Мова і професія

Державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу й рівня освітньої і фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього й освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти.

Професійне становлення фахівця будь-якої спеціальності починається із засвоєння майбутнім спеціалістом певного наукового дискурсу професії, або ж “спеціальної мови”, “мови для спеціальних цілей”, “мови для спеціальних потреб”, “мови за професійним спрямуванням” і, зрештою, “професійного мовлення”.

Мова й професія – дві важливі суспільні категорії, які покликані обслуговувати потреби суспільства, окремих його груп і кожної людини. Мова з багатьма її функціями (комунікативною, номінативною, культуроносною, мислетворчою та ін.) забезпечує належний рівень грамотності носіїв певної професії, формує їх уміння спілкуватися у всіх сферах комунікації – у професійних відносинах, у науці, освіті, культурі, економіці тощо.

Мова – як фундамент, на якому побудовано суспільні відносини, „як один із факторів самоорганізації нації, є важливим критерієм духовності, культури, освіченості народу і студентської молоді зокрема” [70,с.77]. Затверджені 8 вересня 1997 року Постановою Кабінету Міністрів України „Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови” передбачають широке впровадження української мови у сферу ділових стосунків, виробництва, науки, освіти [61,с.62]. Отже, вивчення літературної мови, її норм, опанування майстерного володіння мовленням в усіх практично актуальних для спеціаліста сферах спілкування – це невід’ємна частина професійної підготовки сучасної молоді до майбутньої діяльності. За умов інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу, який постійно насичує професійне мовлення новими поняттями й термінами, основним критерієм визначення рівня культури професійного мовлення є ступінь оволодіння професійною термінологією і лексикою.

Терміни «ділова мова» і «мова професійного спілкування» не тотожні. Діловою мовою послуговуються пред­ставники різних професій, а мова професійного спілкуван­ня функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова — це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксова­ного в документах; у мові професійного спілкування реалізуються також науковий і розмовний стилі. Водночас, елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад в офі­ційних переговорах, ділових бесідах тощо.

Отже, мова професійного спілкування забезпечує різні комунікативні потреби мовців у професійній сфері. Щоб досягти значних успіхів у професійній діяльності, необхід­но досконало володіти мовою професійного спілкування.

Українське професійне мовлення перебуває на етапі становлення, унормування. Йому властиві ознаки, що визначають рівень культури усного й писемного професійного та ділового мовлення: правильність, комунікативна досконалість, аргументованість, доцільність, стислість, точність. Специфіка фахового мовлення полягає в обслуговуванні сфери виробничих відносин, потреб спілкування між представниками однієї професії. Добре знання мови фаху „підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації” [80,с.78.]. Кожна галузь науки має свої мовленнєві особливості, що виражаються в специфічній фаховій термінології, мовних кліше, професіоналізмах і утворюють мовлення фахової галузі.

Процес формування професійної культури мовлення на виробництві складається з таких основних компонентів:

· засвоєння професійної лексики й термінології фаху;

· удосконалення навичок роботи студентів вищого технічного навчального закладу зі словниками, довідниками;

· формування вмінь сприймання, відтворювання і створення фахових текстів різних видів і стилів;

· моделювання мовленнєвих ситуацій, які виникатимуть у майбутній професійній діяльності;

· боротьба з мовленнєвою неохайністю в спілкуванні, уникнення типових порушень літературної мови в мовленнєвих стереотипах фахової галузі.

Нині важко уявити професіонала будь-якої галузі промисловості, який обмежував би коло своїх інтересів суто технічними проблемами. Наприклад, фа­хівці в галузі створення і впровадження нової техніки вважають, що сама технічна ідея лише на 20 % забезпе­чує успіх нової розробки; 80 % успіху залежать від спіл­кування: слід довести нову ідею до спеціалістів, переко­нати, що вона є новою й ефективною, одержати дозвіл на апробацію, знайти охочих взяти участь у впрова­дженні, «проштовхнути» до реалізації, використовую­чи рекламу й інші засоби тощо.

Знати мову професії – це вільно володіти багатим лексичним матеріалом із фаху, якого набувають студенти у вищих навчальних закладах технічного профілю. Це значить дотримувати акцентологічних, граматичних, лексичних, стилістичних, норм професійного спілкування, якого люди вчаться впродовж усього життя

Професія майбутнього інженера, менеджера, економіста ставить вимоги до забезпечення її термінологією, з перевагою не іншомовних, а власне українських слів, зрозумілих, доступних для всіх, хто працює в цій галузі [15].

Фахівцем з великої літери можна вважати ту людину, яка не лише володіє високою кваліфікацією, а є духовно багатою, творчою особистістю. Формування такого фахівця дедалі більше пов`язується з глибоким опануванням української мови професійного спілкування.

Саме мова є таким засобом спілкування, а професія – інформаційним матеріалом, який використовуємо для вирішення важливих проблем виробничого, економічного, господарського життя завдяки доречному, вмілому, правильному виборові мовленнєвих одиниць.