Ближчі до істини ті уявлення про систему права, згідно з якими за основу її

Менський, О. С. Іоффе, А. І. Камінка, О. О. Красавчиков, І. Є. Красько, В. В. Лаптєв,

В. В. Луць, В. К. Мамутов, В. С. Мартем’янова, Д. Й. Мейер. І. Г. Побірченко,

О. А. Пушкін, Ю. К. Толстой, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневич, В. С. Щерби!

на, О. І. Ющик, В. Ф. Яковлева т а ін. Проте і на сьогодні ці проблеми залишаються

дискусійними.

Мета даної статті полягає в тому, щоб у світлі питання розмежування на!

званих галузей права розглянути теоретичні проблеми визначення самостійної

галузі права і надати пропозиції щодо їх розв’язання. Правильне вирішення цього

питання дозволило б не тільки теоретично ці галузі розмежувати, але й вийти на

більш досконалий рівень правового регулювання цивільних і господарських відно!

син.

 Р. Б. Прилуцький, 201188 ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

ЮРИДИЧНА НАУКА № 3/2011

Основні результати дослідження. Проблема розмежування господарсько!

го та цивільного права завжди була складною. Теоретичним підґрунтям її розв’я!

зання для більшості дослідників була і залишається понині теорія (яка ще в ра!

дянський період у теорії права стала панівною) про те, що відокремлення само!

стійних галузей права можливе за двома критеріями – предметом і методом

правового регулювання [2, с. 51; 3, с. 136!137; 4, с. 112!113]. Така теоретична конст!

рукція склалася внаслідок двох наукових дискусій. Під час першої дискусії (1938!

1941 рр.) більшістю вчених була сприйнята точка зору про те, що поділ права на

галузі повинен здійснюватись за таким об’єктивним критерієм як предмет праC

вового регулювання – сукупність однорідних суспільних відносин, що піддають!

ся автономному (відносно самостійному) правовому регулюванню. Наприклад,

майнові відносини, що мають вартісний характер, внаслідок специфіки змісту

правових норм, що їх опосередковують, можуть бути віднесені до цивільного

права, а владно!управлінські відносини – до адміністративного права. Проте по!

рівняно скоро стало зрозумілим, що одного предмету для диференціації галузей

права не достатньо. Норми права можуть регулювати один і той же предмет, але

відноситись до різних галузей права. Класифікація галузей права тільки за пред!

Метом правового регулювання, по суті, зводила питання про систему права до

Питання про систему суспільних відносин.

У ході другої дискусії (1955!1958 рр.) було визнано необхідним, крім осC

новного критерію поділу права на галузі (предмета правового регулювання), ви!

ділити і додатковий критерій – метод правового регулювання як сукупність

юридичних засобів впливу на суспільні відносини, що використовуються держа!

вою для правового регулювання цих відносин. Вважалось, що кожна галузь права

характеризується відносно визначеним і стійким методом правового регулюван!

ня, який обумовлений характером суспільних відносин, що ним регулюються.

При цьому визнавалось, що часом між методами різних галузей права спостері!

гається певна схожість. Проте це не значить, що вони є однаковими. Галузь права

при цьому розглядалась як сукупність взаємопов’язаних між собою норм, об’єдна!

них спільністю предмета і методу правового регулювання, що об’єктивно відокреми!

лися всередині системи права [5, с. 398!399]. Предмет при цьому повинен бути одно!

рідним, тобто охоплювати однакові за правовою природою суспільні відносини, а

метод правового регулювання «своїм», тобто належати самостійній галузі права.

Проблематичність такої теоретичної конструкції заставляє її прихильників

експериментувати. Так С. С. Алексєєв, наприклад, вважає, що предмет має бути

своїм, тобто, цілим комплексом однорідних суспільних відносин, але головною

особливістю кожної галузі права є не предмет, а особливий «юридичний режим»

(метод регулювання), котрий у більшості орієнтований на способи правового

регулювання – дозволи, заборони, зобов’язання [2, с. 51]. Під юридичним режи!

мом у розглянутій області правових явищ він розуміє особливу цілісну систему

регулятивного впливу, яка характеризується специфічними прийомами регулю!

вання – особливим порядком виникнення й формування змісту прав і обов’язків,

їх здійснення, специфікою санкцій, способів їх реалізації, а також дією єдиних

принципів, загальних положень норм, що поширюються на дану сукупність норм.

Хоча рівень специфіки галузевих режимів може бути різним (вони можуть бути

генеральними, видовими, спеціальними), кожна галузь права з юридичної сторо!ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 89

ЮРИДИЧНА НАУКА № 3/2011

ни виділяється в правовій системі саме таким режимом регулювання [6, с. 191].

Цікаво зазначити, що ця позиція (С. С. Алексєєва) частиною науковців, наприк!

лад, представниками цивілістичної школи Національної юридичної академії імені

Ярослава Мудрого розглядається не як зміна акцентів у пріоритетності двох оз!

нак самостійної галузі права, а як визначення додаткового критерію галузі права –

юридичного режиму (механізму) [7, с. 11]. Хоча сам автор, як видно із вищенаве!

деного, метод правового регулювання з юридичним режимом не розділяє.

Виходячи з цієї теоретичної посилки науковці!господарники весь час на!

магались будь за що знайти й виокремити саме такий самостійний («свій») пред!

мет і метод господарського права. З цією метою виділяли, наприклад, своєрідність

соціалістичних господарських відносин, які неподільно поєднують планово!орга!

нізаційні та майнові елементи (предмет регулювання). При цьому підкреслюва!

лось, що учасниками господарських відносин є виключно соціалістичні органі!

зації та їх підрозділи, а не окремі громадяни [8, с. 8!9, 20; 9, с. 5!7]. Проте вже тоді

Досить чітко окреслювалось розуміння того, що для виділення самостійної галузі

Права тільки предмета і методу правового регулювання не достатньо, оскільки за

Такого підходу вчені весь час стикались з масивами суспільних відносин, які за

Своїм характером повинні були б бути включені до певної галузі права, але при

цьому порушували чистоту однорідності її предмета. Що стосується методу пра!

вового регулювання, то «своїх» методів на всі галузі, що презентували на са!

Мостійність просто не існувало. У зв’язку з цим В. К. Мамутов зазначав, «що

ближчі до істини ті уявлення про систему права, згідно з якими за основу її

беруться предмет і ціль регулювання» [10, с. 55].

Для більшості нинішніх теоретиків права і вчених!цивілістів проблеми

доказування самостійності цивільного права начебто й не існує. Майже в усіх

підручниках з теорії держави і права, цивільного права можна зустріти тверд!

ження на кшталт: «Щодо місця цивільного права у правовій системі в науці роз!

біжностей не виникає. Воно однозначно визнається основною самостійною га!

луззю права, яка має свій предмет та метод правового регулювання» [11, с. 7].

Проте, розглядаючи предмет і метод правового регулювання як теоретичну підста!

ву виділення галузі права, видатний цивіліст радянського періоду і противник

господарсько!правової концепції О. С. Іоффе був змушений визнавати, що не!

зважаючи на ясність методологічного шляху розв’язання цієї проблеми, до цих

пір нікому ще не вдалося запропонувати її правильне розв’язання і виробити

поняття цивільного праваза предметом його регулювання (виділено автором).

Предмет регулювання лише тоді дійсно визначав би собою межі дії відповідної

правової галузі, якби із його характеру з невідкладною необхідністю витікала

потреба в застосуванні до нього тільки тих норм, які належать до цієї галузі права.

Майнові відносини лише в тому випадку дійсно визначали б собою сферу дії

цивільного права, якби за своїм характером вони з необхідністю повинні були б

регулюватися нормами цивільного права і тільки цими нормами. Але багато май!

нових відносин за своєю природою такі, що самі по собі можуть регулюватися як

за цивільно!правовим, так і адміністративно!правовим порядком, а та обставина,

що дане майнове відношення включається в одну, а інше – в іншу правову галузь,

чи одне і теж майнове відношення у визначений час підпадає під цивільно!право!

ве, а в інший час – адміністративно!правове регулювання, не може бути, мабуть,90 ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

ЮРИДИЧНА НАУКА № 3/2011

пояснюватися одним тільки характером самих майнових відносин [12, с. 543!

544]. А в іншому місці автор зазначав, що «жодна із перерахованих нами ознак не

є специфічною для всіх цивільних правовідносин чи тільки для них одних. І

якщо, незважаючи на це, цивільні правовідносини все ж таки практично відме!

жовуються від інших насамперед від адміністративних правовідносин, то пояс!

нюється це тим, що відносини цивільного права мають визначені типові риси,

будучи правовідносинами особливого структурного типу як за загальним харак!

тером, так і за специфікою їх основних елементів». Розглядаючи ж метод право!

вого регулювання, автор писав: «Ми не вважаємо, що при визначенні цивільного

права за його предметом потрібно взагалі відмовитись від специфіки цивільно!

правових відносин і говорити про необхідність урахування правового методу

регулювання, але у той же час навряд чи можливо зводити до цього вирішення

питання у цілому...». Тому, напевно, він був змушений при визначенні галузі

цивільного права і виборі методу правового регулювання суспільних відносин

звертатись до специфіки суб’єктного складу, певних історичних умов, можли!

вості та доцільності [12, с. 536, 539, 545!546].

Навіщо ж відомому цивілісту при визначенні цивільного права знадоби!

лись усі ці «особливості структурного типу, специфіка суб’єктного складу,

залежність і доцільність»? Відповідь полягає в тому, що вже вказана нами панів!

на (у нас) теорія визначення самостійної галузі права вимагає наявності у неї

саме такого самостійного предмету її правового регулювання, який би складали

однорідні, однакові правовідносини, а метод їх правового регулювання був би

своїм. Предметом же цивільного права є особисті немайнові та майнові відноси!

ни, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій само!

стійності їх учасникі в (ст. 1 ЦК). Ці відносини, як визнається і самими цивіліста!

ми, не є однорідними.

Стосовно особистих немайнових відносин існує декілька точок зору. На

думку однієї групи вчених, цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті

немайнові права. Так О. С. Іоффе вважав, що цивільне право повинно регулюва!

ти тільки ті особисті відносини, які пов’язані з майновими. Що стосується осо!

бистих немайнових відносин, які не пов’язані з майновими, то цивільне право

здійснює лише їх охорону. Але найкраще, на нашу думку, суть проблеми сформу!

лював В. А. Тархов: «Відносини з приводу немайнових благ, невіддільних від

особистості, утворюють самостійний предмет правового регулювання, проте ні

за питомою вагою відносин, пов’язаних з особистими немайновими благами, ні

за питомою вагою норм регулювання цих відносин не можуть розраховувати на

виділення в самостійну галузь» [11, с. 243!244]. Тобто включення до предмету

цивільного права особистих немайнових відносин пояснюється не їхнім цивіль!

но!правовим характером, що мало б робити їх однорідними з іншими цивільно!

правовими відносинами, а тим, що дівати їх просто нікуди, оскільки для виділен!

ня у самостійну галузь їх мало.

Розуміючи неможливість прив’язки до предмета цивільного права особи!

стих немайнових прав за двома критеріями (предмета і методу правового регу!

лювання), оскільки галузь права не може наділити фізичну особу честю, ім’ям,

особистою свободою, життям, а юридичну особу – діловою репутацією тощо

(тобто регулювати), українські цивілісти, правда, з посиланням на російських,ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 91

ЮРИДИЧНА НАУКА № 3/2011

вбачають вихід у тому, що нібито «цивільне право констатує наявність немайно!

вих благ і визнає свободу індивіда визначати свою поведінку в індивідуальній

життєдіяльності на власний розсуд. А звідси – регулятивна функція цивільного

права щодо особистих немайнових прав полягає у формі юридичного визнання»

[7, с. 13]. Звучить науково, проте не зрозуміло, як же тоді бути з юридичним

режимом, який передбачає такі способи правового регулювання як: дозволи, за!

борони, зобов’язання і під який мають підпасти ці незручні для правового регу!

лювання особисті немайнові права? Начебто інша галузь, наприклад, конституц!

ійного права, не могла б так же успішно їх «визнавати".

Зрозуміло, що не зважаючи на будь!які теоретичні конструкції й інші схо!

ластичні викрутаси особисті немайнові права за своєю природою ніяк не можуть

підпадати під юридичний режим цивільного права тому, що ніякі «дозволи, забо!

рони, зобов’язання», «визнання» і навіть договори і звичаї, про які чомусь усі

цивілісти при визначенні цивільного права забувають, не можуть призначити

дату народження людини чи її смерті, захворювання чи виздоровлення тощо і

встановити штрафні санкції та відшкодування збитків за порушення цих строків

чи взагалі невиконання такого обов’язку. Абсурдність противного очевидна для

всіх, крім, як виявляється, вчених. Ні, ми не виступаємо проти включення до пред!

мету цивільного права особистих немайнових прав, а проти абсурдів. Що потрібно

для того, щоб не було абсурдів? Усього!на!всього визнати правоту В. А. Тархова,

що таке включення здійснено виключно для доцільності. Нічим іншим поясни!

ти це не можливо.

Проте «однорідність» предмету цивільного права порушують не тільки осо!

бисті немайнові відносини. Майнові відносини, які вважаються предметом

цивільного права, поділяються принаймні на дві групи – відносини у цивільно!

правовій (приватній) сфері за участі фізичних осіб і відносини у сфері господа!

рювання за участі суб’єктів господарювання. Держава за допомогою норм права

таким чином окреслила правові засади господарювання, що звичайна фізична

особа не може бути суб’єктом господарських відносин. Щоб стати суб’єктом гос!

подарських правовідносин, потрібно стати публічним. Через процедуру держав!

ної реєстрації, внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізич!

них осіб – підприємців суб’єкт господарювання набуває певного публічного ста!

тусу, що забезпечує як його особисті інтереси, так й інтереси держави і суспіль!

ства. Ці інтереси держава активно захищає. Згідно з ч. 13 ст. 58 ГК діяльність

незареєстрованого суб’єкта господарювання забороняється. Доходи, одержані

таким суб’єктом, стягуються до Державного бюджету України у встановленому

законом порядку. А за певних умов за таку діяльність згідно зі ст. 202 Криміналь!

ного кодексу України може наступати і кримінальна відповідальність.

Участь фізичної особи у цивільних відносинах у силу їх приватного харак!

теру майже нікого не цікавить. Публічний характер суб’єкта господарювання ро!

бить його не тільки цікавим, але й відкритим для суспільства, оскільки будь!яка

зацікавлена особа має право отримати інформацію про такого суб’єкта, яка обо!

в’язково повинна розміщуватись у Єдиному державному реєстрі, а судам загаль!

ної юрисдикції до Єдиного державного реєстру надано доступ (ст. 17, 20, 22!1

Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб –

підприємців» [13]). Певна річ, що майнові відносини за участю таких суб’єктів92 ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

ЮРИДИЧНА НАУКА № 3/2011

господарювання навряд чи можна визнавати однорідними з відносинами за участі

фізичних осіб. І дискусія про це питання ще далеко не є вичерпаною, як цього

хотілося б деяким авторам [7, с. 14]. А з урахуванням ще особистих немайнових

прав і організаційно!майнових відносин [7, с. 14!15; 14, с. 53!57] зазначене дозво!

ляє робити не дуже втішний висновок про те, що цивільне право визнається са!

мостійною і основною галуззю права всупереч тому, що предмет його правового

регулювання складається із неоднорідних правовідносин.

Давайте подивимось, можливо, метод правового регулювання, як додат!

кова (чи основана, за С. С. Алексєєвим) ознака, дозволяє визнати цивільне право

самостійною галуззю права. Пам’ятаємо, що самостіна галузь права повинна мати

свій метод правового регулювання. Із змісту ст. 1 ЦК витікає (і це є постулатом

для наших цивілістів), що методом цивільного права є диспозитивний метод, за

допомогою якого регулюються відносини між рівноправними суб’єктами [15,

с. 20!22]. У цивілістичній літературі цей метод може мати якісь особливі назви,

наприклад, «метод децентралізації (координації)» [7, с. 14!15] чи навіть не мати

чіткої назви, але випливати з характерних ознак [11, с. 21!23]. Однак, коли ми

проаналізуємо відносини, що виникають при застосуванні цивільної відповідаль!

ності, створенні об’єктів інтелектуальної власності, діяльності господарських то!

вариств, банкрутстві, деліктної відповідальності, окремих питань спадкування,

то легко переконаємося, що ці відносини регулюються за допомогою не диспози!

тивного, а імперативного методу правового регулювання, заснованого на держав!

ному примусі [15, с. 21]. Представники цивільного права добре знають про цю

«ахилесову п’яту» цивільного права і намагаються або обходити це питання мов!

чанням, або незграбно прикривати розмовами тільки про право потерпілої від

правопорушення особи звернутись до порушника з вимогою про відшкодування

шкоди чи/та сплату відповідних санкцій, не згадуючи навіть про те, що правопо!

рушник у разі невиконання вимоги піддається державному примусу з усіма його

негативними наслідками [7, с. 16; 11, с. 23].

Таким чином, цивільне право не має також і свого єдиного методу. Якщо ж

виходити з логіки цивілістів, які не визнають господарське право самостійною

галуззю права на підставі того, що воно не має свого однорідного предмета (охоп!

люючи господарсько!виробничі і організаційно!господарські відносини) і методу

правового регулюваня (користуючись диспозитивним і імперативним методами),

то можна, за таких обставин, стверджувати, що і цивільного права як самостійної

галузі права із нині визначеним предметом і методом регулювання не існує.

У зв’язку з цим доречним буде нагадати про те, що процес визнання цивіль!

ного права як самостійної галузі права проходив болісно і у 30!х роках минулого

сторіччя був вирішений не науковим, а адміністративним шляхом. У дорево!

люційній Росії цивільне право не мало домінуючого значення, існуючи поряд з

торговим правом. Науковці!юристи того часу відмічали в цих галузях багато

спільного і схожого, наприклад, схожі інститути купівлі!продажу, міни, постав!

ки, поклажі і т. д., наполягаючи на тому, що торгове право носить, порівняно з

цивільним, прогресивний характер, космополітичне, а цивільне право консерва!

тивне і дуже різне, наприклад, не має нічого спільного між сімейним і речовим

правом. Предметом цивільного права в основному є речове, спадкове, сімейне

право, йому непритаманні такі речі, як: фірма, установа, біржові і товарні папери.ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 93

ЮРИДИЧНА НАУКА № 3/2011

У цивільні правовідносини можуть вступати всі особи, за винятком малолітніх,

душевно хворих і осіб з певними цивільними обмеженнями. У торговому праві

від осіб вимагається «кваліфікована придатність до торгового обороту... Особа

може бути правоздатна, але не торговоздатна». Головним правовим джерелом

торгового права був починаючи з 1857 р. Статут Торговий (остання редакція

1903 р.) [16, с. 9!15].

Зауважимо, що така ж «кваліфікована придатність» від суб’єкта господа!

рювання вимагається господарським законодавством, що нині досягається шля!

хом його державної реєстрації.

З урахуванням окреслених вище проблем постає закономірне і, мабуть,

риторичне питання: «Чи можливе у принципі абсолютно «чисте» виділення га!

лузі права за його предметом та методом і чи є, взагалі, у цьому практична

доцільність?». І відповідь на нього може бути однозначна: «Ні». І це, як чітко

видно із наведених висловів безкомпромісного цивіліста О. С. Іоффе, добре ро!

зуміли самі представники радянської цивільно!правової концепції під час закла!

дання підвалин сучасного цивільного права. Тоді перед ними стояла та ж сама

проблема – практична неможливість виділити абсолютно чистий предмет галузі

цивільного права. Що стосується методу правового регулювання, як способу впли!

ву на певні відносини, то необхідно визнати, що у даних, земних, умовах еволюцій!

ного розвитку, при даній духовній енергетиці, рівні самосвідомості люди не змог!

ли винайти для використання більше двох методів регулювання відносин між со!

бою – примусу чи заохочення (відомий батіг і пряник) чи обох разом. У праві – це

або імперативний метод, заснований на авторитарному примусі, або диспозитив!

ний метод, який базується на заохоченні ініціативної поведінки суб’єкта. Тому

жодна з визнаних нині галузей права не може мати виключно свого методу.

Постає інше питання: «Як до цього ставитись?» Серйозна проблема у зв’яз!

ку з цим полягає у тому, що у нашій правовій науці поділ системи права на галузі

оцінюється не з точки зору його практичної цінності, а скоріше з позиції підтверд!

ження і захисту певних науково!теоретичних ідей і концепцій. За визнанням відо!

мого російського цивіліста В. К. Андрєєва, «галузевий поділ правової системи Росії

– це скоріше данина науковій традиції, ніж об’єктивна реальність, що пізнається»

[17, с. 49]. У західній юридичній науці питанню поділу системи права на галузі

права такого важливого значення не надається. Існує поділ на приватне і публічне

право із застереженням, що в сучасних умовах стає все складніше провести між

ними чіткі межі. Цьому сприяє і прагматизм західних юристів, які є менш при!

хильними до теоретизування й більше турбуються, щоб право сприяло розвиткові

бізнесу (економіки) [18, с. 98; 19, с. 153]. У доктрині права та правової системи

США взагалі, не можливо знайти навіть ознаки дискусії щодо поділу права на

галузі. Принаймні, у книзі відомого професора права В. Бернхема (William Burnham)

«Вступ до права та правової системи США» про це питання і не згадується [21].

Галузь права потрібна не стільки для науки, скільки для сприяння якомога

повному забезпеченню практичних потреб суспільства і людини. Як правильно

зазначав В. В. Лаптєв, уявлення про систему права як про явище об’єктивне є

правильним лише у тому сенсі, що право як юридична надбудова визначається

економічним базисом суспільства. Разом з тим потрібно враховувати і суб’єктив!

ний фактор – ціль правового регулювання суспільних відносин, що переслідуєть!94 ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

ЮРИДИЧНА НАУКА № 3/2011

ся державою [8, с. 9]. Певна річ, що таке розуміння права вимагає інших підходів

до поділу його на галузі права, який повинен здійснюватись, на наш погляд, не

стільки за «власним» предметом та методом правового регулювання, скільки

за критерієм необхідності та доцільності об’єднання певних правовідносин у

предмет галузі права з метою досягнення необхідного соціально!економічного

результату за рахунок комплексного вивчення та регулювання цих відносин. Виді!

лення самостійної галузі права повинне мати безпосередній зв’язок з потребами прак!

тики – забезпечувати оптимальний розвиток законодавства у тій чи іншій сфері

суспільних відносин і полегшувати всім учасникам цих відносин користування ним.

У цьому зв’язку можна сказати, що відома систематизація норм римського права

була здійснена Гаєм саме для полегшення практичного користування ними.

Висновок. Пануюча у правовій науці України теорія виділення галузей

права за двома ознаками – предметом і методом правового регулювання – на

практиці не дозволяє виділити майже жодної «чистої» галузі права. Виникає

необхідність у додаткових критеріях. І таким критерієм має бути завжди кри!

терій необхідності та доцільності об’єднання певних правовідносин у предмет

галузі права з метою досягнення необхідного соціально!економічного результату

за рахунок комплексного їх вивчення та регулювання.

Практична цінність господарсько!правової концепції полягає якраз у тому,

що вона поєднує у собі дві необхідні для забезпечення успішного, стабільного і

збалансованого економічного розвитку країни складові – приватну ініціативу і

державне регулювання, що, як підтверджується досвідом більшості розвинених

зарубіжних країн, є умовою соціальної стабільності й дозволяє комплексно вив!

чати і регулювати ці дві, безперечно не тотожні, складові єдиного господарсько!

правового механізму. З урахуванням вже набутого досвіду Україні не слід відмов!

лятися від господарсько!правової концепції правового регулювання відносин у

сфері економіки. Елемент державного регулювання економіки не залежить від

часу і не зменшується, як це стверджує В. С. Щербина [20, с. 37], а використо!

вується, в залежності від її стану, як противага перекосам комерційної свободи і

гарантія урахування публічних інтересів. Більш того, всесвітня фінансово!еконо!

мічна криза заставила всі розвинуті країни переглянути державне регулювання

економіки у бік його значного посилення.

З методологічної точки зору, нам доцільніше розвивати цивільне і госпо!

дарське право (розділивши їх предмети) на основі вже проведеної кодифікації,

здійснюючи подальший розвиток якої в межах окремих самостійних галузей

права і сприймаючи ЦК і ГК як повноправні і основні галузеві акти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Прилуцький Р. Б. Цінність, перевірена часом: господарському праву сто років /

Р. Б. Прилуцький // Юридична наука. – 2011. – № 1. – С. 93!100.

2. Алексеев С. С. Государство и право: учеб. пособие / С. С. Алексеев. – М.: ТК

Велби, Изд!во Проспект, 2006. – 152 с.

3. Волинка К. Г. Теорія держави і права: навч. посіб. / К. Г. Волинка – К.: МАУП,

2003. – 240 с. – Бібліогр.! С. 229!232.

4. Темнов Е.И. Теория государства и права: [учеб. пособ. для вузов] / Е. И. Темнов.

– М.: Экзамен, 2004. – 320 с.ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 95

ЮРИДИЧНА НАУКА № 3/2011

5. Теория государства и права: учебник. Изд. 2, перераб. и доп. – Л.: Изд. Ленин!

градского ун!та, 1987. – 552 с.

6. Алексеев С. С. Теория права. Изд. 2!е, перераб. и доп. / С. С. Алексеев. – М.:

Издательство БЕК, 1995. – 320 с.

7. Цивільне право України: підручник: У 2 т. / [Борисова В.І., (кер. авт. кол.),

Баранова І. М., Жилінкова І. В. та ін.] / За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасібо!

Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – Т. 1. – 480 с.

8. Хозяйственное право: учебник / Под ред. В. В. Лаптева – М.: Юрид. лит., 1983.

– 528 с.

9. Хозяйственное право: Общие положения / Под ред. В. В. Лаптева – М.: Изд.

Наука, 1983. – 288 с.

10. Мамутов В. К. Совершенствование правового регулирования хозяйственной

деятельности. – К.: Наукова думка, 1982. – 238 с.

11. Цивільне право України: підручник: У 2!х кн. / [О. В. Дзера (кер. авт. кол.),

Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.] / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – 2!е вид. – К.:

Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 1. – 736 с.

12. Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивили!

стической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного пра!

ва» / О. С. Иоффе. – М.: Статут, 2000. – 777 с.

13. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб!

підприємців» від 15.05.2003 р. № 755!IV (зі змін. і доповн.) // Відомості Верховної Ради

України. – 2003. – № 31!32. – Ст. 263.

14. Красавчиков О. А. Гражданские организационно!правовые отношения /

О. А. Красавчиков // Советское государство и право. – 1966. – № 10. – С. 53!57.

15. Цивільне право України: підручник / [Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова].

– К.: Істина, 2003. – 776 с.

16. Невзоровъ А. С. Пособіе къ изучению торговаго права / А. С. Невзоровъ –

Юрьев: типография Эд. Бергмана, 1912. – 430 с.

17. Андреев В. К. О проблемах совершенствования ГК РФ / В. К. Андреев //

Государство и право. – 2009. – № 3. – С. 45!52.

18. Прилуцький Р. Б. Цінність, перевірена часом: господарському праву сто років /

Р. Б. Прилуцький // Юридична наука. – 2011. – № 1. – С. 93!100.

19. Хозяйственное право: учебник / [ В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулин

и др.] / Под ред. Мамутова В. К. – К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с.

20. Щербина В. С. Господарське право: підручник – [2!е вид., перероб. і доп.] /

В. С. Щербина. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 592 с.

21. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США / В. Бернхем. – К.:

Україна, 1999. – 554 с.

Прилуцький Р.Б. Про критерії визначення галузі права у світлі проблеми виз­

нання господарського права самостійною галуззю права

У статті розглянуто проблеми застосування на практиці теорії поділу системи пра'

ва на галузі права за предметом і методом правового регулювання, запропоновано додаткові

критерії, у тому числі стосовно визнання господарського права самостійною галуззю права.

Ключові слова: система права, галузь права, предмет і метод правового регулю'

вання, цивільне право, господарське право.

Прилуцкий Р. Б. О критериях выделения отрасли права в свете проблемы

признания хозяйственного права самостоятельной отраслью права

В статье рассмотрены проблемы применения на практике теории разделения сис'

темы права на отрасли права в соответствии с предметом и методом правового регулиро'96 ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

ЮРИДИЧНА НАУКА № 3/2011

вания, предложены дополнительные критерии, в том числе относительно признания хо'

зяйственного права самостоятельной отраслью права.

Ключевые слова: система права, отрасль права, предмет и метод правового регу'

лирования, гражданское право, хозяйственное право.

Prylutskyi R.B. About the criteria of detaching a law branch in the light of the

issue of recognising the economic law an independent law branch

The article considers the issues of practical application of the theory of division of the law

system into branches according to the subject and method of legal regulation, additional criteria

including the recognition of the economic law as an independent law branch are offered.

Key words: law system, law branch, subject and method of legal regulation, civil law,

economic law.

Стаття надійшла до редакції 07.05.2011