Різня в Завадці Морохівській

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Неперевірена версія
Різня в Завадці Морохівській - злочин, скоєний підрозділами Польської народної армії проти цивільного населення українського села Завадка Морохівська (пол. Zawadka Morochowska) 25 січня, 28 березня і 13 квітня 1946 року.

Зміст [сховати]
1 Тло злочину
2 Злочин 25 січня 1946
3 Злочин 28 березня 1946 i 13 квітня 1946
4 Подальша доля села
5 Пам'ять
6 Посилання
7 Виноски
8 Бібліографія
Тло злочину[ред.]

23 січня 1946 оперативна група 36-го підрозділу Олеховець у силі 80 солдат, проводячи розвідку розбила загони УПА в районі сіл Морохів і Мокре. У Завадці Морохівській підрозділ зіткнувся з більшою групою повстанців і змушений був відступити. На полі бою залишилися дві бойові машини і два 82-мм міномети. Спроба віднайти зброю наступного дня зазнала невдачі. Частина села у ході бойових дій була спалена, а загони УПА відступили.[1].

Злочин 25 січня 1946[ред.]

25 січня до Завадки Морохівської увійшов загін Польської народної армії у складі 120 солдат, спалив село і повбивав десятки людей, включаючи жінок і дітей. Командував нападом на село підполковник Станіслав Плуто[2]. Це було зроблено попри те, що ніхто з жителів села не був членом УПА[2]. Солдати 3 батальйону 34 полку, захоплені пізніше бійцями УПА показали, що винен у злочині 2 батальйон 34 полку 8 піхотної дивізії. Їх пояснення були опубліковані в брошурі ОУН під заголовком Кривавим шляхом сталінської демократії[3]. Одна з жертв нападу, Катерина Томаш, перед смертю встигла повідомити прибувших партизан УПА, що з солдатами бачила мешканців села Небещани[2].

Кількість жертв першої хвилі злочинів у Завадці Морохівській не була чітко встановлена. Згадана вище брошура перелічує імена 56 вбитих, стверджуючи, що загалом жертв було близько 70[4]. В інших джерела подаються також цифри 64, 68 або 78 вбитих[5]. Zbrodnia dokonana została w okrutny sposób, ofiary przed śmiercią były okaleczane i torturowane[5]. Більшість жертв були поховані в братській могилі на кладовищі в Завадці Мороховській, лише деякі з них поховані в сімейних могилах[6].

Злочин 28 березня 1946 i 13 квітня 1946[ред.]

28 березня 1946 підрозділ 34 полку вдруге з'явився у Завадці Морохівській. Українці почали тікати, а ті, хто не встиг були згруповані біля будівлі школи. Командир відділу заявив, що всі учасники цього зібрання будуть вбиті через уникнення від'їзду до Радянського Союзу і підтримку УПА. Тоді солдати розстріляли 11-х чоловік, спалили кілька вцілілих після попереднього наступу хат, замордованих поховано у братській могилі

Втретє загони Польської народної армії з'явилися у селі 13 квітня 1946 року і вбили ще 6 мирних мешканців.[2].

Подальша доля села[ред.]

30 квітня 1946 всіх вцілілим мешканцям села було наказано виїхати до СРСР, загони Польської народної армії знову оточили село і відправили всіх мешканців до залізничної станії Загож. Їх чисельність становила 73 чоловіки. Депортації уникли лише мешканці, що були цього дня за межами села. [6].

29 квітня 1947 року в рамках Операції Вісла з села вивезено останніх 15 мешканців села, що остаточно закінчило існування Завадки Морохівської, в якій залишився лише цвинтар і церква, розібрана імовірно в 1950-х роках[2].

Пам'ять[ред.]

Протягом багатьох років про Завадку та її трагічну долю не було жодних публікацій. В 1986 на сторінках журналу "Культура ", що видавалася в Парижі, з'явився лист Юрія Білаша, що 8-місячною дитиною втратив майже всю родину у день скоєння злочину. В 1998 році Газета виборча опублікувала репортаж Право на терпіння П.Смоленського, передрукований в книзі Pochówek dla rezuna[6].

У жовтні 1997 року утворився комітет пам'яті вбитих мешканців Завадки Морохівської[7], а 1998 повстав пам'ятник, на якому вміщено список 73 відомих імен жертв. Пам'ятник і впорядкований цвинтар став місцем меморіальних заходів, в яких беруть участь представники місцевих органів влади, посольства України в Польщі, Об'єднання українців у Польщі і духівників греко-католицької та православної церков.[8].

Посилання[ред.]

Фотографії Завадки Морохівської
Nowe Lidice. Справа про напади поляків на с. Завадка Морахівська. Електронний архів УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
Документи за ключовим словом: Завадка Електронний архів УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
Виноски[ред.]

↑ Z. Jackiewicz: Wojska Ochrony Pogranicza s. 112
↑ а б в г д
↑ Jarosław Staruch "Iarlan " Krwawym szlakiem stalinowskiej demokracji w: Litopys UPA, t. VIII, (1946)
↑ Krwawym szlakiem stalinowskiej demokracji w: Litopys UPA, t. VIII, (1946)
↑ а б J.Pisuliński, Tragiczne mikrohistorie: Zawadka Morochowska [w:] Akcja "Wisła ", pod red. J. Pisulińskiego, Warszawa 2003, s. 198
↑ а б в Strona poświęcona Zawadce Morochowskiej
↑ Гук Богдан, Козак Михайло, Новосад Микола, Яремко Адам, Чужине, іди скажи Україні. Увічнення трагедії Закерзоння в 1944-1947 роках, Przemyśl 2001
↑ Michał Boltryk, Parastas na miejscu zbrodni

Про те, як польські "історики" Семашки (Владислав та Єва Семашко) фальсифікують кількість жертв "Волинської різанини", ще описано тут:

Володимир Сергійчук ВТРАТИ НАСЕЛЕННЯ В ХОДІ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО МІЖНАЦІОНАЛЬНОГО КОНФЛІКТУ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Оксана Каліщук Проблема українсько-Польського
Протистояння на західноукраїнських землях у роки другої світової війни в історичній науці: демографічний зріз

Раніше поляки кричали про напад на 150 польких сіл 11 липня 1943, а тепер вони вже пришуть про 100 польських сіл, атакованих силами ОУН-УПА. А В'ятрович показав, що ОУН-УПА не володіла в той час такими великими силами, щоб одночасно могла атакувати аж 100 польських сіл, беручи ще до уваги і те, що і в поляків також були свої озброєні загони самоборони, радянська партизанка на їхній стороні та польська допоможна поліція на службі німців, яка за даними того ж Михайла Подворняка та Тараса Бульби-Боровця, нерідко за кожне польське село спалювала аж п'ять українських сіл, і з якими ОУН-УПА не могла дати собі ради. Михайла Подворняка та Тараса Бульби-Боровця польські історики часто цитують як об'єктивних свідків тогочасних подій. Крім того, така велика операція ОУН-УПА (одночасна атака аж на 100 сіл!), якщо б вона відбулася, не могла б бути не поміченою різними ворожими силами на Волині і не могла б бути не відображеною у їхніх документах. Однак про неї зовсім не знайдено даних, ні в радянських, ні в німецьких, ні в польских, ні в документах ОУН-УПА. Є тільки відомості, що 11-12 липня було атаковано десь приблизно дванадцять польських сіл.

Польські історики послуговуються подвійними стандартами: вбивства поляків силами ОУН-УПА вони називають геноцидом, а вбивства українців польськими АК, БХ та іншими польськими силами - відплатними акціями (http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/07/8/129492/). Не має жодного значення для визначення геноциду чи вбивства носили організований чи не організований характер. Польські історики просто напросто створили своє визначення поняття геноцид, у якому вони самі від себе ввели фактор організованості вбивств, від якого наче залежить чи вбивства можна називати геноцидом, чи ні. Бо тільки таким чином можна "відмазати" поляків від злочину геноциду над українцями. Якщо ж почитати згаданого Михайла Подворняка, то він також описує мотиви сліпої відплати полякам українцями за їхні злочини.

Українці прийняли чи "проковтнули" польські цифри завищених польських та применшених українських втрат, тому перші питання про геноцид українців поляками не піднімали. На жаль, поляки випередили українців в темі дослідження "Волинської різанини", тому дослідження наших "у відповідь" істориків не мають такого авторитету та популярності як польські. Але українські історики, зокрема Пущук [ipress.ua] в своїй книзі, наголошують, що поляки значно перебільшили власні втрати та применшили кількість українських втрат.

Навіть деякі високі польські чинники розуміють абсурдність польських звинувачень у "геноциді" та абсурдність польської концепції "відплатних акцій", якою вони незграбно та смішно намагаються "відмазати" поляків від злочинів: [www.istpravda.com.ua]. Поляки умудряються майже одночасно називати ОУН-УПА злочинцями та виправдовувати NSZ "Національні збройні сили" [www.istpravda.com.ua], яка вбивала українців та євреїв.

Українські села тих земель, яким поляки "відплачували" за Волинь та "превентивно відплачували", знаходились за десятки та сотні кілометрів від Волині. Польські історики вже дійшли до маразму, називаючи, наприклад, знищення поляками Сагрині та навколишніх сіл (Майже в той самий час, крім села Сагринь, поляки знишили ряд інших навколишніх сіл на Холмщині: (Турковичі, Сліпче, Космів, Витків, Телятин, Крилів, Техобіж, Козодове, Міняне, Масловичі, Шеховичі, Ласків, Прогоріле, Новосілки. Паска, Невірків, Конюхи, Рудка, Модринь, Чесники та інші)) "превентивно-відплатними акціями", "попереджувальними акціями відплати" ([zgroup.com.ua]), тобто, треба розуміти, поляки відплачували авансом наперед, очікуючи нападів УПА на польські села на тих теренах, де УПА практично не діяла і не могла навіть організувати хоч якийсь найменший захист українських сіл перед польськими нападами. Так само поляки не можуть пояснити, за що відплачувала на Волині пригнана з Польщі польська допоміжна поліція. З польської аргументації виглядає, наче ті поляки, які служили в присланій з Генерал Губернаторства допоміжній поліції, могли якимось чином постраждати від нападів на волинські польські села. [history-ukraine.livejournal.com]

Як же при цьому треба тепер дивитись на брехню Гжегожа Мотики: "Дослідження засвідчують, що командування АК прагнуло обмежувати відплатні акції до абсолютного мінімуму, бодай через негативну реакцію світової громадської думки" [www.ji.lviv.ua], коли напади на ці села Холмщини відбулися скоординовано та організовано, приблизно майже в той же час, що і напад на село Сагринь? На подвійні стандартами Гжегожа Мотику напевно надихнула відома книга з фальсифікаціями від Єви та Владислава Семашко з насвою "Людобойство", на яку він почав інтенсивно покликатися в останні роки, як на достовірне джерело інформації. Але коли Мотиці показують, що українці як і поляки опинялися в таких самих обставинах, то він всього-навсього відмовляється від подальшого роз'яснення своєї позиції:
[zik.ua]
[www.wz.lviv.ua]

Раніше Гжегож Мотика визнавав, що поляки вбили 15-20 тис. українців [www.ji.lviv.ua], а тепер він пише про 10-15 тис. українців [www.ji.lviv.ua]. Як і майже всі польські "історики" завищує польські жертви та занижує українські жертви. В попередній статті Мотика враховував українські жертви від польської допоміжної поліції, у наступній статті він вже українські жертви від польської допоміжної поліції - НЕ враховує. Цікаво - чому? Може тому в другій статті кількість вбитих українців від рук поляків є меншою, бо Мотика не враховує жертви польської поліції на службі у німців? Поляки ж рахують польські жертви від рук української поліції та дивізії Галичина. Знову подвійний стандарт.

В першій статті Гжегож Мотика покликається на книгу Михайла Подворняка "Вітер з Волині" ([forum.milua.org]) тим самим визнаючи її за достовірне джерело. А останнім часом Гжегож Мотика чомусь "забуває", що Михайло Подворняк у своїй книзі описує, що українці на Волині вбивали поляків з мотивів помсти за масові напади польської допоможної поліції на українські села. Тобто українці керувались мотивами помсти, коли вбивали поляків на Волині, а не мотивами навмисного винищення польського населення.

Про відплатні акції українців полякам за їхні злочини також можна знайти інформацію в українській історіографії ОУН-УПА, в спогадах
[lib.oun-upa.org.ua]. І навіть в документах ОУН-УПА:
[avr.org.ua]
[avr.org.ua]
[avr.org.ua]
[avr.org.ua]
[avr.org.ua]