Правовий інститут — див. Інститут права

Правовий нігілізм — заперечення соціальної цінності й необхід­ності права, ігнорування й негативне ставлення до права, закону та пра­вових форм організації суспільних відносин, прав і свобод інших осіб.

Правовий прецедент — джерело права, рішення компетентного державного органу щодо конкретної юридичної справи, якому нада­ється формальна обов'язків при вирішенні подібних справ у майбут­ньому. Залежно від того, який орган приймав рішення, П.п. поділя­ються на судові та адміністративні.

Правовий статус особи — сукупність юридично закріплених основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, які визна­чають положення особи у суспільстві, а також гарантії їх здійснення, захист та поновлення порушених прав.

Правові відносини — врегульовані нормами права суспільні зв'язки між суб'єктами права, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою. П.в. виникають на основі норм права і настанні юридичних фактів.

Правові форми здійснення функцій держави — визначена чинним законодавством діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов'язана з виданням та застосуванням юридичних актів, які спрямовані на здійснення функцій держави. Головними П.ф.д.д. є правотворча, правозастосовна та правоохоронна діяльність.

Правозахисні органи — державні та недержавні органи, голов­ним завданням і функцією яких є надання правової допомоги фізичним та юридичним особам, захист фізичних осіб від обвинувачення, а також посилення правових гарантій охорони прав і свобод людини від втру­чання органів влади та управління. До П.о. відносяться Уповноважений ВР України з прав людини, адвокатура, органи юстиції, нотаріат.

Правозастосовний акт — індивідуально конкретний, державно владний припис, винесений відповідним органом або їхніми поса­довими особами у результаті вирішення юридичної справи. П.а. не має зворотної дії у часі. П.а. складається за відповідною формою: 1) всту­пна частина, яка містить назву акта, місце і дату ухвалення, назву ор­гану чи посади особи, яка ухвалює рішення у справі; 2) описова час­тина, в якій описуються факти, що є предметом розгляду; 3) мотивувальна частина, яка включає аналіз доказів, їхню юридичну кваліфікацію та їх обґрунтування тощо; 4) резолютативна частина, в якій формулюється рішення у справі.

Правоздатніст ь — передбачена нормами права здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Розрізняють П. фізич­них осіб і П. юридичних осіб. П. фізичних осіб однакова для всіх, вона виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. П. юридич­них осіб виникає з моменту їхньої реєстрації або видання компетент­ним органом постанови про утворення і припиняється з моменту її ліквідації.

П равознавство — 1) сукупність юридичних наук, які вивчають право в усіх його можливих теоретичних вимірах та складових; 2) но­рмативна навчальна дисципліна, яка викладається у неюридичних ви­щих навчальних закладах, загальноосвітніх та спеціалізованих шко­лах, гімназіях, ліцеях. П. складається з загальної теорії держави і права та основних галузей права України.

Правомірна поведінка — суспільно корисна, необхідна, бажа­на і допустима поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, яка відповідає приписам правових норм, гарантується і охороняється державою.

Правомірні дії — дії особи, які здійснюються на основі й згідно з приписами правових норм.

Правомочність — передбачена чинним законодавством мож­ливість суб'єкта правовідносин діяти відповідно до свого бажання або вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта чи вимагати віднов­лення порушеного права.

Правонаступництво — перехід прав і обов'язків від однієї осо­би до іншої безпосередньо в силу закону або угоди. П. допускається лише стосовно майнових прав та обов'язків. Особисті немайнові права та обов'язки є невідчужуваними від їх носіїв і не можуть передаватися іншим особам.

Правоохоронні норми права — норми, які встановлюють сан­кції за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регу­лятивних нормах.

Правоохоронний орган — державний орган, який спеціально уповноважений здійснювати контроль за неухильним додержанням законів та інших нормативно-правових актів, забезпечувати правопо­рядок, здійснювати захист законних прав і інтересів фізичних та юри­дичних осіб, суспільства і держави у цілому, а також застосовувати заходи державного примусу до правопорушників.

Правопорушення — суспільно небезпечне винне протиправне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

Правопорядок — фактичний стан упорядкованих правом сус­пільних відносин, який характеризується рівнем дотримання законно­сті, забезпечення та реалізації прав і обов'язків усіх суб'єктів право­відносин.

П раворозуміння — процес і результат розумової діяльності людини щодо пізнання, сприйняття (оцінка) права і відношення до нього як до соціального явища.

Правосвідомість — форма суспільної свідомості, сукупність правових поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, які відо­бражають ставлення окремої людини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов'язаної з ним. Структура П. складається з двох основних елементів: 1) правової ідео­логії; 2) правової психології.

П равотворчість — правова форма діяльності держави та упов­новажених організацій, яка спрямована на прийняття, зміну, призупи­нення чи скасування правових норм.

Правотворчий процес — процесуальна діяльність суб'єктів правотворчості щодо порядку формування і закріплення їхньої волі шляхом прийняття, зміни, призупинення чи скасування правових норм, яка відбувається згідно встановленої процедури.

Правосуб'єктність — передбачена нормами права здатність особи бути носієм прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії. П. включає в себе право­здатність та дієздатність.

Правосуддя — особливий вид державної діяльності, яку прово­дить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях адмініст­ративних, кримінальних, цивільних та господарських справ. П. — це виключно судова діяльність, яка здійснюється у строго визначеній за­коном процесуальній формі.

Правочинність — передбачена чинним законодавством мож­ливість суб'єкта правовідносин виконувати визначені дії або вимагати певних дій від іншого суб'єкта правовідносин.

Преамбула — вступна частина законодавчого або іншого пра­вового акта, міжнародної угоди, декларації тощо, у котрій стисло ви­кладено мета, завдання даного акта, умови, мотиви, що спонукали до його написання та прийняття.

Предмет правового регулювання — сукупність якісно однорі­дних суспільних відносин, які врегульовані нормами права.

Предмет теорії держави і права — об'єктивні властивості держави і права, загальні й специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ, їх взаємозв'язок.

Представник влади — службова особа органів державної вла­ди, а також інша посадова особа, яка в установленому порядку наділе­на розпорядчими повноваженнями стосовно осіб, які не перебувають від неї в службовій залежності.

Представництво — 1) правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє; 2) відокремлений підрозділ юри­дичної особи, що розташований поза її місцезнаходження та здійснює П. і захист інтересів юридичної особи, що його створила.

Президент України — див. Глава держави.

Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється всенародно обраним президентом, який поєднує повноваження глави держави і глави уряду.

Презумпція невинуватості — правове положення, за яким осо­ба вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в установ­леному законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Однією з важливих гарантій здійснення принципу П.н. є конституційне право на захист.

Прем'єр — Міністр України — особа, яка очолює Кабінет Мі­ністрів України (уряд). П.М. України призначається на посаду ВР України за поданням Президента України. Кандидатуру для призна­чення на посаду П.М. України вносить Президент України за пропо­зицією коаліції депутатських фракцій у ВР України. Повноваження П.М. України визначаються Конституцією і Законом України "Про Кабінет Міністрів України".

Приватне право — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що забезпечують приватні інтереси індивідуаль­них власників та їх об'єднань в їх майновій діяльності та особистих відносинах.

Прикладні юридичні науки — юридичні науки, які виникли на стикові юридичних і неюридичних наук, завданнями яких є викорис­тання досягнень суспільних, технічних або природничих наук для ви­рішення проблем юриспруденції. До П.ю.н. належать криміналістика, кримінологія, судова медицина, правова статистика, юридична психо­логія тощо.

Примус — метод здійснення державної влади, який полягає у психологічному, фізичному чи матеріальному впливі уповноважених органів держави на особу з метою примусити її діяти в інтересах дер­жави.

Примусові заходи виховного характеру — звільнення судом від кримінальної відповідальності неповнолітнього, який вперше вчи­нив злочин невеликої тяжкості та особи, яка до досягнення віку, з яко­го може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого осо­бливою частиною КК України і застосування до них особливих захо­дів впливу (застереження, обмеження дозвілля, передача неповноліт­нього під нагляд батьків тощо).

Примусові заходи медичного характеру — надання за рішен­ням суду амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності чи обмеже­ної осудності, або в стані осудності, але до постановлення вироку суду або під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. Зале­жно від характеру та тяжкості захворювання, а також тяжкості вчине­ного діяння та ступеню небезпечності суд призначає різні П.з.м.х.

Принципи права — основні засади, вихідні ідеї, положення, що відображають зміст права, його сутність і призначення у суспільс­тві, визначають спрямованість правового регулювання і поширюються на усіх суб'єктів права.

Принципи правотворчості — основоположні ідеї, керівні ос­нови діяльності, пов'язаної з прийняттям, зміною або скасуванням норм права. Основними П. п. є: гуманізм, демократизм, гласність, за­конність, науковість, професіоналізм, системність, своєчасність, пла­нування.

Принципова поведінка — вид правомірної поведінки, що ха­рактеризується внутрішнім переконанням особи у необхідності вико­нувати приписи правових норм.

Прогалини у праві — часткова або повна відсутність конкрет­ної правової норми, необхідної для регулювання суспільних відносин, які входять у сферу правового регулювання. Див. Аналогію закону та Аналогію права.

Прокуратура — самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує всемірне утвердження верховенства закону, захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини. П. є елементом системи стримувань і противаг між гілками державної вла­ди. П. України побудована відповідно до державного устрою і адміністративно-територіального поділу країни з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокурору України.

Проступок — суспільно шкідлива протиправна винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка порушує приписи інших, крім КК України, норм права. П. діляться на види: 1) конституційні 2) адміністративні; 3) дисциплінарні; 4) цивільні.

Протокол — 1) процесуальний документ, у якому в письмовій формі фіксуються хід і результати процесуальних дій, що здійсню­ються прокурором, слідчим або особою, яка проводить дізнання при розслідуванні кримінальних справа, а також судом при розгляді кри­мінальних, цивільних, господарських справ; 2) документ колегіальних органів, у якому в письмовій формі фіксується місце, час і мета прове­дення конференцій, зборів, засідань, нарад тощо, склад присутніх, зміст доповідей і виступів, та ухвали з обговорених питань. П. пови­нен мати відповідні реквізити.

Професійна правосвідомість — сукупність професійних пра­вових знань, почуттів, емоцій, настанов, мотивів юристівпрактиків та інших осіб, які мають спеціальну юридичну освіту, що формуються у результаті професійної діяльності й навчання.

Професія — здатність особи виконувати відповідну роботу, яка вимагає від неї наявності певної кваліфікації.

Процесуальне право — сукупність правових норм, які регу­люють відносини, що виникають у процесі розслідування злочинів, розгляду та вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримі­нальних, цивільних та господарських справ.

Публічне право — сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що забезпечують державні, міждержавні й загальні суспільні інтереси громадян.

Р

Ратифікаці я — остаточне затвердження міжнародного догово­ру компетентним органом державної влади, після чого цей договір набирає юридичної сили. Р. договору вважається завершеною з моме­нту обміну ратифікаційними грамотами.

Реалізація норм права — процес втілення приписів правових норм у поведінку суб'єктів права та їх практичну діяльність зі здійс­нення, використання суб'єктивних прав та виконання юридичних обов'язків.

Регулятивне право — сукупність правових норм, які регулю­ють поведінку суб'єктів права шляхом закріплення між ними суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Регулятивні норми права — норми, які безпосередньо спрямо­вані на здійснення правового регулювання суспільних відносин шля­хом наділення їх учасників правами і покладенням на них юридичних обов'язків. Р.н.п. поділяються на: зобов'язальні, заборонні, уповноважувальні (дозволяючі).

Реквізити — у праві обов'язкові дані, які мають бути у будьякому документі для визнання його дійсним.

Релігійні норми — різновид соціальних норм, правило поведін­ки віруючих людей, які встановлені різними віросповіданнями і міс­тяться в релігійних джерелах (Біблії, Торі, Корані, Ведах тощо). Р.н. регулюють відносини віруючих у межах церкви або іншої релігійної організації та порядок відправлення релігійних культів.

Республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, пре­зидентом), які обираються населенням країни на певний, чітко визна­чений законодавством строк. Р. поділяються на президентські, парла­ментські та змішані.

Референдум — спосіб прийняття громадянами шляхом голосу­вання законів та інших рішень з важливих питань загальнодержавного чи місцевого значення. Р. одна із форм безпосередньої демократії.

Розпорядження — вид підзаконного нормативноправового ак­ту; акт органу управління, який видається у межах його компетенції і має обов'язкову силу для юридичних і фізичних осіб, яким Р. адресо­ване. Р. вступає в силу з моменту його видання.

Розширене тлумачення норм права — різновид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст правової норми є ширше, ніж її тек­стуальна форма.

С

Санкція — складова частина норми права, яка передбачає юри­дичні наслідки для суб'єкта за виконання чи невиконання правила по­ведінки, передбаченого диспозицією цієї норми.

свідоцтво — документ, що офіційне підтверджує певний факт, який має юридичне значення (про народження, про шлюб, про смерть), або право особи (про авторство, про право власності тощо). В деяких випадках С. має спеціальну назву: диплом, атестат тощо.

система законодавства — сукупність усіх упорядкованих пев­ним чином нормативно-правових актів держави, які розподілені зале­жно від предмета правового регулювання на галузі та інститути зако­нодавства. С.з. є зовнішньою формою вираження права.

система права — обумовлена об'єктивними факторами внут­рішня будова права, що характеризується єдністю і узгодженістю всіх її норм, розподілом їх на галузі, підгалузі та інститути. С.п. є складо­вим елементом правової системи.

систематизація законодавства — діяльність компетентних державних органів та уповноважених організацій з упорядкування і вдосконалення чинних нормативно-правових актів, зведення їх у єди­ну внутрішньо узгоджену систему. Основними видами С. з. є: інкор­порація кодифікація, консолідація.

Сімейне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відно­сини громадян, що виникають із шлюбу та належності до сім'ї. Осно­вним джерелом С.п. є СК України.

Скарга — звернення громадян в усній чи письмовій формі до державного органу або службової особи з приводу порушення їх прав або інтересів, що охороняються законом.

Склад злочину — сукупність встановлених кримінальним за­коном об'єктивних і суб'єктивних ознак, які визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне. С.з. структурно складається з чотирьох обов'язкових елементів: об'єкт злочину, об'єктивна сторо­на, суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає С.з. в цілому.

Склад правопорушення — сукупність закріплених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких, суспільно небез­печне винне протиправне діяння визнається конкретним правопору­шенням.

Складна (союзна) держава — форма державного устрою, дер­жава, яка утворилася з окремих державних утворень, які мали всі

ознаки держави, але певну частину своїх суверенних прав передали вищим центральним органам союзної держави. С.д. поділяються на федерації, конфедерації, імперії.

Служба безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. СБУ підпорядкована Президенту України і підконтрольна ВР України.

Службова особа — особа, яка постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також постійно чи тимчасово обіймає посаду на підприємстві, в установі чи організації, незалежно від форм власності, яка пов'язана з виконанням організаційно — розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконує такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.

Службовці — особи, які володіють фаховими (спеціальними) знаннями та навичками в якій-небудь галузі виробництва, науки, тех­ніки, мистецтва тощо, та обіймають відповідні посади у державних, громадських та інших установах, підприємствах, організаціях. За ха­рактером виконуваної роботи С. поділяються на категорії: керівники, спеціалісти і технічні виконавці.

Соціальні норми — історично зумовлені загальні правила по­ведінки людей у суспільстві, є проявом їх свідомої вольової діяльності та забезпечуються різними засобами соціального та державного впли­ву. Основними видами С.н. є: 1) норми права; 2) норми моралі; 3) кор­поративні норми; 4) звичаї та традиції; 5) економічні норми; 6) полі­тичні норми; 7) релігійні норми.

Спадкове право — інститут цивільного права, сукупність пра­вових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку із спа­дкуванням.

Спеціальні юридичні науки — юридичні науки, завданням яких є вивчення структури, організацію, повноваження і порядок дія­льності державних органів. До С.ю.н. належать державне будівництво і місцеве самоврядування, судові та правоохоронні органи, прокурор­ський нагляд тощо.

Спеціально-юридичні функції права — напрями суто право­вого впливу на суспільні відносини. До С.ю.ф.п. належать регулятив­на та охоронна функції.

Співдружність — форма міждержавного об'єднання, союз су­веренних держав, які мають спільні ознаки, мову, історію, культуру, релігію, спільність економічних інтересів.

Співтовариство — форма міждержавного об'єднання, союз су­веренних держав, які об'єдналися для зміцнення економічних зв'язків шляхом ліквідації митних кордонів, введення спільної грошової оди­ниці та створення системи наддержавних органів.

Стаття — структурна частина тексту певного джерела права, яка є словесно документальною формою вираження норми права.

Статут — локальний нормативно-правовий акт, який визначає статус юридичної особи, її завдання, структуру, функції, порядок дія­льності тощо. С. повинен мати відповідні реквізити і бути затверджені вищою установою чи органом управління.

Структура норми права — внутрішня будова норми права, яка характеризується єдністю і взаємодією її складових елементів (гіпоте­зи, диспозиції, санкції).

Суб'єкт правовідносин — учасник правових відносин, який має суб'єктивні права та здатний виконувати юридичні обов'язки. До С.п. належать: 1) фізичні особи; 2) юридичні особи; 3) державні та громадські організації; 4) соціальні спільності (народ, нація, населення відповідного регіону, територіальні громади та ін.).

Суб'єкт правопорушення — деліктоздатна фізична чи юриди­чна особа, яка вчинила правопорушення. Рівень деліктоздатності фі­зичної особи залежить від її віку, стану психічного здоров'я, посади та інших обставин.

Суб'єктивна сторона правопорушення — внутрішнє психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його не­гативних наслідків.

Суб'єктивне право — закріплене правовими засобами можли­вість конкретного суб'єкта здійснювати певні дії, вимагати дій від ін­ших суб'єктів та звертатися до держави за захистом порушених прав.

Суб'єктивні права — передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задово­ленням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридич­ними обов'язками інших суб'єктів, так і захистом з боку держави.

Суд — орган держави, який здійснює правосуддя шляхом розг­ляду і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних, ад­міністративних та господарських справ на основі чинного законодав­ства і у строго визначеній законом процесуальній формі. Делегування функцій С., а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами законом не допускається. Юрисдикція С. поши­рюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судова влада — одна з гілок державної влади, яка діє самос­тійно, незалежно від законодавчої і виконавчої влади, і реалізується шляхом здійснення правосуддя.

Судова система — сукупність усіх судів держави, основою яких є єдині засади організації й діяльності та наділених повноважен­нями здійснювати судову владу. С.с. України складають Конституцій­ний Суд та суди загальної юрисдикції.

Судове рішення — загальне поняття, яке охоплює усі акти, прийняті судом (суддею) у результаті їх процесуальної діяльності. До С.р. належать вироки (у кримінальних справах), рішення (у цивільних, господарських справах), ухвали, постанови (у кримінальних, адмініст­ративних, господарських і цивільних справах). С.р. має бути законним та обґрунтованим, викладається тільки у письмовій формі, підпису­ється всіма суддями, у т.ч. суддею, що має особливу думку. С.р. вико­нується після того, коли вступає в законну силу, крім випадків негай­ного виконання.

Судоустрій — сукупність правових норм, які визначають за­вдання, принципи організації та діяльності, структуру і компетенцію

судів.

Судочинств о — діяльність судів щодо розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої компетенції, а також дії інших суб'єктів, які реалізують свої права і обов'язки, вступають у процесуальні відно­сини із судом. С. здійснюється суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних українською мовою або мовою більшості насе­лення певної місцевості.

Суспільна правосвідомість — правосвідомість, яка притаман­на великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регі­ону, певному етносу), що є носіями національної правової культури.

Т

Теорія держави і права — юридична наука, що вивчає державу і право, державно-правові явища в їх взаємозв'язку та взаємодії, сис­тема знань про найбільш загальні закономірності виникнення, розвит­ку та функціонування держави і права.

Територіальна громада — об'єднання жителів, які постійно проживають у межах села, селища, міста, що є самостійною адміністративно-територіальною одиницею або добровільне об'єднання жите­лів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр Т. г. є пер­винним суб'єктом місцевого самоврядування. В Україні існують Т. г. села, селища, міста.

Тимчасові функції держави — напрямки діяльності держави, які спрямовані на вирішення деяких невідкладних завдань і здійсню­ються протягом певного періоду її існування.

Тип держави — сукупність держав, які мають спільні загальні ознаки і відображають відповідний рівень їхнього розвитку на певно­му історичному етапі.

Типологія держави — поділ усіх держав, що існували й існу­ють, на певні типи за певними критеріями, які дадуть змогу розкрити їхню соціальну сутність.

Тиранічний режим — різновид антидемократичного державно­го режиму, який характеризується зосередженням в руках однієї особи (тирана) всієї повноти влади, яку він одержав не за правом успадку­вання, а в наслідок узурпації, насильницького захоплення влади шля­хом державного перевороту.

Тлумачення норм права — інтелектуально вольова діяльність суб'єктів права (компетентних державних органів та їхніх посадових осіб, інших фізичних і юридичних осіб) із з'ясування та роз'яснення дій­сного змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка виражається у прийнятті інтерпретаційного акта. Тлумачення не вносить поправки, доповнення чи зміни до правової норми. Т.н.п. розрізняють: 1) за суб'єктами; 2) за обсягом; 3) за способами; 4) за аналогією.

Тоталітарний режим — різновид антидемократичного держав­ного режиму, який характеризується зосередженням державної влади в руках правлячої верхівки або однієї особи, всебічним і всеохоплюючим контролем держави над суспільством, підкоренням останнього державою, наявність загальнообов'язкової державної ідеології та реп­ресивних методів управління.

Традиції — різновид соціальних норм, загальні правила поведі­нки людей, соціальних груп, які закріплені у суспільній практиці вна­слідок багаторазового повторення протягом тривалого часу та пере­даються із покоління у покоління.

Трудове право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють трудові й тісно пов'язані з ними суспільні відносини неза­лежно від форм власності, господарювання чи галузевої підпорядко­ваності підприємств, установ, організацій. Основним джерелом Т.п. є КЗпП.

У

Угода — волевиявлення двох і більше сторін, спрямоване на встановлення, зміну чи припинення взаємних юридичних прав та обов'язків.

Указ — назва підзаконного нормативноправового акту, який видається Президентом України у межах його повноважень. У. не по­винен суперечити Конституції та законам України і є обов'язковим для виконання на всій території країни. У. має вищу юридичну силу по відношенню до інших підзаконних актів.

Умисел — форма вини, що полягає в усвідомленні правопору­шником протиправного характеру та наслідків свого діяння, при наяв­ності бажання або свідомого допущення їх настання. У. може бути прямий і непрямий.

Унітарна держава — проста держава, в якій адміністративнотериторіальні одиниці не мають ознак суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Залежно від характеру державних утворень У.д. поділяються на централізовані і децентралі­зовані.

Ф

Фахівець — особа, яка володіє фаховими (спеціальними) знан­нями та навичками в якій-небудь галузі виробництва, науки, техніки, мистецтва тощо, та яка має фах (спеціальність).

Федерація — складна (союзна) держава, до складу якої входять на добровільній основі декілька державних утворень (суб'єктів феде­рації), які мають певну юридично визначену політичну самостійність. Ф. поділяються на територіальну і національну федерації.

Фізична особа — див. Особа фізична.

Філія — відокремлений підрозділ юридичної особи, який роз­ташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філія не є юридичною особою, вона наділяється майном юридичної особи, яка її створила, і діє на підставі затвердженого нею положення. Відомості про Ф. юридичної особи включаються до Єди­ного державного реєстру.

Фінансове право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері фінансової діяльності дер­жави.

Форма держави — система (спосіб) організації і здійснення державної влади в країні, взяту в єдності взаємозалежних трьох еле­ментів: форми державного правління, форми державного устрою, фо­рми державного режиму.

Форма державного правління — елемент форми держави, який характеризує порядок утворення, структуру і повноваження ви­щих органів державної влади, характер їх взаємовідносин між собою та населенням, способи легітимації державної влади. За Ф.д.п. усі держави поділяються на монархії та республіки.

Форма державного режиму — елемент форми держави, який характеризує політичну організацію влади, сукупність способів, при­йомів, методів здійснення державної влади у суспільстві.

Форма державного устрою — елемент форми держави, який визначає територіальну організацію держави, спосіб поділу території держави на складові частини та порядок їх взаємовідносин між собою і з державою у цілому. За Ф.д.у. всі держави поділяються на прості та складні.

Формація — історичний тип суспільства, яке базується на пев­ному способі виробництва матеріальних благ і його основі — формі власності.

Форми здійснення функцій держави — специфічні однорідні на­прямки діяльності держави, за допомогою яких реалізуються її функції.

Функції держави — основні напрямки діяльності держави, в яких відображаються та конкретизуються її завдання і цілі, виявляєть­ся сутність та соціальне призначення держави у суспільстві. Основні Ф.д.: 1) за соціальним значенням державної діяльності — основні та неосновні (додаткові); 2) за часом їх дії — постійні та тимчасові; 3) за сферою суспільного життя — гуманітарні, економічні та політичні; 4) за територіальною спрямованістю — внутрішні та зовнішні функції.

Функції права — основні напрями впливу права на суспільні відносини, що відображають його сутність і соціальне призначення у суспільстві, а також способи організації суспільних відносин. Ф.п. по­діляються на: 1) загально соціальні; 2) спеціально-юридичні.

Функції теорії держави і права — основні напрями виявлення та фіксації знань про сутність, зміст, соціальне, наукове і навчальне призначення теорії держави і права. Види Ф.т.д.і.п. онтологічна, евристична, гносеологічна (пізнавальна), методологічна, політична, ідео­логічна (виховна), науково прикладна, навчальна, прогностична.

Ц

Цивільна відповідальність — вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні до фізичних чи юридичних осіб, при не­виконанні ними договірних зобов'язань або завданні майнової шкоди чи порушенні особистих немайнових прав інших осіб, заходів держа­вного примусу у вигляді застосування санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав та відшкодуванні запо­діяних потерпілим збитків.

цивільне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що ґрунтуються на юридичній рівності та майновій самостійності їх учасників з метою задоволення останніми власних матеріальних і ду­ховних потреб та інтересів. Джерелом Ц. п. є ЦК України.

Цивільно-процесуальне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у ци­вільних справах, а також порядок виконання судових рішень. Джере­лом Ц. п. п. є ЦПК України.

Ч

Честь і гідність громадян — особисті немайнові та невідчужувані природні права людини, які охороняються чинним законодавст­вом. Ч.і г.г. включені до числа благ, що є в Україні найвищою соціа­льною цінністю. Якщо протиправною поведінкою, спрямованою проти Ч.і.г.г., особі заподіяна майнова або моральна шкода, вона має право на їх відшкодування.

Ю

Юридична відповідальність — вид соціальної відповідальнос­ті, передбачений чинним законодавством обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних благ (особистого, майнового або організаційного характеру) за вчинене правопорушення. Ю.в. ві­дображає реакцію суспільства, держави на вчинене правопорушення. Види Ю.в.: 1) конституційна 2) кримінальна; 3) адміністративна; 4) цивільна; 5) дисциплінарна; 6) матеріальна.

Юридична наука (правознавство, юриспруденція) — суспі­льна наука, що вивчає об'єктивні закономірності виникнення, розвит­ку і функціонування держави і права, їх місце та роль у суспільному житті, а також систему правових норм, які регулюють відносини у су­спільстві. До системи Ю.н. належать: 1)загальнотеоретичні та історикоправові науки; 2)галузеві юридичні науки; 3)міжгалузеві юридичні науки; 4)спеціальні та прикладні юридичні науки; 5)міжнародно-правові науки.

Юридична особа — див. Особа юридична.

Юридичний акт — див. Правовий акт.

Юридичні дії — вид юридичних фактів, обставини, які пов'язані з вольовою поведінкою суб'єкта правовідносин та характе­ризуються як зовнішній прояв його волі і свідомості. Усі Ю.д. поділя­ються на правомірні і неправомірні (протиправні). Правомірні дії — це вчинки суб'єктів, які відповідають приписам правових норм. Вони поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки. Неправомірні

(протиправні) дії — це вчинки суб'єктів, які чиняться всупереч при­писам правових норм. Вони поділяються на проступки та злочини.

Юридичні обов'язки — передбачена правовою нормою і за­безпечена можливістю державного примусу міра належної поведінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інтересах уповно­важеного суб'єкта.

Юридичні події — вид юридичних фактів, обставин або явища, виникнення, дія і припинення яких не залежить від волі суб'єктів пра­вовідносин, але з настанням яких настають певні правові наслідки (смерть людини, загибель майна внаслідок стихійного лиха тощо).

Юридичні факти — передбачені нормами права конкретні життєві обставини, які зумовлюють виникнення, зміну або припинен­ня правовідносин. За вольовим критерієм Ю.ф. поділяються на юри­дичні події та юридичні дії.

Юрисдикція — встановлені законом повноваження відповідних державних органів давати правову оцінку юридичним фактам, розв'язувати правові спори і вирішувати справи про правопорушення, вдаватися до юридичних санкцій стосовно правопорушників. Ю. ви­значається залежно від виду й характеру справи, що розглядається, її територіальної належності, осіб, які беруть участь у справі. Розрізня­ють Ю. судову і адміністративну.

Юриспруденція — див. Юридична наука.

Юрист — фахівець, який має вищу юридичну освіту, володіє спеціальними знаннями та навичками у галузі правознавства, що ви­користовуються для потреб того чи іншого виду правової діяльності.

Юстиція — сукупність судових установ і органів юстиції, їх ді­яльність із здійснення правосуддя, забезпечення охорони прав і закон­них інтересів державних органів, громадських організацій та грома­дян, організації роботи судів тощо.