Основні лінії у розвитку мислення дошкільника

Мислення у дошкільному віці

Мислення є соціально зумовленим, пов'язаним із мовленням психічним процесом пошуку і відкриття суттєво нового, опосередкованого й узагальненого відображення дійсності під час її аналізу і синтезу. Виникає воно на основі чуттєвого пізнання і виходить далеко за його межі.

Мислення - процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях.

Основи мислення формуються в ранньому дитинстві. З часом на основі наочно-дійового мислення розвивається наочно-образне, формуються перші узагальнення, що засновані на досвіді практичної предметної діяльності і закріплені у слові.

Загальна характеристика мислення дошкільників. У дошкільному віці дитина засвоює основи знань про навколишній світ, взаємини людей, про зовнішні і внутрішні якості, суттєві зв'язки предметів.

У віці приблизно 2-х років дитина вже здатна називати один і той самий предмет кількома словами, що свідчить про формування такої розумової операції як порівняння. На основі порівняння розвиваються індукція і дедукція, які до 3-3,5 років досягають значного рівня розвитку. До 4-х років мислення набуває наочно-дійового характеру, який, незважаючи на те що це елементарний рівень, зберігається протягом усього життя. Поступово відбувається перехід до наочно-образного мислення, яке у 4-5 років стає головним.

Найсуттєвішою особливістю мислення дитини дошкільного віку є пов'язаність з дією перших узагальнень (дитина мислить "діючи"). Наприклад, коли 4-5-річній дитині пропонують визначити спільне і відмінне між м'ячиком і кубиком, їй швидше і легше це зробити, тримаючи їх у руках, і дуже важко - подумки. Доросла людина може з'ясувати, яка картинка зображена на кубиках, не складаючи їх, а проаналізувавши фрагменти, зображені на кожному кубику. Дитині зрозуміти це не під силу, їй необхідно скласти кубики.

Не менш характерною особливістю дитячого мислення є його наочність. Дитина мислить, спираючись на доступні факти з досвіду або спостережень. Наприклад, на питання: "Чому не можна гратися на дорозі?" відповідає, наводячи конкретний факт: "Один хлопчик грався, і його переїхав автомобіль ".

З часом дитина розв'язує все складніші і різноманітніші завдання, які вимагають виокремлення і використання зв'язків, відношень між предметами, явищами, діями. У грі, малюванні, ліпленні, конструюванні, при виконанні навчальних і трудових завдань вона не лише послуговується заученими діями, а й видозмінює їх, отримуючи нові результати. Завдяки цьому знаходить і використовує залежність між, наприклад, вологістю і піддатливістю глини при ліпленні, між формою і стійкістю конструкції, між силою удару по м'ячу і висотою його підстрибування та ін. Розвиток мислення допомагає передбачати результати дій, планувати їх. У дитини активізуються допитливість, пізнавальні інтереси мислення у пізнанні навколишнього світу. Ці інтереси значно ширші, ніж завдання практичної діяльності дитини. Вона весь час ставить перед собою пізнавальні завдання, шукає пояснення явищам, які доводиться спостерігати, іноді вдаючись до експериментів. Усе частіше діти міркують про явища, не пов'язані з їхнім досвідом, про які вони знають із розповідей дорослих, телепередач, книг тощо. Не завжди їхні роздуми бувають безпомилковими, оскільки їм не вистачає для цього знань і досвіду.

Від з'ясування простих зв'язків і відношень дошкільники поступово переходять до пізнання і розуміння значно складніших, прихованих залежностей. Одним із найважливіших видів таких залежностей є відношення причини і наслідку. 3-річні діти можуть знайти лише причини, що проявляються у зовнішньому впливі на предмет (стільчик штовхнули - він упав); 4-річні - починають розуміти, що причиною явищ можуть бути і властивості предметів (стільчик упав, бо у нього тільки одна ніжка); 5-б-річні - враховують і помітні, на перший погляд, особливості предметів і їх постійні властивості (стільчик упав, оскільки він має одну ніжку, у нього багато країв, він важкий і не підпертий тощо).

Спостереження за перебігом явищ, аналіз власного досвіду дій з предметами дає змогу старшим дошкільникам уточнити свої уявлення про причини явищ, наблизитися завдяки цьому до правильнішого їх розуміння.

Розвиток розуміння причинно-наслідкових зв'язків відбувається завдяки переходу дитини від відображення зовнішніх причин до виокремлення прихованих, внутрішніх; шляхом трансформування недиференційованого, глобального розуміння причин у диференційоване і точне пояснення; у результаті відображення не поодиноких причин явища, а його загальних закономірностей.

Розуміння дитиною нових завдань, обумовлене засвоєнням нових знань, є обов'язковою умовою розвитку мислення. Одні знання малюк отримує безпосередньо від дорослих, інші - з власних спостережень і діяльності, керованих і спрямованих дорослими. Однак збагачення знань - не головна передумова розвитку мислення, адже засвоєння їх в розв'язуванням мислительних завдань і відбувається у результаті міркувань. Засвоєне нове знання включається у подальший розвиток мислення, використовується у мислительних діях для розв'язування нових завдань.

Ще до вступу дитини до школи у неї формуються первинна картина світу і початки світогляду. Однак пізнання дошкільником дійсності відбувається не у понятійній, а в наочно-образній формі. Засвоєння форм образного пізнання сприяє розумінню малюком об'єктивних законів логіки, сприяє розвитку понятійного мислення, основою якого є формування і вдосконалення мислительних дій, від яких залежить можливість засвоєння і використання дитиною знань. Оволодіння цими діями у дошкільному віці відбувається за законом засвоєння й інтеріоризації зовнішніх орієнтувальних дій. Залежно від характеру зовнішніх дій та їх інтеріоризації мислительні дії дитини відбуваються так, як дії з образами або дії зі знаками-словами, числами тощо.

Діючи з образами подумки, дитина уявляє собі реальну дію з предметами та її результат, розв'язуючи у такий спосіб актуальне для неї завдання. Таке мислення називається наочно-образним. Виконання дій зі знаками вимагає абстрагування від реальних предметів, використання слів і чисел як їх замінників. Мислення, яке виконується за допомогою таких дій, є абстрактним, підпорядкованим правилам логіки, тому і називається логічним.

Абстракція (лат. аbstractio - відведення) - мислене відокремлення ознак і властивостей від предметів і явищ, яким вони належать. Наочно-образне і логічне мислення уможливлюють виокремлення властивостей для різних ситуацій, правильне розв'язання різних завдань. Образне мислення ефективне при розв'язуванні завдань, які потребують уяви, здатності побачити через призму внутрішнього світу. Так, дитина уявляє перетворення снігу на воду. Часто властивості предметів і явищ є прихованими, їх неможливо уявити, але можна позначити словами, іншими знаками. У такому разі завдання може розв'язуватись, на основі абстрактно-логічного мислення, яке дає змогу, наприклад, з'ясувати причину плавання тіл. Уявити плавання м'яча, дерев'яного поліна не важко, але співвідношення питомої ваги тіла, яке плаває, і рідини можна позначити лише словами або відповідною формулою. Використання образу у такій ситуації є малопродуктивним.

Для використання слова як самостійного засобу мислення, який забезпечує розв'язання розумових завдань без використання образів, дитина повинна засвоїти вироблені людством поняття.

Поняття - знання про загальні, суттєві і закріплені у словах ознаки предметів і явищ об'єктивної дійсності. Об'єднані у струнку систему поняття допомагають виводити з одного знання інше, тобто розв'язувати мислительні завдання без використання предметів або образів. Так, знаючи, що всі ссавці дихають легенями, і з'ясувавши, що кит - ссавець, легко зробити висновок про наявність у нього цього органа.

До того часу, доки мислення дитини є наочно-образним, слова для неї виражають уявлення про предмети, властивості, відношення, які вони позначають. Слова-уявлення дитини і слова-поняття дорослого істотно відрізняються. Уявлення жвавіше і яскравіше відображають дійсність, ніж поняття, але не такі чіткі, визначені і систематизовані як вони, не можуть стихійно перетворитися на поняття, але їх можна використати при формуванні понять, які діти засвоюють у процесі вивчення основ наук.

Систематичне оволодіння поняттями починається у процесі шкільного навчання. Однак за відповідно організованого навчання деякі поняття можуть бути засвоєні і старшими дошкільниками. Для цього необхідно насамперед організувати особливі зовнішні орієнтувальні дії дітей з матеріалом, який вони вивчають. При цьому малюки, як правило, повинні за допомогою власних дій виокремити у предметах або їх співвідношеннях суттєві ознаки, які мають увійти у зміст поняття. Далі формування понять відбувається при переході від зовнішніх орієнтувальних дій до дій в умі. Для цього зовнішні засоби замінюють словесним позначенням.

При утворенні абстрактних понять і зовнішні орієнтувальні дії, і процес інтеріоризації є іншими" ніж при оволодінні наочно-образним мисленням. Адже абстрагування пов'язане із заміною" реальної дії розгорнутим словесним міркуванням, яке з часом відбувається не вголос, а про себе, скорочується і перетворюється на дію абстрактно-логічного мислення, що відбувається за допомогою внутрішнього мовлення. У дошкільному віці повноцінно виконати такі дії ще не вдається, дитина здебільшого застосовує їх, міркуючи вголос.

Загальна характеристика розвитку мислення. У дошкільному віці дитині доводиться розв'язувати все складніші і різноманітніші задачі, які вимагають виокремлення і використання зв'язків і відношень між предметами, явищами, діями. Мислення, що розвивається, дає дітям можливість заздалегідь передбачити результати своїх дій, планувати їх. Дитина починає ставити перед собою пізнавальні задачі, шукає пояснення поміченим явищам. Вона здатна міркувати і про такі явища, які не пов'язані з їхнім власним досвідом, але про які вони знають з розповідей дорослих, прочитаних нею книжок.

Від з'ясування найпростіших, прозорих зв'язків і відношень речей, що лежать на поверхні, дошкільники поступово переходять до розуміння складніших і прихованих залежностей. Одна з важливих видів таких залежностей - відношення причин і наслідків. Трирічні діти можуть виявити тільки причини, які полягають у певному зовнішньому впливі на предмет. Але вже в чотири роки дошкільники починають розуміти, що причини явищ можуть полягати і у властивостях самих предметів. У старшому дошкільному віці діти починають указувати як причину явищ не тільки очевидні особливості предметів, але й менш помітні, але постійні їхні властивості.

До кінця дошкільного віку діти починають розв'язувати досить складні задачі, що вимагають розуміння деяких фізичних та інших зв'язків і відношень, вміння використовувати знання про ці зв'язки і відношення в нових умовах. Розширення кола задач, доступних мисленню дитини, пов'язане із засвоєнням нею все нових і нових знань. Одержання знань є обов'язковою умовою розвитку мислення дітей. Нове знання, засвоюючись, включається в подальший розвиток мислення і використовується в мисленнєвих діях дитини для розв'язання наступних задач.

Оволодіння мисленнєвими діями в дошкільному віці відбувається за загальним законом засвоєння та інтеріоризації зовнішніх орієнтувальних дій. Діючи з образами, дитина уявляє реальну дію з предметом та її результат і таким шляхом розв'язує задачу. Це наочно-образне мислення. Виконання дій зі знаками вимагає відволікання від реальних предметів. Мислення, що здійснюється за допомогою дій зі знаками, є логічним мисленням. Відмінність між наочно-образним і логічним мисленням полягає в тому, що ці види мислення дають можливість виокремлювати істотні властивості предметів у різних ситуаціях і тим самим знаходити правильне розв'язання різних задач. Образне мислення використовується при розв'язанні таких задач, де істотними є властивості, які можна собі уявити. Але часто властивості предметів, істотні для розв'язання задачі, виявляються прихованими, їх не можна уявити, але можна позначити словами чи іншими знаками. В цьому випадку задача може бути розв'язана за допомогою логічного мислення.

Образне мислення - основний вид мислення дошкільника. На початку дошкільного віку діти розв'язують тільки такі задачі, в яких дія, що виконується рукою чи знаряддям, прямо спрямована на досягнення практичного результату, - переміщення предмета, його використання чи зміна. Однак, в ускладненій діяльності дитини з'являються задачі нового типу, де результат дії буде непрямим і для його досягнення необхідно буде враховувати зв'язки між двома чи кількома явищами, що відбуваються одночасно чи послідовно. Молодші дошкільники розв'язують подібні задачі за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій, тобто на рівні наочно-дійового мислення. У середньому дошкільному віці при розв'язанні простіших, а потім і складніших задач з непрямим результатом діти поступово починають переходити від зовнішніх спроб до спроб, здійснюваних мисленнєво.

Можливість переходити до розв'язання задач мисленнєво виникає завдяки тому, що образи, які використовує дитина, набувають узагальненого характеру, відображають не всі особливості предмета, ситуації, а тільки ті, які істотні з точки зору розв'язання тієї чи іншої задачі.

Передумови розвитку логічних форм мислення, засвоєння дій зі словами, числами, які зі знаками закладаються в кінці раннього дитинства, коли у дитини починає формуватися знакова функція свідомості. У цей час вона починає розуміти, що предмет можна позначити, замінити за допомогою іншого предмета, малюнка, слова. І наочно-дійове, і особливо наочно-образне мислення тісно пов'язані з мовою. Мовні висловлювання дитини сприяють усвідомленню дитиною ходу і результату цієї дії, допомагають пошукам шляхів розв'язання задач. Ще більше зростає роль мови в той період, коли вона набуває плануючу функцію. Дитина, здавалося б, думає вголос, хоча користується в своїх мисленнєвих діях не словами, а образами. Мова відіграє при цьому важливу, але тільки допоміжну роль.

Для використання мови як самостійного засобу мислення, що дає змогу розв'язувати розумові задачі без використання образів, дитина повинна засвоїти вироблені людством поняття, тобто знання про загальні та істотні ознаки предметів і явищ дійсності, закріплені в словах. Поняття об'єднані між собою в стрункі системи, які дозволяють з одного знання виводити інше і тим самим розв'язувати мисленнєві задачі, не використовуючи предмети чи образи. Поки мислення дитини залишається наочно-образним, слова для неї виражають уявлення про ті предмети, дії, властивості, відношення, які ними позначаються. Наявні у дітей уявлення не можуть стихійно перетворитися в поняття. Поняття та логічні форми мислення, які ґрунтуються на їх використанні, діти засвоюють у ході набуття основ наукових знань.

Дошкільний вік особливо сенситивний до навчання, спрямованого на розвиток образного мислення і спроби надмірно прискорити оволодіння логічними формами мислення в цьому віці не завжди доцільні.

В ієрархії психічного розвитку логічне мислення стоїть вище образного в тому сенсі, що воно формується пізніше, на основі образного, і дає можливість розв'язувати ширше коло задач, засвоювати наукові знання. Але це не означає, що необхідно прагнути якомога раніше сформувати у дитини логічне мислення. По-перше, засвоєння логічних форм мислення без достатньо міцного фундаменту у вигляді розвинутих образних форм буде неповноцінним. По-друге, і після оволодіння логічним мисленням образне не втрачає свого значення.

Можливості формування логічного мислення слід використовувати тільки тією мірою, якою це необхідно для ознайомлення дитини з деякими основами початкових наукових знань, не прагнучи до того, щоб зробити логічним все її мислення.

Основні лінії у розвитку мислення дошкільника

Основними напрямами розвитку мислення дошкільника є вдосконалення наочно-дійового мислення, інтенсивний розвиток наочно-образного і початок активного формування словесно-логічного шляхом використання мови як засобу постановки і розв'язання інтелектуальних завдань, засвоєння наукових понять.

Розвиток міркувань дошкільника. У дошкільному віці зростає кількість видів діяльності дитини, вони ускладнюються. Відбувається перебудова співвідношення практичних дій із розумовими, з випередженням останніх. Мислення чимдалі більше спирається на уявлення та образи, сформовані у її минулому досвіді. Пізнання дійсності у дошкільника відбувається у наочно-образній формі. Оперування образами і уявленнями робить мислення дошкільника позаситуативним, відокремленим від практичних дій з предметами і значно розширює межі пізнання.

Встановлюються більш тісні взаємозв'язки мислення з мовленням, що викликає наступні зміни: з'являється міркування (розгорнений розумовий процес), планування, бурхливо розвиваються розумові операції.

Відповідно до набуття мислення дитини системності та критичності вона спроможна розв'язувати інтелектуальні задачі, що вимагають кількох логічно пов'язаних розумових дій. Здатність дитини робити послідовні розумові перетворення вихідної думки призводить до побудови нею своїх власних теорій. При цьому дитина користується низкою способів розумової діяльності, серед яких: самостійне формулювання питань-проблем; пошук відповіді на них з опорою на міркування вголос, з використанням порівняння й узагальнення, аналогії; висування можливих варіантів рішення, аргументів; обгрунтування висновків.

Міркування починається з постановки питання дитиною, що свідчить про формування самостійності мислення. Настає другий вік питань (від двох з половиною до шести-семи років). Спостерігається найбільша інтенсивність питань у мовленні дитини. Переважають пізнавальні питання з метою отримати інформацію про дійсність. Питання набувають оригінального, несподіваного, творчого характеру, стосуються причин і часових ознак явища. Не випадково дітей цього віку називають "чомучками". Дитина наполягає на відповіді, висловлює свою незгоду зі змістом відповіді, що свідчить про самостійне та критичне мислення. Виникає основа для появи внутрішніх питань (О.М. Матюшкін).

Частіше за все питання виникають у результаті зустрічі дитини з новим об'єктом, якого малюк не може зрозуміти. Він хоче познайомитися з ним, знайти йому місце серед свого минулого досвіду. Питання народжуються і при виникненні суперечності між тим, що малюк бачить або взнає, і його досвідом. Так, М. М. Подд'яков вважає джерелом дитячого мислення суперечність у досвіді дитини між ясним і неясним знанням. Якщо нове уявлення відповідає сформованому тільки за деякими ознаками, а за іншими відрізняється, з'являється питання. Це питання виникає вже не у предметній діяльності, а на основі наявних у досвіді дитини уявлень, а пошук відповіді може відбуватись шляхом міркувань.

Дитина ставить питання і тоді, коли хоче переконатись у правильності свого висновку, звертається до дорослого, щоб той визнав її компетентність. З віком така категорія питань збільшується, стаючи основною.

Особливості міркувань дошкільника, пов'язаних із поясненням явищ. Пізнавальний досвід дитини набуває якісно нової структури. Він стає чимдалі краще впорядкованим, системним, організованим. Проявом цього виступає прагнення дитини до осмислення сприйманого, тобто до його пояснення і навіть тоді, коли в неї недостатньо для цього знань. Розуміння причинності, доступне дитині, неухильно зростає протягом дошкільного віку. Істотний перелом настає приблизно в 5 років. Розвиток розуміння причинності йде у кількох напрямах:

- від усвідомлення зовнішніх причин до виділення прихованих, внутрішніх;

- недиференційоване, глобальне розуміння причин стає більш диференційованим і точним;

- відображається не одинична причина явища, а узагальнена закономірність (причини, фактори, умови).

У пошуку відповіді дитина незвичайним чином об'єднує об'єкти, ознаки і властивості, використовує аналогії, намагаючись пояснити невідоме за допомогою відомого. На допомогу приходять міркування дошкільника, що виконують важливі функції: допомагають йому зрозуміти надмірний обсяг інформації при обмежених знаннях, об'єднати різноманітні і незрозумілі явища в єдине ціле, знайти пояснення оточуючому світові.

Своєрідність міркувань і пояснень пов'язана з трьома основними причинами:

- недостатність знань, обмеженість, нечіткість досвіду дитини;

- несформованість способів її розумової діяльності;

- низька критичність її мислення.

Міркування грунтуються на чуттєвому досвіді, на знайомих літературних творах. Їм властива конкретна образність. Особливістю таких пояснень є анімізм (одухотворення неживих предметів). Так, Ж. Піаже ставив перед дітьми питання "Звідки приходить вітер? Як він починається?" Діти 4-5 років вважають вітер результатом людського дихання. У Верна запитували "Чому корабель не тоне? Він важче за камінь, але не тоне?. Його відповідь: "Корабель розумніше, ніж камінь....Він не робить того, чого не повинен робити".

В об'єктах вона вирізняє найяскравіші і не завжди істотні ознаки, що приводить до незвичайних, на погляд дорослого, висновків. Зокрема, таких: "Діти ходять, котики ходять, а квіточка не ходить, - розмірковує Сергійко, у нього ніжки померли, їх у землю закопали..." [95, с. 9].

На кінець дошкільного віку у зв'язку із позаситуативно-особистісною формою спілкування з дорослим виникають пояснення різноманітних моральних ситуацій, міркування дітей з їх приводу. Так, в експерименті (Р. А. Курбанов, Н. І. Мурзінова) дітям розповідали історію про малюка, який дуже хотів купити морозиво, а по дорозі знайшов дві монетки. Біля кіоску з морозивом з'являється ровесник. Він плаче та запитує малюка, чи не знаходив він монеток, які отримав від мами на морозиво. Як вчинити малюку, який знайшов монетки? Відповіді були наступними: "Я б сказав, щоб він віддав одну монетку, а одну залишив собі. Але насправді малюк нічого б не сказав тому другому, бо він дуже хотів морозива." Інше пояснення6 "Якщо він чесний і правдивий, то він би сказав, що взяв монетки та віддав би їх.

Досвід дошкільника значно розширюється за рахунок знань, одержаних від дорослого або у власній діяльності, спостереженнях. Набуття знань - не самоціль розумового виховання, а його засіб і водночас умова розвитку мислення. У кінці дошкільного віку у дитини складається первинна картина світу і зароджується світогляд