Типологія мовно-граматичних описів

Мову можна уявити: 1) як сукупність текстів, що є результатом мовленнєвої діяльності певного народу; 2) як типові лінгвістичні описи – словники, підручники, граматики, лінгвогеографічні атласи та ін., де мова постає як наукове осмислення й узагальнення правил користування нею в тексті; 3) як вияв мовленнєвого потенціалу її середньостатистичного носія, де мова виступає як те, що може стати результатом, але поки що не стало. Це дозволяє окремим лінгвістам (Ю.М.Караулов та ін.) диференціювати: мову-текст, мову-систему, мову-здібність. Перехід від тексту до системи став результатом створення різного типу дескриптивних, описових граматик (систематизують наявні в тексті зв’язки і под.), а при переході від системи до тексту постають активні граматики (граматики мовця), в яких встановлюються норми вжитку.

“Мовленнєва здібність” – це двоїста проблема переходу від неї до тексту і від мовленнєвої здібності до системи, що перебуває в центрі уваги породжувальної граматики. Її основною метою є визначення відповідного набору правил побудови й усіх можливих перетворень (трансформацій) правильних речень певною мовою, пор. 1) граматика безпосередніх складників; 2) граматика залежностей; 3) трансформаційна (генеративна) граматика Н.Хомського; 4) аплікативна граматика С.К.Шаумяна тощо. Водночас “мовленнєва здібність” постає проблемою психолінгвістики і когнітивної психології, вона пов’язана з асоціативною граматикою (Ю.М.Караулов), що втілена в асоціативно-вербальних зв’язках і яку виявляє лінгвіст для створення або системного, або динамічного її опису.

У чеській лінгвістиці активно використовується поняття функціональної перспективи речення Я.Фірбасом та його послідовниками. Ця теорія перебуває в одному ряду з концепціями актуального членування (В.Матезіус), комунікативної структури висловлення (О.В.Падучева), топікально-фокусної артикуляції (П.Сгалл і Є.Хаїчова), темо-рематичного членування (усталився в русистиці) і тема-рематичне членування (усталився в україністиці) та ін. Суть цього підходу в тому, що висловлення або речення, крім синтаксичного членування, має також членування на тему, або топік висловлення (те, про що мовець робить повідомлення; вихідний пункт), і рему, або коментарій, або фокус висловлення (інформація, для повідомлення якої й існує певне висловлення і яка додається до теми). Наприклад, у реченні У нього немає грошей, очевидно, у нього – тема, а немає грошей – рема. Інколи передбачається також, що між темою і ремою може бути і третій складник висловлення – так званий перехід.

Комунікативна граматика, за ідеєю авторів, доповнює традиції русистики, враховуючи значно ширше коло фактів. Основний методологічний принцип комунікативної граматики полягає в пошуку взаємозумовлених характеристик трьох типів мовних явищ: значення, форми і функції. Основна сфера аналізу комунікативної граматики – типологія моделей речення (в цьому розрізі також активно працюють ростовські лінгвісти та ін.). Поряд з основною моделлю (підмет + присудок) та її модифікаціями (наприклад, неозначено-особова конструкція) розглядаються речення з присудками, що виражені інфінітивами, предикативами, іменними категоріями тощо. Ці типи речень описуються не тільки структурно, але й за призмою їхніх комунікативних функцій. На ґрунті типології простих речень аналізуються комунікативні характеристики поліпредикативних конструкцій і комунікативна організація тексту (зокрема, актуальне членування і комунікативні регістри).

Теорія функціонального синтаксису в аспекті генеративізму як продовження формальних студій. Підхід, що розвивався від початку 1970-х років американським лінгвістом С.Куно [63; 64], пор. його працю: Функціональний синтаксис: анафора, дискурс і емпатія (1987 р.), належить до найконсервативніших версій функціоналізму. Для ученого функціональний синтаксис – це лише особливий “модуль”, що повинен додаватися до формальної граматики для покращення її ефективності [64]. Для цього С.Куно інкорпорував в апарат генеративної граматики цілий ряд понять, що раніше використовувалися тільки функціоналістами: дискурс, топік, логофоричний займенник. Лінгвіст запропонував спеціальне “логофоричне правило”, що трансформує займенник 1-ої особи в прямому мовленні (в україністиці традиційно називають пряме мовлення прямою мовою) в займенник 3-ої особи в непрямій мові (Микола стверджував, що він з цією справою упорається найкраще). Саме С.Куно увів у синтаксичний ужиток поняття емпатії – прийняття мовцем погляду учасника описуваної події. Емпатія може виражатися різними способами (вибором способу позначення референта, добором підмета, порядком слів), і конкретне речення має бути гармонійним щодо способів вираження емпатії.

Наприклад, у фразі Джон побив свого брата мовець обирає погляд Джона, а ось фраза Брат Джона був побитий ним є невдалою, оскільки в ній різні аспекти формальної структури вказують на різний напрям емпатії (тобто ситуація розглядається почасти очима Джона, а почасти – очима його брата).

Стрімкий розвиток Інтернету активізував створення розмаїтих лінгвістичних ресурсів, потреба в автоматизації процесів аналізу та синтезу природномовних текстів зумовила появу відповідних лінгвістичних моделей процесів їх обробки. З часом украй необхідним став розвиток багатьох мовознавчих дисциплін саме для потреб інформаційних наук.

Традиційно аналіз природномовних текстів складається з трьох послідовних процесів – морфологічного, синтаксичного та семантичного аналізу. Для кожного з цих етапів були створені відповідні моделі та алгоритми. Так, теорія породжувальних граматик, початок якої був закладений у роботах американського лінгвіста Н. Хомскі, є ефективним інструментом лінгвістичного моделювання на синтаксичному рівні мови. Н.Хомські використав прийом формального аналізу граматичної структури фраз, який дає змогу виділити синтаксичні структури (складові), які є основною схемою фрази, незалежно від її значення. Ідеї Н.Хомські розвивав, серед інших, радянський лінгвіст    А.В. Гладкий, який застосовував поняття дерев залежності та систем складових для моделювання синтаксичного рівня мови. Він також запропонував спосіб моделювання синтаксису за допомогою синтаксичних груп, що виділяють складові словосполучень як одиниці побудови дерева залежностей, – це дало змогу об’єднати переваги методу безпосередніх складових і дерев залежностей.

Розглянемо процес виведення речення в українській мові. Українській мові властивий вільний порядок слів у реченні, що, втім, не заперечує існування усталеного порядку розташування окремих мовних елементів. Для простого повного речення з прямим порядком слів структурну схему вважатимемо фіксованою, основними синтаксичними категоріями такого речення будуть іменна та дієслівна групи. Розглянемо породжувальну граматику довільного типу для моделювання синтаксису речення українською мовою вказаної структурної схеми. Алфавітом є іменникова група, дієслівна групи та їх складові (нетермінальні символи), а також лексичний запас української мови (відповідні термінальні символи). Усі можливі перетворення термінальних символів у нетермінальні складають множину правил. Під час виведення отримують незліченну кількість термінальних ланцюжків (речень українською відповідної структурної схеми), тому така граматика буде необмеженою, і через свою складність застосування не матиме.

З огляду на граматичні характеристики дієслова в українській мові, узгодження між іменною та дієслівною групою відбувається за числом, родом та особою. Складові іменної групи (після «/» тут і надалі вказано використовувані позначення) /Ñ: прикметник/A, іменник/N. Граматичні категорії іменної групи та її складових: число/ЧЛ: однина/од, множина/мн; рід/РД: чоловічий/ч, жіночий/ж, середній/с; відмінок/ВД: називний/н, родовий/р, давальний/д, знахідний/з, орудний/о, місцевий/м, кличний/к; особа/ОС: 1-ша/1, 2-га/2, 3-тя/3. Відповідно, скороченим позначеннями іменної групи буде Ñ _{РД,ЧЛ,ВД,ОС}, а її складових – А_{РД,ЧЛ,ВД,} N_{РД,ЧЛ,ВД,ОС}.

Складові дієслівної групи/R: дієслово/R та в межах прислівникової групи/Ḃ прикметник (описаний вище) та прислівник/B.

Відповідно, скороченим позначеннями дієслівної групи буде R _{РД,ЧЛ,ЧС,ОС}, дієслова – R_{РД,ЧЛ,ЧС,ОС}, прислівникової групи – B _{РД,ЧЛ,ВД}. Універсальною складовою речення введемо сполучник/Q.

Спосіб задання контекстно-залежної граматики, що виводить речення введеної структурної схеми (з урахуванням закономірностей української мови) приведемо на прикладі речення Їхній одяг виглядав однаково вологим і пошарпаним.

Розглянемо граматику G=(V, T, S, P). Алфавіт (позначення синтаксичних категорій подамо без індексів – для зручності) V=(S, N, R, А, N, R, В, B, Q, їхній, одяг, виглядати, однаково, вологий, і, пошарпаний), T=(він, одяг, виглядати, однаково, вологий, і, пошарпаний), S – початковий символ.

Виведення речення заданої структурної схеми подано далі.

1. S

2. (І) #Ñч,од,н,3 R од,мн,3#

3. (ІІ) #Ач,мн,нNч,од,н R од,мн,3#

4. (ІІІ.1) #Ач,мн,нNч,од,нRод,мн,3 B ч,од,o#

5. (ІІІ.2) #Ач,мн,нNч,од,нRод,мн,3BAч,од,o#

6. (ІІІ.3) #Ач,мн,нNч,од,нRод,мн,3BAч,од,oQAч,од,o#

7. (IV.6) #Їхній Nч,од,нRод,мн,3BAч,од,oQAч,од,o#

8. (IV.1) #Їхній одяг Rод,мн,3BAч,од,oQAч,од,o#

9. (IV.2) #Їхній одяг виглядав BAч,од,oQAч,од,o#

10. (IV.5) #Їхній одяг виглядав однаково Aч,од,oQAч,од,o#

11. (IV.4) #Їхній одяг виглядав однаково вологим QAч,од,o#

12. (IV.3) #Їхній одяг виглядав однаково вологим і Aч,од,o#

13. (IV.4) #Їхній одяг виглядав однаково вологим і пошарпаним#

 

 

Застосування породжувальних граматик має широкі можливості у розробленні автоматизованих систем опрацювання текстів, лінгвістичного забезпечення комп’ютерних лінгвістичних систем тощо.