Принципи організації і діяльності прокуратури

Для того щоб органи прокуратури належним чином здійснювали свої конституційні та інші функції, викону­вали покладені на них завдання і ефективно реалізовува­ли свої повноваження, вони повинні бути організовані й побудовані на певних принципах.

Ці принципи можуть носити загальний характер, тор­каючись начебто зовнішньої сторони організації і діяль­ності прокуратури. Є принципи і внутрішнього характе­ру, на яких базується власне робота органів прокуратури по виконанню покладених на них завдань. Без визначен­ня системи зазначених принципів будь-яка діяльність, у тому числі і прокурорська, може виявитися малоефектив­ною, нецілеспрямованою.

Принципи — це фундаментальні, висхідні положення пра­вового характеру, це «несучі конструкції» усієї «будівлі» про­курорської діяльності, навколо котрих групуються відповідні правові норми, інститути, основні напрями діяльності. Незнан­ня, ігнорування цих принципів може вести до безпринципності, аморфності, до порушення законності, прав і свобод громадян. Дійсна принциповість — це самостійна, не дріб'язкова позиція, а зразкове виконання своїх обов'язків. Знання принципів є ос­новою для здібного й умілого дотримання постійної лінії пове­дінки та належних результатів.

Варто зазначити, що жодна галузь законодавства України, тим паче прокурорсько-наглядова, не містить визначення поняття «принцип» або «засада». У спеціальній літературі, що відображає концептуальні погляди науковців-правників на ті чи інші явища, процеси, категорії, вміщено різні позиції також і щодо поняття принципів взагалі, і щодо принципів прокуратури зокрема.

Не будемо аналізувати ці доволі численні наявні підходи до розу­міння принципів у праві, а виходячи з найзагальніших ознак, яким вони повинні відповідати, вважатимемо, що принципи прокурату­ри — це керівні ідеї, що знайшли своє закріплення в нормах права і яки­ми узагальнюються відповідні прокурорсько-наглядові суспільні явища як відображення об'єктивної реальності та наявних у ній закономір­ностей.

Аналогічно іншим юридичним наукам принципи прокуратури можна поділяти за певними критеріями на види.. За первинним джерелом закріплення. За напрямом правового регулювання або за метою: Видається, що принципи прокуратури можна класифікувати ще й за такими підставами, зокрема, як за об'єктом чи предметом спрямування, за суб'єктом реалізації, за способом забезпечення (тобто залежно від виду гарантій забезпечення принципів) тощо.

Однак найбільш розповсюдженою є класифікація принципів проку­ратури залежно від мети їхньої дії. Система принципів організації та діяльності прокуратури України складається із принципів організації і діяльності прокуратури загального значення та внутрішньо-організаційні принципи

Схема загальних принципів організації та діяльності прокуратури буде наступною:

1. Законність.

2. Принцип рівності у захисті прокуратурою прав та інтересів усіх суб'єктів незалежно від демографічних, антропологічних, соці­альних та інших ознак. По-іншому цей принцип називають «прин­ципом демократизму».

3. Гласність.

4. Публічність, тобто обов'язкове реагування наявними у проку­ратури засобами на будь-які порушення закону, незалежно від суб'єктів їх вчинення.

5. Єдність і централізація прокуратури.

6. Єдиноначальництво і колегіальність.

7. Незалежність органів прокуратури.

8. Принцип деполітизації.

9. Принцип заборони сумісництва у трудовій діяльності праців­никам органів прокуратури.

ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ - норми щодо законодавчого за­кріплення цієї засади містяться в Конституції України (ч. 2 ст. 6) і в Законі (ст. З, ч. 1 ст. 4, п. 2 ст. 5, ст. б та ін.). Зокрема, в Конституції закріплено положення, згідно з яким органи влади (а прокуратура виступає різновидом таких) здійснюють свої повноваження в уста­новлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Цей принцип є комплексним, загальноправовим і стосовно про­куратури засвідчує той факт, що її діяльність має підзаконний ха­рактер і визначається законом.

Здійснюючи свої повноваження, функції, кожний прокурор по­чинаючи від Генерального, застосовуючи закон до його порушни­ків, діє на підставі закону. А це означає:

—відповідність законові приводів і підстав прокурорського на­гляду;

—відповідність закону форм, методів та актів прокурорського нагляду;

—виконуючи наглядові та інші функції, неприпустимо діяти, керу­ючись «особистим углядом», обумовленим «інтересами справи», «до­цільністю або недоцільністю» застосування того чи іншого закону.

Принцип законності в організації та діяльності органів прокура­тури також вимагає, щоби видання Генеральним прокурором нака­зів, розпоряджень та інших нормативних актів відбувалося без жод­них відступів від Конституції та законів держави.

Цей принцип є «мірою мір» усіх інших принципів, адже пору­шення будь-якого з них означає порушення принципу законності.

ПРИНЦИП ГЛАСНОСТІ закріплений у п. 5 ст. 6 Закону. Це - функціональний міжгалузевий принцип, згідно з яким органи про­куратури діють гласно, інформують державні органи влади, громад­ськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Реалізація цього принципу характерна для здійснення нагляду майже в усіх його напрямах, хіба що крім нагляду за додержанням за­конів органами, діяльність яких є переважно негласною. Прокурор­ські перевірки, їх результати, у тому числі заходи щодо усунення виявлених порушень закону і притягнення винних до відповідальності, зазвичай стають відомими всій громадськості. У багатьох випадках прокурори використовують засоби масової інформації, виступаючи в них із повідомленнями про виявлення порушень закону і вжиті відповідні заходи або надаючи відповідні матеріали кореспондентам.

Принцип гласності орієнтує прокурорів на те, щоб інформувати органи державної влади й населення про стан законності, привер­тати увагу до її проблем, вирішення яких вимагає зусиль не лише від органів прокуратури, а й від усього українського суспільства.

Для реалізації принципу гласності ч. 1 ст. 2 Закону передбачає щорічне інформування Верховної Ради України Генеральним про­курором про стан законності й правопорядку в державі та про вико­нану роботу щодо її зміцнення.

У Генеральній прокуратурі, для ефективнішої реалізації принци­пу гласності, створено на правах самостійного відділу прес-центр. Прокурорів усіх рівнів окрім цього зобов'язано періодично й систе­матично аналізувати і здійснювати практичні заходи, спрямовані на розширення та підтримання тісних ділових зв'язків із засобами ма­сової інформації, домагатися регулярного висвітлення в них пи­тань, пов'язаних із неухильним виконанням прокуратурою обов'яз­ків, покладених на неї Конституцією України.

Принцип гласності не є абсолютним, оскільки, як це передбаче­но ч. 4 ст. 7 Закону, має певні обмеження. Вони пов'язані з потре­бою дотримання конституційного права громадян на особисту і сімейну таємницю (статті 29, 30, 32 Конституції), а також вимог за­конів, що охороняють військову, комерційну, лікарську, слідчу та­ємницю, таємницю сповіді тощо.

ПРИНЦИП ДЕМОКРАТИЗМУ означає захист прокуратурою прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом.

Демократизм — загальноправовий принцип держави, закріпле­ний у статтях 1, 24 та ін. Конституції, за якими Україна є демокра­тичною і правовою державою, в якій усі її громадяни мають перед законом рівні конституційні права і свободи, які не можуть ніким обмежуватися за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних чи релігійних та інших переконань, етнічного та соціального поход­ження, майнового стану, місця проживання, за мовними або інши­ми ознаками.

Природно, що прокуратура України, одним із завдань діяльності якої є захист від посягань на права і свободи громадян, сприяє ре­альній реалізації згаданої демократичної рівності у повсякденному житті суспільства. Демократизм прокурорської діяльності — це здійснення цієї діяльності в інтересах народу України, від його імені і на засадах рівності всіх перед законом.

ПРИНЦИП ПУБЛІЧНОСТІ прокурорської діяльності є галузе­вим функціональним принципом. Буквально він сформульований у п. 4 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» як принцип ужиття за­ходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили.

Прокуратура України як державний публічний орган, виходячи з обов'язку, а не бажання окремих осіб чи організацій, завжди і не­ухильно повинна вживати всіх передбачених законом, можливих за конкретних умов, заходів щодо виявлення і своєчасного усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, поновлення пору­шених прав і притягнення в установленому порядку до відповідаль­ності осіб, які допустили ці порушення.

ПРИНЦИП ЄДНОСТІ ПРОКУРОРСЬКОЇ СИСТЕМИ І ПРО­КУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ. Закріплений п. 1 ст. 6 Закону - ком­плексний галузевий (організаційно-функціональний) принцип, сутність якого полягає в тому, що кожна ланка прокурорської сис­теми, кожен прокурор діє в межах своєї компетенції, виступає як представник єдиної системи прокурорських органів, зберігаючи пе­редбачену законом самостійність у прийнятті рішень.

Українська прокуратура єдина, тобто не поділяється (за аналогі­єю до більшості державних органів) на вищі, центральні, місцеві. Наглядова діяльність кожного прокурора становить органічну час­тину діяльності всієї прокуратури.

Принцип єдності прокурорського нагляду діє в усіх сферах і на всіх рівнях його організації. Відповідності до нього:

1) перед усіма прокурорами стоять спільні та єдині завдання що­до нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів усіма піднаглядними об'єктами і суб'єктами;

2) усі прокурори, незалежно від рівня ланки прокурорської сис­теми, в якій вони перебувають, наділені, в основному, однаковими за характером повноваженнями. Характер цих повноважень зале­жить не від рангу прокурора, а від сфери їх використання;

3) наявна єдність принципів в організації та діяльності всіх орга­нів прокуратури;

4) єдині засоби прокурорського нагляду та діяльності;

5) єдине законодавство;

6) єдине керівництво органами прокуратури.

Із принципом єдності тісно пов'язаний ПРИНЦИП ЦЕНТРА­ЛІЗАЦІЇ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ, який означає, що підпорядкованість органів прокуратури відбувається тільки по вертика­лі — кожен нижчий за рангом прокурор підпорядкований вищому, а всі прокурори — Генеральному прокуророві України. Подвійного підпорядкування, тобто і по горизонталі, а також місцевим чи цент­ральним органам влади, немає. Цей принцип визначає:

1) систему органів прокуратури, їх ланок;

2) компетенцію прокурорів у здійсненні нагляду за додержанням законів;

3) верховенство Генерального прокурора стосовно підпорядко­ваних йому прокурорів кожної ланки прокурорської системи у здійсненні нагляду за законністю і на певній території, і щодо кола організацій та осіб;

4) порядок призначення прокурорів і дострокового їх звільнення із займаної посади. Усі прокурори (районів, міст, областей, спеціа­лізованих прокуратур тощо) призначаються і звільняються з посади Генеральним прокурором;

5) порядок притягнення прокурорських працівників до дисциплі­нарної відповідальності, присвоєння класних чинів чи військових звань (для оперативних працівників військової прокуратури) тощо.

Принцип централізації прокурорської системи дозволяє:

1) забезпечити оперативне керівництво всією законоохоронною діяльністю всіх ланок прокурорської системи і конкретизувати ор­ганізацію роботи та відповідальність за неї підпорядкованих проку­рорів;

2) всім підлеглим прокурорам звертатися в необхідних випадках до вищих за рангом прокурорів, аж до Генерального прокурора.

Окрім іншого, зв'язок принципу централізації з попередньо роз­глянутим принципом єдності прокурорської системи та нагляду проявляється ще в тому, що кожен вищий за рангом прокурор має право прийняти на себе прокурорські повноваження, якими наді­лені підлеглі йому прокурори. Підпорядкований прокурор зо­бов'язаний діяти в межах установленої компетенції. Вийти за ці ме­жі він може лише за дорученням керівництва у випадках, визначе­них законом.

ПРИНЦИП ЄДИНОНАЧАЛЬНОСТІ ТА КОЛЕГІАЛЬНОСТІ у прокурорській діяльності означає таке становище, коли прокурор:

1. Одноособово вирішує всі питання прокурорської діяльності свого рівня (компетенції).

2. Коли всі одноособові накази і розпорядження вищого за ран­гом є обов'язковими для підпорядкованих прокурорів.

3. Коли вищий за рангом може одноособово змінити і скасувати (п. 1 ст. 6; ст. 40 Закону) відповідні рішення підпорядкованих.

4. Призначення прокурора на посаду здійснюється одноособово наказом Генерального прокурора (з певною особливістю щодо призначення прокурора Автономної Республіки Крим, оскільки там це відбувається за погодженням із Верховною Радою Автоном­ної Республіки Крим).

Оцінюючи значення цього принципу, який є відносним, дореч­но зазначити, що єдиноначальність в прокурорській діяльності сут­тєво корегується наявністю у вищих ланках прокурорської системи колегій (ч. З.ст. 14; ч. З ст. 16; ст. 18 Закону), судження та рішення яких не тільки мають дорадчо-інформаційний характер, а й слу­жать, певною мірою, гарантом проти можливих помилок суб'єктив­ного порядку в діях і актах прокурора, насамперед, вищих рівнів прокурорської системи. Так, колегії прокуратур розглядають най­важливіші питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора, кадрових питань, заслуховують звіти під­порядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури. Рішення колегій доводяться до ві­дома працівників органів прокуратури. В разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить у життя своє рішення, але зо­бов'язаний доповісти про це Генеральному прокуророві. Члени ко­легії можуть повідомити свою думку Генеральному прокуророві, що може бути підставою для розгляду цих розбіжностей на колегії Гене­ральної прокуратури України.

Діяльність колегій прокуратур, щоденні, щотижневі планові чи позапланові оперативні наради працівників конкретних прокура­тур тощо — все це становить зміст ПРИНЦИПУ КОЛЕГІАЛЬНОС­ТІ в діяльності прокуратури.

ПРИНЦИП НЕЗАЛЕЖНОСТІ є галузевим функціональним принципом, суть якого полягає в тому, що органи прокуратури, здійснюючи свої повноваження, є незалежними від будь-яких орга­нів управління, місцевих органів влади та місцевого самоврядуван­ня і суду, а також від будь-якого впливу з боку об'єднань чи окремих громадян..

Кожен прокурор у своїй наглядовій діяльності є вільним від будь-якого стороннього впливу і під час виконання покладених на нього функцій керується тільки законом і вказівками Генерального прокурора. У цьому полягає зовнішній прояв прокурорської неза­лежності.

Внутрішня незалежність на відміну, наприклад, від внутрішньої суддівської, яка є майже абсолютною, має свою специфіку. Прокурор у питаннях:

1) ужиття оперативних заходів забезпечення законності;

2) організації роботи прокуратури;

3) додержання строків подання звітності;

4) систематизації законодавства;

5) гласності — повинен виконувати вказівки вищого за рангом прокурора.

У деяких сферах наглядової діяльності, зокрема в процесуальній, де прокурор згідно з визначеною законом компетенцією повинен діяти на свій розсуд, закон охороняє внутрішнє переконання підпо­рядкованого прокурора, оскільки він самостійно приймає відповід­ні процесуальні рішення, керуючись виключно законом.

Із принципом незалежності тісно пов'язаний ПРИНЦИП ДЕПОЛІТИЗАЦІЇ, тобто політичної незалежності прокурорської системи (позапартійність прокуратури та її працівників). Він сфор­мульований у ч. 2 ст. 6 Закону і передбачає, що працівники проку­ратури не можуть належати до будь-яких політичних партій та рухів. Окрім цього, згідно із законами України «Про об'єднання грома­дян» (ч. 2 ст. 4) та «Про політичні партії» (ч. 8 ст. 6) створення і діяльність осередків політичних партій в органах прокуратури забо­роняється. Прокурори і слідчі у своїй професійній діяльності не зв'язані жодними рішеннями будь-яких політичних об'єднань.

В умовах активного політичного життя, коли керівниками орга­нів державної влади і місцевого самоврядування часто стають пред­ставники певних політичних партій, реально виникає можливість втягування прокурорських працівників у відстоювання тих чи ін­ших партійних інтересів у сфері їх службової діяльності.

Часто прокурори і слідчі змушені вирішувати питання про пору­шення та розслідування кримінальних справ щодо депутатів рад усіх можливих рівнів та інших виборних осіб, і власне принцип не­залежності слугує правовою перепоною, що захищає працівників прокуратури від можливого тиску на них з боку «співпартійців» цих осіб, виступаючи гарантією забезпечення об'єктивності й можли­вості для прокурорського працівника керуватися лише законом і за­лишатися чесним виконавцем свого державницького обов'язку.

Аналогічну мету переслідує і ПРИНЦИП ЗАБОРОНИ СУМІС­НИЦТВА у трудовій діяльності, який, відповідно до з ч. З ст. 46 Закону, забороняє працівникам прокуратури працювати за суміс­ництвом на підприємствах, в установах, організаціях, провадити будь-який вид підприємництва, за винятком наукової та педагогіч­ної діяльності.

Окрім принципів організації і діяльності прокуратури загаль­ного значення, що передбачені в законі, в прокуратурі існують і внутрішньоорганізаційні принципи ¹, вироблені практикою ро­боти органів прокуратури.

Відповідно до цих принципів, як правило, здійснюється роз­поділ обов'язків як серед структурних підрозділів, так і безпо­середньо серед працівників прокуратури.

Територіальний (зональний) принцип означає такий елемент організації роботи, коли її обсяг розподіляється за територіаль­ними ознаками згідно з адміністративно-територіальним по­ділом. Це можуть бути, наприклад, прокуратури районів, кількох районів, прокуратури міст. Зональний принцип роботи харак­терний і для вищестоящих прокуратур. За прокурором відділу чи управління, якого закріплюється відповідна зона — нижчестояща прокуратура, з дорученням контролювати виконання за­конів, наказів і розпоряджень Генерального прокурора України та організацію ефективності її роботи. З цією метою зональний прокурор має право проводити перевірки, знайомитися з відпо­відними матеріалами, відомостями (планами роботи, їх виконан­ням, узагальненням, статистикою тощо), давати відповідні вка­зівки, надавати практичну допомогу, поширювати позитивний досвід, брати участь у підвищенні кваліфікації підлеглих прац­івників прокуратури.

Зональні прокурори ведуть відповідні наряди, в яких нако­пичуються необхідні документи, і мають поточну інформацію про стан законності й дисципліни в регіоні. А це, у свою чергу, дає можливість здійснювати кваліфіковане керівництво підлег­лими прокуратурами.

У прокуратурах районного рівня певною мірою теж може застосовуватися територіальний принцип. Це може мати відно­шення до слідчих, за якими в порядку підслідності вчинених злочинів, можуть бути закріплені певні зони, дільниці, вулиці, квартали тощо. Цей принцип може стосуватися і помічників прокурора, яким доручається участь в судових засіданнях, що проводять конкретні судді, за якими також можуть закріплюва­тися відповідні територіальні зони, дільниці.

Для організації роботи органів прокуратури застосовується і предметний (функціональний) принцип, в основі якого лежать функції, що покладені на прокуратуру, а також сфера законо­давчого регулювання, що входить в предмет прокурорського нагляду. Це може бути підтримання державного обвинувачен­ня в суді, участь прокурорів в судових засіданнях, нагляд за до­держанням відповідних законів тощо. Цей принцип дає змогу зосередити зусилля органів прокуратури на вирішенні важли­вих, пріоритетних завдань, що стоять перед ними. Якщо йдеть­ся про вищестоящу прокуратуру, то, відповідно до предметного принципу, за кожним прокурором відділу (управління) з ура­хуванням його професійної підготовки, досвіду та інших особи­стих якостей працівника, закріплюються окремі напрями у ме­жах відповідних функцій прокуратури, вирішення певних ак­туальних питань зміцнення законності і правопорядку. Цей прокурор постійно вивчає і накопичує інформацію, що стосуєть­ся його предмета і надходить до облпрокуратури з різних дже­рел — обласних органів, міст і районів області; вивчає і готує до поширення позитивний досвід роботи районних і міських про­куратур і, навпаки, узагальнює характерні недоліки в роботі для вжиття заходів щодо їх усунення, розробляє методичні рекомен­дації по проведенню прокурорських перевірок в межах свого предмета. При цьому підтримує тісні контакти і взаємодіє з іншими прокурорами¹. У районних, міських і прирівняних до них прокуратурах предметний принцип може застосовуватися в плані спеціалізації їх працівників.

В органах прокуратури застосовується і змішаний принцип організації роботи — зонально-предметний. Відповідно до цьо­го принципу, за зональним прокурором закріплюються і певні напрями прокурорської діяльності, її предмет. Такий підхід дає змогу зональному прокуророві та іншим спеціалізуватися при здійсненні нагляду за дотриманням законів у певних сферах суспільних відносин, у межах функцій, покладених на прокура­туру, або у вужчому масштабі, наприклад нагляд за додержан­ням конституційних прав і свобод, за додержанням природоохо­ронного законодавства, законів про права неповнолітніх, нагляд за органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність тощо. Класичне, більш широке застосування зонально-предмет­ного принципу організації роботи прокуратури можуть мати у разі віддалених територій, наприклад островів. У нас, напевне, це може бути острів Зміїний, де відповідні працівники проку­ратури мають там проживати і здійснювати весь комплекс про­курорських функцій. При таких ситуаціях, скажімо, помічник прокурора певного району відіграватиме роль прокурора «в мініатюрі».

Але за будь-якого розподілу обов'язків в прокуратурі не по­винна порушуватися конституційна вимога про те, що прокура­тура України становить єдину систему. Принципи мають практичне значення для визначення змісту і об'єму прав і свобод учасників прокурорсько-наглядової діяльності тощо.

3. Гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень.

Конституційне відокрем­лення прокуратури від інших форм, гілок державної влади, на­дання прокуратурі статусу єдиної системи зумовлює також на­явність принципу її незалежності у здійсненні повноважень.

Гарантіям цієї незалежності в Законі України «Про прокурату­ру» присвячується стаття сьома. А в ст. 6 цього Закону сказано, що органи прокуратури здійснюють свої повноваження незалеж­но від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а та­кож рішень громадських об'єднань чи їх органів.

Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з ме­тою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. До гарантій незалеж­ності прокуратури законодавець також відносить те, що звер­нення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що знаходяться у про­вадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані пере­вірок і досудового слідства до їх закінчення.

Таким чином, законодавством в основному гарантується зовнішній аспект принципу незалежності від втручання «зов­нішніх сил» — органів влади, місцевого самоврядування, посадо­вих осіб, партійних органів тощо. Можна також говорити і про внутрішній аспект незалежності прокурорів у здійсненні своїх повноважень, незважаючи на принципи єдності і централізації. Тут маємо на увазі те, що підлеглі працівники прокуратури само­стійно і незалежно від інших приймають рішення, особливо ті, що ґрунтуються на їхньому внутрішньому переконанні.

Принцип внутрішньої незалежності прокурорів мав свій про­яв уже із самого заснування прокуратури 1302 року французь­ким королем Филипом IV Красивим, який свого часу заявив королю Франциску І, що прокурор як «адвокат корони, — слуга своїх обо­в'язків, а не ваших пристрастей». А Людовику XIV було заявле­но, що «для слави короля ми повинні бути людьми вільними, а не рабами; гідність корони вимірюється якістю тих, хто їй служить» І про першого генерал-прокурора Російської Імперії Павла Ягужинського говорили, що він «думки свої висловлює без лестощів перед самими високими сановниками і вельможами, осуджує їх сміливо і вільно»¹.

За радянських часів незалежність прокуратури і прокурорів проголошувалася на найвищому рівні, але на практиці було не так. Уже в грудні 1922 року ЦК РКП(б) своїм циркуляром вста­новлює, що парторгани повинні здійснювати контроль за діяль­ністю прокуратури, заслуховуючи доповіді прокурорів на засі­даннях Губкомів партії².

Потім поширення набуло так зване «телефонне право» і для цього застосовувалися різноманітні методи, від прямих вказі­вок до завуальованих. Впливові посадові особи щодо вирішен­ня конкретних справ давали «поради», пропонували «звернути, приділити увагу», «ретельно розібратися», попереджували про те, що «є думка», «питання узгоджене» тощо³.

У Стандартах професійної відповідальності, основних пра­вах і обов'язках прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціа­цією прокурорів 23 квітня 1999 року, в п. 2 «Незалежність» ска­зано, що думка прокурора в межах наданих прав повинна бути незалежною та вільною від політичного впливу; якщо проку­рорські органи мають право давати загальні та конкретні вказі­вки прокурорам, то такі вказівки мають бути прозорими, засно­ваними на законі або на нормах, що мають на меті збереження незалежності прокурорів. Будь-яке право непрокурорських органів на припинення законного провадження у справі чи на керування розслідуванням має ґрунтуватися на таких самих за­садах ⁴.

На завершення аналізу незалежності прокурату­ри доцільно зазначити, що в цьому не може бути абсолютної, безмежної незалежності. Органи прокуратури на одинці не спро­можні належним чином здійснювати свої функції і виконувати покладені на них завдання. Вони повинні підтримувати зв'язки з іншими правоохоронними та судовими органами.