багаторазове, з однаковим інтервалом повторення будь-якого елемента. Повтори залежать від різновидів елементів, їх розміру, кроку, одночасності повторюваності. У метричному повторі товарів не допускається порушення гармонії. Він використовується для досягнення естетичної виразності товару.

Ритм (з грец. «плин») – це поступова кількісна зміна в ряду елементів (наростання або зменшення чергувань). Суть ритму обумовлюється чергуванням елементів форми, повторенням, наростанням і убуванням. Закономірності формування ритму товару зумовлені повторністю форм, поділом об’ємів, площин, внутрішнього простору товару.

Товар поділяється на такі види залежно від динаміки ритму:

- спокійний;

- неспокійний;

- спрямований в одну сторону;

- спрямований по вертикалі чи горизонталі;

- сходиться до центру.

Як засіб композиції товарів ритм використовується в художньому конструюванні й мерчандайзингу товарів тоді, коли він передбачений конструкцією і є супутником тону, кольору, елементів пластики.

Контраст – це різко виражена протилежність однорідних елементів форми в тому чи іншому співвідношенні. У мерчандайзингу контраст є ефективним способом привертання уваги до визначеного товару та підсилення його виразності. Контраст товарів та їхньої викладки може досягатися кольором, тоном, розмірами, стилем, логотипом, фірмовим брендом. За відсутності контрасту форма товару стає нудною й маловиразною.

Нюанс – це співвідношення форм, які в незначній мірі відрізняються властивостями. Нюансування товару відбувається на завершальній стадії конструювання, що робить виріб довершеним й елегантнішим. При створенні товарів нюанс виражає різну гаму варіантів найтонших відносин різних матеріалів, пластики, фактури, прийомів оздоблення, пропорцій тощо.

Колір – це один із найсуб`єктивніших засобів композиції товару, що є її доповненням і завершенням. За допомогою кольору в товарі можна виділити потрібні елементи форми або їх послабити, підпорядкувати чи об’єднати їх.

Тіні – це поєднання чергувань освітленості окремих елементів товару. Світлотіньова структура виражає цілісність конструкції, її характерність тощо.

Пластика – це плавне безперервне поєднання окремих елементів композиції товару. Вона виражає структуру, рельєфність, глибинність, насиченість товару тінями та світлом.

Орнамент та його роль у композиції товарів

Орнамент (з лат. «прикраса») – це візерунок, який складається з ритмічно впорядкованих елементів товару.

За допомогою орнаменту виділяється визначена частина товару, створюється ілюзія динаміки й руху, виявляється структура поверхні матеріалу, підкреслюється границя товару.

Рапорт – це група елементів, які складають основу орнаменту, повторюються в ньому.

Фон (або поле) – це частина, на якій розміщується рапорт.

Способи нанесення орнаменту на товари: за допомогою інструментів чи верстатів, ліпка вручну, вибивання, вирізання, різьба, чеканка, вишивка тощо.

КЛАСИФІКАЦІЯ ОРНАМЕНТІВ

Ознака класифікації	Поділ орнамента за ознакою
За тематикою розрізняють 2 типи:	геометричний і декоративний
За характером розміщення на поверхні розрізняють 3 групи:	стрічковий чи смугастий, сітчастий, замкнутий
За видами мотивів:	геометричний, рослинний, зооморфний, геральдичний і декоративний
За емоційною виразністю:	стриманий, енергійний, легкий, вишуканий

Об’ємно-просторова композиція – це свого роду спроба людини упорядкувати навколишній простір ніяким певним чином. Даний термін часто зустрічається в архітектурі, живопису, будівництві, ландшафтному дизайні.

Просторова композиція в архітектурі утворюється традиційно трьома засобами:

- розташування об’єму в просторі;

- взаємним ставленням пропорцій, симетрій, квітів, масштабуванням архітектурного об’єму, його частин і деталей;

- включення в композицію і активне використання елементів садово-паркового мистецтва, живопису або скульптури.

Ми живемо в тривимірному просторі, тому у будь-якого об’єкта або споруди вимірюється його довжина, висота і ширина. Саме тривимірністю і відрізняється всяка об’ємно просторова композиція, це – її головна властивість. Тому, наприклад, при роботі над проектом будівлі, в якості основної композиційної завдання слід визначити його об’ємність, використовуючи різні точки спостереження.

Якщо в композиції переважає одна з величин-показників, то вона і додає композиції відповідну характерну особливість. Наприклад, якщо будинок висотне, в його параметрах і характеристиках переважає висота. Якщо протяжне – то в наявності переважання довжини. Якщо ж будівля плоске – тут запанував параметр ширини.

Об’ємно просторова композиція, залежно від параметрів, класифікується за ознаками фронтальности, просторовості і об’ємності.

Типи композицій

- Фронтальній або фронтально-площинний прийнято вважати таку композицію, яка розрахована, що бачити її будуть з однієї певної сторони і сприймати по статичним точкам зору. Такий тип – фасад будівлі, центральний вигляд будинку з боку вулиці, оформлення окремих стін будівлі. При фронтальній композиції всі головні її елементи розташовані для глядацького сприйняття у двох площинах – ширині і висоті. Глибина тут не грає особливої ролі і має вторинне значення. Зате важливими є співвідношення ширини і висоти, форма, силует будівлі, вертикальний нахил, прорізи вікон. Фронтальна композиція виявляється через різноманітні виразні елементи: різного роду членування (виступи, поділ стіни на квадрати та інші геометричні фігури), з’єднання прямих і вигнутих поверхонь, колірними вставками і т.д.

- Об’ємна композиція – вона призначена для огляду з усіх боків і сприймається, якщо рухатися навколо неї. Наприклад, старовинний замок чи невеликий компактний будиночок на окремій ділянці, альтанка або фонтан. Ці споруди є прикладом об’ємних композицій, тому що ширина, висота і глибина тут мають рівну значущість. При проектуванні основне завдання архітекторів – виявити композиційну тривимірність. Для цього обсяг членується на деякі частини, які підкреслюються-якими деталями: зсунуті форми, поглиблення і т.д.; зіставляються поверхні, контрастні за зовнішнім виглядом – скошені, прямокутні і ін; зіставляються кольору і фактури.

- Композиція глибинно-просторова. Для неї характерне створення таких форм, які народжують у глядачів відчуття глибини архітектурної споруди. Такий композиційний тип утворюється або закритим зверху і з усіх боків простором (наприклад, інтер’єр), або простором, який обмежено з одного боку або з декількох (екстер’єр). Типова глибинно-просторова зовнішня композиція – внутрішній двір, обгороджений з декількох сторін парканом.

- Об’ємно просторова композиція буває не тільки зовнішнього, а й внутрішнього простору. Розрізняються такі її різновиди: зальная, пов’язана, чарункова, анфіладне, коридорна. У кожної є свої відмітні особливості і сфера застосування.

В архітектурній практиці традиційно використовується поєднання одночасно кількох композицій, в результаті чого утворюється змішана система.

Фронтальна композиція - це композиція з невеликою глибиною і фронтальним розташуванням елементів, для сприйняття якої достатньо фронтального статичного положення глядача. Тобто це композиція, яка не вимагає огляду збоку та ззаду.

До фронтальним відносяться всі «площинні» композиції, а також композиції, що мають рельєф. Фактурні, рельєфні площині також ставляться до фронтально-просторовим формам.

Для фронтальних композицій характерно наступне:

а). Дані композиції частіше, ніж інші, створюються авторами як самостійні твори.

б). При створенні та сприйнятті фронтальній композиції виключається вплив середовища, тобто зберігається можливість не замислюватися про масштабі, стилістиці, побудові простору, в якому твір буде існувати.

в). Фронтальні композиції розвиваються всередині себе і являють собою замкнуті композиції. Самостійність твори підкреслюється рамою, лінією та іншими композиційними прийомами, які вирішують проблему виокремлення твори з простору. У той же час фронтальна композиція «в рамі» може стати елементом глибинно просторової композиції у вирішенні, як інтер'єру, так і екстер'єру, стати композиційним центром.

3. До об'ємно-просторової композиції можна віднести будь твори, що мають три виміри (довжину, ширину і висоту), тобто параметри, що характеризують обсяг взагалі. Це скульптура, дрібна пластика, малі архітектурні форми, меблі, транспорт, одяг. Об'ємно-просторова композиція - композиція, яка розвивається в трьох координатних напрямках при дотриманні загальної компактності; композиція, яка сприймається глядачем з різних точок зору навколо композиційно-просторового центру.

Основною характеристикою об'ємно-просторової композиції є пластичне моделювання (конфігурація, розташування, силует, членування).

При моделировке об'ємно-просторової композиції вирішуються наступні завдання: виявлення загального вигляду геометричних просторових форм, підкреслення статики або динаміки форми, поєднання в просторі різних пластичних форм (об'ємні, площинні та лінійні); використання графико-пластичних засобів (Колір, фактура, рельєф).

Об'ємно-просторова композиція може бути симетричною і асиметричною. Більш поширеною є симетрична об'ємна композиція, що має вертикальну вісь і чотири або більше відносно однакові сторони. Такий симетричний обсяг в основному організовує навколо себе однакове простір, тому що орієнтований на однакове сприйняття з усіх боків. (Дорожні орієнтири, стовпи, міські ліхтарі).

Навколишній простір активно впливає на сприйняття об'ємної композиції, що робить оцінку таких творів більш суб'єктивною і залежної від часу сприйняття. Існує проблема вписування обсягу в навколишній простір. Обсяг може існувати на воді, в воді, на площині, в повітряному просторі, і кожен раз взаємодія з середовищем буде різним. Обсяг може бути поставлений, покладений, підвішений, що знову ж позначається на сприйнятті.

Об'єм має певну вагу, як фактичний, так і зоровий. Тому він більш відчутний, значущий, «реальний», ніж площинна композиція. Зниження «давить» впливу маси на сприйняття можна домогтися шляхом членування форми, внесення до неї колірних і графічних доповнень.

У разі об'ємно-просторової композиції роль рами грає постамент, він виділяє об'єкт з середовища.

У результаті взаємодії об'єму і простору утворюються три основні композиційні домінанти:

а) простір організованого обсягу (інсталяція на виставці);

б) організований обсяг у просторі (скульптура в парку);

в) обсяг організованого простору (виставковий бокс з об'єктами, наприклад, на виставці дизайну).

Якщо говорити про використання графико-пластичних засобів при роботі з об'ємною формою, то можна виділити наступні моменти:

а). Збагачення форми кольором. До цього засобу вдавалися ще античні скульптори, прикрашаючи свої твори. Об'ємна кольорова форма надає більш сильне враження, ніж однотонна, так як більш близька до сприймають реальності. Важливо враховувати, що колір може, як загострити форму, так і нівелювати обсяг. Існують відступаючі кольору (Наприклад, блакитний) і наближаються кольору (червоний). Колір може погіршити обсяг (темно-коричневий) і полегшити його (салатовий).

Деякі кольори сприймаються як більш гладкі (синій), а деякі - як оксамитові (бордовий) б). Уточнення форми фактурою, текстурою. Вже матеріал, з якого виготовлений об'єкт, накладає семантичний відбиток на його сприйняття засчет фактури. Дерев'яний об'єкт сприймається як більш «теплий», «Добрий», скляний як більш «чистий», металевий як більш «Сучасний» і т. Д.

Фактура може звести нанівець враження від обсягу, так як підсвідомо ми чекаємо від об'ємних форм «гладкості» і «пружності». Тому давньогрецькі скульптури здебільшого гладкі, греки зображували «ідею» тіла, тобто тіло, позбавлене недосконалих елементів, псують чистоту форми.

в). Збагачення форми графікою. Графічно можна загострити або нівелювати обсяг. Найчастіше графіка є надмірною для об'ємних форм і використовується, в основному, в дизайні, для досягнення відповідних завдань (наприклад, привернення уваги до інсталяції).

4. Глибинно-просторова композиція - це композиція, характеризується розвитком в глибину. Глядач сприймає таку композицію при русі вглиб. Глибинна композиція впливає на глядача не тільки поєднанням площин, об'ємів, а й паузами між ними, тобто простором. Вплив простору на глядача набагато сильніше, ніж площині або обсягу, причому справа не в художній цінності простору, а в тому, що глядач знаходиться всередині нього, стає частиною створеного художником світу. Цього ж ефекту намагаються досягти творці сучасного 3D кінематографа, вплив якого будується виключно на психофізиці сприйняття.

До такого ж ефекту прагнули і творці більш раннього мистецтва - діорами (велика вигнута півколом вигнута півколом живописна картина з переднім предметним планом (споруди, реальні і бутафорські предмети). Діораму відносять до масового видовищного мистецтва, в якому ілюзія присутності глядача в природному просторі досягається синтезом художніх і технічних засобів. Діорами розраховані на штучне освітлення і часто розташовуються в спеціальних павільйонах. Більшість діорам присвячено історичним битвам. Найбільш широко діорама видовищна фотографія або картина). Ще в XIX столітті в діорамах використовувалися світлові та звукові ефекти, що супроводжували перегляд фотографії.

У глибинних композиціях в якості додаткових композиційних засобів можуть бути використані звуки, запахи, освітлення.

Характеристики глибинно-просторової композиції:

- Відкритість і замкнутість глибинного простору;

- Розвиток у трьох напрямках;

- Планування (яка може бути осьовий, променевої, центрической);

- Композиційний центр;

- Також глибинна композиція характеризується різними видами членування: розкриття перспективних планів («лаштунки»), освіта поздовжніх осей («нефи»), перетікає простір (проникнення зон один в одного, як у сучасній плануванні квартир); графіческо-пластичне моделювання (фактурно-рельєфна обробка поверхонь).

Членування необхідно для структурування простору, надання йому форми та логіки.

Глибинно-просторові композиції діляться на інтер'єри і екстер'єри.

Глибинно-просторові композиції залежать від тимчасових змін, і можуть розвиватися або змінюватися з часом (сезонне зміна парків, тимчасові зміни міст і т. д.).

Простір глибинних композицій може бути логоцентріческую і різоматіческімі.

Логоцентріческую простір характеризується замкнутістю, осьової централізованість, відокремленим існуванням елементів, структурностью. Наприклад, простір тронного залу в стилі класицизм.

Різоматіческімі простір - характеризується розірваність, хаотичністю, відсутністю фіксованого центру, відсутністю протиставлення зовнішнього і внутрішнього, всі елементи різоматіческімі композиції спонтанно взаємопов'язані. Наприклад, простір інтер'єру сучасної квартири.

Якщо говорити про метод роботи, то на відміну від фронтальної композиції, яка вимагає ескізів, і об'ємної композиції, для якої попередньо робиться модель, для глибинно-просторової композиції завжди робиться проект, бажано з макетом застосовується в музейній практиці як особливий спосіб подачі документальногоматеріала, підкріплений образної емоційністю. Перша діорама була створена у Франції в 1822 році Луї ЖакомДагером.