Основні показники господарської діяльності

Для оперативного керівництва і контролю бухгалтерський облік повинен забезпечити своєчасну й якісну інформацію про кількісні та якісні показники діяльності господарства.

Кількісними показниками діяльності підприємства є показники обсягу тих або інших процесів, наприклад кількість заготовлених (придбаних) виробничих запасів (сировини, матеріалів, палива тощо), виробленої та реалізованої готової продукції в цілому та за окремими її видами тощо. Цей показник дає змогу раціонально вирішувати господарські завдання в процесі діяльності.

В показнику обсягу реалізації поєднуються інтереси виробників і споживачів, оскільки реалізованою може бути тільки продукція, яка відповідає попиту споживачів, певним їхнім вимогам. Це змушує підприємства підвищувати якість продукції, покращувати асортимент, припиняти виробництво продукції, яка не користується попитом.

Якісні показники характеризують економічну ефективність здійснення того або іншого процесу. Такими показниками е прибуток і рентабельність. Від розміру прибутку залежить виконання зобов'язань перед бюджетом по сплаті податку з прибутку та по інших платежах, створення резервного фонду, поповнення власного капіталу. Рентабельність визначається як процентне відношення суми прибутку. до обсягу реалізованої продукції (показує, скільки підприємством одержано прибутку з кожної гривні реалізації), до вартості всього майна (капіталу), вкладеного у підприємство, та ін. Порівнянням одержаних показників рентабельності з плановими, а також у динаміці за декілька звітних періодів або з показниками інших підприємств, що працюють в таких же умовах, визначають ефективність діяльності господарства.

 

 

40) Процес постачання є невід'ємною складовою кругообороту капіталу підприємства і полягає в забезпеченні підприємства необхідними для його діяльності засобами — сировиною та матеріалами, паливом і запасними частинами, іншими матеріальними цінностями відповідно до укладених угод і договорів щодо матеріально-технічного забезпечення підприємства. Підприємство купує матеріальні цінності й сплачує їхню вартість. Крім того, воно сплачує вартість витрат за доставку матеріальних цінностей на підприємство, витрати зі страхування, транспортування, розвантаження тощо. Таким чином, фактична вартість придбаних матеріальних цінностей складається з купівельної вартості та транспортно-заготівельних витрат.

Процес постачання є невід'ємною умовою забезпечення процесу виробництва. Він складається із сукупності операцій по забезпеченню підприємства необхідними для виробництва предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом та ін.). Фактична собівартість придбаних предметів праці складається з їх купівельної вартості і транспортно-заготівельних витрат.

До транспортно-заготівельних витрат належать витрати на заготівлю, навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати по страхуванню вантажу та інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до використання у запланованих цілях.

Бухгалтерський облік процесу постачання повинен забезпечити інформацію про виконання плану обсягу постачання (за кількісними та якісними показниками) і собівартість придбаних предметів праці. Окрім цього, завданням обліку є також здійснення контролю за своєчасністю розрахунків з постачальниками та іншими господарюючими суб'єктами по операціях, пов'язаних з придбанням матеріальних цінностей та їх транспортуванням.

Для цього у бухгалтерському обліку використовується система синтетичних і аналітичних рахунків.

Операції по придбанню предметів праці.обліковуються безпосередньо на рахунках обліку виробничих запасів ("Матеріали", "Паливо", "Запасні частини" та ін). На дебеті цих рахунків відображають всі витрати - пов'язані з їх придбанням, тобто купівельну вартість і транспортно-заготівельні витрати, що дає змогу визначити їх фактичну собівартість. Інформацію про кількість і вартість окремих видів виробничих запасів одержують за даними аналітичних рахунків, які відкривають до відповідних синтетичних рахунків матеріальних цінностей.

Облік розрахунків з постачальниками за одержані матеріальні цінності та іншими організаціями за надані послуги (транспортними, посередницькими тощо) здійснюють на пасивному рахунку "Розрахунки з постачальниками і підрядчиками".

 

41) Облік процесу виробництва

Під процесом виробництва розуміють сукупність господарських операцій, пов'язаних з виготовленням продукції (виконанням робіт, послуг). Він здійснюється під дією засобів праці і самої праці на предмети праці. Це зумовлює відповідні затрати підприємства на виробництво продукції: вартість матеріалів, витрачених на виготовлення продукції: заробітної плати, нарахованої робітникам; амортизацію засобів праці (основних засобів), зайнятих у виробництві, та ін. Окрім цього, підприємство здійснює витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва й управлінням. Всі ці витрати в сукупності складають виробничу собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг).

Отже, бухгалтерський облік процесу виробництва повинен відобразити всі затрати на виготовлення продукції, з одного боку, і випуск готової продукції - з іншого.

Для правильного визначення собівартості продукції в плануванні й обліку виробничі затрати прийнято групувати за певними ознаками. Так, за призначенням затрати поділяють на основні і накладні.

До основних відносять затрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і складають її речову (матеріальну) основу (матеріали, технологічне паливо, заробітна плата робітників та ін.). До накладних відносять витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва й управлінням (загальновиробничі витрати).

За способом включення до собівартості продукції виробничі затрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі затрати безпосередньо пов'язані з виробництвом певного виду продукції (робіт, послуг), а тому до її собівартості вони включаються прямо на підставі відповідних документів (матеріали, комплектуючі вироби, заробітна плата робітників та ін.). Непрямі витрати, як правило, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому прямо до собівартості тієї або іншої продукції вони не можуть бути віднесені. Вони включаються до собівартості окремих видів продукції за певною умовною ознакою, що дає змогу визначити, яка частка непрямих витрат має бути віднесена на собівартість тієї або іншої продукції (наприклад, пропорційно основній заробітній платі робітників, матеріальним затратам тощо).

Затрати на виробництво обліковують в системі рахунків, призначених для відображення процесу виробництва. Основним з них є рахунок "Виробництво", на якому відображають всі затрати по виготовленню продукції, з одного боку, і випуск із виробництва готової продукції - з іншого. Інформацію про затрати на виробництво окремих видів продукції одержують з аналітичних рахунків, що відкриваються до рахунка "Виробництво".

Протягом місяця на дебеті рахунка "Виробництво" та його аналітичних рахунків відображають тільки ті затрати, які прямо включаються до собівартості продукції (матеріали, напівфабрикати, заробітна плата робітників, що зайняті її виробництвом, тощо).

Витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню обліковуються на окремому рахунку "Загальновиробничі витрати". Наприкінці місяця витрати, відображені на дебеті рахунка "Загальновиробничі витрати", повністю (без залишку) списуються з кредиту цього рахунка на дебет рахунка "Виробництво" і розподіляються між видами продукції пропорційне базису, передбаченому галузевою інструкцією (пропорційно основній заробітній платі, матеріальним затратам тощо).

 

42) Завершальним етапом кругообороту капіталу підприємства є процес реалізації, який здійснюється на основі угод про поставку виробленої підприємством продукції. Процес реалізації — це сукупність операцій з продажу готової продукції споживачам. У процесі реалізації натуральна форма продукту в результаті обміну набуває грошової форми. Процес тісно пов'язаний з кінцевими результатами діяльності підприємства — прибутком і його розподілом відповідно до планів відтворення.
Значення і роль процесу реалізації істотно зростають в умовах становлення ринкових відносин і створення конкурентного середовища. Виробник мусить глибоко вивчати потреби ринку з метою планування обсягів і асортименту виробництва продукції потрібного ринку.
Обліковими завданнями реалізації готової продукції, робіт і послуг є:
забезпечення інформації про обсяг і структуру реалізованої підприємством продукції (робіт і послуг);облік і контроль виконання договірних зобов'язань щодо поставки товарної продукції; облік нарахування та сплати належних до обсягу реалізації податків та зборів; визначення ціни реалізації та фінансових результатів як у цілому за підприємством, так і за окремими видами продукції, робіт і послуг.
    Процес реалізації, пов'язаний, з одного боку, з відвантаженням виробником готової продукції та передачі її покупцеві, а з іншого — з одержанням грошових коштів та їх еквівалентів і їх зарахуванням на рахунки продавця. Виконуючи облікові завдання, використовують натуральні та грошові показники.

Після відвантаження готової продукції, товарів покупцеві, передачі виконаних робіт і послуг замовнику процес реалізації переміщується у сферу розрахунків. У момент реалізації продавець передає покупцеві необхідну супровідну документацію та розрахункові документи. У рахунках, рахунках-фактурах, які виставляються покупцям і замовникам поряд із сумою за товар вказують окремим рядком податок (акцизний збір, податок на додану вартість тощо) або знижку. Момент пред'явлення розрахункових документів або їх оплати є визнанням доходу від реалізаційної операції.

Порівняння отриманих чистих доходів і валових витрат на рахунку 79 "Фінансові результати" до моменту відображення на ньому адміністративних витрат, витрат зі збуту та інших операційних витрат дає змогу визначити фінансовий результат від реалізації продукції: прибуток чи збиток. У разі перевищення чистих доходів над витратами — прибуток, перевищення витрат над чистими доходами — збиток.

 

43)Фінансові результати господарсько-фінансової діяльності підприємства за звітний період відображаються у Звіті про фінансові результати, що складається згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3. Цим Положенням визначені зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей. Для малих підприємств може передбачатися спрощена форма Звіту про фінансові результати.
Метою складання Звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.
  Для визначення фінансового результату підприємства в звіті необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи та витрати відображають в бухгалтерському обліку, а на підставі цього обліку в Звіті про фінансові результати у момент їх виникнення, а не в момент надходження або сплати грошей (спосіб нарахування).

При способі нарахування дохід у Звіті про фінансові результати відображається в момент надходження активу або погашення зобов'язань, які приводять до збільшення власного капіталу підприємства (крім зростання капіталу за рахунок внесків учасників). Витрати відображаються у звіті в момент вибуття активу або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власникам). Згортання (перекриття) доходів і витрат не дозволяється, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами).
     Положенням "Звіт про фінансові результати" (пункти 12 - 37) встановлено економічний зміст статей доходів і витрат та порядок визначення прибутку (збитку) за звітний період. Вимоги до звіту Про фінансові результати визначають і вимоги до організації та ведення бухгалтерського обліку доходів і витрат підприємства. Як і в Звіті про фінансові результати, так і в бухгалтерському обліку виділяють статті, що дають можливість визначити фінансовий результат від звичайної діяльності та надзвичайних подій, а також у складі звичайної діяльності - від основної та іншої діяльності (фінансової та інвестиційної). Така класифікація доходів і витрат має важливе значення для об'єктивної оцінки діяльності підприємства.
     Особливість відображення в бухгалтерському обліку фінансових результатів господарсько-фінансової діяльності підприємства в тому, що протягом року фінансовий результат визначається оперативно в Звіті про фінансові результати, а в бухгалтерському обліку він відображається заключними записами по підсумку за звітний рік.
     Протягом року на рахунках класів 7 "Доходи і результати діяльності" та 9 "Витрати діяльності" відображаються і накопичуються відповідно доходи та витрати, що дає можливість складати проміжну звітність про фінансові результати (квартальну, піврічну). В кінці року рахунки доходів і витрат закриваються перенесенням сальдо з цих рахунків на рахунок 79 "Фінансові результати". Таким чином, в новому Плані рахунків бухгалтерського обліку відсутній фінансово-результатний рахунок аналогічний рахунку 46 "Реалізація", а рахунок 79 "Фінансові результати" виконує в якійсь мірі функції рахунку 80 "Прибутки і збитки". В Плані рахунків передбачено шість синтетичних рахунків: 70 "Доходи від реалізації", 71 “Інший операційний дохід” 74 "Інші доходи", 90 "Собівартість реалізації", 94 “Інші витрати операційної діяльності” і 97 "Інші витрати".

Доходи і витрати включаються до складу звіту про фінансові результати на підставі принципів нарахування та відповідності. Тому доходи і витрати визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Крім того, витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

44) Документооборот - це рух документів в організації від часу їх створення (одержання) до повного виконання, надсилання адресату або передачі в архів.

Таким чином, документооборот - це регламентована технічна схема руху документів за встановленими пунктами обробки для виконання необхідних творчих, формально-логічних та технічних операцій з документами. Обсяг документооборо-ту визначають за кількістю вхідних, вихідних і внутрішніх документів підприємства за відповідні періоди.
Технологічна схема обробки вхідних документів включає: прийом і реєстрацію вхідної кореспонденції, первинну обробку вхідної кореспонденції, попередній розгляд документів, перегляд документів керівником підприємства чи керівником структурного, підрозділу, роботу виконавця з документами.

Документооборот — це рух документів з моменту їх складання чи одержання від інших підприємств до передавання на зберігання в архів після здійснення певних записів в облікових реєстрах.

Основні етапи документообороту:

• складання і оформлення документа;

• прийняття документа бухгалтерією;

• рух документа відділами;

• передавання документа для обробки засобами обчислювальної техніки й повернення назад;

• передавання документа в архів.

Для забезпечення рівномірного руху документів розробляють графік документообороту, в якому передбачають послідовність проходження документів, роботу кожної ланки, зазначають конкретних виконавців тощо.

Документи зберігають в архіві, який може бути поточним і постійним. Поточний архів організовують безпосередньо в бухгалтерії для зберігання документів поточного року, а постійний розміщують у спеціально обладнаному приміщенні.

Строки зберігання документів і звітності встановлює Головне державне управління при Кабінеті Міністрів України. Наприклад, Головні книги та особові рахунки робітників і службовців, баланси та звіти зберігають постійно, акти документальних ревізій — 5 років, документи, що стали підставою для облікових записів, — 3 роки.

 

 

45) Особливістю бухгалтерського обліку є суцільне і безперервне спостереження за всіма господарськими операціями, що здійснюються на підприємстві. Для забезпечення такого спостереження кожну господарську операцію оформляють відповідним документом.
Докумен т* є письмовим доказом фактичного здійснення господарської операції або письмовим розпорядженням на право її здійснення.
Спосіб оформлення господарських операцій документами називається документацією. Документація є важливим елементом методу бухгалтерського обліку: вона служить для первинного спостереження за господарськими операціями і є обов'язковою умовою для відображення їх в обліку.
Проте значення документації в господарській роботі підприємств не обмежується тільки тим, що її використовують для обґрунтування облікових записів. Документація відіграє важливу роль в управлінні діяльністю підприємства. У формі відповідних документів (платіжних доручень, касових ордерів, нарядів, вимог тощо) даються розпорядження на здійснення господарських операцій (перерахування або видачу коштів, відпуск матеріалів, виконання робіт тощо). Для працівників, що виконують ці розпорядження (касирів, матеріально відповідальних осіб, виконавців робіт тощо), документи є обґрунтуванням здійснених ними операцій.

Документи мають практичне значення для попереднього і подальшого контролю за доцільністю і законністю господарських операцій, дотриманням державної дисципліни. Попередній контроль здійснюють керівні працівники: підписуючи документ, вони беруть на себе відповідальність за законність операції, оформленої цим документом. Це допомагає дотриманню господарської дисципліни та чинного законодавства. Подальший контроль здійснюють облікові працівники при прийманні і опрацюванні документів, а також працівники податкових, фінансових і ревізійних органів. Цей контроль поширюється головним чином на виправдні документи для встановлення законності і господарської доцільності операцій, а також перевірки правильності оформлення самих документів.

Документи мають важливе значення для забезпечення контролю за збереженням майна господарства, раціональним його використанням. Приймання і відпуск матеріальних цінностей, використання грошових коштів, здійснення розрахунків тільки на підставі належно оформлених документів запобігають зловживанням з боку посадових осіб. Практика свідчить, що нестачі, розтрати і безгосподарність, різні зловживання найчастіше бувають там, де документи оформляються неправильно і несвоєчасно, облік ведеться незадовільно.
   Документи мають і правове (юридичне) значення як письмовий доказ здійснення господарських операцій, а тому використовуються судовими органами при розгляді господарських позовів. Судові органи визнають за документом доказову, юридичну силу в тому разі, якщо його складено своєчасно і належним чином оформлено.
   Документи використовують при аналізі господарської діяльності, для фінансового контролю, аудиту і документальних, ревізій.
   Із застосуванням в обліку електронної обчислювальної техніки для збирання й опрацювання інформації про здійснювані господарські операції, поряд з паперовими документами, дедалі більшого поширення набувають машинні носії облікової інформації. Окремі з них відображають господарську операцію безпосередньо в момент її здійснення, інші - складаються за даними первинних носіїв інформації і використовуються для зручності її опрацювання, автоматичного введення в обчислювальну машину. Впровадження в облік удосконалених ЕОМ дає змогу автоматично фіксувати і відображати їхній зміст у запам'ятовуючому пристрої машини і отримувати після опрацювання інформацію, потрібну для управління і контролю.

 

 

46) Більшість документів, на підставі яких здійснюють бухгалтерський облік, формуються за межами бухгалтерії (у цехах, бригадах, на фермах тощо).
Отже, перша операція з документами — це прийняття їх від І сторонніх (щодо бухгалтерії) структурних підрозділів і підприємств.
Численні бухгалтерські документи формуються за межами підприємства (платіжні вимоги, банківські виписки розрахункових рахунків, виконавчі листи тощо), причому вони також, передусім, мають бути прийняті.
Чимало документів складають самі працівники бухгалтерії.
Прийняті зі сторони і складені в бухгалтерії документи обробляють. Мета обробки — підготувати документи до подальших бухгалтерських робіт: записів на рахунках, систематизації, групування і т. ін. Бухгалтерська обробка документів полягає у виконанні перевірки, розцінювання, групування і контирування.
До бухгалтерії документи здають разом з реєстром, який складають у двох примірниках. На одному працівники бухгалтерії ставлять підпис, що підтверджує отримання документів, і повертають його здавальнику, для якого цей примірник є розпискою в тому, і що документи повернуто до бухгалтерії.
Перевірити документ — означає з'ясувати його по суті, юридично та арифметично.
Перевірка документа по суті полягає в з'ясуванні достовірності здійснених операцій та відповідності їх сум, зафіксованих у ньому. Ця операція має засвідчити, що документ не фіктивний.
При юридичній перевірці встановлюють повноту і правильність заповнення реквізитів, справжність підписів службових осіб, які несуть відповідальність за операцію та оформлення документа.
Арифметична перевірка полягає в перевірці всіх арифметичних дій, які зроблені в документі перед поданням його до бухгалтерії. З цією метою документ таксують, перевіряють підсумки, обчислюють знижки чи надбавки, роблять усі розрахунки.
Перевірені, прийняті та протаксовані бухгалтерією документи І групують. Сутність цієї операції полягає в об'єднанні їх у групи за такими ознаками: однорідність за змістом та іншими характеристиками бухгалтерських записів (матеріально відповідальна особа, постачальник, покупець, вид витрат тощо). Потреба в групуванні документів зумовлена тим, що протягом певного часу — декади, тижня, місяця, а іноді й дня — до бухгалтерії надходить чимало документів, однорідних за певними ознаками. Щоб зменшити технічну роботу бухгалтерів при відображенні господарських операцій у системі рахунків, оформлених цими документами, їх групують.
При ручній обробці згруповані документи заносять у нагромаджувальні або групувальні відомості. їх форма може бути різною, залежно від змісту документів, що реєструються в них.
Особливе значення має групування документів при їх опрацюванні на ЕОМ.
Головна ознака групування документів у бухгалтерії — бухгалтерське проведення.
Основна мета групування — майбутнє нагромадження даних, які є в документах. Групуючи документи, їх готують таким чином для бухгалтерських записів.
Первинна обробка документів завершується визначенням рахунків, які взаємопов'язані змістом господарського факту, явища або процесу, зафіксованого в документі. Такий зв'язок називається кореспонденцією рахунків. Рахунки, пов'язані між собою певною господарською операцією, називаються кореспондуючими.

 

47) Від якості оформлення документів залежать повнота й достовірність показників обліку та звітності.

Основні вимоги до складання документів:• своєчасність складання• достовірність показників
• правильність оформлення; • заповнення всіх реквізитів.
  Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку первинні документи мають бути складені в момент здійснення господарських операцій або одразу після їх завершення.
   Реквізити — це показники, які характеризують сутність господарської операції. Основні реквізити є в кожному документі, а додаткові притаманні певним окремим документам.
   Документи складають на бланках типових форм, затверджених Міністерством фінансів і Міністерством статистики України, або на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України. Форма документа має бути простою, зручною й такою, що характеризує відповідну операцію, задовольняючи вимоги оперативного, статистичного й бухгалтерського обліку.

Для виконання цих вимог велике значення мають уніфікація і стандартизація документів. Уніфікація документів — це розробка єдиних форм документів для оформлення однотипних господарських операцій. Стандартизацією називають встановлення для бланків однотипних документів однакового найраціональнішого розміру та форми з певним розміщенням відповідних реквізитів.

До оформлення первинних бухгалтерських документів ставлять такі вимоги:
первинні документи мають бути складені в момент здійснення операції, а якщо це неможливо, безпосередньо після її закінчення;
документи складають на бланках типових форм, затверджених Держкомстатом України, або на бланках спеціалізованих форм, затверджених відповідними міністерствами і відомствами, а також виготовлених самостійно, які мають містити обов'язкові реквізити типових або спеціалізованих форм.
у разі складання та зберігання первинних документів на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їхніх повноважень, передбачених законами;
записи в первинних документах роблять у темному кольорі чорнилом, кульковою ручкою, друкарськими засобами чи принтером, що забезпечує зберігання цих записів протягом встановленого терміну зберігання документа;
вільні рядки в первинних документах прокреслюють;
у грошових документах суми проставляють цифрами і прописом, перше слово суми записують скраю і з великої літери;
кожен первинний документ має містити дані про посаду, прізвище і підписи осіб, відповідальних за його оформлення;

У банківських і касових документах помилки не виправляють. Якщо в таких документах допущено помилку, їх анулюють, а замість них оформлюють нові, В інших первинних документах помилки виправляють коректурним способом, тобто неправильний текст або суму закреслюють тонкою рискою так, щоб можна було прочитати закреслене, а зверху пишуть правильний текст або суму. Виправлення помилок має бути застережено підписом "виправлено" і підтверджено підписом осіб, які підписали цей документ із зазначенням дати виправлення;

48) Бухгалтерські документи, що використовуються для оформлення господарських операцій, на практиці класифікують за різними ознаками: за ступенем узагальнення господарських операцій; за способом використання; за місцем складання; за призначенням; за характером задокументованих операцій; за кількістю позицій (записів); за технікою складання та опрацювання.
   За ступенем узагальнення господарських операцій документи поділяються на первинні і зведені. Первинні документи складають в момент здійснення господарської операції або відразу після її здійснення. Прикладом первинних документів є прибуткові й видаткові касові ордери, накладні, приймальні квитанції, вимоги, наряди тощо. Зведені документи складають на підставі первинних документів, вони узагальнюють господарські операції, які вже зафіксовані в первинних документах. Прикладом зведених документів є звіти касира, звіти про рух виробничих запасів, авансові звіти та ін. Застосування в обліку зведених документів значно зменшує обсяг облікових записів на синтетичних та аналітичних рахунках.
За способом використання документи поділяють на разові та накопичувальні. Разові документи використовують для оформлення кожної господарської операції в момент її здійснення (вимоги, накладні, акти, чеки, касові ордери, приймальні квитанції тощо). Накопичувальні документи використовуються для відображення протягом тижня, декади, місяця однорідних господарських операцій відповідно до їх здійснення (лімітно-забірні картки, особисті картки працівників, бригадні наряди, відомості випуску готової продукції).
   За місцем складання документи поділяють на внутрішні та зовнішні. Внутрішні — це такі документи, які складають на самому підприємстві (вимоги, прибуткові ордери, звіти матеріально відповідальних осіб та ін.). Зовнішні — це такі документи, які надходять від інших підприємств і організацій (рахунки-фактури, платіжні вимоги, платіжні доручення тощо).
  За призначенням бухгалтерські документи поділяються на розпорядчі, виконавчі (виправдні), бухгалтерського оформлення і комбіновані.
До розпорядчих відносять документи, які містять розпорядження на здійснення певної господарської операції. До них належать накази, письмові розпорядження, доручення, чеки на одержання грошових коштів у банку тощо. Розпорядчі документи не підтверджують факту здійснення операцій, тому не можуть бути підставою для облікових записів.
Виконавчими (виправдними) називають документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції. Наприклад, виписки банку з поточного рахунка, прибутковий ордер, акти, квитанції, авансові звіти та ін.
Документи бухгалтерського оформлення складаються працівниками бухгалтерії на підставі виконавчих та розпорядчих документів для підготовки облікових записів. До них належать бухгалтерські довідки, групувальні та розробні таблиці, відомості нарахування амортизації, розподілу загальновиробничих витрат, звітні калькуляції тощо.
   На практиці документи часто поєднують у собі ознаки всіх перелічених вище документів (розпорядчих, виконавчих і бухгалтерського оформлення), тому їх називають комбінованими. Прикладом комбінованих документів є прибуткові та видаткові касові ордери, акти на заміну матеріалів, лімітно-забірні картки, наряди на виконання робіт та ін.
     Суттєве значення має побудова первинних документів за кількістю позицій, тобто кількістю рядків. За цією ознакою документи поділяються на однорядкові (однопозиційні) та багаторядкові (багатопозиційні).
За способом складання документи поділяються на документи, що складаються вручну, і документи, що складаються за допомогою ЕОМ.

 

49) У процесі прийняття управлінських рішень важливі функції виконує економічна інформація, яка відображає стан і розвиток керованого об'єкта. Одним із основних джерел такої інформації, її базою є звітність.
Звітність складається й використовується в усіх ланках народного господарства — підприємство, об'єднання, концерн, регіон, галузь і в цілому народне господарство країни. Підприємства є первинними ланками народного господарства, їхня господарська діяльність відображається в поточному обліку.
Звітність складається на підставі даних усіх видів господарського обліку — бухгалтерського, статистичного й оперативно-технічного. Відтак забезпечується відображення у звітності різнобічної господарської діяльності суб'єктів господарювання. Звітність може містити як кількісні, так і якісні характеристики, вартісні, натуральні й трудові показники. При цьому звітні дані, згруповані в облікових регістрах, не можуть відображати такі господарські операції, яких не було в поточних облікових записах.

Звітність, у свою чергу, впливає на побудову поточного обліку, визначення певної типології його ведення з тим, щоб облікова інформація гармонічно поєднувалась з вимогами звітності і тим самим витрачалося б менше зусиль на їх перегруповування або вибірку в процесі складання відповідних звітних форм.
Звітність як економічна категорія трактується за двома напрямами. З одного боку, вона є економічною інформацією про виробничу й фінансово-господарську діяльність підприємства. З другого — звітність як елемент методу бухгалтерського обліку — це метод узагальнення і подання інформації про результати діяльності підприємства. Складанням звітності завершується обліковий цикл бухгалтерського опрацювання даних.
Звітність за своєю суттю має включати не тільки систему економічних показників, а й сукупність способів і прийомів узагальнення даних обліку та фінансового стану підприємства.
Бухгалтерська звітність — важливий інструмент управління. Базуючись на даних бухгалтерського обліку як системи суцільного, безперервного і суворо документального оформлення господарських процесів, вона відображає і дає змогу оцінити результати діяльності, прогнозувати напрями підвищення ефективності господарювання і пропонувати необхідні для управління рішення.

Водночас бухгалтерська звітність включає й деякі форми спеціалізованої звітності, які встановлені галузевими міністерствами та відомствами. Отже, бухгалтерська звітність є категорією значно ширшою, ніж фінансова звітність.
Бухгалтерська (фінансова) звітність підприємства є основним джерелом інформації про його діяльність. Показники звітності використовують самі підприємства для контролю за використанням виробничих і фінансових планів, для виявлення недоліків і визначення способів їх усунення.
Звітні показники використовуються для аналізу господарської діяльності на окремих ділянках виробництва, визначення його позитивних і негативних сторін, причин відхилень від плану, виявлення внутрішніх резервів для підвищення ефективності роботи підприємства. Ретельне вивчення бухгалтерських звітів розкриває причини успіхів і недоліків у роботі підприємства, допомагає визначити способи вдосконалення його діяльності.

 

 

50) Звітність є основним джерелом інформації і відображає результати виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій. Тому вона має відповідати завданням управління сучасним підприємством і, відповідно, задовольняти певні вимоги.
Виходячи з теорії управління, законодавчих актів, нормативно-правових документів можна сформувати систему вимог до звітності: обов*язковість подання, державна регламентація, практичність інформації, вірогідність, своєчасність подання, порівнянність показників, простота і зрозумілість, доступність і гласність, раціональність, економічність.

Обов'язковість звітності необхідне передовсім для нарахування і сплати податків, а також для формування загальнодержавних показників розвитку економіки регіонів і країни в цілому.
Державне регламентування звітності зумовлене необхідністю узагальнення показників звітності окремих підприємств, галузей у розрізі, передбаченому Держкомстатом України.
Вірогідність, точність і повнота показників звітності — важливі вимоги до звітності підприємств. Вірогідність відображених у звітності показників підтверджується передовсім даними всіх видів обліку. У бухгалтерському обліку всі записи здійснюються на підставі належно оформлених документів та інших носіїв інформації. Перед складанням річної звітності вірогідність звітних даних підтверджується проведеними в установлений термін інвентаризаціями, перевірками, контрольними замірами, обстеженнями, звірянням розрахунків тощо.
Повнота звітності — це необхідність і обов'язковість заповнення всіх показників форм звітності. Пропуск окремих показників звітних форм не допускається. У разі неможливості заповнити окремі статті (рядки, стовпці) за браком активів, пасивів або операцій за цією статтею (рядком, стовпцем) ставлять прочерк.
Порівнянність показників звітності є однією із важливих вимог, виконання якої є можливим тільки за наявності єдиної методології планування, обліку господарської діяльності та звітності. Це суттєво підвищує контрольні функції звітності, спрощує систематичне спостереження за діяльністю підприємств, забезпечує своєчасне виявлення негативних явищ та їх ліквідацію.
Дійовість звітності передбачає необхідність проведення наукового економічного аналізу звітних даних, виявлення недоліків у діяльності підприємств, а також внутрішніх резервів виробництва. Використовуючи аналітичні дані, необхідно в стислий термін розробити і впровадити заходи, спрямовані на підвищення економічної ефективності господарювання.

 

Керівним організаціям забороняється вимагати подання бухгалтерської звітності за формами, не затвердженими у встановленому порядку, а також розсилання її за невстановленими адресами.

 

 

51) Бухгалтерська звітність містить показники (переважно у вартісних вимірниках) виробничої і фінансово-господарської діяльності, а також фінансового стану підприємства за певний звітний період. Вона складається на підставі належно оформлених документів бухгалтерського обліку і відображає системно всю діяльність підприємства. Проте окремі показники бухгалтерської звітності формуються за даними оперативно-технічного й статистичного обліку.
Статистична звітність характеризує окремі сторони діяльності підприємств і країни в цілому, тобто окремі економічні та соціальні явища. Джерелами інформації для її складання також є дані оперативно-технічного, статистичного й бухгалтерського обліку.
Оперативно-технічна звітність складається на підставі даних оперативно-технічного обліку. У ній наводяться показники роботи окремих підрозділів, цехів, дільниць, служб підприємства за невеликі проміжки часу — добу, п'ятиденку, тиждень, декаду.
      За значенням в управлінні народним господарством звітність поділяється на державну і внутрішньогосподарську.
Державна звітність встановлюється органами державного управління і включає бухгалтерську й статистичну звітність. Вона містить показники економічного й соціального розвитку підприємств, регіонів, галузей та країни в цілому.
Внутрішньогосподарська звітність — це звітність внутрішньогосподарських підрозділів підприємств. Вона містить короткі відомості про діяльність підрозділів підприємства за встановленими для них показниками.
          За змістом звітних даних і їх застосуванням у галузях народного господарства виділяють типову та спеціалізовану звітність.
У типовій звітності відображаються показники однакового змісту, тобто ті, що характерні для всіх підприємств незалежно від виду діяльності та форми власності. Бланки такої звітності називаються типовими формами.
До спеціалізованої відносять звітність, що характеризує діяльність підприємств і організацій окремої галузі народного господарства або її підгалузей.
         За обсягом показників звітність поділяється на коротку й повну.
Коротка звітність подається за скороченою кількістю показників за звітний місяць або квартал.
Повна звітність подається за всіма показниками, затвердженими в установленому порядку, включаючи й ті, щодо яких було вже відправлено короткі звіти.
          За місцем використання розрізняють звітність внутрішню й зовнішню. Внутрішня звітність використовується тільки всередині підприємства. Зовнішня звітність використовується також і за межами підприємства і обов'язково має бути підписаною керівником і головним бухгалтером.
Зовнішня звітність — це, як правило, звітність бухгалтерська і статистична. Оперативно-технічна звітність в основному є внутрішньою.
          Залежно від періоду, за який складається і подається звітність, її поділяють на періодичну й річну. Періодична (внутрішньорічна) звітність — це місячна і квартальна звітність. Вона відображає результати виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства за відповідний місяць (квартал), а також наростаючим підсумком з початку року.
Річна звітність містить показники діяльності підприємства за рік. За мірою узагальнення інформації розрізняють звітність первинну і зведену. Під первинною звітністю розуміють звітність окремих підприємств. Зведену звітність одержують через зведення первинної звітності. За відомчою належністю така звітність складається всіма міністерствами і відомствами у вищих органах управління, а за територіальним принципом і галузями народного господарства — органами статистики. Зведена бухгалтерська звітність складається щоквартально і за рік.

 

53) Підприємство складає квартальну та річну фінансову звітність, яку подає користувачам відповідно до чинного законодавства. Найбільшим за обсягом й інформативністю є річний звіт у складі: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал та приміток до звіту. Підготовка та складання річного фінансового звіту має свої етапи, що зумовлено тривалістю облікового періоду і складністю виконуваних робіт. Насамперед необхідно перевірити повноту відображення в поточному обліку господарських операцій, оформлених відповідними документами, і завершити облікові записи; уточнити розподіл витрат і доходів між суміжними звітними періодами; перевірити стан розрахунків з дебіторами і кредиторами, зокрема розрахунків з податковими та фінансовими органами, у необхідних випадках відрегулювати її; визначити обсяги валових доходів і валових витрат і списати відповідні суми на фінансові результати та закрити рахунки; відобразити чисті прибутки (збитки) і їх розподіл чи погашення. Під час проведення цієї роботи перевіряють правильність облікових запасів, звіряють дані синтетичного й аналітичного обліку і роблять виправні записи для усунення виявлених помилок.
Якісна відмінність між квартальним і річним фінансовим звітом полягає в тому, що перший складають в основному за даними поточного обліку, а показники річної звітності підтверджуються результатами інвентаризації активів та зобов'язань, що забезпечує їх достовірність.

Термін подання фінансової звітності визначає уряд. Так, квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприємствами адресатам не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна — не пізніше 20 лютого наступного за звітним року. Місячний звіт про використання бюджетних асигнувань підприємства подають не пізніше 5 числа, наступного за звітним, квартальний — не пізніше 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річний — не пізніше 22 січня наступного за звітним року. Датою подання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі за належністю, а в разі надсилання її поштою — дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. У разі, коли дата подання звітності випадає на неробочий день, термін подання переноситься на перший після вихідного робочий день.

Фінансова звітність підприємства є відкритою, крім випадків передбачених законодавством. Оприлюднення звітності — це офіційне подання фінансової звітності до органів Державного комітету статистики України, Державної податкової адміністрації України, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету України, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та інших установ і організацій, які відповідно до законодавчих актів України вповноважено для отримання бухгалтерської звітності від суб'єктів господарювання, а також офіційна публікація звітів про фінансовий стан підприємства в засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством.

Відповідні органи при перевірці поданої на їхню адресу звітності встановлюють правильність оформлення звіту і звітних даних, наявність всіх звітних форм, взаємозв'язок і погодженість між окремими показниками та формами звітності.
Затвердження звітності підприємства відповідним органом оформлюється актом (протоколом), у якому дається також оцінка діяльності підприємства та пропозиції щодо поліпшення його діяльності.

 

54) дані статей балансу на кінець звітного року повинні бути обґрунтовані результатами ретельно проведеної перед складанням річного бухгалтерського звіту інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, резервів, розрахунків та інших активів і пасивів.
    До подання річного бухгалтерського звіту на підставі затверджених керівником підприємства пропозицій постійно діючих інвентаризаційних комісій про врегулювання розходжень фактичної наявності цінностей проти даних бухгалтерського обліку, що виявлені у ході інвентаризації, повинні бути відображені по відповідних рахунках бухгалтерського обліку.
   Порядок проведення інвентаризацій та відображення по обліку виявлених при інвентаризації розходжень регулюється Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 р.
      Кількість інвентаризацій та дати їх проведення, перелік майна і зобов'язань, що підлягають інвентаризації, визначається підприємством, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим.Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства.
      Коли інвентаризація є обов'язковою Проведення інвентаризації є обов'язковим при реорганізації або ліквідації підприємства, перед складанням річної бухгалтерської звітності, при зміні матеріально відповідальних осіб, при встановленні фактів крадіжок, у разі аварій, пожеж чи стихійного лиха, а також за приписом судово-слідчих органів.
  Обов'язковим є проведення інвентаризації при заміні керівника при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності або вибутті з колективу (бригади) більше половини його членів. При проведенні обов'язкової інвентаризації підлягають інвентаризації також матеріальні цінності, що не належать підприємству та обліковуються на позабалансових рахунках.
     Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об'єктів основних фондів може проводитись один раз у три роки, а бібліотечних фондів - один раз у п'ять років.
     При проведенні інвентаризації інвентаризаційні описи складаються окремо на товарно-матеріальні цінності, що знаходяться в дорозі, не оплачені в строк покупцями відвантажені товари і цінності та ті, що перебувають на складах інших підприємств (на відповідальному зберіганні, на комісії, у переробці).
   Дозволяється складання групових інвентаризаційних описів малоцінних та швидкозношуваних предметів, виданих в індивідуальне користування працівників, із зазначенням відповідальних за ці предмети осіб.
  При інвентаризації розрахунків усім дебіторам підприємства-кредитори повинні передати виписки про їхню заборгованість, які подаються інвентаризаційній комісії для підтвердження реальності заборгованості. Підприємства-дебітори зобов'язані протягом десяти днів із дня отримання виписок підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення.
   При регулюванні інвентаризаційних різниць допускається взаємний залік лишків і нестач тільки щодо товарно-матеріальних цінностей однакового найменування і в тотожній кількості за умови, що лишки і нестача утворилися за один і той же період та в однієї і тієї ж особи, яку перевіряють. Якщо при заліку пересортиці вартість цінностей, що виявилися у нестачі, більша від вартості цінностей, що виявились у надлишку, різниця вартості підлягає віднесенню на винних осіб.
Проте коли конкретних винуватців пересортиці не встановлено, то сумові різниці розглядаються як нестача цінностей понад норму природного убутку з віднесенням їх на результати фінансово-господарської діяльності.

Перевищення вартості цінностей, що виявились у надлишку, проти вартості цінностей, що виявились у нестачі при пересортиці, відноситься на збільшення даних обліку відповідних матеріальних цінностей і результатів фінансово-господарської діяльності.

55) інвентаризація-перевірка майна під-ва.
Основними завданнями інвентаризації є: а) виявлення фактичної наявності основних фондів, нема теріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі;
б) установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;
в) виявлення товарно-матеріальних цінностей, які частково втратили свою первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що не використовуються;
г) перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів;
д)
перевірка реальності вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, сум грошей у касах, на розрахунковому, валютному та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, резервів наступних витрат і платежів.

Інвентаризація фінансових розрахунків допомагає уточненню розрахункових відносин з дебіторами і кредиторами, зміцненню розрахунково-фінансової дисципліни.

Залежно від повноти охоплення перевіркою засобів господарства розрізняють інвентаризацію повну і часткову.

Повна інвентаризація передбачає суцільну перевірку всього майна підприємства і стану розрахункових відносин. Часткова інвентаризація охоплює окремі види засобів (грошових коштів у касі, готової продукції на складах тощо). Повна інвентаризація проводиться, як правило, перед складанням річного звіту, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (при зміні матеріально відповідальних осіб, приватизації державних підприємств тощо). Вона дає найбільш повну інформацію, проте не завжди доцільна, оскільки трудомістка і відволікає значну кількість працівників від основної роботи.

За характером інвентаризації-поділяють на планові і позапланові. Планова інвентаризація проводиться за завчасно складеним планом відповідно до розробленого графіка її проведення (наприклад, перед складанням річного звіту). Позапланова інвентаризація проводиться за розпорядженням керівника господарства (за вимогою перевіряючого органу, у випадках пожежі, стихійного лиха тощо). Найбільш ефективними є раптові часткові інвентаризації, оскільки вони підвищують відповідальність матеріально відповідальних осіб у своєчасному оприбуткуванні і списанні матеріальних цінностей, правильності їх зберігання, запобігають зловживанням.

 

 

56) Обліковий регістр — це спеціальна таблиця, призначена для відображення документально оформлених господарських операцій у системі рахунків, накопичення та зберігання облікової інформації.

Облікові регістри — це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, журналів, книг, журналів-ордерів тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

За призначенням і характером запису регістри поділяються на хронологічні, систематичні та комбіновані.
До хронологічних належать регістри, що в них господарські операції записують у календарній послідовності їх здійснення. З таких регістрів можна назвати реєстраційний журнал операцій, журнал обліку надходження вантажів, відомість відвантаження і реалізації продукції та ін.
До систематичних облікових регістрів належать такі, що в них господарські операції групуються, систематизуються й відображаються на відповідних синтетичних і аналітичних рахунках. Отже, всі регістри, в яких розміщено синтетичні й аналітичні рахунки, є систематичними.
Комбінованими називають такі регістри, в яких поєднується хронологічний і систематичний запис. Найбільш характерним прикладом є Журнал—Головна книга, в якій перша частина є практично журналом реєстрації господарських операцій, а друга — групуванням, відображенням цих самих операцій на відповідних синтетичних рахунках. Отже, тут поєднано в одному регістрі характерні риси хронологічних і систематичних облікових регістрів.

За формою облікові регістри поділяються на бухгалтерські книги, картки, окремі листки, машинограми.
Бухгалтерські книги — це зброшуровані облікові синтетичні чи аналітичні регістри.
картки, які призначено для ведення аналітичного обліку на відповідних рахунках протягом тривалого часу. З метою збереження карток та контролю за їх наявністю кожну відкриту картку в обов'язковому порядку реєструють. Картки легко сортувати за потрібними ознаками.
Машинограми — це облікові регістри в машинній обробці облікової інформації, тобто відповідні таблиці, де відображено облікову інформацію в запрограмованих розрізах та з передбаченою деталізацією. Вони можуть бути синтетичними, аналітичними чи комбінованими. Взаємоузгодженість показників, наведених у цих регістрах, контролюється, як правило, автоматично.
Перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів здійснюється в міру їх надходження для обробки, але з урахуванням забезпечення можливості своєчасної виплати заробітної плати, складання відповідної звітності, подання декларацій та ведення розрахунків.

 

57) При заповненні облікових регістрів можливі помилки. Вони виникають за різних причин, зокрема, внаслідок:
— втоми або неуважності працівника;
— допущення математичної помилки;
— неправильного застосування принципів обліку;
— неправильного розуміння обставин, у яких здійснювалась господарська операція;
— несправності обчислювальної техніки.
Помилки можуть бути локальними та транзитними. Локальні помилки — це викривлення інформації тільки в одному обліковому регістрі (наприклад, неправильна дата здійснення операції або прізвище виконавця), транзитні помилки — це такі помилки, які проходять через кілька облікових регістрів (приміром, неправильна сума в первинному документі веде до помилок при складанні зведених документів, оборотної відомості та балансу). Найчастіше помилки трапляються в тексті операції і це веде до неправильного визначення кореспонденції рахунків.
Помилки звітного періоду, виявлені в первинних документах, облікових регістрах та звітності, створених вручну, виправляються коректурним способом, тобто неправильний текст або суму слід закреслити й над закресленим надписати правильний текст або суму. Закреслювання здійснюється однією рискою таким чином, щоб можливо було прочитати виправлене. Виправлення помилки супроводжується надписом «Виправлено» і підписами осіб, що брали участь у здійсненні господарської операції і складанні документа. При цьому слід вказати дату виправлення помилки.
Помилки в облікових регістрах за минулий звітний період виправляються методом «червоного сторно». Згідно з цим способом складається бухгалтерська довідка, до якої помилка вписується червоним кольором або зі знаком «мінус», а правильний запис проводиться чорнилом чорного або синього кольору. Таким чином у місяці, в якому виявлено помилку, ліквідується неправильний запис і відображається правильна сума та кореспонденція рахунків. Також для виправлення помилок у записах за будь-який звітний період у межах поточного року можна використовувати додаткову проводку. Суть цього методу: на невідображену суму роблять додатковий запис у тій самій кореспонденції, в якій припустилися помилки. При цьому також складають бухгалтерську довідку.
У касових документах і в документах, якими оформлено банківські операції та операції з цінними паперами, виправлення не дозволяються.
Якщо виявлено минулорічні помилки, які вплинули на розмір нерозподіленого прибутку (непокритого збитку), то згідно з П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» їх виправляють, коригуючи сальдо нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) на початок звітного періоду і повторно відображаючи інформацію у фінансовій звітності.

 

 

58) Облікові регістри -- це носії інформації встановленої форми і змісту, призначені для реєстрації, відображення, накопичення, групування й узагальнення господарських операцій, оформлених відповідними первинними документами, на рахунках бухгалтерського обліку.

Записи господарських операцій у регістрах називаються обліковою реєстрацією.
Для обліку та реєстрації господарських операцій підприємства застосовують різноманітні за формою, змістом, способом відображення і нагромадження інформації облікові регістри. Склад облікових регістрів залежить від прийнятої на підприємстві форми бухгалтерського обліку.
    У бухгалтерському обліку за зовнішнім виглядом використовують такі облікові регістри: книги, журнали, відомості, картки, машинограми, окремі листки.
    За характером записів облікові регістри поділяють на хронологічні, систематичні та комбіновані.

Хронологічними називають такі облікові регістри, в яких записи здійснюють у календарній послідовності відповідно до часу здійснення і оформлення господарської операції (реєстраційний журнал операцій, касова книга тощо).
  Систематичні облікові регістри призначені для відображення у визначеній послідовності з певним групуванням однорідних за економічним змістом операцій на відповідних синтетичних і аналітичних рахунках (Головна книга, картки складського обліку та ін.).
   Комбіновані -- це такі регістри, в яких поєднано хронологічні та систематичні записи (книга Журнал-Головна, журнали-ордери, відомості тощо).
   За обсягом змісту облікові регістри поділяються на регістри синтетичного, аналітичного обліку та комбіновані.

У регістрах синтетичного обліку ведеться облік в узагальненому вигляді за синтетичними рахунками у грошовому вимірнику, аналітичного -- за аналітичними, де інформацію подають у натуральних, трудових і вартісних вимірниках. Регістром синтетичного обліку є Головна книга, реєстраційний журнал операцій, до регістрів аналітичного обліку належать картки, книги тощо. У комбінованих регістрах синтетичний та аналітичний облік поєднуються. До комбінованих регістрів можна віднести окремі журнали-ордери, відомості, машинограми.

За своєю будовою (формою) облікові регістри розрізняються односторонні, двосторонні, багатографні та шахові.
   В односторонніх регістрах уся облікова інформація розміщена з однієї сторони (як правило, праворуч). Прикладом можуть бути усі типові картки аналітичного обліку.
   Двосторонні регістри складаються з двох частин: ліва призначена для обліку дебетових записів, права -- для кредитових.

До таких регістрів належить Головна книга.
  У багатографних регістрах одна із граф (найчастіше дебетова) поділена на кілька граф для деталізації записів. Прикладом такого регістру є картка аналітичного обліку витрат виробництва, в якій за дебетом рахунка «Виробництво» розшифровуються витрати, що списуються з багатьох інших рахунків.
  Шахові облікові регістри побудовані за принципом шахової дошки. Записи суми господарських операцій в таких регістрах роблять тільки один раз у клітинці на перетині стовпчика і рядка таблиці, що означає кредит одного рахунка та дебет іншого. Така будова значно скорочує кількість записів, оскільки подвійний запис здійснюється в один робочий прийом. Шахова форма є характерною ознакою журнально-ордерної форми бухгалтерського обліку.

 

 































































































































Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: