Сутність і різновиди партійних систем

Партійна система — це сукупність усіх політичних партій, що діють у рамках певної політичної системи й відносини між ними:
Природа й особливості партійної системи тієї або іншої країни обумовлені безліччю факторів. Серед них особливо варто виділити такі:
• рівень політичної зрілості суспільства:
• чинне законодавство;
• релігійна ситуація в країні;
• розстановка соціально-класових сил та ін.
Істотний вплив на формування партійної системи робить чинне законодавство й, насамперед, конституція й виборчі закони.
У політичній літературі існують різні методики класифікації партійних систем. Найпоширеніша заснована на кількісному критерії — числі партій, які реально борються за владу або мають вплив на неї. Відповідно до цієї методики виділяють однопартійну, двопартійну й багатопартійну системи
Однопартійні системи характерні для країн з авторитарними й тоталітарними режимами, де легальний статус і право формувати уряд представлені одній, практично державній партії. Єдина партія перетворюється в керівну силу держави. Основні політичні рішення приймаються партією, і державна адміністрація лише здійснює їх на практиці.
Однопартійна система існувала в 20-40-х рр. XX ст, в Італії, в 30- 40-х рр. у Німеччині, в 20-80-х рр. — у Радянському Союзі й у ряді інших держав. Сьогодні однопартійні системи зберігаються в таких країнах, як Куба, Північна Корея, Лаос, Камерун, Габон та ін.
В однопартійних системах єдина партія змушена виконувати набагато ширші й різноманітніші функції. Вона стає багатофункціональною, особливо в тоталітарних системах, що тяжіють до контролю над всіма видами активності в суспільстві. Ця система може мати тимчасовий успіх. Але все-таки вона нестабільна й неефективна. Вона прийнятна як тимчасове явище в конкретних умовах окремих держав. Однопартійність доцільна й виправдана лише в умовах перехідних, виняткових або надзвичайних.
Двопартійна система являє собою систему із двома сильними політичними партіями, кожна з яких має можливість перемогти на виборах і сформувати свій уряд.
При двопартійній системі можливі існування й інших партій, однак вони не мають реальних шансів стати на чолі держави. При такій системі одна партія править, а інша, перебуваючи в опозиції, критикує її, дії. У результаті виборів вони час від часу міняються місцями.
Двопартійність життєво необхідна, оскільки її результати сприяють гарному функціонуванню політичної системи. Вона гарантує стабільність уряду, оскільки партія, що перебуває при владі, одержує абсолютну більшість парламентських місць.
Одним із найбільших недоліків двопартійної системи є змушений обставинами акцент опозиції на критику правлячої партії, а не на висуванні своїх конструктивних пропозицій. Ще один недоліку тому, що перестає існувати політичний «центр».
Найбільш яскравим прикладом двопартійної системи є існування в США демократичної й республіканської партій.
Багатопартійна система означає, що на політичній арені виступають три й більше партій, кожна з яких на виборах збирає значне число голосів. При багатопартійній системі кожна партія має певні ідейно-політичні або ідеологічні позиції, займає свою нішу в політичній системі. Спектр поглядів може простягатися від украй лівих до вкрай правих. Між двома полюсами є партії, що займають проміжне становище й помірні позиції.
Багатопартійні системи більш типові для парламентської форми правління. Найчастіше жодна з парламентських партій не здатна набрати абсолютну більшість місць у парламенті й правити поодинці, і тому вони змушені іти на компроміс і формувати урядові органи на основі коаліцій.
До позитивних сторін багатопартійності належить;
• всебічне висвітлення політичних питань, наявність у людей політичної позиції;
• існування опозиції, що не прощає промахів, що стримує бюрократизацію, що змушує уряд діяти ефективно;
виховання в партіях організованості, дисципліни, необхідних для перемоги над конкурентами;
• виявлення й висування в політичній боротьбі дійсно обдарованих людей.
Негативне в багатопартійності:
• систематичний однобічний напрямок поглядів і дій членів партії, тому що вони на все дивляться очима своєї партії, керуючись інтересами її політичної боротьби; •
• для досягнення своїх цілей партії прибігають до будь-яких, часом непрозорих засобів: неправди, наклепу та ін. Неправда стає повсякденною в суспільному житті й до неї звикають;
• безперервна боротьба веде до ослаблення урядової влади, її сили витрачаються на боротьбу з опозицією.
Отже, багатопартійність — це суспільне благо, джерело розвитку політичного життя, але й фактор жорстокості політичних звичаїв’ серйозне випробування для суспільної моралі взагалі.
Багатопартійна система може приймати блокову форму, коли політичні партії групуються в блоки.