Тема: Пiдсумкове заняття

Учебная дисциплина: Украинская литература

Преподаватель: Гальченко Яна Александровна

Группа: АТ-19(23)

Дата занятия: 04.06.2020

УВАГА ПIДСУМКОВЕ ЗАНЯТТЯ!!!!!!

Тема: Пiдсумкове заняття

Сьогодні ми проводимо підсумкове заняття з літератури. Підводячи підсумок вивченого, ми поговоримо про твори українських письменників, у яких показано проблеми екології природи і людської душі.

1. Василь Симоненко

Його називають вічно юним, закоханим у людину. Дуже любив рідну землю, найдорожче, що є в людини — Вітчизну.

«Я живу тобою! І для тебе.

Вийшов з тебе, в тебе перейду...»

Народ, людина, творіння її рук, інколи бездушне — проблеми еколо-гії — ось той стрижень, навколо якого обертається думка поета, його звертання: «Генії! Безсмертні!! На коліна станьте перед смертними людьми».

Яка то поезія, коли вона не примушує мислити?

Поезія — це прекрасна мудрість. Треба було перетворити людину — вона не могла далі залишитись безмовною, пригніченою, безправною, байдужою.

2.. БОРИС ОЛІЙНИК

«Коли вже народився ти поетом —

За все відповідай у цім житті».

На Україні в народній творчості, в літературі існує багато образів-символів. Один з них — це образ журавля — символ весни, миру, благодаті, розлуки та повернення.

«Потяглися журавлі вдалеч плавко,

Доганяв їх листопад за селом,

Тільки сивий чоловік тихо плакав,

Юний сивий чоловік німо плакав

З перебитим у лікті крилом».

У поемі-казці «Крило» Б. Олійник оригінально розкриває тему взаємовідносин між людиною і природою, між людиною і її високою мрією, духовним здоров'ям і обмеженістю, звироднілістю окремих перебувальців на землі.

3. ІВАН ДРАЧ

«Жити. Творити. Світ берегти.

Світити людині на цілі світи.

Холонуть зірки. Але чуйно і зірко

Лиш ти не холонь-бо, людинонько-зірко!»

Світ Івана Драча — це світ мальовничий і незвичайний, це розкутість думки, нетрадиційність поетичної форми, стилю. Його охоплюють сумнів і тривога за долю планети, за долю кожної людини. Страховиськом стає для людства атомна бомба, а для нас став стра-ховиськом Чорнобиль. Є у Івана Драча твір «Чорнобильська мадонна». Автор назвав його поемою, але це і трагедія, і скорботна пісня. Жахлива мертва чорнобильська зона. Як врятуватися від поширення радіації?

Алегорично і символічно звучать останні рядки поеми:

«Несе сива чорнобильська мати

Цю планету... це хворе дитя!..»

Це крик душі поета, це його пекучий біль.

4. ОЛЕКСІЙ КОЛОМІЄЦЬ

«Мої думки — мої п'єси, моє мислення».

Не байдуже, що ми залишимо після себе людству. Цікава його п'єса «Дикий ангел». Головна проблема — тривога за родину, як основу, як осередок суспільства, бо

«Яка родина — така й господа.

Яка господа — така й країна.

Яка держава — така й земля».

П'єса вчить правильно будувати відносини між батьками й дітьми, коли вони стануть дорослими людьми, коли вмітимуть лічити гроші і берегти кожну копійку, і не бути «временщиками» на цій землі, а бути господарями на ній. Багато епізодів драми звучать сьогодні особливо по-сучасному.

5. ДМИТРО ПАВЛИЧКО

«О, рідне слово, хто без тебе я?»

В останні роки ще виникло словосполучення — екологія душі. Що це? А це — відчуженість від рідної мови, історії, культури, літератури. Дмитро Павличко — один з її захисників, бо знизилась культура цілого покоління, відбувається деградація душі. Як зберегти молоду людину від спустошення, від прірви, коли в душі і серці не залишається нічого святого? Повернути святість словам: мати, хліб, мова, земля, планета. Людина повинна бути не байдужою на цій землі і піклуватися не тільки про життя сьогоднішнє, а й прийдешнє. Так у вірші «Ти зрікся мови рідної...» поет картає земляка - українця, який занедбав поле рідного слова, ставши безбатченком, перевертнем...

Мова народу — найсвятіше його багатство, його скарб...

«То — наше слово, то — щоденне чудо,

то — сонця зір крізь каменя більмо,

то — дух народу,— О всесильний Буддо! —

все в нас бери, лиш мови не дамо!..»

6..ОЛЕСЬ ГОНЧАР

Відомий всім із шкільної лави, написав безліч прекрасних творів, але ми поговоримо про «Собор» — його називають «багатостраждальним». А чому? Адже роман- не жива істота. Але письменнику болить, і він мовчати не може. У «Соборі» письменник на повний голос підніс тему боротьби проти духовного браконьєрства, кар'єризму, прислужництва.

З теплими словами звернувся Григір Тютюнник у листі до автора «Собору»: «Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота наша ретроградна гидь, упізнавши сама себе». Собор — мов жива, дивовижно прекрасна істота привертає до себе красою витвору людських рук і мозку. І ось над цим реально існуючим символом безсмертя народу нависла загроза знищення.

У романі розвінчуються такі негативні прояви сучасності, як бюрократизм, бездуховність, нігілістичне ставлення до української культури, споживацькі тенденції, дух руйнування, нехтування народними звичаями, народною піснею, почуттями патріотизму.

7. ЛІНА КОСТЕНКО

«Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі».

Уже в перших книжках Ліна Костенко постала перед читачами поетом чесним і безкомпромісним, мислячим і самобутнім. Читачі й критика сприйняли її твори прихильно. Всі переконалися, що в українську поезію прийшов справжній майстер слова.

Вона є поетесою епохи, — небайдужа, щира, прагне поезією відродити душу людини.

«Не бійся правди, хоч яка гірка,

Не бійся смутків, хоч вони як ріки».

Ціла низка віршів Ліни Костенко «кричить» про екологію.

«Ще назва є, а річки вже немає.

Усохли верби, вижовкли рови,

і дика качка тоскно обминає

рудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,

і озерявин проблиски скупі.

І той у небі зморений лелека,

і те гніздо лелече на стовпі.

Поетеса прохає:

«Любіть травинку, і тваринку,

і сонце завтрашнього дня,

вечірню в попелі жаринку, шляхетну

інохідь коня».

Енергія слова — з енергії душі...

І як би хотілося, щоб земля наша стала родючою і чистою, криниця — джерельною, слово — високим, душа — глибокою, поезія — величною, мова — солов'їною, мати — безсмертною, а людина — вічною.

І ми, люди, живучи на цій землі, повинні пам'ятати, що ми — Люди,— що ти — Людина.

«Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба,

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,