ТЕМА 5. Якість, рівність та ефективність освіти як показники освітньої політики в Україні: досягнення, прорахунки, пріоритети розвитку всіх ланок національної системи освіти

 

1. Поняття та зміст якості освіти.
2. Освітній моніторинг як інструмент оцінювання якості освіти.
3. Здійснення контролю за якістю освіти.
4. Модернізація освіти в Україні

 

С: 1. Проаналізуйте Постанову КМУ від 14 грудня 2011 р. N 1283 „Про затвердження Порядку проведення моніторингу якості освіти”.

2. Проаналізуйте Указ Президента України від 8 квітня 2011 року №438 про затвердження Положення

про Державну інспекцію навчальних закладів України.

 

 

1. Поняття та зміст якості освіти.

Поліпшення якості освіти та рівний доступ до неї є одним з головних завдань сучасної державної політики в галузі освіти, національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави, умовою реалізації права громадян на освіту.

Загалом окреслена проблема віддзеркалює світову тенденцію інноваційного розвитку освітніх систем, адже світове співтовариство визнало, що освіта, добробут і здоров’я людини – головні чинники якості її життя, а якість освіти – головна мета, пріоритет розвитку громадянського суспільства. Європа сприймає якість освіти як об’єкт суспільного єднання й консолідації національних освітніх систем. Зокрема, в угоді ЄС зазначено, що європейська спільнота сприятиме розвитку якісної освіти, заохочуючи співпрацю між країнами-членами ЄС і, якщо треба, підтримуючи й доповнюючи їх дії, поважаючи одночасно їх відповідальність за зміст навчання й організацію освітніх систем, культурну й мовну різноманітність.

Такий соціальний вибір не випадковий, оскільки пов’язаний з геополітичною конкуренцією між країнами, зокрема в царині інтелектуальних ресурсів, адже у високотехнологічному інформаційному суспільстві якість освіти є головним аргументом у забезпеченні такого рівня життєвої й професійної компетентності людини, розвитку людського потенціалу, який би задовольняв насамперед потреби особистості, суспільства і держави. За окремими оцінками, проблему якості освіти нині пов’язують з розбудовою нової, інформаційної, цивілізації ХХІ ст.

Досягнення якісно нового стану сучасного суспільства неможливе без кардинального покращення рівня підготовки фахівців вищої кваліфікації, в тому числі й для системи освіти, яка, в свою чергу, має розв’язувати задачі, пов’язані з професійною підготовкою. Працюючи над практичним приєднанням до Болонського процесу, Україна здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог, тому якість освіти охоплює всі основні функції та напрями діяльності в цій галузі: якість викладання, підготовки й досліджень, а це означає якість відповідного персоналу й програм та якість навчання як результат викладання й досліджень.

Філософська категорія якості трактується як властивість об'єкта, що складає його стійку, постійну характеристику, таку, що виявляє його сутність.

У педагогіці поняття "якість" – це системна методологічна категорія. Вона відображає ступінь відповідності результату поставленій меті.

У Всесвітній декларації з вищої освіти, прийнятій на Міжнародній конференції з вищої освіти в листопаді 1998 року, вказано, що якість вищої освіти – це багатовимірне поняття, яке охоплює всі аспекти діяльності вищого навчального закладу: навчальні та академічні програми, навчальну і дослідницьку роботу, професорсько-викладацький склад і студентів, навчальну базу і ресурси.

У широкому розумінні якість освіти розглядають як збалансовану відповідність процесу, результату і самої освітньої системи меті, потребам і соціальним нормам (стандартам) освіти; у вузькому – як перелік вимог до особистості, освітнього середовища й системи освіти, що реалізує їх на певних етапах навчання людини, якому відповідає певна сукупність показників. Як зазначає більшість дослідників (Н.В. Москаленко, І.О. Потай, І.А. Шайдур та ін.), якість освіти – це узагальнений показник розвитку суспільства у певному часовому вимірі, тому його слід розглядати в динаміці тих змін, що характеризують поступ держави в контексті світових тенденцій: вона рухається до консолідації та інтеграції у світове співтовариство чи протистоїть йому, ставлячи свої інтереси понад усе. Вона є суспільною характеристикою, а не предметом змагання чи політичним аргументом в оцінці розвитку держави на конкретному етапі її становлення.

У програмному документі ЮНЕСКО читаємо, що якість вищої освіти є поняттям, яке характеризується численними аспектами і значною мірою залежить від контекстуальних рамок цієї системи, інституціональних завдань чи умов і норм у певній дисципліні.

Зміст освіти включає комплекс знань, практичних навичок, установок і психологічну готовність до визначених видів і ролей практичної діяльності. Зміст освіти у визначеній мірі формує особистість людини та визначає ефективність її наступної роботи. Він може бути широким чи звуженим, абстрактним чи конкретним, гармонічним чи безсистемним, збалансованим чи тенденційним, індивідуалізованим чи шаблонним, догматичним чи творчим. У всіх своїх характеристиках зміст освіти відбиває її якість. А критерієм якості є рівень науки та техніки, потреби економіки, прогнози розвитку. Тут і криється ще одна проблема якості освіти - проблема відповідності існуючого змісту освіти можливому та необхідному змістові, його відповідності потребам сьогодення й перспективам майбутнього. Це також проблема своєчасного та прогресивного відновлення змісту освіти.

1. Освітній моніторинг як інструмент оцінювання якості освіти.

Інструментом визначення та оцінювання якості освіти виступає освітній моніторинг.

Освітній моніторинг - це система організації збору, збереження, обробки й поширення інформації про діяльність педагогічної системи, що забезпечує безперервне спостереження за її станом і прогнозування її розвитку.

Моніторинг якості освіти в Україні проводиться но основі Постанови КМУ від 14 грудня 2011 р. N 1283 „Про затвердження Порядку проведення моніторингу якості освіти”

 

В історичному плані моніторинг виник як чинник громадянського суспільства, що дозволяє впливати на розвиток соціально-економічних процесів у демократичній державі (30-50 роки ХХ ст. Американська асоціація прогресивної освіти – Progressive Education Association in the United States).

 Етапи становлення освітнього моніторингу:

І етап: 30-50 роки ХХ ст. PEAUS дослідила рівень підготовки випускників 30 шкіл у США.

ІІ етап: 60-70 роки. Міжнародна асоціація шкільної успішності – International Education Association – започаткувала міжнародні порівняльні моніторингові дослідження у сфері освіти.

ІІІ етап: 80-90 роки. Актуальними стають проблеми визначення рентабельності системи освіти, організації ефективного управління ресурсами, оцінювання продуктивності освітніх систем, якість освіти стає політичною категорією.

ІV етап: з 90-х років до наших днів. Цей етап характеризується спрямованістю на політичну підтримку та наукову обґрунтованість досліджень.

  Дослідження за програмами освітнього моніторингу здійснюється впливовими міжнародними організаціями, серед яких:

Інститут освіти ЮНЕСКО;

Міжнародна асоціація з оцінювання шкільної успішності (ІЕА);

Міжнародна асоціація з оцінювання якості освіти (ІАЕА);

Міжнародний інститут планування освіти (МІРО);

Організація економічної співпраці та розвитку (ОЕСD);

Міжнародний дитячий фонд ЮНІСЕФ;

Інститут економічного розвитку Всесвітнього банку.

 

Цілі освітнього моніторингу:

Визначення конкурентоспроможності національних систем освіти;

Формування освітньої політики держави;

Прогнозування та планування розвитку освітньої галузі певного регіону міста;

Визначення ефективності використання коштів і ресурсів;

Порівняння навчальних закладів, встановлення рейтингу;

Удосконалення педагогічних засобів.

 

Завдання моніторингу в освіті:

Визначення якості навчальних досягнень учнів, рівня їх соціалізації;

Встановлення зв’язків між успішністю учнів і соціальними умовами їх життя, результатами роботи педагогів, рівнем їх соціального захисту, моральними установками, запитами, цінностями тощо;

Оцінка впливу на навчальний процес державних освітніх стандартів, навчальних програм, організації шкіл і класів, методичного та технічного обладнання та інших факторів;

Виявлення факторів, які впливають на хід та результати освітніх реформ з метою зменшення негативного їх пливу;

Порівняння результатів функціонування закладів освіти, систем освіти з метою визначення найбільш оптимальних шляхів їх розвитку;

Оцінка ефективності політики держави у галузі забезпечення гарантій доступності освіти та поліпшення її якості, залежність успішності учнів від їх соціального статусу;

 

Об’єкти моніторингу якості освіти: 

Зміст освіти;

Рівень навчальних досягнень учнів;

Рівень соціалізації учнів;

Засоби, що використовуються для досягнення освітніх цілей;

Умови здійснення педагогічного процесу та їх вплив на результати.

Постійний об’єкт моніторингу якості загальної середньої освіти – рівень та якість підготовки випускника відповідно до певного нормативного рівня.

 

Принципи освітнього моніторингу: 

Системності;

Об’єктивності;

Безперервності;

Перспективності;

Гуманістичної спрямованості;

Відкритості;

Оперативності.

 

Функції освітнього моніторингу як інструменту державного управління освітою  

Інформаційна;

Діагностична;

Корекційна;

Кваліметрична;

Аналітична;

Моделююча;

Прогностична;

Управлінська.

 

Рівні освітнього моніторингу:

Міжнародний: (всебічна) оцінка ефективності функціонування національних систем освіти;

Національний: одержання узагальненої оцінки якості та ефективності вітчизняної системи ЗСО, порівняння її показників з аналогічними даними інших систем освіти та міжнародними освітніми індикаторами і системами;

Регіональний: сприяння виконанню функцій регіонального державно-громадського управління якістю освіти та створення підґрунтя для прогнозування розвитку регіональної системи ЗСО;

Внутрішкільний(внутрікласний): розробка шляхів удосконалення діяльності окремого навчального закладу, навчально-виховного процесу та діяльності окремого учня.

 

Моніторинг якості освіти проводиться на основі обстеження об’єктів освітньої діяльності шляхом оцінки певних показників та проведення аналізу результатів визначення стану функціонування освітньої системи, здійснення обґрунтованого прогнозу її розвитку, зокрема:

 - на локальному рівні – системного аналізу діяльності навчального закладу щодо досягнення поставленої перед ним мети, успішності випускників, які вступили до вищих навчальних закладів, прогнозування психолого-педагогічних результатів, а також стану функціонування муніципальної системи освіти в цілому та її порівнянних елементів з урахуванням специфіки функціонування кожного суб’єкта освітньої системи, прогнозування діяльності навчальних закладів;

 - на регіональному рівні – аналізу стану функціонування регіональної системи освіти, її специфіки та завдань інтеграції з урахуванням державної політики в галузі освіти;

 - на загальнодержавному рівні - аналізу стану функціонування освітньої системи в цілому, визначення перспектив її розвитку, які враховуються у процесі формування державної політики в галузі освіти;

 - на міжнародному рівні – визначення рівня функціонування освітньої системи в контексті міжнародних стандартів, який враховується у процесі формування державної політики в галузі освіти.

 

МОН враховує результати зовнішнього оцінювання та моніторингу якості освіти під час проведення аналізу стану функціонування освітньої системи, визначає перспективні напрями її розвитку та розробляє заходи щодо реалізації державної політики в галузі освіти. Зазначені заходи оприлюднюються в засобах масової інформації, висвітлюються у фахових виданнях для ознайомлення з ними педагогічної громадськості.

1. Здійснення контролю за якістю освіти.

В рамках підписання болонських документів Україна взяла на себе зобов’язання створити незалежну агенцію контролю за якістю освіти. (Рішення про приєднання України до Болонського процесу ухвалено 19 травня 2005 року на конференції міністрів освіти країн Європи, яка проходила в норвезькому місті Берґені.)

 

Наводимо відповідне положення Болонської конвенції: " Контроль якості освіти передбачається здійснювати акредитаційними агенствами, незалежними від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що їх отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти."

 

Таким чином, було підписано Указ Президента України від 8 квітня 2011 року №438 про затвердження Положення про Державну інспекцію навчальних закладів України.

 

Державна інспекція навчальних закладів (ДІНЗ України – далі Державна інспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти.

 

Державна інспекція у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Президента України та Міністра освіти і науки, молоді та спорту України.

 

Основними завданнями Державної інспекції є:

реалізація державної політики у сфері освіти шляхом здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності;

внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у зазначеній сфері.

 

Державна інспекція відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює контроль за виконанням навчальними закладами положень Конституції, законів України та інших нормативно-правових актів з питань освіти;

2) вивчає роботу органів управління освітою щодо реалізації ними державної політики в сфері освіти, ефективності управління навчальними закладами;

3) проводить комплексні перевірки дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних і професійно-технічних та вищих навчальних закладів, контролює проведення атестаційної експертизи та координує роботу, пов’язану з програмно-методичним забезпеченням атестації цих навчальних закладів;

4) здійснює планові заходи державного нагляду (контролю) у системі загальноосвітньої, професійно-технічної та вищої освіти з періодичністю, залежно від ступеня ризику від провадження господарської діяльності з надання освітніх послуг;

5) здійснює інспектування навчальних закладів з питань організації навчально-виховної і науково-методичної роботи, використання науково-педагогічного потенціалу та матеріальних ресурсів, розвитку матеріально-технічної бази і соціальної сфери;

6) здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням вимог стандартів вищої освіти, державне інспектування;

7) аналізує роботу навчальних закладів щодо дотримання ними нормативно-правових актів у галузі освіти, дає оцінку відповідності їх діяльності державним стандартам і вимогам, вносить пропозиції щодо усунення негативних і поширення позитивних тенденцій у розвитку освіти;

8) своєчасно інформує органи управління освітою про терміни і наслідки проведення перевірок підпорядкованих їм навчальних закладів, вживає необхідні заходи для усунення виявлених порушень і недоліків;

9) узагальнює практику застосування законодавства з питань державного контролю, що належить до її компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та у встановленому порядку подає їх Міністру;

10) бере участь у підготовці і розгляді проектів рішень з питань реформування освіти, прогнозування розвитку системи освіти та її організаційно-правового забезпечення;

11) здійснює методичне керівництво і координацію роботи органів управління освітою з питань організації і проведення контрольних заходів та атестації підпорядкованих їм навчальних закладів;

12) здійснює контроль та бере участь у моніторингу якості підготовки учнів та студентів;

13) вивчає стан організації виробничої практики учнів і студентів, працевлаштування випускників вищих і професійно-технічних навчальних закладів;

14) здійснює інші повноваження, визначені законом України та покладені на неї Президентом України.

 

Державна інспекція з метою організації своєї діяльності:

1) забезпечує в межах повноважень здійснення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх здійсненням в апараті Державної інспекції;

2) здійснює в установленому порядку добір кадрів в апарат Державної інспекції, формує в установленому порядку кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та працівників апарату;

3) організовує планово-фінансову роботу в апараті Державної інспекції, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів;

4) організовує розгляд звернень громадян з питань, пов’язаних з діяльністю Державної інспекції;

5) забезпечує у межах повноважень реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням в апараті Державної інспекції;

6) забезпечує у межах своїх повноважень виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави;

7) організовує ведення діловодства та архіву в апараті Державної інспекції відповідно до встановлених правил.

 

Державна інспекція має право:

1) залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади;

2) отримувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, навчальних закладів, підприємств, установ та організацій інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на неї завдань;

3) скликати в установленому порядку наради і проводити семінари з питань, що належать до її компетенції;

4) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв’язку і комунікацій, мережами спеціального зв’язку та іншими технічними засобами;

5) утворювати комісії, робочі групи, залучати до їх складу науково-педагогічних, педагогічних працівників, учених, спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій за погодженням з їх керівниками;

6) безперешкодно відвідувати навчальні заклади, одержувати від їх керівників необхідні пояснення, матеріали та інформацію для виконання покладених на неї завдань.

 

7. Державна інспекція у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, органами місцевого самоврядування, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, профспілками та організаціями роботодавців, а також підприємствами, установами, організаціями.

 

8. Державна інспекція у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та доручень Міністра видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписує Голова Державної інспекції.

 

9. Державну інспекцію очолює Голова, який призначається на посаду за поданням Прем’єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняється з посади Президентом України.

Голова Державної інспекції має двох заступників, у тому числі одного першого.

Першого заступника, заступника Голови Державної інспекції призначає на посади Президент України за поданням Прем’єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Голови Державної інспекції, погоджених із Міністром.

Першого заступника, заступника Голови Державної інспекції звільняє з посад Президент України.

 

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Державної інспекції, обговорення найважливіших напрямів її діяльності в Державній інспекції утворюється колегія у складі Голови Державної інспекції (голова колегії), першого заступника та заступника Голови Державної інспекції за посадою, визначених посадових осіб Міністерства. У разі потреби до складу колегії Державної інспекції можуть входити керівники структурних підрозділів Державної інспекції, а також у встановленому порядку інші особи.

 

Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання відповідного наказу Державної інспекції.

Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності Державної інспекції можуть утворюватися постійні або тимчасові консультативні, дорадчі органи.

Рішення про утворення чи ліквідацію колегії, постійних або тимчасових консультативних, дорадчих органів, їх кількісний та персональний склад, положення про них затверджує Голова Державної інспекції.

 

Граничну чисельність державних службовців та працівників Державної інспекції затверджує Кабінет Міністрів України.

Структуру апарату Державної інспекції затверджує її Голова за погодженням із Міністром.

 

Штатний розпис, кошторис Державної інспекції затверджує її Голова за погодженням із Міністерством фінансів України.

 

Державна інспекція є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України.

 

Державна інспекція припиняється шляхом реорганізації або ліквідації Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України.

 

 

1. Модернізація освіти в Україні

Модернізація вищої освіти є складним, цілісним про­цесом соціокультурної діяльності, що полягає в досяг­ненні керованої позитивної якісної зміни соціальної сис­теми.

Зміст модернізації не зводиться до інновацій, но­вовведенню, оскільки в них здійснюється частина повно­го циклу модернізаційного процесу.

Модернізація освіти - це системна якісна зміна, що включає інноваційні про­цеси, інформатизацію, нові технології і методи комп'юте­ризації, міняє через нові завдання домінанту розвитку внутрішнього потенціалу освіти.

2. Глобальна мета модернізації сфери освіти є багатоаспектною і включає цілий ряд цілей і підцілей:

•^ ефективності діяльності викладачів вузів;

•^ підвищення якості освіти;

•/ збільшення ступеня доступності освіти;

•/ підвищення економічного потенціалу в країні за рахунок зростання освіти населення (людський капітал);

^ інтеграція національної системи освіти у наукову виробничу, суспільно-громадську і культурно інформа­ційну інфраструктуру світової спільноти.

3. Модернізація в Україні протікає складно та іноді суперечливо:

•/ модернізація розглядається як нова система знання для відтворення нового знання;

^ знання в модернізаційній парадигмі володіє ресур­сами економії, гнучкістю, пристосованістю і варіативністю;

^ модернізація за допомогою інформатизації спри­яє створенню мережевих структур в системі освіти, ко­ли інформаційні філії пов'язані з центром освіти;

•/ модернізація підсилює поліфункціональність освіті, включає акторів утворення у відносини інтерсу-б'єктивності;

•/ модернізація характеризується асинхронізацією змін в технологічному, комунікативному і структурному компонентах освіти.