double arrow

Характеристика видів об'єднань підприємств

До числа основних видів об'єднань підприємств входять:

асоціації,

корпорації,

консорціуми,

концерни,

холдинги,

конгломерати,

фінансово-промислові групи,

франчайзинг,

синдикат,

картель,

трест,

пул.

Відповідно до чинного законодавства господарські об'єднання поділяються на договірні і статутні. До договірних об'єднань законодавець відносить асоціації та корпорації, а до статутних - консорціуми і концерни.

Першим видом договірного об'єднання є асоціація. Вона створюється учасниками з метою координації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо. Координація не вимагає централізації управління підприємствами — членами асоціації. Саме тому правління асоціації не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність своїх членів.

Асоціація- це договірне об’єднання підприємств, яке створюється для здійснення спільної координаційної діяльності підприємств на основі госпрозрахунку, самофінансування та самоуправління. Асоціація являє собою "м'яку" форму централізації зусиль її учасників, для неї характерні:

менша централізація управлінських зв'язків порівняно з іншими видами об'єднань;

можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;

на відміну від інших видів об'єднань, які мають здебільшого сервісний характер, асоціація централізує лише одну чи декілька із кількох виробничо-господарських та управлінських функцій.

Порівняно з асоціацією корпорація має більш жорстку організаційну структуру і являє собою договірне об'єднання, яке створюється підприємствами будь-яких форм власності на основі поєднання їх спільних виробничих, наукових та комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об'єднання. Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямків науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація — це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:

1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім — дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.

Прикладом корпорації є International Business Machines Corporation (вимовляється Ай-Бі-Е́м, також відома як IBM або «Блакитний гігант») це американська електронна корпорація, найбільший світовий виробник усіх видів комп'ютерів і програмного забезпечення, один з найбільших провайдерів глобальних інформаційних мереж. Корпорація посідає шосте місце в списку найбільших компаній світу.

На відміну від договірних об'єднань статутні об'єднання не мають установчих договорів і діють на підставі статуту. Це пов’язане з тим, що юридичною основою цих об'єднань є не волевиявлення сторін, а фінансова або адміністративна залежність членів об'єднання від одного або групи підприємств. Основним видом статутного об'єднання підприємств є концерн. Утворення концернів значною мірою викликане необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузей промисловості в більш перспективні, а також для реалізації значних фінансових проектів. Консерн – це об’єднання підприємств, які знаходяться у фінансовій залежності від одного або групи учасників. Характерні риси консерну: високий ступінь централізації функцій; склад підприємств різних галузей; технологічна та коопераційна єдність; створення окремого відокремленого апарату управління консерном; зрощування промислового та банківського капіталу; можливість заборони підприємству-учаснику бути одночасно у кількох консернах. Наприклад, концерни загальнодержавної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються рішенням Кабінету Міністрів України, Склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства. Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів. За таким же принципом створюються концерни, які об'єднують підприємства, засновані на залученні приватного капіталу. Підставою для об'єднання підприємств саме на основі статуту, а не установчого договору є повна фінансова залежність підприємств-членів концерну від одного або групи підприємств.На сучасному етапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють значний вплив і на розвиток економіки високорозвинених країн Північної Америки і Західної Європи. Під словом “концерн” тут розуміють об'єднання групи підприємств (дочірніх фірм) навколо одного підприємства (материнської компанії), яка володіє контрольним пакетом акцій цих підприємств. Прикладом концерну є Toyota Motor Corporation — японська автомобільна корпорація, що входить до складу фінансово-промислової групи «Тойота». Одна з найбільших автомобільних компаній світу. Випускає свою продукцію під різними марками, зокрема, «Дайхацу», «Лексус», «Тойота», «Хіно».

Тепер розглянемо консорціум як один із видів статутних об'єднань. Законодавець визначає консорціум як тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Як правило, консорціуми створюються для реалізації певних фінансово-промислових проектів, коли проект перевищує фінансові можливості одного банку. Створюються консорціуми на строк виконання проектів, замовлень. Після досягнення поставленої мети вони або ліквідуються, або реорганізуються в постійні господарські об'єднання.В консорціум можуть об'єднуватись також промислові підприємства без безпосередньої участі банківського капіталу, які разом створюють достатні фінансові можливості для реалізації проекту. Підприємства можуть зберігати відомчу належність.Розподіл обов'язків між учасниками консорціуму базується на спеціалізації по принципу найбільшої компетенції, надбання найбільшого підприємницького досвіду у вирішенні проблем певних сегментів програми чи проекту. Діяльність консорціуму охоплює, як правило, стикові проблеми кількох галузей чи відомств. Учасники консорціуму можуть бути членами кількох консорціумів одночасно. Консорціуму делегується право представляти інтереси своїх учасників в державних органах, для чого в його структурі управління створюються відповідні функціональні органи. Отже, консорціум - це тимчасове договірне об’єднання підприємств для реалізації цільових програм і проектів. Особливості консорціуму: рівноправність учасників; здійснення цільових програм та проектів, що потребують значних фінансових ресурсів; вузько цільова спрямованість; обмеженість строку функціонування; спільне розміщення позики або провкладення комерційних операцій великого масштабу на підставі угоди між кількома банками, що створили консорціум.

Картель – це об’єднання підприємств, учасники якого домовляються про розміри виробництва, асортимент товарів, ринки збуту, умови продажу, ціни. Основні ознаки картелю: договірний характер об’єднання; до складу картелю входять промислові підприємства однієї галузі, які виробляють однорідну продукцію; спільне здійснення комерційної діяльності; збереження господарської, фінансової, юридичної самостійності членів картелю; свобода дій учасників обмежується тільки у сфері, що стосується картельних домовленостей.

Синдикат – це договірне об’єднання однорідних підприємств, у якому передбачається централізація збуту продукції або централізація постачання сировини для його членів. Особливості синдикату: збереження юридичної самостійності підприємств-членів синдикату; збут продукції учасників через збутову мережу одного з учасників об’єднання; учасники можуть зберігати свою власну збутову мережу; через один збутовий орган може реалізовуватись не вся, а тільки певна частина продукції учасників; збутова мережа при необхідності може здійснювати централізовану закупівлю сировини, матеріалів для всіх членів синдикату. Така форма об’єднання підприємств найчастіше застосовується у галузях з масовим виробництвом однорідної продукції.

Пул – форма об'єднання компаній, яка відрізняється тим, що прибуток усіх учасників пулу надходить у спільний фонд і потім розподіляється між ними відповідно до заздалегідь установленої пропорції.

Особливості пулів:

– це одна з форм різновиду картелів;

– об'єднання компаній у вигляді пулів має зазвичай досить тимчасовий характер;

– у рамках пулу встановлюються правила розподілу спільних видатків і прибутків.

Види пулів: біржовий пул, “конкретний” пул, патентний пул, торговий пул, страховий та ряд інших.

Трест – це об’єднання ряду підприємств, у якому вони втрачають юридичну, комерційну, виробничу самостійність та підпорядковуються єдиному управлінню. Особливості тресту: об’єднання ряду виробничих підприємств у єдиний виробничо-господарський комплекс; до складу тресту входять підприємства різних галузей промисловості; спеціалізація на одному чи декількох аналогічних видах виробленої продукції; підпорядкування єдиному органу управління; інтеграція усіх напрямків діяльності.

Холдинг- це акціонерна компанія, яка володіє контрольними пакетами інших фірм з метою контролю і управління їх діяльністю. Характерні риси: забезпечення централізованого управління, вплив на підконтрольні підприємства; розширення сфери господарської діяльності; забезпечення технологічної та коопераційної єдності; здійснення централізованої

інвестиційної політики. Холдингова компанія - суб′єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства або підприємств З метою захисту інтересів дочірніх підприємств у статті 126 Господарського кодексу визначено обов′язок холдингової компанії компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки, якщо з вини контролюючого підприємства ним було укладено або здійснено невигідні для нього угоди або операції. Якщо ж дочірнє підприємство з вини холдингової компанії буде визнано банкрутом, то контролююче підприємство буде нести субсидіарну відповідальність перед кредиторами банкрута. Холдинги мають різноорганізаційну форму - господарського товариства, одноосібного, державного підприємства. Як правило, учасники холдингу мають досить широку економічну незалежність в оперативно-господарській діяльності.

Промислово-фінансова група (ПФГ) - об′єднання, яке створюється за рішенням кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. Особливістю ПФГ є те, що вона не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб′єкт господарської діяльності. Така ознака ставить під сумнів доцільність включення упорядниками кодексу ПФГ до глави під назвою «Об′єднання підприємств», оскільки згідно з положеннями статті 118 ГК України об′єднання є господарською організацією, а, отже, юридичною особою. [4] Характерні риси:

господарська організація корпоративного типу;

добровільність створення, але на підставі рішення Уряду України;

вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;

належність ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;

відсутність (як основної) мети отримання прибутку;

заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;

обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ;

тимчасовість діяльності ПФГ (створення на певний строк);

обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між ними (всередині ПФГ).

У США поширені багатогалузеві корпорації, які є, по суті, високо інтегрованими фінансово-промисловими групами. На сьогодні у США поширено два основні типи ФПГ, які відрізняються між собою центром, навколо якого вибудовується вся група. В першому випадку консолідуючим ядром ФПГ с: банківський холдинг, в іншому - виробничо-технологічний комплекс.

Особливість японських ФПГ (подан) полягає в тому, що вони є комплексом незалежних промислових і банківських монополій, пов'язаних між собою системою господарських зв'язків. Сюдани - це самодостатні, універсальні багатогалузеві економічні комплекси, що включають у свою організаційну структуру фінансові установи (банки, страхові та трастові компанії), торговельні фірми, а також виробничі підприємства різних галузей народного господарства. Як консолідуюче ядро сюданів з початку їх створення після /Другої світової війни (і навіть їх довоєнних попередників - «дзайбацу») і до нашого часу виступають підприємства важкої і хімічної промисловості. Промислові об'єднання ФПГ побудовані, як правило, за принципом вертикальної інтеграції (японський варіант «кейрецу»). Під егідою головної фірми перебуває безліч підпорядкованих їй дочірніх компаній (в єдності вони створюють свого роду верхній ярус вертикальної інтеграції). Всього ж таких ярусів налічується до чотирьох, оскільки більшість дочірніх відносно головної фірми мають під своїм контролем інші.

Для Південної Кореї теж характерний високий ступінь концентрації виробництва і капіталу у формі чеболів, які є фінансовими науково-промисловими групами. Чеболі багато в чому схожі з ФПГ Японії (сюданами), проте відмінність полягає в тому, що всі корейські групи базуються на сімейному капіталі. Як свідчать дослідження південно-корейських економістів, фірми, які входять в чеболь, мають більш високі показники співвідношення між прибутком і акціонерним капіталом у порівнянні з фірмами, які функціонують самостійно.

Характерна ознака німецької традиції формування господарських об'єднань полягає у тісному зв'язку банків із промисловістю. На основі акціонерних, фінансових, а також ділових зв'язків відбувається міжгалузева інтеграція промислових концернів з фінансовими інститутами в стійкі горизонтальні фінансово-промислові об'єднання. Банки беруть участь не тільки у фінансуванні інвестиційних проектів, ай в управлінні підприємствами. Тому центрами створення ФПГ у Німеччині є, як правило, великі банки.

Конгломерат — статутне об'єднання підприємств, які здійснюють спільну діяльність на основі добровільної централізації функцій виробництва, науково-технічної, інвестиційної, фінансової діяльності, а також для організації комерційного обслуговування.

На сучасному етапі розвитку України франчайзинг є тією формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла б стимулювати антикризові процеси та сприяти відродженню вітчизняної економіки. Слово франчаизинг походить від французького franchir, яке означає “звільняти”; у англійському варіанті franchising — це право, привілегія. Зміст франчайзингу полягає у наступному: головна компанія (франчайзер) надає індивідуальному підприємцю (франчайзі) або групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою даної компанії на обмеженій території, на термін і умовах, які визначені договором. Таким чином франчайзі отримує готове підприємство. І саме в цьому головна привабливість франчайзингу. Франчайзі не потрібно створювати підприємство крок за кроком, як повинен це робити підприємець, який починає все з нуля. Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І, ймовірно, воно буде копією усіх підприємств у франшизній системі. За фіксовану плату франчайзі отримує кваліфіковану допомогу, яка б у противному випадку була б значно дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзинг процвітає тому, що поєднує стимул до власності малим підприємством з управлінською майстерністю великого бізнесу.Франчайзі контролює визначений район; він має гарантію від вторгнення франшиз-конкурентів і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його бізнесу обмежений територією, яка закріплена за ним згідно договору. Франчайзер повністю відповідає за маркетинг продукції та послуг, включаючи організацію рекламний компаній; витрати франчайзі на рекламні заходи в основному полягають у незначних відрахуваннях в централізований рекламний фонд франчайзингової системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також франчайзер, а кошти на неї франчайзі відраховує незалежно від фактичної віддачі, яку отримує власник фраишизи від рекламної кампанії. В цілому, франчайзі може розраховувати на різноманітні фінансові пільги, як при купівлі самої франшизи, так і під час розрахунків за постачання, але постійні відрахування франчайзеру згідно договору франчайзинга можуть значно знижувати загальний дохід власника франшизи. Отже, франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми підприємництва у тому, що підприємства, які працюють у системі франчайзингу, не дивлячись на юридичну самостійність, є по суті своїй частиною єдиної системи. Таким чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з функціонуванням незалежного малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми, які притаманні будь-якій корпоративній структурі. Податківці нарахували в Україні 16 ФПГ, до складу яких входить понад 4600 підприємств. Найбільш численними виявилися «Приват» і «СКМ», далі йдуть ІСД і Порошенко. «Приват» - найбільша в Україні і одна з найбільш впливових фінансово-промислових груп. Власниками групи "Приват" є Геннадій Боголюбов, Ігор Коломойський і Олексій Мартинов. До групи "Приват" напряму або опосередковано входить більше 100 підприємств в Україні та світі.

Наведена класифікація об'єднань підприємств не є вичерпною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об'єднуватись і в інші структури, які не передбачені чинним законодавством України. В даному випадку було б корисно перейняти досвід високорозвинених країн, законодавство і практика яких уже досить давно і вельми успішно вирішує більшість питань, пов'язаних з організацією і функціонуванням підприємств та їх об єднань.

Холдинг(від англ. tohold – держати)-це компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших підприємств з метою здійснення по відношенню до них функцій контролю й управління.

У світовій практиці холдингові компанії (ХК) – це перш за все, фінансові центри, навколо яких об'єднуються окремі компанії, не втрачаючи при цьому своєї комерційної самостійності. На сьогодні практично всі найбільші корпорації США і Західної Європи мають у своєму складі фінансовий центр у вигляді холдингової компанії.

Холдинги характеризуються високим рівнем організації акціонерного капіталу. Через них вдається налагодити функціональну взаємодію капіталів, що належать різним за профілем діяльності підприємствам, включаючи пряме їх злиття і втрату самостійності. У складі холдингу вирішуються народногосподарські проблеми, які не під силу одному окремо взятому підприємству: розробка і створення складних технічних проблем, освоєння високих технологій, отримання значних кредитів під певні програми, створення нових виробничих потужностей та ін.

Холдинг – це компанія-власник, статутний капітал якої утворюють контрольні пакети акцій підприємств, що входять до неї. Ці підприємства називаються дочірніми. На відміну від інших об'єднань, наприклад, тресту, формування холдинг-компанії відбувається ринковим шляхом. Для цього компанія скуповує акції інших підприємств і на цій основі створює свій статутний акціонерний капітал. Розрізняють два типи холдингів.

Чистий холдинг створюється для фінансового контролю та управління дочірніми підприємствами. Метою змішаного холдингу є відповідна статутна підприємницька діяльність – промислова, торговельна, транспортна, кредитно- фінансова тощо.

Добре організований холдинг дає змогу проводити узгоджену єдину для всіх його учасників науково-технічну й економічну політику, надаючи дочірнім підприємствам широку самостійність у виробничо-господарській діяльності. При цьому дочірні підприємства особисто несуть відповідальність за результати своєї діяльності за усіма напрямами.

Важливим тут є те, що головна компанія в змішаному холдингу навіть якщо не володіє контрольним пакетом акцій, все ж таки може істотно впливати на роботу дочірніх підприємств через установлення цін, тарифів на їх продукцію та послуги, а також використовуючи різноманітні економічні та адміністративні важелі. Через ці та інші причини дивіденди у головній компанії можуть бути вищими, ніж на підприємствах, що входять до холдингу.

Холдинг-компанія як одна з форм монополістичних об'єднань, мас законодавче встановлену процедуру та ряд обмежень при створенні. Зокрема, вона може бути організована при реструктуризації (перетворенні) великих підприємств шляхом виокремлення з їх складу підрозділів як самостійних юридичних осіб (дочірніх підприємств), при об'єднанні пакетів акцій юридично самостійних підприємств, а також при утворенні нових акціонерних товариств.

До основних типів холдингових компаній відносять:

– холдинги, створені на основі об'єднання промислових підприємств;

– конгломерати, які формуються на основі поглинання підприємств різноманітної виробничої та комерційної діяльності;

– банківські холдинги;

– холдинги у системі фондів. Холдинги у системі фондів – створення інвестиційних фондів, які скуповують акції різних підприємств, що дає можливість засновникам і керівникам цих фондів контролювати такі підприємства.

Дочірнє підприємство - це підприємство, створене як юридична особа іншим підприємством шляхом передачі йому частини свого майна в повне господарське відання.

Засновник дочірнього підприємства - материнське підприємство - затверджує статут підприємства, призначає його керівника і здійснює стосовно дочірнього підприємства інші права власника. Проте материнське підприємство не має права втручатися безпосередньо в господарську діяльність свого дочірнього підприємства, якщо інше не передбачено статутом.

Дочірнє підприємство, будучи, юридичною особою, має свій баланс, самостійно веде свою господарську діяльність, укладає угоди від свого імені (на відміну від філій та представництв) тощо. Материнське підприємство не несе ніякої відповідальності за зобов'язаннями дочірнього товариства.

У світовій практиці дочірні підприємства дуже поширені як традиційно гнучка і налагоджена в правовому відношенні організаційна форма підприємництва. Дочірні товариства можуть володіти акціями інших підприємств, що стосовно материнської фірми стають внучатами товариствами. Товариств а - онуки, у свою чергу, можуть володіти акціями інших фірм тощо. Наприклад, транснаціональна корпорація Mobil Corporation на початку 1980-х років мала 514 філій і дочірніх компаній у 76 країнах світу.

 


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: