Завдання вивчення дисципліни

Лекція

Тема: Вступ до спеціальності геодезія та землеустрій

План

1.Предмет і завдання геодезії

2. Мета і завдання навчальної дисципліни

3. Поняття землеустрою (Земельні ресурси як об'єкт управління.)

 

Предмет і завдання геодезії

Геодезія - наука, яка вивчає фігуру та гравітаційне поле Землі, а також методи і засоби геометричних вимірювань земної поверхні з метою з метою зображення її на планах і картах для вирішення завдань народного господарства і оборони країни.

Завдання геодезії поділяють на наукові та практичні.

До наукових завдань відносять:

• визначення форми і розмірів Землі та її зовнішнього гравітаційного поля;

• дослідження горизонтальних та вертикальних деформацій земної кори;

• дослідження переміщень берегової смуги морів і океанів;

• спостереження переміщень земних полюсів.

Практичні задачі геодезії надзвичайно різноманітні. До їх числа відносять:

• визначення положення окремих точок земної поверхні в обраній системі координат;

• складання карт і планів місцевості;

• виконання вимірювань, необхідних для вишукування, проектування, будівництва і експлуатації будівель і споруд.

Всі завдання геодезії вирішуються за допомогою спеціальних вимірювань, які називають - геодезичними.

В процесі свого розвитку геодезія розділилась на ряд окремих науково- технічних дисциплін.

Вища геодезія, яка вивчає фігуру та гравітаційне поле Землі, а також займається визначенням координат окремих точок земної поверхні в єдиній системі.

Топографія розглядає способи вивчення в деталях земної поверхні й відображення її на картах і планах.

Фотограметрія розглядає методи отримання топографічних планів за допомогою космічних і аерофотознімків.

Картографія розглядає методи складання, видавництва і шляхи використання різноманітних карт і планів.

Супутникова геодезія розглядає методи вирішення геодезичних задач за допомогою штучних супутників Землі.

Інженерна геодезія розглядає методи геодезичних робіт, які виконують під час вишукувань, проектування, будівництва і експлуатації інженерних споруд.

Мета і завдання навчальної дисципліни

Мета курсу – засвоїти теоретичні і практичні питання, які пов’язані з проведенням геодезичних вимірювань на земній поверхні, використанням програмних засобів для вирішення професійних задач, обчисленням координат і висот пунктів, попередніми зрівнювальними обчисленнями результатів польових вимірювань, створенням геодезичної основи для топографічних зйомок, виконанням топографічних зйомок, виконанням нівелювання.

Завдання вивчення дисципліни

- розкрити зміст кусу «Геодезія» як наукової дисципліни;

- ознайомити з основними поняттями геодезії;

- сформувати систему знань про теодолітну зйомку місцевості, мензульну зйомку і тахеометричну зйомку, а також геометричне і тригонометричне нівелювання;

- ознайомити з класифікацією державних геодезичних мереж і держаних мереж нівелювання та методами їх побудови;

- надати навички при роботи з геодезичними приладами, а також при здійсненні обчислювальної обробки геодезичних вимірів;

- надати основні поняття про картографічні проекції і проекцію Гаусса;

- ознайомити з сучасними методами визначення координат пунктів – GΡS-методом;

- ознайомити з процесом виготовлення карт, планів, схем та технічної документації, а також копіювання та множення документів.

3. Поняття землеустрою (Земельні ресурси як об'єкт управління.)

Земля була і залишається головним джерелом задоволення і першоряднихпотреб людини, - є найважливішою ланкою усіх виробничих процесів і томумає велике значення в житті людей. Життя людства немислиме без безупинноговикористання земельних ресурсів як речовинного фактора й об'єкта суспільнихвідносин. Коли до землі приєднується людська праця (жива і уречевлена), вонастає не лише як засіб виробництва, залучений у систему сільсько- чилісогосподарського виробництва, а й виступає як матеріальна умова, і якактивний фактор - головний засіб виробництва. У даному разі вона є іпредметом праці, і безпосереднім засобом праці, оскільки володіє унікальноювідмінною рисою - родючістю, тобто здатністю відтворювати рослини,забезпечуючи їх необхідними поживними речовинами.

Рівень грунтової родючості не постійний і залежить від ряду соціально-

економічних, технологічних та інших факторів. Так, у результаті впливу наземлю людської праці на основі природної родючості виникла рукотворна(тобто штучна) родючість. Коли два види родючості злилися в єдине ціле,окультурений людиною грунт став класичним прикладом природно-антропогенного фактора. Але нераціональне використання землі можепризвести до зниження цієї унікальної здатності. Тому питання про охорону йорганізацію раціонального використання земель завжди лежить у площиніінтересів суспільства. Суспільство зацікавлене в тому, щоб той, кому належитьземля, організував її використання найбільш оптимальним способом.

Як правило, при цьому інтереси суспільства і конкретногоземлекористувача збігаються. Але можлива і розбіжність цих інтересів. Так,природно, що тимчасовий користувач виявить інтерес лише до одержанняефекту протягом того терміну, поки він використовує землю.

Інтереси ж суспільства як сукупності поколінь містять у собі забезпеченнязбереження земель і відтворення Ґрунтової родючості і т. п. Досягненнябалансу інтересів суспільства і конкретного землекористувача дає змогу судитипро раціональність використання відповідних земель.

Значною мірою досягненню такого балансу сприяє поєднання в одній особіфункцій користувача ділянки, що об'єктивно прагне інтенсифікувати

використання землі і взяти при цьому максимальну вигоду, і його власника, щопрагне, у свою чергу, зберегти корисні властивості своєї ділянки. Так, обстеження американських і канадських фермерів, що мають у власності однучастину оброблюваної ними землі, а іншу орендують, показали, що на власнійземлі фермер дотримується системи сівозмін, вчасно вносить добрива, видаляєкаміння і т. п., тоді як на орендованій частині земель (навіть, якщо вона маєбільшу потребу в меліоративних роботах) той самий фермер ігнорує ціприродозахисні дії.

Простіше можна сказати, що земельні ресурси це - сукупні ресурси (запаси) земельної території як просторового базису господарської діяльності ірозселення людей, засобу виробництва, її біологічної продуктивності таекологічної сталості середовища життя.

У процесі управління слід розрізняти поняття:

Земля (землі) - територія суші або її частина (земельна ділянка) з ґрунтами,іншими природними компонентами ландшафту, що органічно поєднані іфункціонують разом з нею, є об'єктами власності та господарської діяльності,що здійснюється на основі законодавства України.

Ґрунтовий покрив - продукуючий шар поверхні землі, самостійне

природно-історичне, органо-мінеральне утворення, здатне до саморозвитку ісамовідтворення, а також забезпечувати функціонування біогеоекосистем(біосфери). В сільськогосподарському використанні землі грунтовий покриввіддзеркалює суть і властивості її як засобу виробництва, основиагрофітоценозів, об'єкта оцінки, відтворення і охорони.

Родючість ґрунтів - здатність задовольняти потреби рослин в елементахживлення та воді, забезпечувати їх кореневі системи повітрям, теплом, іншимиумовами росту і розвитку. Отже, родючість - головний показник якості і основауправління землями сільськогосподарського призначення.

Виходячи з тлумачення понять "земля" і "земельні ресурси" логічновизначається - зміст терміну "охорона земель" як система правових, організаційних, технологічних та інших заходів, спрямованих на забезпеченняраціонального використання і відновлення земельних ресурсів, забезпеченнярежиму цільового використання територій, а термін "охорона ґрунтів" -система організаційно-господарських, технологічних, нормативно-правових іекономічних заходів з відновлення цілісності та еколого-ландшафтних функційґрунтового покриву, родючості грунтів, захисту їх від забруднення і деградації.

У зв'язку з викладеним розумінням інтегрованого змісту поняття

«земельні ресурси» необхідним є ще раз звернути увагу на основні моментисуті їх визначення та управління. Зокрема, доцільно виділити такі рівні:природно-історичний (або природний), природно-ресурсний (або

геотехнологічний) та еколого-соціально-економічний. На першому рівнірозглядаються окремі компоненти землі-території (і/або їх взаємодія) безспеціального визначення їхньої соціальної функції та значення, тобто тількиякісної оцінки об'єктів чи явищ. На другому рівні має місце оцінка соціальноїфункції природних елементів (об'єктів) землі шляхом запровадження поняття«земельні ресурси», тобто на ресурсному рівні. І, нарешті, на третьому,еколого-соціально-економічному рівні, виконується поглиблений аналізсоціальних функцій сукупності елементів земельних ресурсів через призмурізних територіально-господарських систем або комплексів.

Враховуючи триєдину функцію земельних ресурсів, формуються підходидо управління: як власне просторового операційного базису, інтегральногоприродного ресурсу - джерела продовольства і засобу виробництва, носіясоціальних інтересів (земельних відносин) і екологічних умов життя населення.

Землеустрій - це сукупність соціально-економічних заходів, спрямованихна регулювання земельних відносин та раціональної організації територіїдержави, адміністративно-територіальних утворень, господарських структур,що здійснюються під впливом формування суспільно-виробничих відносин ірозвитку продуктивних сил.

Як зазначено в Земельному кодексі України, мета землеустрою полягає взабезпеченні раціонального використання та охорони земель, створеннясприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів.

Основні завдання землеустрою:

• реалізація земельної політики держави шляхом науково обґрунтованогоперерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь іземлекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створенняекологічно сталих ландшафтів і агросистем;

• інформаційне забезпечення правового, економічного, еколого-

економічного і містобудівного механізму регулювання земельних відносин навсіх рівнях господарювання (національному, регіональному, локальному,господарському) шляхом розроблення пропозицій щодо встановлення

особливого режиму і умов використання земель, наданих у власність чи

користування, включаючи оренду;

• розподіл земель з установленням на місцевості меж адміністративно-

територіальних утворень, територій з особливим правовим режимом у місцяхпроживання і господарювання населення, територій з особливим

природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж міст, селищ і

сіл, меж земельних ділянок власників і користувачів землі (в тому числі

орендарів) за єдиною державною системою з юридичним, еколого-економічнимі технічним оформленням;

• здійснення заходів щодо прогнозування, програмування, організації

раціонального використання та охорони всіх земель, незалежно від формивласності на всіх рівнях;

• організації територій сільськогосподарських підприємств із створеннямпросторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізаціювикористання та охорони земель сільськогосподарського призначення іраціональне функціонування сільськогосподарського виробництва,впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням,удосконалення складу і розміщення земельних угідь, системи сівозмін,сінокосів і пасовищеоборотів;

• розроблення системи заходів щодо збереження і поліпшення природнихландшафтів, відновлення і підвищення родючості грунтів, рекультиваціїпорушених земель і землюванню малопродуктивних угідь, захисту земель відерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і заболочення,ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами таінших видів деградації, а також щодо консервації деградованих імалопродуктивних земель і запобігання іншим негативним явищам;

• організація земель територій населених пунктів зі створенням

просторових, економічних, правових і екологічних умов, що забезпечуютьоптимальні умови проживання населення, ефективного функціонуваннят виробничоїЗемельне право Україниі соціальної інфраструктури з урахуванням вимог містобудівної та іншоїдокументації;

• організація територій несільськогосподарських підприємств, організаційі установ з метою створення умов ефективного землекористування та обмеженьі обтяжень у використанні земель;

• розроблення системи заходів щодо оптимізації та використання земельвійськово-промислового комплексу в процесі здійснення конверсії.