Чернігів

Обласний центр. за 142 від Києва Поштовий індекс14000-499 Телефонний код 0-046(2) Площа території 79 кв.м. 51°29'28"N 31°17'55"E/ 51.491111° N 31.298611° E Рік заснування 907

історія

Одне з самих стародавніх міст в Україні, яке не загинуло і не загубилося у лихолітті століть, розташувалося на високому березі Десни. Є багато версій походження назви Чернігів: від імені князя Чорного його доньки, похованих у великому кургані, хоча дослідження показують, що поховання слід віднести до 10ст, а отже назва виникла раніше. Друга версія - від назви племені чорнигів - чорних клобуків, люди носили чорний одяг. Мало віриться, що мешканці назвали б своє місто на честь Чорнобога. Існує і дуже проста і найбільш вірогідна версія: отримало свою назву місто від чорних гаїв, що його оточували. Чернігівська земля була завжди заселена. Люди тут жили з найдавніших часів, як свідчать археологічні дослідження, перші поселення з часів палеоліту (100тис р до РХ), і жили постійно, це спостерігається в наступних добах - пізнього палеоліту, мезоліту, неоліту, епохи бронзи. Перед слов'янами тут панували скіфи, а вже починаючи з 7 ст. тут формується декілька городищ на пагорбах. Три великі були на Болдіних горах, за Стриженем і саме велике там де був пізніше дитинець. Спочатку поселення слов'ян були племені сіверян, на це вказують могили-кургани. З праці Грушевського присвяченій Чернігову, дізнаємося, що ще в 19ст їх було 500. На початку 10ст це вже було дуже розвинуте місто, яке входило з 884р в Київську Русь і було другим по значимості містом. А також дуже багатим, бо землі чернігівські були в лісах, в яких водилося багато цінних хутрових звірів. Також місто знаходилося недалеко від торгового шляху "з варяг в греки". Місто вперше згадується в літопису під 907, але як вже велике місто в Київській Русі. Після загибелі Святослава, його син Ярополк вбив свого брата Олега, а потім був сам вбитий Володимиром, якій став Великим. Князь Володимир на князювання в містах посадив своїх синів. Після смерті почалося кровопролиття між братами за владу. Кияни Мстислава, якій княжив у Тмутаракані не прийняли, він посів на чернігівський престол. Маючи декілька військових суперечок з братом Ярославом, який мешкав в Новгороді, вони зуміли заключити мир і поділили землі. Так Чернігів став столицею князівства, що простиралося від Азовського моря до ріки Ока. Під час князівства Мстислава Чернігів в розквіті містобудування. Після його смерті Чернігів переходить до Ярослава, який зосереджує свої будівничі сили в Києві. Другий розквіт Чернігова відбувається за князівство сина Ярослава - Святослава, який започаткував династію чернігівських князів Святославичів. З його часи було побудовано Єлецький та Іллінський монастирі, та церкви на території дитинця. Після смерті великого князя як завжди почалися міжусобиці. Князем в Чернігові встиг побувати і Володимир Мономах. А в 1097р на з'їзді князів у Любичі сини Святославовича отримують свої землі. Князювання Святославичей було 100 років. Останні сто років розквіту Чернігова як столиці. В 1239р "страшна битва відбулася біля стін Чернігова, і тарани на них направляли і камені, такі що тільки чотири мужі можуть підняти, кидали на місто. Переможений був Мстислав багато його воїнів було вбито, а місто взяте і спалене". Після страти князя Михайла в Золотій Орді, куди він поїхав за дозволом на чернігівський престол, Чернігівське князівство почало дробитися на маленькі. З 1357р Черніго-Сіверська земля переходить під панування Литовського князівства, але зазнає напади від кримських татар. В 1503р землі відходять до Москви, а за Деуліеським перемир'ям до Польщі в 1618р. Як раз тоді Чернігів стає центром воєводства і отримує магдебурзьке право. Через 40 років за часи визвольної війни, Чернігів входить до Лівобережної автономії. В місті розташовується козацький полк. Так було до 1782р, коли козацький устрій було знищено, а в 1796р місто стає центром Чернігівської губернії. В 1803 р російський уряд затверджує план Чернігова, згідно якому сталися великі зміни и пройшли знищення культурних пам'яток. Як то старовинні укріплення вали і рови було знищено, прямокутна система вулиць знищила все на своєму шляху, з Чернігова зробили провінційне пересічне містечко. Населення налічувалося на 1808р всього 4500 ч. В 19ст в місті будуються заводи, кузні, пекарні, училища та гімназії, лікарні. Чернігів - один з небагатьох міст, якому пощастило 6не попасти в зуби антирелігійного червоного монстра. Жоден з старовинних храмів не був знищений! Зараз цей обласний центр привітно зустрічає і запрошує на прогулянку по історичним пам'яткам минулого. Дістатися до нього можна залізницею, а з Києва і того простіше з м. Чернігівська ходять маршрутки таксі, яке за дві години вас доставить у місто зі славетним минулим.

Дитинець

Колись в 1-2 ст. на цьому місці були давні поселення. Коли виникло місто тут розташовувались оборонні укріплення (7-12ст.). На території було винайдено залишки княжих теремів, будівлі бояр. На початку 12ст. тут була дуже добра фортеця. Сьогодні тут розташовано парк культури та відпочинку. На алеї знаходяться гармати 17-18 ст. Чорна могила За огорожею Єлецького монастиря на північ від нього височіє величезна земляна насип. Це всесвітньовідомий курган Чорна могила. Він був насипаний в 60-ті роки X ст. над похованням знатного воїна, як вважають більшість істориків, останнього Чернігівського князя дохристиянської епохи. Поховання скоєно за обрядом трупоспалення. Як показали археологічні розкопки, здійснені тут у 1872-1873 роках професором Дмитром Яковичем Самоквасовим, на похоронному багатті згоріли останки самого князя, юнаки (можливо, зброєносця) і жінки-наложниці. При розкопках Чорної могили були також витягнуті на поверхню: невеликий бронзовий ідол, якого вважають зображенням варязького бога Тора (це дає підстави припустити, що похований у Чорній могилі воїн, можливо, навіть князь, мав скандинавські корені), три візантійських монети одна з яких була знайдена на залишках вогнища, а дві - біля зброї та рогів тура на місці тризни. Згідно каталогу Британського музею, дві монети з насипу відносяться до часів правління імператора Василя Македонянина (867-886 рр..) І його сина Костянтина, який помер у десятирічному віці (869-879 рр..). Монета з вогнища датується періодом царювання Костянтина Сьомого Багрянородного та його сина Романа (945-959 рр..). Аналізуючи стан збереження монет тобто термін їх перебування в обігу, академік Рибаков вважав, що курган Чорна могила був насипаний за часів князювання славнозвісного київського князя Святослава Володимировича, тобто в 60-х роках десятого століття. Крім Чорної могили, поруч з монастирем зберігаються ще два пам'ятники минулого.Це двоповерхова цегляна будівля колишнього чоловічого духовного училища, зведена в 1879 році, і тюремний замок, побудований в 1803-1806 роках на ділянці городу Єлецького монастиря магістратом, який придбав цю землю в 1803 році за 100 рублів. Єлецький Успенський монастир і Чорна могила входять у туристичний маршрут видатних пам'яток Чернігова. Вал Сучасний Вал з давніх часів до наших днів, пов'язаний з духовно-релігійним життям міста, розташований на під'їзді до міста з боку Київської траси, є улюбленим місцем відпочинку і прогулянок як городян так і туристів. На його території розташовані - Борисоглібський XII століття і Спаський собор XI століття, в якому правиться служба Божа. У 1033 - 1034 роках собор Святого Спаса був закладений чернігівським князем Мстиславом, сином київського князя Володимира, в центрі древнього дитинця. У будівництві брали участь місцеві і "столичні" - константинопольські зодчі. Був зведений п'ятиглавий величний храм з круглою сходовою баштою для входу на хори з північного боку і невеликим храмом-крещальней - з південної. Його стіни в рік смерті Мстислава (1036) були виведені на висоту "яко на коні стояще, рукою досящі". Щедро прикрашений ззовні візерунками орнаментальної кладки, а всередині фресками золотаво-червоних, сіро-зелених і сіро-блакитних тонів, мозаїчною підлогою, пластикою різьблення по мармуру і червоно-фіолетового овруческому шиферу, собор був головним громадсько-культовим, політичним і культурним центром міста та Чернігово-Сіверської землі, а також усипальницею князів Мстислава Володимировича, Святослава Ярославовича, Ізяслава та інших. Можливо, тут похований і князь Ігор Святославович, трагічний похід, якого ліг в основу "Слова о полку Ігоревім". У XVII - XIX і на початку ХХ ст. собор було реконструйовано. На північний захід від Спаського собору в першій чверті ХІІ ст. під час князювання Давида Святославовича був закладений одноглавий храм-усипальниця з великими галереями, названий іменами князів Бориса і Гліба - перших давньоруських святих.Борисоглібський собор - зразок чернігівської школи кам'яного зодчества часів феодальної роздробленості Русі. Його конструктивне і архітектурно-художнє рішення відобразило новий етап розвитку давньоруської художньої культури, архітектури, коли поряд з усиливавшимся впливом романської архітектури спостерігався сплеск більш давніх - дохристиянських художніх традицій. У ХVІІ ст. собор був значно перероблений при пристосуванні його під домініканський костел і пізніше, при відновленні його як православного храму в ХІХ - на початку ХХ ст. Зруйнований фашистськими бомбами в серпні - вересні 1941 року, собор був відбудований у початковому вигляді за проектом архітектора М. В. Холостенко.

Спасо-Преображенський собор

У 1033-1034 роках у центрі древнього дитинця чернiгiвський князь Мстислав, син київського князя Володимира, заклав собор Святого Спаса. В спорудженні брали участь мiсцевi та "столичні" - константинопольські зодчi. Було збудовано п'ятиглавий величний храм з круглою сходовою баштою для входу на хори з північного боку i невеликим храмом - хрещальнею - з пiвденного. У рiк смертi Мстислава (1036) були зведені стіни собору на висоту "яко на кони стояще, рукою досящи". Щедро прикрашений зовнi вiзерунковим орнаментальним муруванням i всерединi фресками золотаво-червоних, сiро-зелених та сiро-блакитних тонiв мозаїчною пiдлогою, рiзьблення по бiлому мармуру i червоно-фiолетовому овруцькому шиферу, собор був головним громадсько-культовим, полiтичним i культурним центром мiста i Чернiгово-Сiверської землi, а також усипальнею князiв Мстислава Володимировича, Святослава Ярославича, Tзяслава та iнших. Можливо, тут похований i князь Iгор Святославич, трагiчний похiд якого покладений в основу "Слова про Iгорiв похiд". У ХVTT - ХTХ i на початку ХХ ст. собор було реконструйовано. А ось ще цікавий факт, про який каже табличка на храмі: "У цьому соборі 28 січня 1654 року Чернігівці одностайно схвалили історичне рішення Переяславської Ради про возз'єднання України з Росією".

Борисо-Глібський собор

На пiвнiчно-захiдному боці вiд Спаського собору у першiй чвертi ХII ст. пiд час князювання Давида Святославича було закладено на залишках будiвлi ХI ст. одноглавий храм-усипальню з великими галереями, названий iменами князiв Бориса i Глiба перших давньоруських святих. Борисоглiбський собор - зразок чернiгiвської школи кам'яного зодчества часiв феодальної роздрiбненостi Русi. Його конструктивне та архiтектурно-художнг вирiшення вiдбило новий етап розвитку давньоруської художньої культури, архiтектури, коли поряд з посиленням впливу романської архiтектури спостерiгався сплеск бiльш древнiх - дохристiанських художнiх традицiй. У ХVII ст. собор був значно перероблений пiд час пристосування пiд домiнiканський костел i пiд час вiдновлення його як православного храму у ХIХ - на початку ХХ ст. Зруйнований фашистськими бомбами у серпнi - вереснi 1941 року, собор був вiдбудований у первiсному виглядi за проектом архiтектора М.В.Холостенка. З 7 березня 1972 року вiн став музеєм архiтектурно-iсторичного заповiдника. Доречі, деталі вівтаря, які ви можете побачити на фотографіях знизу, це з Козелецького Собору Різдва Богородиці. Зараз там проводяться реконструкція, цікаво чи повернуть святині назад? Щось мені підказує, що ні.

Гробниця св. Феодосія Углічського (1636-1696) - архієпіскоп Чернігівський (1692-1696). З родини шляхтичей Углічських та Полонських. Отец його був священиком. Прийняв постриг десь 1651р, коли навчався в Києво-Братських колегії. 1659 - ієромонах гетьманського Крупицького монастиря в Батурині, з 1661 р - настоятель Корсунської пустелі на Канівщині, с 1664 р - ігумен Видубицького монастиря, з 1687 архімандрит Єлецький. 5 лютого 1696 р. св. Феодосій був похований в склепі під західною частинного південного нефа Борисоглібського собора. Мощи св. Феодcія кожен рік виставлялися в Спаському Кафедральному соборі 22 вересня та 5 лютого. Після чудового зцілення коло його мощів купця А. Горбунова, на кошти останнього виготовлений дубовий саркофаг-рака, оточений бронзовими посрібляними пластинами з відлитими херувимами по кутам та рельєфними визирунками. 7 довтня 1857 року до мощей приклонився імператор Олександр ІІ. В 1896 Феодосій був канонізований. До цієї події була виготовлена цільна срібляна рака на кошти Н.А. Терещенка, (зникла в 1921р), в якій мощи було перенесено в Спаський Собор. На початку 1920-х рр мощі було вивезено до Ленінграду (Санкт-Петербург) на дослідження, а після Другої Світової війни повернені до Чернігова. До 1961 р вони знаходилися в Спаському соборі. А в 1984 нетлінні мощи було повернено до Свято-Троїцького собору.

Катериненська церква

Церква споруджена в 1715р. на кошти Я.Ю. Лизогубом на честь подвигів Чернiгiвського козацького полку при штурмі турецької фортеці Азов. Вона розміщена напроти дитинцю, на схилі пагорба, на мiсцi древньоруського храму ХII ст. Храм п'ятикамерний, в стилі українського бароко, який у своїй композиції i деталях йде вiд монументальних образів дерев'яних так званих "козацьких" храмiв України. Кожен з п'яти основних об'ємів храму завершується банею, вікна мають видовжену форму, прикрашені наличниками, портали входів у стилі бароко, а над головним входом вікно у вигляді вікна. Простір от що вражає в церкві. коностас був великим триярусним. На 1874р він мав пошкоджений вигляд, занедбаний. його замінили на одноярусний, який не підходив до внутрішнього простору храму. царські ворота від старого вівтаря були збережені, але під час другої світової війни вони були знищені. Цікаво що на воротах фігури хоч і вдягнуті в середньовічні одежі, але мали ярко виражені єврейські риси обличчя. Наприкінці 19ст до церкви був прибудований додатковий вівтар, в 1908р побудована дзвіниця. але під час реставрації були розібрані. Під час другої світової церква згоріла, після війни проведена консервація, реставрація відбулася лише наприкінці 70рр. Зараз тут міститься музей народно-декоративних мистецтв Чернігівщини.

Єлецький Успенський монастир

Заснований в 11ст. чернігівським князем Святославом Ярославовичем (1027-76гг.). В 1239г. спалений монголо-татарами. Відбудований 1445-95рр. В 1646р. український письменник К.Ставровецький надрукував тут першу на Чернігівщині книгу "Перло многоценное". Архімандритами монастиря були відомі українськими діячами Л.Баранович и И.Галятовский. Архітектурний ансамбль монастиря має риси українського бароко. На території розташовано: Успенський собор (12в.), 36-метрова надбрамна дзвіниця, Петропавловськая церква з трапезною, келії, усипальниця родини чернігівського полковника Я.Лизогуба. А от легенда про заснування монастирю. За церковною легендою, одного разу в дрімучому лiсi за Черніговом перехожі побачили світло, пішли до нього i знайшли ікону Божої Матерi, яка стояла на гiлках ялини в оточенні великого сяйва. У цьому чудесному явленнi люди побачили знак Божий i на тому мiсцi заснували монастир, назвавши його Єлецьким. За церковним переказом, пiд час нападу на Чернiгiв монгольських вiйськ у 1239 р. ця iкона, як найбiльша святиня монастиря, була замурована для збереження в стiну собору i так врятована. При ремонтi храму в другий половинi XV ст. Iкону знайшли i встановили на найпочеснішому мiсцi. Але пiд час нападу польського вiйська в 1611 р. iкону було втрачено: за однією версією - вона згоріла, за другою - захоплена поляками, за третьою - вивезена московськими вiйськами, що відступали. Про подальшу долю цiєї iкони вiдомостей немає, хоча в Успенському соборi Харкова була iкона, яку називали Єлецькою Чернiгiвською святинею. Зараз монастир є жіночим. Строгі монашки дозволили лише зайти до храму, фотографувати у православних церквах Московського патріархату заборонено - не має "благославлєнія". Навіть книжечки або світлинок ніяких не має, щоб купити, як се робиться в інших храмах ПЦ МП. Форма одягу теж не відповідала монастирським установам (джинси - а мені так зручно подорожувати!), та косметика про що монашка прочитали лекцію. Потім стареньку не влаштували чимось комп'ютери та Інтернет. Мені стало їх дуже шкода і я пішла...робити далі фото монастиря.

Photo 2004

Троїцько-Іллінський монастир

Троїцький монастир входить до складу ансамблю Троїцько-Iллiнського монастиря ХT - ХVIII ст. - одного з найбільш цiнних архiтектурно-художнiх ансамблiв України. Троїцький монастир, будiвництво якого було розпочате за iнiцiативою Лазаря Барановича 1677 року, зведено на найвищему плато Болдіних гір на захiд вiд Антонiєвих печер та iллiнської церкви. Головною спорудою нового монастиря став Троїцький собор, збудований за проектом Iоанна Баптиста (Зауера) в 1679 - 1695 рр. Складний об'єм споруди, де поєднанні композицiйнi принципи давньоруської, української та захiдноевропейської культової архітектури, завершується п'ятьма банями i з заходу двома верхами квадратних кутніх веж. У пiвнiчнiй з них - сходи на хори собору, а пiд пiдлогою собору - великий семикамерний склеп, відкритий для огляду; нещодавно виявлено три склепи-камери, iзольованi вiд основного об'єму храму. До ансамблю Троїцького монастиря входять одноповерховi келiї, трапезна з двоглавою церквою Введення у храм та iншi споруди. Над ними домiнує нарiвнi з собором п'ятиярусна п'ятдесятивосьмиметрова надбрамна дзвiниця, збудована одночасно з огорожею у 1774 - 1778 рр. у стилi пізнього бароко.

П'ятницька церква

Точна дата заснування П'ятницької церкви губиться у глибині століть. За архівними джерелами та архiтектурно- археологiчними дослiдженнями, цю пам'ятку споруджено в кiнцi ХII - на початку ХIII ст. Будувалася вона посадськими майстрами, можливо, за участю відомого древньоруського зодчого Петра Милонега. Одноглавий чотиростовпний храм оригінальний завдяки своєї динамiчнiй стрункiй композицiї, багатому орнаментальному декору фасадів, де вдало використані декоративнi можливостi цегли - плiнфи, а також незвичайна для того часу техніка будування в скриню. У ХVII-ХVIII ст. церква зазнала значної реконструкцiї i була перетворена на семиглавий храм, а у ХIХ ст. об'єднана в єдину мальовничу композицiю разом з побудованою круглою ротондою - дзвiницею А.Карташевського. У ХVII - ХVIII ст. храм був у складi П'ятницького дiвочого монастиря. У вереснi 1943 церква була зруйнована фашистською авiацiєю, а пiсля вiйни вiдтворена у первiсному виглядi за проектом архiтектора-реставратора П.Д. Барановського.

Воскресенська церква

Споруджена в 1772-75гг. у стилі барокко.

Кам'яниця Лизогуба

Споруда 17в., побудована на кошти полковника Лизогуба, розташована на території Дитинця (зараз не збереглося нічого, щоб якось виділяло цю будівлю від сучасних). В свій час використовувалась як приміщення Чернігівської полкової канцелярії.

Чернігівський колегіум

На руїнах древнього валу дитинця у 1700 - 1702 рр., над раніш побудованим двоповерховим будинком колегіуму, що входив до складу Борисоглiбського монастиря, здійнявся угору восьмерик двох'ярусної мальовничої башти. У монастирi ще у сiмдесятi роки ХVTT ст. відомий церковний, політичний діяч i письменник Лазар Баранович заснував слов'яно-латинську школу, перетворену пiзнiше Iоанном Максимовичем на колегiум. У висотнiй - захiднiй частинi будинку колегiуму мiстилася дзвiниця кафедрального собору i невелика церква Iоанна Богослава для учнiв колегiуму, а у двоповерховому корпусi, зi сходу, - церква Усiх Святих при трапезi. Зруйнований пiд час Великої Вiтчизняної вiйни, будинок колегiуму вiдновлено за проектом архiтектора М.. М. Говденко у первiсних формах i деталях унiкального пластичного декору фасадiв (за винятком глав церкви Усiх Святих), iз 1967 року вiн увійшов до складу архiтектурно - iсторичного заповiдника.

Чорна могила

За легендою в ніх поховано засновника Чернігова князя Чорного. В 1872-73 рр тут було проведено археологічні дослідження та знайдено багато пам'яток матеріальної культури 10ст.. В 1873рр на могилі було встановлено пам'ятник.

Iллiнська церква

Iллiнська церква - одна з найцiкавiших пам'яток давньоруської архітектури ХI - ХII ст. у Чернiговi. Цей безстовпний одноглавий мурований храм споруджений на південному схилi Болдиної гори. На штучно створеній площадці бiля входу до Антонієвих печер, якi складають з церквою єдиний комплекс колишнього Iллiнського монастиря. Церква примикає своєю пiвнiчною стороною до схилу гори, а з трьох інших боків виходить на широку лугову заплаву Десни, до древньої дороги з Києва i до чернiгiвського подолу. У ХVI - ХVIII ст. церква була перебудована: з одноглавої вона перетворилася на триглаву з характерними для тогочасної української архітектури багатоярусними барочними верхами. З західного боку на мiсцi старого притвору споруджений гранований об'єм "бабинця", надбудована апсида зi сходу, з пiвдня добудована невисока різниця. Пiзнiше з пiвнiчного боку каплиця ХTХ ст. була перетворена на дзвiницю, а вхiд до печер зробили пiвнiчнiше вiд церкви. Антонiєви печери також зазнали змiн. Чернігівський обласний історичний музей імені В. В. Тарновського Державний обласний музей у місті Чернігові (Україна); один з найдавніших історичних музеїв держави; значний науковий і культурно-просвітницький осередок міста, регіону та країни. Чернігівський обласний історичний музей імені В. В. Тарновського міститься в історичній триповерховій будівлі в стилі классицизму. Засновано в 1896 році, а відкритий був в 1902 році архітектором А.Д. Захаровим. Музейна будівля — колишній будинок Чернігівської чоловічої гімназії, зведений за «зразковим» проектом відомого російського архітектора А. Д. Захарова. Фонд музею складає понад 160 000 предметів історичних пам'яток. Чернігівський історичний музей заснований у 1896 році — 14 (26) листопада урочисто відкрито Чернігівську губернську вчену архівну комісію та її історичний музей, а наприкінці року губернська земська управа одержала заяву В. В. Тарновського, в якій відомий громадський діяч, колекціонер і меценат пропонував земству прийняти в дарунок колекцію старожитностей і створити на її основі музей. Через бюрократичну тяганину відкрити музей українських старожитностей імені В. В. Тарновського для відвідувачів вдалося лише 1902 року. А ще до того, у 1900 році, Чернігівська духовна консисторія ухвалила рішення про заснування церковного музею — Чернігівського єпархіального сховища старожитностей, яке розпочало діяльність у 1907році, ставши таким чином третім музеєм губернського міста. Вже за радянської влади в 1919 році в реквізованому будинку родини Милорадовичів відкритий музей поміщицького побуту і мистецтва. А за рік, у 1920 році, створений Чернігівський етнографічний музей, або музей селянського побуту, ще за рік (1921) — музей культів, основою якого стала також реквізована і націоналізована колекція колишнього єпархіального музею. У 1923 році всі 5 чернігівських музеїв де-юре об'єдналися у Чернігівський Державний музей. У 1925 році об'єднаному Чернігівському Державному музеєві виділили будинок колишнього Селянського банку. Після утворення Чернігівської області (жовтень 1932 року) в цьому приміщенні розмістився обласний комітет КП(б)У. А музей у 1933 році переїхав на Чернігівський Дитинець–Вал — у будинок класичної чоловічої гімназії, де й перебуває понині. У 1920-х — на початку 1930-х років у музеї працювала ціла плеяда знаних істориків, етнографів, мистецтвознавців, археологів — С. Баран-Бутович, М. Вайнштейн, В. Дроздов, Б. Луговський, Б. Пилипенко, П. Смолічев, Б. Шевелів, В. Шугаєвський, М. Касперович. Майже всі вони зазнали утисків і репресій у 1930-х роках. 1939 року Чернігівський державний історичний музей (таку назву він отримав у 1934 році) був визнаний об'єктом республіканського значення і переведений на республіканський бюджет. На цей час його колекції нараховували понад 60 тисяч пам’яток, а бібліотека — понад 40 тисяч томів книг. Із початком Великої Вітчизняної війни в серпні 1941 року частина музейного зібрання булаевакуйована до Уфи і Чкалова (Оренбурга). Будинок музею під час війни сильно постраждав. У грудні 1943 року після звільнення Чернігова від німецько-фашистських загарбників музей відновив свою діяльність у приміщенні Музею українських старожитностей ім. В. В. Тарновського. У повоєнний час ускладнюється структура музею, створюються нові підрозділи: § 1965 рік — художній відділ; § 1970 рік — сектор охорони пам'яток історії та культури; § 1972 рік — науково-методичний сектор для надання допомоги музеям на громадських засадах; § 1981 рік — сектор охорони пам'яток археології. У другій половині 1970-х рр. Чернігівський історичний музей повертається до будинку колишньої чоловічої гімназії, у своє довоєнне приміщення. Музейна експозиція, створена в 1979 році за проектом київських художників Ю. В. Кисличенка та І. Г. Левитської, була відзначена дипломом ВДНГ УРСР. У грудні цього ж (1979) року перших відвідувачів прийняв відділ народного декоративного мистецтва Чернігівщини, створений в 1978 році. У 1983 році художній відділ Чернігівського історичного музею перетворюється на самостійний музейний заклад — Чернігівський художній музей. У 1986 році на правах відділу Чернігівському історичному музеєві передають Чернігівський музей бойової слави, побудований за ініціативи ветеранів війни і громадськості міста. 1989 року на базі госпрозрахункової групи сектору археології виникла установа, яка займалася дослідженням археологічних пам'яток у зонах забудови, — Чернігівський обласний археологічний центр. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1991 року № 345 музеєві повернуте ім'я В. В. Тарновського. Від 1992 року Чернігівський музей бойової слави працює на правах військово-історичного відділу Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського. У 1997 році при реєстрації відповідно до Закону України «Про музеї і музейну справу», враховуючи розмежування форм власності, музей отримав повну титульну назву — Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Васильовича Тарновського. У 1998 році сектори охорони пам'яток історії та культури і археології були об'єднані в Чернігівську обласну інспекцію охорони пам'яток історії і культури, підпорядковану обласному управлінню культури. У 1996 році в Чернігові та країні урочисто відзначене 100-річчя заснування музею, за визначний внесок у справу відродження багатовікових традицій духовності й історичної пам’яті, дослідження, збереження і примноження історико-культурної спадщини українського народу він нагороджений премією ім. Д.І.Яворницького Всеукраїнської спілки краєзнавців. В 2002 р. відбулися заходи з нагоди 100-річчя відкриття Музею українських старожитностей В.В.Тарновського, зібрання якого є найціннішою складовою частиною нинішнього музею. У 2012 році музей святкуватиме свій 116-літній ювілей. Історичні пам'ятки Чернігівщини. Стародавній Чернігівській край славиться великою кількістю визначних пам’яток історії та архітектури ХІ-ХІІ та ХVІІ-ХІХ ст. ст. Понад 200 із них мають світове значення і свідчать про видатну роль і місце Чернігівського князівства у формуванні Київської Русі як першої слов’янської держави. Свого часу перший президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський назвав Чернігів “Українською Равенною”. Саме на Сіверщині збереглася третина усіх вітчизняних пам’яток домонгольського періоду. Серед них такі величні споруди, як Спаський і Борисо-Глібський собори, Єлецький і Троїцько-Іллінський монастирі, комплекс Антонієвих печер, П’ятницька церква. В області функціонує 29 музеїв і заповідників, 3 з яких мають статус „національний”. Вигідне географічне положення Чернігівщини робить її однією з небагатьох областей України, де зосереджений значний туристичний та рекреаційний потенціал. Чернігівська область розташована на півночі України і межує з Білоруссю і Росією, а також Сумською, Полтавською і Київською областями. По території області проходять залізничні магістралі на Москву, Одесу, С.-Петербург. Добре розвинена мережа автомобільних шляхів, серед яких автотраси Санкт-Петербург-Одеса, Київ-Москва, Чернігів-Новгород-Сіверський.

В області охороняється 649 природних заповідних об’єктів. Природно-заповідний фонд складає близько 221 тисячі гектарів. Серед визначних пам’яток садово-паркового мистецтва Качанівський парк, Сокиринський ландшафтний парк, а також Тростянецький дендропарк. Крім того, в області функціонує більше десятка санаторіїв і будинків відпочинку, численні профілакторії, бази відпочинку, дитячі табори, пляжі, лісопарки. Наш край – край лісів і запашних луків, край 1200 річок і тисяч озер. Якщо ви бажаєте поринути у світ давнього народного побуту, відчути азарт козацьких розваг, скуштувати страв справжньої української кухні – завітайте до осередків сільського зеленого туризму. Тут і на конях покататися можна, і порибалити і помріяти під спів солов’я тихої української ночі. Чернігів Чернігів – місто 13-вікової історії, обласний центр України, що за 150 км від Києва. Споконвічною красою зустрічають гостей давньоруські пам’ятки архітектури, які входять до ансамблів чернігівського Дитинця, Троїцько-Іллінського та Єлецького монастирів. Унікальність міста в дивовижному поєднанні стародавніх пам’яток і сучасної забудови. На високих пагорбах Болдиних гір, над правобережною заплавою Десни, здіймаються зі сходу на захід золотоглаві храми, споруджені в різні періоди історії міста. Неповторні історичні ландшафти Чернігова, в які гармонійно вписуються безцінні шедеври давнього зодчества і сучасні споруди, приваблюють в місто тисячі туристів з усіх куточків України, багатьох країн близького та далекого зарубіжжя. Із історичними і культурними старожитностями Чернігова і всієї древньої Чернігова-Сіверщини вони також можуть ознайомитися в залах обласного історичного музею ім. В. Тарновського і Національного архітектурно-історичного заповідника „Чернігів стародавній”, обласного художнього музею, літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського.

Батурин Українська козацька держава – Гетьманщина стала ключовим явищем в історії національного державотворення. Майже півстоліття столицею Лівобережної України та офіційною резиденцією гетьманів був Батурин. Починаючи з 1669 р. тут розміщувались і функціонували вищі урядові установи, мешкали представники козацької старшини. У центрі старого Батурина в урочищі „Цитадель” збереглися залишки земляних укріплень – колишньої фортеці. Всі пам’ятки культурної спадщини Батурина увійшли до складу Державного історико-культурного заповідника „Гетьманська столиця”.

Мезин Початок історії Чернігівської землі губиться у добі палеоліту. Пам’яткою цієї епохи, яка не має собі рівних у світі, є Мезинська стоянка, яка існувала близько 20-ти тисяч років тому і відома не тільки подробицями побуту мисливців на мамонтів та предметами первісного мистецтва, а й сенсаційною знахідкою - єдиним у світі палеолітичним оркестром ударних інструментів. Сьогодні на місці стоянки діє історико-археологічний музей. Даниною величі різноманітності і геніальності природи є Мезинський Національний природний парк.

Вишеньки У Вишеньках і сьогодні милують око сучасників велична Успенська церква, збудована в 1782-1787 роках у стилі класицизму та палац фельдмаршала П.О. Румянцева-Задунайський. Разом з Успенською церквою він становить частину садибно-палацових комплексів, що були створені у Вишеньках та Черешеньках з нагоди приїзду Катерини ІІ. Використання східних і готичних архітектурних форм надає споруді романтичного вигляду. Збереглися ліпні інтер’єри, зокрема у лицарській залі.

Качанівка У Качанівському палаці відомих українських меценатів Тарновських збиралися, гостювали і творили найвідоміші діячі культури. У знаменитій альтанці композитор М. Глінка писав увертюру до опери “Руслан і Людмила”. Намисто озер і захоплюючі краєвиди й досі милують око. Насолоджуватись цією красою можна зупинившись у невеличкому готелі поруч з палацом, який входить до складу Національного історико-культурного заповідника „Качанівка”.

Тростянець Все свідоме життя створював свій сад Іван Скоропадський. Вручну копали кріпаки ставки, насипали гори так званої Малої Швейцарії. З усього світу звозив фундатор парку дивовижні рослини, найкращі ландшафтні дизайнери того часу створювали мальовничі галявини, загадкові стежечки. Це диво стало справжнім музеєм природи. Тростянецький дендропарк - один з найбільших в Україні – вабить туристів і красою, і загадковими легендами про кохання. До романтики слід додати, що в Тростянці – єдине в Україні родовища лікувального бішофіту.

Ніжин 16 містечок Чернігівщини віком понад 700 років. Серед них спокійний і веселий, старовинний і провінційно-сучасний Ніжин. 14 красунь-церков, які прикрашають місто на Острі, а слава Ніжинського ліцею вищих наук упродовж 200 років іде по світу. Серед перших випускників – всесвітньо відомий письменник Микола Гоголь, чиє ім’я і носить сучасний університет. Унікальними є Ніжинські музеї поштової станції та першої на Лівобережній Україні аптеки. 14-го жовтня (на свято Покрови) відбувається у Ніжині вже 300 років поспіль незабутнє дійство – Покровський ярмарок. Тут турист і відпочине, і зрозуміє сутність українського свята, і придбає сувеніри – вироби народних майстрів. Ювелірні ремесла, гончарство, ткацтво, художня вишивка, різьба по дереву, передаються з покоління в покоління. А на Покровський ярмарок з’їжджаються кращі народні майстри з усієї України. Взагалі у 19 ст. на Чернігівщині відбувалося більше 200 ярмарків. Нині ярмаркові традиції відроджуються у кожному районі області.

Новгород – Сіверський Для тих, хто віддає перевагу активному відпочинку, місцеві туристи пропонують подорожі красунею Десною на байдарках або плотах. Кожну хвилину змінюється панорама навкруги і захоплює подих, коли перед очима на високому пагорбі відкривається Новгород-Сіверський, місто із тисячолітньою славетною історією, земля, де народилося безсмертне “Слово о полку Ігоревім”. У Новгород-Сіверському діє єдиний унікальний музей цього твору, а театралізовані свята збирають чимало глядачів. Перлина Новгород-Сіверського – діючий Спасо-Преображенський монастир.

Сокиринці Головними туристичними об’єктами Сокиринців є палац і парк, які пов’язані з відомою в історії України родиною Галаганів. Окрасою палацу є унікальне зібрання творів мистецтва, яке започаткував ще полковник Гнат Галаган: старовинні меблі, виготовленні на замовлення за кордоном, тонкої роботи срібний і фарфоровий посуд, коштовна зброя, живопис західноєвропейських та вітчизняних авторів. Раз у три роки в Сокиринцях проходить „Вересаєве свято”, на яке збираються кобзарі та колективи бандуристів зі всієї України.

Туристам, які прагнуть поринути в атмосферу яскравого свята, слід неодмінно побувати у Сеньківці – в день молоді, де збираються друзі з трьох сусідніх країн, у Качанівці на святі “Качанівські музи”, на фестивалі “Седнівська осінь…”. Унікальний за своїм походженням фестиваль з історичного фехтування “Коровель”, який проходить поблизу с. Шестовиця на Чернігівщині з 2001 року. Седнів Перша літописна згадка про Сновеськ датується 1068 роком. Археологічні ж розкопки дають підстави стверджувати, що це поселення виникло в V—VI століттях. А назва, очевидно, походить від назви ріки Снов, на високому березі якої розташувалося селище. На в’їзді в Седнів з північного боку досі збереглося кілька давніх курганів: історики кажуть, що в XVII столітті тут їх було близько 300. Досліджувати їх почали в кінці 19 століття. Знахідки, серед яких було багато скіфських монет, підтвердили приналежність цих поховань до скіфського і ранньослов’янського періодів історії. Під час тих досліджень у Снові було знайдено і срібних язичницьких ідолів, яким поклонялися скіфи. На жаль, усі ці скарби було вивезено не лише за межі селища, а й за межі України. І подальша їхня доля невідома. Лишилися тільки письмові згадки… Від маєтку Лизогубів нині в Седневі зберігся сам будинок, так звана альтанка Глібова, руїни мосту, збудованого 1812 року, який пролягає через глибокий рів, пов’язаний зі старовинним оборонним валом, що називається в народі Батиєвим. В часи Лизогубів навколо маєтку буяли алеї: одна з них – каштанова – збереглася й донині. Кам’яниця - споруда є унікальною історично-архітектурною пам’яткою. Вона збудована наприкінці XVII століття, одночасно зі Свято-Воскресенською церквою, що знаходиться неподалік, коштом Якова Лизогуба. Свято-Воскресенська церква. Збудовано її було в 1690 році на території садиби старшинського роду Лизогубів, що вийшли з козацького роду. За переказами, простий люд потрапляв сюди рідко: лише на великі свята або ж на панські весілля. У фамільному склепі було поховано практично всіх членів цієї династії. У ХІХ столітті склеп було законсервовано, а в 1924 році невідомі люди відкрили усипальницю: там було знайдено 44 труни з муміфікованими тілами.