Реформи Марії-Терезії і Йосифа II

Лекція 11.

Тема: Суспільний розвиток українських земель у складі Російської та Австрійської імперій у ХІХ ст..

Мета: ознайомити студентів з діяльністю І української політичної нелегальної організації – Кирило-Мефодіївське братство, показати діяльність Т. Шевченка, як суспільно-політичного діяча та його участь у братстві;

Показати роль реформи Марії – Терезії та Йосифа ІІ, їх роль у розвитку економічного і суспільного життя Галичини та Буковини

Формувати вміння аналізувати історичні документи, робити повідомлення на історичні теми;

Виховувати у студентів інтерес до історичної долі українських земель,повагу до людей, що були носіями національної ідеї в суспільно-політичному русі.

План:

Кирило-Мефодіївське братство і його вплив на розвиток українського національного руху.

Реформи Марії-Терезії і Йосифа II.

Руська трійця».

Хлопоманство».

Братство Тарасівців».

1.

Кирило-Мефодіївське братство (товариство) виникло напри­кінці 1845 - початку 1846рр. у Києві і ставило собі за мету об'єднання слов'янських земель навколо України на принципах демократичної федерації.

Засновниками братства були

- професор Київського університету історик М. І. Костома­ров,

- учитель В. М. Бєлозерський

- чиновник М. І. Гулак.

Загальне число членів досягло декількох десятків чол. (Т. Г. Шевченко, письменник П. О. Куліш, учитель Д. П. Пильчиков, студенти І. Я. Посяда, Г. В. Андрузький, поміщик М. І. Савич, колишній студент О. О. Навроцький та ін.).

Орга­нізаційні і програмні положення братства були викладені в «Книзі буття українського народу», «Статуті товариства св. Кирила і Мефодія» і т.зв. «Законі божому».

Братство ставило завданням

- національне визволення України,

- ліквіда­цію кріпосного права,

- станових привілеїв,

- проголошення свободи совісті тощо.

До складу майбутньої слов'янської феде­рації, на думку керівників товариства, повинні були ввійти Україна і Росія, Польща, Чехія, Сербія, Болгарія.

Вища зако­нодавча влада в майбутній державі повинна була належати двопалатному сеймові, виконавча - президентові.

При цьому погляди окремих членів товариства не були однорідні. М. Кос­томаров і його прихильники припускали домогтися здійс­нення своїх політичних ідеалів мирним реформістським шляхом, згідно з «євангельськими правилами любові, лагід­ності і терпіння».

Т. Шевченко стояв на революційно-демо­кратичних позиціях, закликаючи до насильницького ски­нення існуючого ладу.

Близькими до нього були погляди М. Гулака й О. Навроцького. Найбільш помірковану пози­цію займав П. Куліш, який обмежувався ідеями відро­дження української культури і національних традицій.

Товариство знаходилося в стадії організаційного оформлення і проіснувало 13-14 місяців.

У березні 1847 р. члени товариства за доносом студента А. М. Петрова були заарештовані, а в травні присуджені до різних мір покарання:

- Шевченко відданий у солдати,

- Гулак ув'язнений у Шліссельбурзьку фортецю,

- інші вислані з Києва.

Уряд, побоюючись поширення демократич­них ідей, приховав республіканський характер організації, додавши їй вигляду товариства, що ставило своїм завданням об'єднання всіх слов'ян під верховенством Російської імперії.

Історичне значення братства полягало в тому, що воно вперше порушило питання про національне визволення України і від­творення її державності на прогресивних республікансько-федеративних засадах, що дало поштовх усім наступним національним політичним рухам в Україні.

Робота з документами.

Реформи Марії-Терезії і Йосифа II

Після поділу Польщі і включення частини польських земель (разом із Галичиною і Буковиною) до складу Австрійської імперії правителі останньої провели ряд реформ, спрямованих на централізацію державного управління і заміну феодально-станових відносин буржуазними.

Так, імператриця Марія-Терезія, яка правила в 1740-1780 рр.,

- замінила дворянське самоврядування (особливо розвинуте на землях колишньої Речі Посполитої) бюрократично-чиновницьким управлін­ням, що підпорядковувалося безпосередньо імператор­ському двору,

- обмежене право поміщи­цького вотчинного суду над селянами,

- панщина була обме­жена до З днів на тиждень,

- створена постійна армія на основі обов'язкової військової повинності, централізо­ваного рекрутського набору і стягування постійного військо­вого податку, що різко обмежило роль дворянського опол­чення.

Реформи Марії-Терезії продовжив її спадкоємець Йосиф II, який правив у 1780-1790 рр. Він прагнув на всій території імперії створити уніфіковану абсолютистську адміністра­тивно-бюрократичну систему управління, ліквідувавши залишки автономії в її окремих землях.

При цьому австрій­ський уряд намагався протиставити польсько-шляхетському опору свою політику на галицьких і буковинських землях, українське селянство, що їх населяло, надаючи йому певні свободи.

Однак, селянські реформи Йосифа II, декларовані в його указах і патентах 1781, 1782, 1785 р. про

- скасування кріпосної залежності,

- заміну панщини й інших натуральних повинностей єдиним поземельним податком наштовхнулися на завзятий опір поміщиків і не були реалізовані.

У той же час була ліквідована особиста залежність селян від поміщиків, вони отримали право без згоди своїх панів

- одружуватися,

- переселятися,

- передавати майно в спадок і т.д.

Сільським громадам за імператорським указом 1784 р. було надане право самоврядування, у 1786 р. було підтверджене обме­ження панщини 3 днями на тиждень.

У релігійній сфері результатом реформ було підпорядкування церкви державі, при чому основні християнські конфесії імперії (католицька, греко-католицька і протестантська) були зрівняні в правах, а священики отримали статус державних службовців.

Фактично автономний орден єзуїтів,який мав значний вплив на політичне життя в імперії, був ліквідований імператорським указом у 1773 р..

Проголошена загальна середня освіта, створено широку мережу навчальних закладів, які утримувались за рахунок держави.

У початковій школі навчання велося рідною мовою.

Після смерті Йосифа II через опір аристократії і поміщиків реформи припинено.

«Руська трійця»

Найбільш широко національні ідеї знайшли відображення в діяльності об'єднання «Руська трійця»(у 30-40-х рр.),за­сновниками якого були студенти Львівського університету

- Маркіян Шашкевич,

- Іван Вагилевич

- Яків Головацький.

У 1832 р. вони згуртували навколо себе однодумців, метою яких було відродження престижу рідної культури.

Вони працювали над очищенням мови від надуманої «вишука­ності» і перетворенням її на зрозумілу мову, а також над пробудженням національної свідомості народу.

«Руська трійця» розгорнула велику фольклористично-зби­ральну роботу.

У 1836 р. Вагилевич зробив перший переклад «Слова о полку Ігоревім» живою українською мовою.

Шашке­вич створив «Читанку», готував граматику і словник україн­ської мови.

У трьох церквах «трійчани» читали релігійно-моральні проповіді українською мовою.

Діячі «Руської трійці» зображували козацтво як символ національно-визвольноїборотьби народу, робили упор на тому, що Богдан Хмельни­цький вважав Волинську, Галицьку, Львівську і Берестейську землі невід'ємною частиною всієї України.

Під впливом загальнослов'янського руху «Руська трійця» внесла в програмні документи ідею возз'єднання всіх україн­ських земель у складі майбутньої федерації.

На основі своїх фольклорних записів і публіцистичних тво­рів члени «Руської трійці», минаючи львівську цензуру, у 1827 р. видали в Будапешті альманах «Русалка Дніст­ровая».

У ньому були поміщені народні пісні, думи, легенди, історичні документи, що розкривали героїчне минуле, заняття, побут і культуру українського народу.

Ці матеріали і пуб­ліцистичні статті звеличували боротьбу українського народу за своє визволення, поетизували народних героїв і проголошували необхідність возз'єднання всіх українських земель.

Вихід «Русалки Дністрової» був своєрідним викликом демократичної молоді державній і клерикальній реакції, протестом проти денаціоналізації і роз'єднання українських земель.

Влада вороже зустріла альманах, конфіскувала і знищила майже весь тираж (за винятком 250 екземплярів), а його авторів притягла до судо­вої відповідальності і тривалий час переслідувала.

Шашкевич помер у 1843 р.,Вагилевич піддавався новим переслідуванням після революції 1848 р. і відійшов від активної суспільної діяль­ності.

Головацький фактично до смерті(1899 р.) залишився відданим обраній у молодості справі.

Заслугою об'єднання стало також те, що воно змогло виробити соціально-економічну і політичну програму націо­нально-визвольного руху і прагнуло перенести її на всю Ук­раїну.

«Руська трійця» зробила багато для розвитку культури, вивчення своєї історії, підготовки українських кадрів.

«Хлопоманство»

«Хлопоманство» виникло в середовищі молодої полонізо­ваної української шляхти Правобережжя.

Ідеологом і натхнен­ником хлопоманів став студент випускного курсу Київського університету Володимир Антонович.

Погляди В. Антоновича поділяли й активно підтримували Тадей Рильський, Борис Познанський, Кость Михальчук, Павло Житецький та ін.

Щоб продемонструвати свою єдність із народом, вони роз­мовляли винятково українською мовою, носили національ­ний одяг, дотримували народних звичаїв і обрядів.

Під час студентських канікул вони подорожували по селах, збирали народні пісні, казки, прислів'я, звичаї й обряди.

Одночасно студенти розповідали селянам про славне минуле України, про її тяжке становище і можливий вихід із нього. Така діяльність тривала протягом всього 1860 р.

Поява в селі сторонніх людей і незвичайні розмови насторо­жували сільську владу. Сільські старости затримували хлопо­манів, передавали поліції для дізнання.

Під таким адміністра­тивно-політичним тиском хлопомани змушені були припи­нити свої ходіння по селах і приєднатися до тих громадівців, що діяли в містах.

«Братство Тарасівців»

Наприкінці 80-х рр. XIXст. під впливом ідей «неполітичної культури» серед молодого покоління інтелігенції посилилося прагнення вивести українство на широкий шлях національ­ного розвитку і надати йому політичного звучання. Першою такою організацією в 90-х рр. стало «Братство тарасівців», організоване в 1891 р. студентами з Харкова Іваном Липою, Миколою Байздренком, Михайлом Базькевичем і студентом Київського університету Віталієм Боровиком. Найбільший успіх мали «тарасівці» у Харкові, де з їхньої ініціативи більше 20 чол. об'єдналися в «Молоду громаду». Товариство устано-

вило зв'язки з аналогічними гуртками в Полтаві, Чернігові, Києві, Олександрії, Херсоні й Одесі. У своєму програмному документі «Кредо молодих українців» «тарасівці» заявили про незгоду з українофілами через їхні зв'язки з російською культурою і про прагнення стати космофілами (любля­чими увесь світ). Розвивалася ідея нерозривної єдності всіх українських земель, незалежно від їхнього перебування в складі Австро-Угорської чи Російської імперій. Одне з важливих місць вони відводили вирішенню економічних питань, справедливо вважаючи, що тільки матеріально забезпечений народ здатний вирішувати національно-про­світницькі завдання. У травні 1893 р. братство припи­нило своє існування в результаті арештів.

Діяльність «Братства тарасівців» активізувала студентський громадівський рух. З ініціативи Дмитра Антоновича в Києві в серпні 1898 р. відбувся загальноукраїнський нелегальний з'їзд студентських громад. Він об'єднав усі громади в одну Загальну українську партійну організацію і створив вико­навчий комітет, який повинен був координувати діяльність громадівських організацій. Всеукраїнську студентську спілку Іван Франко назвав «Молодою Україною», вважаючи, що їй належить майбутнє України.