2020-08-05
210Тема
Єврейське царство: становлення розвиток і причини занепаду
План
Вступ
1. Аналіз стану джерел з обраної проблеми.
1.1 Аналіз джерельної бази проблеми
1.2 Стан проблеми в історичній науці.
2. Основні етапи історичного розвитку Єврейського царства.
2.1 Історія становлення і розвитку раннього Єврейського царства.
2.2 Золотий вік Єврейського царства
2.3 Занепад раннього Єврейського царства та його причини
Висновки
Список Використаних джерел та літератури
Вступ
Актуальність теми. В історії стародавнього світу, особливе місце по праву займає історія стародавнього сходу. Та деякими істориками було справедливо помічено те, що із цілісної картини виникнення та розвитку держав стародавнього сходу випадає одне з найзагадковіших державних утворень того часу – Давньоєврейське царство. Це державне утворення і досі є предметом жвавих суперечок в історичних колах.
Та якщо ж тема виникнення та розвитку Давньоєврейського царства особливих суперечок у представників історичних кіл не викликають(крім суперечки про рабське становище Євреїв у Єгипті), то причини занепаду особливо нічим непримітного Єврейського царства якраз і викликають багато дискусій та суперечок. Історії відомо два занепади Єврейського царства в кінці VII-го століття до н.е.(за іншою версією на початку VI століття до н.е.), а другий занепад стався у І-ому столітті н.е. коли Єврейське царство було остаточно знищене Римською Імперією. Для опису другого і остаточного падіння Єврейського царства існує в цілому надійне історичне джерело інформації – праці іудейського історика та учасника подій іудейської війни Йосифа Флавія, а для вивчення ранньої історії Єврейського царства джерел обмаль та й вони не дають достатньо повної картини подій, яка дозволила б відновити весь історичний масив інформації про давньоєврейське царство.
|
|
|
Що ж до джерел для вивчення ранньої історії Єврейського царства то перш за все необхідно звернути увагу на Біблію. Багато дослідників цієї книги справедливо порівнюють її із збірником законів та правил життя стародавніх Євреїв. Проте, не слід забувати, що Біблія була написана як книга яка переслідувала не стільки історичні скільки сакрально-ідеологічні цілі. Ще одним важливим джерелом для вивчення історії Давньоєврейського царства є праця Й. Флавія «Іудейська давнина», що своєю розповіддю охоплює більшу частину існування раннього Ізраїльського царства. Та проблема полягає у тому, що цей твір дійшов до нас у багаторазовій інтерпретації змісту і лише списками переписаними мінімум за 5-7 століть після того як був написаний. Доля оригіналу цього твору нікому невідома.
|
|
|
Представлене дослідження присвячене аналізу причин та наслідків розвитку та занепаду раннього періоду існування Єврейського царства. Дослідження історії раннього періоду існування Давньоєврейського царства, дасть змогу відновити цілісну картину подій в історії стародавнього сходу, надасть більший вектор уявлення про геополітичну ситуацію тогочасного сходу, зокрема й ту, що спричинила занепад ранньої державності Євреїв, а також допоможе визначити точну дату знищення Давньоєврейського царства, і відповісти на питання ким було знищене це царство. Тим більше, що більшість сучасних нащадків основоположників Давньоєврейського царства і взагалі Єврейського етносу, не мають повної історичної картини розвитку і занепаду своєї давньої державності. У цьому і полягає актуальність даної теми.
Метою курсової роботи є дослідження причин виникнення та занепаду раннього Єврейського царства.
Поставлена мета обумовлює такі завдання дослідження:
-Дослідити стан джерельної бази проблеми, обраної для дослідження;
- розкрити стан обраної проблеми в сучасній історичній науці;
З’ясувати причини занепаду раннього Єврейського царства
Об’єктом є історія єврейського народу періоду ранньодержавних утворень Стародавнього Сходу.
Предметом дослідження є процес утворення, розвитку та занепаду давнього Єврейського царства
Джерельну базу дослідження становлять сакрально-релігійні книги такі як: Біблія, праці Єврейського історика Йосифа Флавія.
Також використовуються публікації сучасних релігійних спільнот наукові та науково-популярні статті та коментарі істориків та історичні енциклопедії.
1.1 Аналіз джерел з обраної проблеми
Щодо джерел, які мають безпосередній стосунок до проблеми становлення і розвитку давньоєврейської держави передусім необхідно звернути увагу на працю єврейського історика І-го століття н.е. Йосифа Бен Матафії (більш відомого історичній науці як Йосиф Флавій) під назвою Іудейські старожитності. Ця історична праця присвячена дослідженню раннього етапу становлення і розвитку давньоєврейської держави як в політичному так і в суспільному плані. Зокрема, представлена праця допомагає яскраво уявити життя Ізраїлю з боку пересічного громадянина цієї держави зразка стародавніх часів. Праця Іудейські старожитності постає перед науковцями як справжній бестселер для вивчення історії давнього Ізраїлю. Це джерело, було написане після повного знищення іудейської системи військами Римської Імперії. До наших днів воно дійшло у майже незміненому вигляді і його тексти повністю збереглися. Цей факт підвищує рівень довіри до представленого джерела, оскільки після знищення іудейської системи все що стосувалося історії євреїв зазнавало жорстких утисків римської цензури.
До того ж Іудейські старожитності яскраво ілюструють та чітко виокремлюють періоди стабільності і нестабільності у політичному житті давньоєврейського суспільства, описуючи періоди правління різних царів з правлячої єврейської династії Давидидів і чіткого політичного курсу який обрали перші представники цієї династії.
Наступні два джерела, що могли б характеризувати стан ізраїльсько-іудейського суспільства у стародавні часи представлені двома книгами: 1) книга денних записів ізраїльських та іудейських царів 2) тлумачення пророка Іддо. Нажаль ці джерела були безслідно втрачені, але посилання на них є у священних текстах Біблії. Можливо ці книги згоріли разом з Єрусалимом у 607(за іншою версією у 586 році до н.е.) Втім єврейський історик Й. Флавій стверджує, що ці книги були доступні і йому, оскільки у своїх працях він також посилається на них. За таких обставин склалася ще одна доволі суперечлива версія, що ці книги були знищені римським імператором Децієм у 249 році н.е. під час гоніння на християн. Деякі дослідники ставлять в один ряд з джерелами про час виникнення становлення і розвитку ізраїльсько-іудейської державності, так звані апокрифи, або ті священні тексти, які не увійшли до канонічного списку священних текстів, які згодом стали називатися Біблією.[1]
|
|
|
РОЗДІЛ ІІ
Історія становлення і розвитку Давньоєврейського царства
В історії становлення Давньоєврейського царства, доволі важко відокремити правду від вигадки. Проте напевно відомо що вийшовши з Єгипту у 1513-му році представники доволі змішаного єврейського етносу, на протязі певного періоду часу блукали в межах великої Синайської пустелі. Згідно з Біблійною розповіддю, Мойсей(вождь єврейського народу) водив народ пустелею на протязі сорока років. Навіщо це було потрібно? Пролити світло на це питання, знову допомагає Біблія. Згідно з нею, протягом достатньо довгого періоду часу, проводився відбір вірних людей, а невірних просто вбивали. Далі Біблія уточнює навіть період протягом якого цей відбір проводився. Цей період тривав сорок років. Сорок років Мойсей водив строкатий, і у більшості своїй невірний народ, який не слухався порад і свого вождя і(за Біблійними переказами) Бога, якому Євреї вклонялися.
Існувало кілька поширених способів покарання за непослух: це і хвороби які косили людей сотнями почасти й тисячами це і дива які неможливо було пояснити(йдеться про небесний вогонь який спалив повстанців під проводом людини на ім’я Корей) подекуди траплялися випадки штучного голодомору, фізичного насильства та суду вождя.
У самому кінці визначеного строку перебування Євреїв у пустелі несподівано у віці 120-ти років помирає Мойсей. Перед смертю, він передає владу над цим строкатим народом своєму помічникові, талановитому полководцю Ісусу сину Навіна(Іс. Н.1-3р.) Почався один з найдраматичніших та найцікавіших періодів в історії формування Єврейської державності – Єврейська експансія в землю «Обітовану». Згідно Біблійних переказів, на новостворену Єврейську армію, яка за своїм складом та військовими навичками більше нагадувала середньовічне ополчення, чекало тяжке випробування, союз який складався з 31 Хананейського племені(Хананеї або Ханаанці – корінні жителі території Палестини, за однією з версій, нащадки Фінікійців). Отже Єврейській армії протистояло 31 плем’я корінних жителів території Палестини. Приблизно на початку 1450-х років до н.е. Єврейська армія на чолі з Ісусом вступила на ханаанську землю та здобула перші значні військові успіхи розгромивши об’єднане Гергесейсько-ієвусейське військо та здобувши кілька великих укріплених міст і багату здобич, яку освятили та віддали у пожертву Богу Яхве якому вони вклонялися та служили. Завдяки своїм першим військовим успіхам, Євреям вдалося укласти вигідний стратегічний союз, з представниками місцевого населення в обличчі гаваонітян, які за Біблійними переказами були родичами Шумерів-поселенців на цій землі і які не визнавали влади Ханаанських господарів. Згідно праць історика й. Флавія, Гаваонітяни були людьми височенного зросту і дуже сильними, маючи своє укріплене місто, Гаваон, вони часто здійснювали грабіжницькі напади на Ханаанські землі і неодноразово завдавали нищівних поразок союзним племенам, та здобували багату здобич. Врешті решт, такі обставини спричинили посилення невдоволення Ханаансько-Філістимського родоплемінного союзу який населяв більшу частину території сучасної Палестини.
|
|
|
У 1468-му році до н.е. розпочалася жорстока та кровопролитна війна з Ізраїльськими племенами які прийшли на територію палестини. В тому році відбулася битва в долині Мегіддо, яка завершилася повним розгромом союзних Ханаансько-Асорських військ під проводом воєначальника Сісари.
Але в історичній науці досі точаться жваві дискусії на тему фантастичних ізраїльських завоювань. Серед критиків щодо вдалих завоювань Ізраїльськими племенами Ханаанських земель яскраво виділяється постать російського історика і археолога А.А. Опаріна, який піддає сумніву таку легку для ізраїльських племен воєнну кампанію. Він наводить доволі справедливі зауваження щодо такого розвитку подій. По-перше слід зауважити, що Ханаанські народи на той час вже володіли передовим для того часу військовим оснащенням, чого варті тільки залізні колісниці з косами які обертаються, і, нарешті, значна перевага в силі та кількості війська. Також слід враховувати те що навідміну від інших народів Ізраїль ніколи до цього не проводив воєнних кампаній, а отже і не мав взагалі ніякої військової підготовки. Згідно з Біблійними переказами, Ізраїльські племена після виходу з Єгипту, напротязі певного періоду часу вели кочовий спосіб життя у сінайській пустелі, і про хоч якусь військову підготовку не могло бути й мови, в тій ситуації вона Ізраїльтянам була зовсім непотрібна. Звісно якщо довіряти біблійній розповіді то за сорок років мандрівки навколо пустелі в жодного Ізраїльтянина, навіть, одежа не зносилася. Та все ж, слід пам’ятати про те, що предки Ізраїлю були звичайними скотарями, цей факт підтверджується як біблією так і історичними працями Єврейського історика Йосифа Флавія. Зокрема в його праці “Іудейська давнина” сказано: всі ж нащадки Якова(так звали родоначальника Ізраїльського народу), були скотарями не вміли воювати і не носили зброю.
Досить загадковими обставинами оповита і сама подія переходу Ізраїльського народу Червоного моря, і безпосередньо входу цього народу в пустелю. Біблія розповідає: Схаменувшись після десяти кар небесних, Єгиптяни сказали: що ми наробили? Навіщо ми відпустили народ який був нашим рабом? – і сердце Єгиптян стало дуже впертим і вони погналися за Ізраїльтянами і наздогнали їх між пустелею та Червоним морем(книга вихід 13,14 розділ). Але тут сталося непередбачуване далі Біблія розповідає: раптом море стало надзвичайно схвильованим, і піднялася сильна буря якої ще не бачив раніше ніхто, і сильний східний вітер гнав море висушуючи дно морське. І звелів Господь Бог слузі своєму Мойсею і сказав: протягни свою палицю над морем і розділи його на дві частини щоб народ який ти вивів з Єгипту міг пройти через суходіл який відкрився. І кілька мільйонний народ(враховуючи представників інших народів які вийшли разом з Ізраїлем, зокрема і деяких Єгиптян,) перейшли через Червоне море. Стосовно Єгипетського війська і самого фараона, їх доля була сумною. Фараон погнався за народом і потонув разом із своїм військом у морі яке стало у вихідне положення. Так розповідає Біблія. Цю подію можна було б справедливо назвати дивом. Але за свідченням істориків саме в той час на Червоному морі сталася так звана Санторинська катастрофа і час переходу Євреїв через Червоне море міг точно співпасти з часом цієї катастрофи. Одне можна стверджувати напевно: була причетна Санторинська катастрофа до описуваних подій чи ні, все ж вона стала одним з найдивовижніших природних явищ і катастроф глобального масштабу в історії людства.
Немає сенсу детально зупинятися на описі мандрівки Євреїв пустелею тим більше і часу мандрівки який Біблія визначає сорокарічним терміном, це окреме дискусійне питання яке потребує подальшого детального вивчення.
Отже, перетнувши Червоне море і пустелю, Євреї опинилися в Ханаанській землі яку за Біблійними переказами Бог пообіцяв віддати Євреям у спадкове володіння. З цього моменту і почалася перша в житті Євреїв військова кампанія проти народів, що населяли землю в яку прийшли Євреї.
Після першої вдалої війни з військами Ханаанських союзних племен та переходу кількох етнічних груп корінного населення Ханаану на бік Євреїв, новосформований достатньо могутній племінний союз розпочав переможну війну з іншими представниками Ханаанського царства і за десять років розгромили майже всі народи які населяли так звану «обітовану землю». Розпочався новий період в історії становлення Єврейського царства – період Суддів.
Судді – в широкому розумінні цього слова для єврейської системи управління, це фактично були ті люди, які брали безпосередню участь в управлінні державою від імені Господа Бога Яхве, оскільки у своїй сутності, Єврейська держава була теократичною монархією(В контексті управління державою під теократичною монархією, мається на увазі правління людей, які мали за обов’язок створювати умови для повного підпорядкування волі Господа). Хоча, слід зауважити, що далеко не всі як показала практика судді, а, згодом і Царі дотримувалися таких порядків. Зважаючи на описане вище, можна стверджувати напевно, що суддя в Єврейській системі управління виконував не тільки функції правителя, але й духовного і морального наставника. Аби краще зрозуміти суть функцій судді в Єврейській державі, слід коротко описати ситуацію за якої і з’явилися судді в цій державі.
Приблизно через 150 років після виходу з Єгипту, у Єврейському племінному союзі(саме так буде правильніше називати ту модель управління, яка на той час панувала у давньоєврейському суспільстві, оскільки царством воно стане лише після того як вся територія обітованої землі у повному обсязі за одним лише виключенням про яке буде сказано трохи згодом буде підкорена Єврейськими племенами. Судді в тогочасній Єврейській державі, були потрібні ще й для того щоб мінімізувати ризик боротьби за владу при тому, що племена Євреїв приблизно за 50 років до описаних подій вже мали приклад сумнозвісного повстання Корея про яке згадувалося трохи вище, мало катастрофічні наслідки. Біля 500 людей загинуло а влада лишилася у тої людини, якій вона і належала, на той час це був Мойсей.
Отже основним завданням суддів у Єврейському суспільстві зразка 15-го 14-го століття до н.е. було підтримувати порядок у суспільстві, уникати спроб боротьби за владу, утримувати владу у своїх руках і звісно ж, забезпечувати дотримування праведних норм заповіданих Єврейськими священними канонами.
Хоча як вже зазначалось вище безпосереднім обов’язком суддів було судити племінний союз Євреїв за священними канонами не всі судді дотримувались цих правил. Певною особливістю правління суддів було те, що вони були забов’язані захищати племінний союз Євреїв від нападів зовнішніх ворогів себто народів, які за своєю чисельністю і могутністю стояли вище за самих євреїв. Враховуючи той факт, що та кількість ворожих до Євреїв царів яку вказує Біблія а саме 31 розгромлений народ визначає далеко не всі народи, що населяли близькосхідний регіони, то захищатися євреям було від кого. Також не слід забувати і про те, що Євреї як народ в цілому є нащадками скотарів і типовими представниками номадів тобто кочовиків а отже не відзначалися особливою військовою майстерністю. Тим не менш слава про могутність Суддів, рознеслася далеко за межі новостворенної Ізраїльської держави. Серед іншого, Біблія надає перелік народів, які залишились, для того аби постійно перевіряти та випробовувати Ізраїльські племена на віру в Господню допомогу та палку прихильність до монотеїстичного світогляду. Ось цей перелік: філістимський племінний союз, що складався з п’яти народів, а також Ханаанці ті що залишилися не розбитими після перемог Ізраїльського народу, і вже малочисленні, але все ще могутні царства Амореїв, Гергесеїв, Ферезеїв, а також нащадків Фінікійців жителі міста Сідон. (Суд.3:3-5).
За підрахунками деяких дослідників кількість всіх перерахованих народів була щонайменше 500-600 тисяч осіб придатних до війни. Це більш ніж достатня кількість людей для того аби випробувати народ, який майже не мав рівня військової підготовки(А. А. Опарин древние города и библейская археология)[літ.1. ст 50-55]. З цього приводу є ще один доволі цікавий факт. Як тільки Ізраїльтяни починали вклонятися ідолам і робити зло в очах Бога Яхве, що означало неминучий відхід від традиційної стратегії Ізраїльського світогляду(мається на увазі монотеїзм) і відрау ж з народом траплялася якась халепа. Далі Біблія розповідає про те, як відбувався цей процесс: сини Ізраїлю знову почали робити зло в очах Яхве, і Він віддавав їх до рук сусідніх народів(на певний період часу), які робили їх своїми рабами(тобто примушували їх тяжко працювати), і жив народ у страшній скруті і страшенно бідував.(Суд5-15розд.).
Був навіть один випадок коли пост Судді в Ізраїльському суспільстві займала жінка. У четвертому розділі Біблійної книги Суддів розповідається ця історія: в той час народ судила жінка Девора, що жила під пальмою і народ що населяв ту землю, піднімався до неї задля суду.(Суд.4розд.4,5). Саме в цей час Ізраїльтяни дорого заплатили за черговий період непослуху, по відношенню до свого Бога і знову відійшли від канонів монотеїстичного світогляду і стали приносити жертви іншим богам. Тут доцільно буде врахувати думку одного дослідника про те, що відійшовши від монотеїзму молода Ізраїльська держава втратила міцний плацдарм для утримання порядку в державі і централізації державного устрою на довгий період часу.(В.Робертс державні моделі і світові цивілізації) [4] Отже Асорський цар Іавін зайняв Ізраїльську територію і цей народ став його підданими на двадцять років. Після цього, за порадою Девори, яка за Біблійними переказами була пророком, Ізраїльтяни, висунули для себе на пост нового Судді та спасителя,якого звали Варак. Славетний Моавський воєначальник Сісара про якого вже згадувалось вище, пішов на Ізраїль зібравши могутнє військо і взявши з собою величезну кількість колісниць із залізними косами, що обертаються. Та це не врятувало військо Сісари від повного розгрому. Доля самого Сісари була сумною. За переказами Біблії після поразки головнокомандувач війська моавітської землі втік з поля битви і знайшов притулок в палатці Ізраїльської жінки, яка напоївши його, пробила йому скроню кілком для утримування палатки так що полководець помер на місці.
Далі період Суддів продовжувався ще 500 років, продовжуючись з перемінним успіхом то на користь монотеїзму, то на користь ідолопоклонства. І врешті за свідченнями останнього Судді Самуїла(який до речі і був автором біблійного Суддівського літопису), народ став вимагати поставити над собою царя, як це було прийнято в сусідніх народах. Звісна річ, що судді Самуїлу не сподобалося те що сказав народ бо це означало зміну державного устрою надбаного на протязі віків. Біблія, навіть, передає зміст розмови Самуїла з Богом(звісно той «факт» чи розмовляв Самуїл з Богом чи ні можна ставити під сумнів та аби дотримуватися точності оповіді Біблії на данному на данному етапі дослідження доцільно буде вважати, що розмова з Богом мала місце). Отже над Ізраїлем був поставлений цар, якого звали Саул. Спочатку задля централізації державного ладу Саул був прихильником монотеїзму. Але коли влада укріпилася в руках цього правителя, він знову як і деякі Судді до нього, відійшов від однобожжя і знову розповсюдив серед народу незаконні жертвоприношення та поклоніння рукотвірним богам. За це Бог покарав його і Саул загинув в битві з філістимлянами разом із своїм сином Йонафаном(найкращим другом майбутнього царя Давида засновника нової династії давидидів, що проіснує аж до завойування Іудеї Вавилоном. Що ж до Давида то за свої гріхи перед Богом постійно воював, але за те, що він був прихильником монотеїзму, Бог був з ним куди б давид не пішов. І за правління царя давида територія обітованної землі і власне Ізраїлю досягла максимальних масштабів, а велич і багатство та розквіт мудрості були досягнуті в золотому віці за царя Соломона. Про золотий вік Ізраїлю буде сказано докладно в наступних розділах цієї роботи. І про період після Соломона і розкол на два царства та нескінченні війни між ними також буде розказано напротязі подальшого дослідження цієї тематики. Після смерті Давида почався новий період в історії Ізраїлю правління Соломона Золотий вік Ізраїльського царства. Цьому періоду буде присвячений наступний підрозділ.
2.2 Золотий вік Єврейського царства
Після блискучих перемог над сусідніми народами та завоювань їх володінь, цар Давид, значно розширив свій вплив на теренах близького сходу. Далі згідно з Біблійними переказами царя на старості років підкосила хвороба. Згідно досліджень історика С.М. Дубнова,Євреї дотримуючись законів гігієни та правил слідкування за своїм фізичним станом, які були прописані в законі Мойсея, на диво рідко хворіли і переважна більшість населення могла похвалитись високим показником середньої тривалості життя,- 85-86 років для чоловіків, і 73-75 років для жінок.(Дубнов С. М. История евреев. Санкт-Петербург. 1912 г).
Управління Соломона. Соломон вступив на престол молодим, ледь
досягнувши 25 років. Батько залишив йому велику державу, убезпечену, після багатьох воєн, від нападів сусідніх народів. Потрібно було зберегти те, що здобуто славними походами Давида, і дати народу можливість вдаватися до мирних занять: землеробства, ремесел і промисловості. Це було досягнуто за правління
Соломона. Соломон був не войовничим а мирним царем (саме ім'я його Соломон нагадувало слово "шалом": мир). Він мав усі якості, необхідні для
правителя і судді. У народі молодий цар прославився своєю мудрістю і
проникливістю. Він умів вгадувати на суді в найважчих умовах, хто
правий і хто винен.
Наступний випадок, як розповідає Біблія, забезпечив йому славу
наймудрішого судді. До царя Соломона прийшли на суд дві жінки. Одна з них розповіла: "Я живу з цією жінкою в одному будинку. Нещодавно я народила хлопчика, а через три дні і моя сусідка народила сина. Одного разу вночі помер син цієї жінки,
так як вона лежала на ньому уві сні; вона тихо встала, взяла у мене з ліжка
моєї дитини, коли я спала, а свого померлого поклала до мене. Вранці встала
я, щоб нагодувати дитину, і бачу: лежить мертвий; придивилася я у його обличчя і
помітила, що це зовсім не мій син ". Інша жінка відповідала їй:" Ні, це
неправда: мій син залишився живий, а твій - мертвий ". Сильно сперечалися перед царем
обидві жінки: кожна стверджувала, що живий хлопчик - її син, а мертвий
належить її сусідці. Важко було дізнатися правду. Тоді Соломон вдався до
наступної хитрості. Він звелів принести меч і, в присутності обох жінок,
сказав слугам: "Розріжте живого хлопчика навпіл і дайте половину одній
жінці половину другій! ". Почувши це, одна з жінок вигукнула:" Благаю
тебе, царю, не різати дитини, а вже краще віддай його живим моїй супротивниці ".
Інша ж кричала: "Нехай не дістанеться ні мені, ні тобі, ріжте!". Тоді стало
ясно, що справжня мати живої дитини є саме та жінка, яка
зглянулася над ним і не допустила різати його. Цар сказав: "Віддайте їй живу
дитини, бо вона його мати! ". Увесь народ дивувався мудрості Соломона. - Переказ
говорить, що Соломон перевершував своїми знаннями тодішніх мудреців Сходу і
навіть єгипетських жерців. Він складав притчі і "пісні," говорив про
дерева, звірів, риб, птахів і плазунів ", тобто глибоко досліджував всі
явища природи. У єврейській писемності ім'я Соломона пов'язане з повчаннями
життєвої мудрості, як ім'я Давида - з поетичними псалмами.
Біблійний літописець розповідає, що "в дні Соломона ізраїльтяни жили
, кожен під своїм виноградним деревом і батьківщині ". Соломон
не вів воєн, подібно до Давида. Навколишні дрібні племена, як едоміти і
амоніти, були підвладні ізраїльському царю і платили йому данину; з незалежними
ж сусідніми державами Соломон укладав мирні союзи і торгові договори.
Найближчою сусідкою єврейського царства була тоді багата і промислова
Фінікія; з півдня до нього примикав освічений і сильний Єгипет, а з півночі -
держави Месопотамії (Арам, Дамаск). З цими державами Соломон зав'язав
торгові стосунки. Ізраїльтяни, як народ землеробський, вивозили туди
твори землі - хліб, фрукти, виноград; з Фінікії вони отримували взамін
будівельний ліс з кедрових гаїв Ліванона, а через Єгипет - коней і колісниці.
Крім того, ізраїльська земля служила головним торговельним шляхом, яким йшли
каравани з товарами з Месопотамії до Єгипту. За наказом Соломона були
влаштовані в різних місцях зручні стоянки для караванів і склади для товарів. В
союзі з фінікійцями ізраїльтяни вели і морську торгівлю. Фінікійські і
ізраїльські мореплавці відправлялися на кораблях в країну чудес Офір (Індія
або південна Аравія) і привозили звідти дорогоцінні метали, слонову кістку,
пахучі прянощі і предмети розкошів. Таким чином ізраїльтяни стали
зближуватися з освіченими народами Азії та Африки. Соломон вступав навіть у
споріднені зносини з іноземними царями. У числі його дружин була дочка
могутнього єгипетського царя (фараона). За прикладом інших східних царів,
Соломон дбав про багатство і красу своєї столиці. Місто Єрусалим
прикрасився при ньому чудовими будинками, між якими особливо виділялися
храм Єгови і царський палац.
. Незабаром після сходження свого на престол цар
Соломон приступив до виконання справи, заповіданої йому батьком, - до спорудження
великого храму Ієгови в Єрусалимі. Місцем для храму був обраний пагорб Моріа, на
північно-східному боці Єрусалиму. Для цієї споруди була потрібна величезна
кількість каменю та дерева. Каменю було удосталь в самому Ханаані. Десятки
тисяч робітників, набраних Соломоном з підкорених ханаанських племен, висікали в
горах камені і обтесували їх у правильні плити; інші робочі возили ці
плити на місце споруди. Для доставки потрібного лісу Соломон вступив в стосунки
з фінікійським царем Хірамом, столиця якого Тир славилася своїми гарними
будівлями. Хірам погодився давати Соломону кедрові і кипарисові дерева з
лісів Ліванона і сплавляти їх морем до Яффи, найближчої до Єрусалиму гавані.
30000 ізраїльтян були взяті на царську службу, щоб рубати ліс у Ліваноні.
Вони були розділені на три загони, по десять тисяч в кожному; загони
чергувалися: кожен працював один місяць і відпочивав два місяці. Хірам відправляв
зрубаний ліс в Яффу і в той же час посилав до Соломона майстерних тирських
мулярів і теслярів. За всі ці послуги Соломон давав Хіраму щорічно, поки
тривали роботи, заздалегідь обумовлену кількість пшениці, масла і вина. Коли
будівельний матеріал був весь приготований, приступили до спорудження храму.
Храм будувався з кам'яних плит, а стіни всередині покривалися кедровими дошками,
на яких були вирізані квіти, пальмові дерева і херувими (фігури з
розпущеними крилами); все це різьблення на стінах було покрите золотом.
Храм мав два відділення: внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє відділення
знаходилося у найвіддаленішому, задньому спокої будівлі і носило ім'я "дебір", або
"Святе святих". У ньому стояли два крилатих херувима з позолоченого
оливкового дерева; під розпростертими крилами цих херувимів стояв ковчег
Єгови. Тут постійно панувала таємнича напівтемрява. У зовнішньому відділенні,
названому "святилищем" або палатою ("гехаль"), знаходилися кадильниці для
куріння фіміаму, світильник, стіл зі священними хлібами і інші посудини, все
з чистого золота. Уздовж святилища тяглася красива галерея з двома товстими
мідними колоннами. До цієї галереї примикав великий двір, обнесений муром.
У дворі знаходилися: великий бронзовий жертовник, мідний басейн для омивання
рук священиків, названий внаслідок своєї величезної величини "мідним морем",
та інші пристосування для жертвопринесення.
Вся ця велична будівля будувалася кілька років; вона була закінчена
близько 1000 року до християнської епохи. Потім розпочалися урочистості освячення храму.
В осінній святковий місяць Тішрі в Єрусалим прибуло багато ізраїльтян з
усіх областей держави. Священики внесли ковчег Єгови зі скрижалями
заповідей в "святе святих" і поставили його там, під розпростертими крилами
золотих херувимів. Клуби диму від фіміаму огортали цей спокій
храму, як би хмарою, і думка переносилася в первісну оселю Єгови,
похмурий і величний Синай. Цар, звернувшись обличчям до святині, сказав:
"Єгова вирішив утвердитися в густій хмарі. Ось я побудував будинок. Для перебування
Твого, місце для вічного житла Твого ". Услід потім цар і народ перейшли в
зовнішні покої храму і у двір, де стояв жертовник. Тут все було залито
чадним сяйвом від вкритих золотом стін і колон і від блискучих дорогоцінних
посудин. Священики зробили богослужіння з жертвопринесенням, а Левити співали
хвалебні гімни і грали на арфах. Народ був зачарований усім баченим і з
благоговінням дивився на свій новий величний храм. Кілька днів
тривали гучні святкування з нагоди освячення храму, а потім народ
розійшовся і роз'їхався по домівках.
Зовнішній блиск і внутрішня плутанина. Коли закінчилося спорудження
"Божого дому", почали будувати "дім царський". Фінікійські майстри побудували для
Соломона розкішний палац, на невеликій відстані від храму. Царський палац
складався з декількох будівель, з'єднаних між собою. До нього вела алея,
прозвана "Ліванським лісом", так як вона складалася з довгого ряду кедрових
стовпів. Тут стояла царська варта з мечами та в золотих щитах. В "судовому
залі "палацу стояв царський престол зі слонової кістки, з золотими прикрасами.
Тут цар вирішував судові спори і приймав іноземних послів. По сторонах
головного палацу знаходилися дві будівлі: в одній жив сам цар, а в іншій -
головна цариця, дочка єгипетського фараона, зі своєю свитою. Крім храму і
палацу з'явився в Єрусалимі цілий ряд красивих будівель, збудованих багатими
людьми. Столиця єврейської держави стала гучним і блискучим містом. Під
час щорічних свят Великодня і Кущів в Єрусалим стікалися маси
ізраїльтян з усіх міст, щоб молитися в храмі Божому і приносити там
жертви. Багаті купці приїжджали в Єрусалим ДЛЯ торгівлі, а знатні іноземці
прибули туди, щоб оглядати храм та інші пам'ятки
ізраїльської столиці.
Одного разу в Єрусалим приїхала з численним почтом цариця Савеі (Шева),
держави південної Аравії. Вона начулася про незвичайну мудрість Соломона і
хотіла особисто переконатися у вірності цих чуток. Цар привітно прийняв її і
відповідав на всі її питання і загадки. Після довгої бесіди з Соломоном цариця
Сави прийшла у захват від його розуму і скрикнула: "Ти набагато розумніше і багатше,
ніж мені розповідали. Щасливі піддані твої, які можуть завжди бачити
тебе і чути твою мудрість! ". Вона подарувала царю багато золота, дорогоцінних
каменів і запашних прянощів і, отримавши від нього також розкішні подарунки,
повернулася в свою землю.
Однак до кінця царювання Соломона виявилося, що в ізраїльському
царстві, незважаючи на його зовнішній блиск, не весь народ задоволений і щасливий.
Дорого коштував народу цей зовнішній блиск. Багато купців і промисловців
багатіли від торгівлі, але вся маса землеробів жила в
бідності. Розорений примусовими роботами для побудови храму і палаців,
трудовий народ ще стогнав під тягарем постійних податків, які стягувалися у
нього на користь царського двору. Соломон розділив всю країну на 12 округів, з
яких кожен повинен був протягом одного місяця у році доставляти
їстівні припаси, потрібні для утримання численної царської сім'ї і
чиновників. Обтяжений податками народ нарікав, а марнотратство царського
двору все збільшувалася. Мудрий Соломон повинен був розумніше управляти країною,
але він жив з пишністю східного володаря. У нього було багато
жінок і наложниць: єгиптянок, моавітянок, фінікіянок - і на утримання їх
потрібно було дуже багато грошей. Завдяки їхньому впливу,
фінікійці та інші іноземці, що жили в Єрусалимі, могли вільно влаштовувати там вівтарі для язичницьких
богів. Сам цар іноді присутній на поклонінні своїх іноземних дружин.
Це діяло шкідливо на звичаї народу, і треба було побоюватися, що в країні
пошириться колишнє ідолопоклонство.
Пророки мали сміливість дорікати царю за його погане поводження і
передбачали швидкий розпад його царства. Ознаки розпаду вже стали
помітні. Один з царських чиновників племені Ефраїма, Іеровеам скористався
діючим серед ефраїмітів невдоволенням проти царя Соломона, щоб
підняти народне повстання. Одного разу пророк Ахія з Шіло, зустрівши Іеровеама
в полі, зірвав з нього плащ і розірвав на дванадцять шматків. Десять шматків
пророк повернув Іеровеаму зі словами: "Візьми ці десять шматків: вони означають
десять колін ізраїльських, які відпадуть від потомства царя Давида і оберуть
тебе царем ". Іеровеам, заохочений цим пророцтвом, готувався на чолі
ефраімітів відкрито повставати проти Соломона. Цар, дізнавшись про наміри
Іеровеама, послав свою варту з наказом вбити його. Тоді Іеровеам втік до
Єгипту і переховувався там до смерті Соломона.
Розпад царства. Після майже сорокарічного царювання Соломон
помер. На престол повинен був вступити старший син його Рехавеам (Ровоам). Цей
царевич не відрізнявся ніякими видатними якостями: він не мав ні мужності
Давида, ні мудрості Соломона. Вірні Давидової династії коліно Іуди і частина
Вениаминова готові були негайно проголосити Рехавеама царем, але інші
коліна, особливо ефраіміти, вагалися. Ховався в Єгипті Ефраїма
Іеровеам, почувши про смерть Соломона, негайно повернувся на батьківщину і
підтримував у народі невдоволення проти династії Давида.
Тоді в ефраїмскому місті Сихемі зібрались старійшини ізраїльські із метою
порадитися про визнання нового царя. Туди ж прибув і Рехавеам. Народ,
незадоволений важкими податками, якими його обтяжували при Соломоні, вирішив
вимагати від нового царя полегшень. Представники народу, з Іеровеамом на
чолі, з'явилися до Рехавеама і сказали: "Твій батько наклав на нас важкий тягар;
полегши цей тягар, і тоді ми тобі будемо служити! ". Гордий Рехавеам був
ображений цією вимогою, але обіцяв через три дні дати відповідь. Він скликав
своїх радників, щоб дізнатися їхню думку. Старші рад
ники, що складалися ще за Соломона, пропонували Рехавеаму поступитися і дати
народові необхідні полегшення; молодші ж царедворці, бажаючи догодити гордому і
властолюбному царю, радили відмовити народу у всьому. Рехавеам прийняв
останню раду. Коли на третій день до нього з'явилися народні представники,
Рехавеам сказав їм такі жорстокі слова: "Отче мій наклав на вас тяжкий
тягар, а я ще збільшу цей тягар; Батько мій карав вас бичами, а я
каратиму вас скорпіонами "(бичі з гачками на кінцях). Ця відповідь
царя-тирана обурила ефраімітів. Вони закричали: "Що у нас спільного з родом
Давида? Розходьтеся по своїх шатрах, ізраїльтяни! ". Іеровеам встав на чолі
обурених. Рехавеам вислав до народу головного збирача податків, щоб
заспокоїти незадоволених; але натовп закидав камінням ненависного йому збирача і
убив його. Сам Рехавеам ледве врятувався; він скочив у колісницю і втік у
Єрусалим.
Після цього десять колін ізраїльських: ефраіміти, всі північні і
Зайорданські коліна - проголосили царем Іеровеама. Тільки коліно Іуди і
частина Вениаминова залишилися вірні роду Давида і визнали Рехавеама царем.Прибувши в Єрусалим, Рехавеам зібрав велике військо з іудеїв і веніамітів і
вирішив йти війною проти відпалих колін ізраїльських. Але пророк Шемая, "людина Бога ", звернувся до царя і народу зі словами:" "Не йдіть війною проти
братів ваших, синів ізраїльських, а повертайтеся кожен у свій дім, бо по
волі Бога здійснилося все це». Ті, що зібралися вояки розійшлись. - Таким чином,велика держава Давида і Соломона розпалася на два окремі царства;
одне, менше, називалося Юдейським або Іудеєю і мало царя з роду Давида;
інше, більше, називалося Ефраїмскім або Ізраїльським, а також
"Десятиколінним", царством і визнала першим своїм царем ефраїміта Іеровеама. Так завершився золотий період об’єднаного Ізраїльського царства і на зміну йому прийшов період розколу, який згодом призвів до занепаду обох царств. Про це у наступних підрозділах.
[1] За даними деяких дослідників, мова йде про тексти які були перекладені з давньогрецької мови і створені не раніше другого століття нашої ери і додані до оригінальних канонів Біблії(серед них книга премудростей Ісуса сина Сираха премудрості Соломона книга Товита та ін.
