Формування основних суспільно-політичних течій i боротьба ідей

Докорiннi зміни ситуації в Придністров’ї після його приєднання

До Росії.

До приєднання Придністровських земель до Росії суспільна i духовна атмосфери в цьому регiонi були мало пов’язаними мiж собою i несхожими географічними зонами. Територія Придністров’я на південь від річки Ягорлик підпорядковувалася дубоссарському каймакаму – державному урядовцю, наміснику кримського хана на південно-західних кордонах ханства. Насправді повними i безроздільними власниками цих земель були татарські орди, які не церемонилися з місцевим слов’янським i молдавським населенням. Вважаючи жителів цього краю союзниками російської армії, вони за наказом султана, а іноді й з власної ініціативи знищували приднiстровськi села i поселення, завдаючи людям лише страждань i горя.

Інша ситуація склалася на пiвночi вiд р. Ягорлик, на територіях, які потрапили в польську залежність. Тут православні жителі, які не хотіли зраджувати вiрi батьків, зазнавали сильного духовного гніту влади, яка впроваджувала католицтво i догмати римсько-католицької церкви на чолі з папою римським. Включення краю до складу єдиновірної Росії призвело до розповсюдження в цьому регiонi російських законів i підкорення його росiйськiй адміністрації. Населення Придністров’я досить швидко стало складовою частиною російського суспільства i включилося в суспільне i духовне життя неосяжної країни, яка простягнулася від Дністра i Карпат до Тихого океану. У кiнцi ХVIII ст. Росія була феодальною країною з необмеженою абсолютною монархією. Це була сильна й авторитетна держава, яка вже пізнала епоху просвіченого абсолютизму (особливо в роки правління імператриці Катерини II), зазнала на собі вплив загальних процесів оновлення i модернізації, які охопили багато країн Західної Європи, i готувалась до серйозних перетворень в економiчнiй, соцiальнiй i полiтичнiй сфері. Перш за все, передбачалось ліквідувати кріпосне право та інші залишки феодалізму, створити правову державу, затвердити конституцію та інші елементи перетворення країни на шляху буржуазних реформ.

Імператор Олександр I відкрито назвав Росію країною сваволі i вважав, що вона потребує корінної реформи (в першу чергу, ліквідації кріпосництва i введення конституції). Але не всі державні дiячi та вищі російські сановники підтримували його плани модернізації імперії. Землевласницьке дворянство, помiщики-крiпосники розуміли, що майбутня перебудова може призвести до втрати ними прибутків від маєтків, тому не хотіли вiдмiни кріпосного права.

Під їх натиском Олександр був змушений на початку 20-х років ХIХ ст. відмовитися від своїх намірів ліберального пом’якшення абсолютного самодержавства. На кілька довгих десятиліть в країні встановилася епоха суспільно-політичної реакції.

Устрій життя народу Придністров’я після його приєднання до Росії поступово почав набувати загальноросійської структури i характеру. Тут швидко сформувались стани за російським зразком – дворянство, купецтво, духовенство, міщанство, кріпосні i державні селяни, козаки, колоністи та iн. У кожного з цих станів були свої інтереси i кожен намагався їх захистити тим чи іншим способом.

До привілейованих груп населення відносились дворяни, які об’єднувались в дворянські зібрання, вибирали губернських i повітових поводирів, впливали на місцевих чиновників. Саме дворяни заклали в Росії основи найбільш помітних i важливих політичних течій ХIХ – початку ХХ ст. консервативного, ліберального i ліворадикального рухів. У суспільно-політичному i духовному житті Придністров’я з’явились свої консерватори, ліберали i радикали-революцiонери. I хоча цей регіон був віддаленим вiд Петербурга, Москви та інших центрів країни, з початку ХIХ ст. його жителів об’єднували зi всім народом Росії спільні ідеали, проблеми, турботи.

Придністров’я в загальноросійському культурному тлі. Чому ж так легко i безболісно Придністров’я інтегрувалось у загальноросійський i культурний простір? Адже в Росiйськiй імперії існували регіони (наприклад, частина Польщі, Фiнляндiї, Хiва, Бухара та iн.), де місцеве населення зазнавало небачених труднощів, пов’язаних iз залученням до суспільного середовища російського культурного простору. На вiдмiну від них життя жителів Придністров’я надзвичайно швидко й органічно вписалося в це загальноросійське поле. I тому були серйозні iсторичнi причини. По-перше, місцеве населення (перш за все, козацтво), незважаючи на пригноблення католицької церкви i татарсько-турецькi погроми, протягом століть зберігало вірність давнім православним традиціям, слов’янським звичаям, щиру вiдданiсть вiрi батьків i дідів. Звільнення народу від чужого йому турецько-татарського i католицького засилля стало логічним завершенням багатовікової боротьби за своє самозбереження.

По-друге, в Придністров’ї протягом багатьох століть діяли козацькі i молдавські з’єднання i загони, якi боролися проти спільних ворогів, тут формувалися й укріплювалися традиції козацько-молдавського бойового братства. В роки росiйсько-турецьких війн ХVIII ст., особливо в другій його половині, коли Пiвнiчне  Причорномор’я, Крим, Новоросiя, включаючи Придністров’я, назавжди були

звільнені російською армією, українським козацтвом, молдавськими i балканськими волонтерами вiд мусульманського i католицького панування, цi традиції отримали свій подальший розвиток. По-третє, стрімка колонізація пустуючих земель Ханської України, коли протягом кількох років край був заселений слов’янськими, молдавськими, вірменськими, німецькими та іншими переселенцями, створювала сприятливі умови для поглиблення економічних, торгових i культурних зв’язків з іншими губерніями країни, зi світовим капiталiстичним ринком, який зароджувався. А укріплення південно-західних кордонів країни, а також введення рівності в законодавство, в суспільному, політичному i державному устрою Придністров’я, можливість жителів краю займатися мирною сільськогосподарською працею визначили особливості придністровського суспільства як провiнцiйно-росiйського, якi склалися в кiнцi ХVIII – початку ХIХ ст. Це суспільство не ставило перед собою специфічних завдань відродження польської державності, як в Привiслiнському краї (частина Польщі), чи закріплення автономного устрою, як у Фiнляндiї, чи збереження в недоторканності деспотичного правління еміра i його оточення, як в Бухарi. Місцеве населення ніяк особливо не виділяло себе з російського суспільства ХIХ – початку ХХ ст., цікавилось i жило його проблемами, незважаючи на свій провiнцiйний характер i місцеві особливості. Крiм селянського питання, яке хвилювало суспільну свiдомiсть в ту епоху, жителі Придністров’я обговорювали такі наболілі теми, як адміністративний устрій, шкільна справа, оподаткування, питання освіти, взаємини православної, католицької, старообрядницької, удейської, вірменської та протестантської церков.

Формування основних суспільно-політичних течій i боротьба ідей.

Під впливом ідей Великої французької революції та подій Вітчизняної війни

1812 р. передові люди Росії, кращі представники російського офіцерства, дворянства та інтелігенція дійшли до думки, що кріпосне право, яке стало гальмом на шляху розвитку країни, необхідно негайно вiдмiнити, а необмежене самодержавство

скинути. В 1820 р. Олександр I відмовився від своїх проектів ліберального реформування країни й остаточно опинився під впливом найбільш консервативних політичних діячів Росії. З цього часу нарiвнi з ліберальним i консервативним починає формуватися третя суспільно-політична течія – революційна.

У Придністров’ї як складовій частині Росії також з’являються свої консерватори, ліберали i революціонери. Бiльшiсть місцевих крiпосникiв-помiщикiв, чиновників, частина офіцерства й генералітету, які не хотіли жодних змін, дотримувались консервативних поглядів. У Придністровському крає одним з яскравих представників цього напрямку i найрiшучiших гонителів місцевих декабристів був корпусний генерал I.В. Сабанєєв – широко освічена людина, дотепний співрозмовник i мужній воїн (він брав участь в італійському i швейцарському походах Суворова, воював проти турків i французів), але глибоко консервативний у своїх поглядах, щирий захисник престолу i самодержавства. Серед можновладних російських урядових лібералів, які бували в Придністров’ї i зіграли певну роль в його iсторичнiй долі, відомий начальник

штабу 2-ї  Російської армії генерал П.Д. Кисельов – переконаний супротивник кріпосного права. Він здійснював реформу казенного села в Росії, в тому числі в Придністров’ї. У 1816 р. Кисельов заявив про необхідність скасування кріпосної системи i подав імператору вiдповiдний документ. Реакційна політика влади, яка складалася в своїй бiльшостi з консерваторів, породила в правлячому класі

радикальну групу революціонерів пiд назвою «декабристи», якi стали в Росії «первістками свободи». Молода російська буржуазія була не спроможна на сміливі протести i виступи проти царизму. Найбільш освічені революціонери дворянського походження (а майже всi вони були досвiдченими командирами російської армії, брали участь у вiйнi 1812 р. i в іноземних походах 1813 та 1814 рр.) все більше переконувались у тому, що народ, який відстояв свою кратну i розбив Наполеона,

продовжує животіти в рабстві, а уряд не мав наміру облегшити його участь.

Похід російської армії до Європи сприяв тому, що революцiйнi та демократичні ідеї перевлаштування суспільства, ідеї повалення самодержавства, звільнення селян i перетворення Росії в конституційну республіку стають близькими все бiльшiй кiлькостi дворянських революцiонерiв. Проникають вони i в Придністров’я. їх носіями стають офіцери російської армії, які проходили тут військову службу, а також частина місцевої інтелігенції та дворян.

Втягнення населення в революційну боротьбу.

З моменту свого приєднання до Росії Придністров’я перетворилося в стратегічно важливий регіон на південному заході. До 1812 р. Дністер був прикордонною річкою мiж Росією та Османською імперією. Але після перенесення кордону на Прут Дністер продовжував вiдiгравати важливу роль для Росії пiд час воєнних дій на Балканах. Справа в тому, що в Придністров’ї зосереджувалися російські війська з їх госпіталями, тиловими спорудами, продовольчими складами i т.д. Росiйськi солдати та офiцери тут одружувалися, братались з місцевим населенням. Придністровський регіон ставав для росiян рідним домом, i вони для краю були не чужими, не «пришельцями» i «окупантами», а захисниками Вітчизни. Російська мова, російська культура, російські традиції та звичаї поступово ставали для бiльшостi придністровців, до якого б етносу вони не відносились, близькими i рідними. Ось чому протягом всього ХIХ столiття в Придністров’ї не виникало приводів до мiжнацiональної ворожнечі, не спалахували мiжетнiчнi та мовні конфлікти.

Вітчизняна війна 1812 р. сприймалася населенням регіону як священна боротьба проти полчищ Наполеона на захист рідної країни. З теплотою проводжали на фронт місцеві жителі російських солдат, збирали ¿м в дорогу гроші i продовольство,

допомагали всім, чим могли. Немало придністровців мужньо бились з французькими загарбниками. Так само росiйська армія користувалася тут підтримкою i пiд час російсько-турецької війни 1828–1829 рр., i в роки Кримської війни, i російсько-турецької війни за свободу балканських народів 1877–1878 рр. Безпосереднє спілкування м i с ц е в и х ж и т е л i в з російськими офіцерами i солдатами сприяло проникненню в Придністров’я прогресивних ідей. Населення вбирало революцiйнi ідеали свободи, рівності, братства, знайомилося з такими поняттями, як «республіка», «конституція», «демократія».

Звичайно, в перші десятиліття ХIХ ст. цього впливу зазнали лише обранi, найбільш довірені i близькі до декабристів люди. У другій половині ХIХ століття, на етапі революційно-визвольної боротьби в Росії, участь у революційному рухи місцевих жителів, їх зв’язки з Одесою, Петербургом, Москвою та іншими центрами народництва все більше розширюються. Нарешті, в кiнцi ХIХ – початку ХХ століття в революційне протистояння втягуються сотні i тисячі нових борців  – робітників, селян, учнівської молоді, інтелігенції, представників середніх міських прошарків.

У цей період придністровці разом з іншими народами Росії залучалися до  революційного руху проти самодержавства та абсолютизму, пройшли через важкі випробування трьох російських революцій початку ХХ століття. В процесі включення місцевого населення в боротьбу за соціальне i політичне звільнення, за краще гідне життя простежується кілька етапів – декабристський, народницький, пролетарський.

ЗАВДАННЯ

1. На які дві географічні зони поділялось Придністров’я, та охарактеризуйте їх.

2. Визначте причини швидкої інтеграції придністровського суспільства

в загальноросійське соціально-культурне поле.

3. Яким чином революцiйнi та демократичні ідеї проникали в Придністров’я?