Змістовий модуль ІІІ. Українська художня культура ХVIІ – ХVIІІ ст. Тема 7. Театральна культура
Список рекомендованої літератури
1. Економічна теорія. Політекономія: підручник / за ред. В.Д. Базилевича / В.Д. Базилевич, В.М. Попов, К.С. Базилевич, Н.І. Гражевська. - 7-ме вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2008.-719 с.
2. Баб’як М., Пешенкова Л., Рибчук А. Економічна теорія. Навчальний пособник.-К.: Цент навчальної літератури, 2005.-208с
3. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
4. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. — К.: Вища шк., 1999.
5. Довгань В.Г. Основы экономики в определениях, таблицах и схемах.-Х.:Веста:Изд-во «Ранок» 2007.-96с
6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. 2-ге вид., випр. – К.: Знання – Прес, 2003.
На ХУП-ХУШ ст. припадає період розвитку українського шкільного театру. Він зародився у навчальних закладах - Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. У ті часи в межах вивчення обов'язкових предметів - поетики й риторики - учнів навчали складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Часто вони приурочувалися до релігійних свят, днів пам'яті святих або відомих духовних осіб, військових перемог, приїзду до навчального закладу високоповажних гостей тощо. Під час церемоній декламації зазвичай виголошували гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Інколи частиною такого театралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відповідей. Діалоги з елементами театралізації практикувалися також під час філософських диспутів та «орацій». У такій спосіб учні набували ораторської майстерності.
|
|
Декламації та діалоги - безпосереднє джерело виникнення шкільної драми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не лише розігрували готові п'єси, а й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштовували «рекреаційні» вистави просто неба.
Філософсько-естетичне обґрунтування принципів шкільної драми - трагедії, комедії, трагікомедії - здійснив реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович, автор підручника «Пиїтика».
До шкільного репертуару включали переважно різдвяні й великодні драми, а також п'єси морально-дидактичного й історичного змісту. Деякі з творів, що збереглися, - анонімні, як, наприклад, перша відома шкільна драма «Олексій, чоловік Божий».
Алегоричний зміст драм-мораліте (п’єса повчального характеру з алегоричними дійовими особами) на зразок «Царства натури людської» передбачав уведення дійових осіб, в яких персоніфікувалися людські чесноти чи вади, певні моральні поняття: Віра, Надія, Любов, Совість, Мудрість, Блаженство, Розум, Заздрість, Тиранство, Ворожнеча, Гнів, Фортуна. У дусі християнської моралі в драмах і комедіях викривалися хабарництво, розбещеність, невігластво, жорстокість, проти яких спрямовувалося сатиричне вістря авторів. Драми на історичні теми присвячували реальним подіям і видатним постатям. Так, у трагікомедії Ф. Прокоповича «Володимир» зображено події прийняття християнства на Русі, проте насправді у ній ідеться про гетьмана І. Мазепу та його культурницьку діяльність. У драмі невідомого автора «Милость Божія» головною дійовою особою виступає герой національно-визвольної війни Б. Хмельницький.
|
|
Барокові риси шкільної драми виявились у контрастному зіставленні драматичного й комічного. Між актами серйозної шкільної драми, яку грали «книжною» мовою, з розважальною метою виконували веселі й жартівливі інтермедії (невелика п’єса комедійного характеру, що виконується між актами вистави), написані доступною народною мовою. Сюжети інтермедій зазвичай зводилися до простих епізодів з народного побуту. Такими, наприклад, були сцена «ігранїє свадьби» з «Олексія, чоловіка Божого», або бувальщин, дійовими особами яких виступали прості селяни, козаки, студенти. Нерідко зміст інтермедій зводився до суперечок двох персонажів: батька - сина, українця - польського пана (або німця, цигана). Поступово інтермедія вийшла на майдани та ярмаркові площі і стала самостійним театральним жанром - своєрідною попередницею жанру комедії.
Костюми й сценічне обладнання у шкільній драмі були зумовлені текстом. Алегоричні фігури або реалістичні персонажі вдягалися відповідно до уявлень про міфологічні, біблійні чи історичні постаті. Кожна дійова особа мала в руці характерні атрибути, що символізували конкретну людину. Під час вистав застосовували завісу, різні сценічні й світлові ефекти, що імітували польоти, палаючий вогонь, звуки грому, море з кораблем, що потопає серед хвиль, тощо.
Шкільні декламації, диспути, вистави супроводжувалися хоровим співом («хор ангелів»), кантами, інструментальною музикою (гуслі, сопілка, тимпани, цитра), рідше - танцями. В одному з історичних документів згадується:
«... Тільки-но дис- дент відчував утруд
пут вівся невправно нення, хор з оркес-
або ставились запе- тром переривав супе-
речення, у спросту- речку».
ванні яких дефен-
Видатні українські просвітителі, автори шкільних драм Д. Туптало,
Ф. Прокопович, С. Полоцький, М. Колачинський були організаторами й викладачами шкіл у Росії, Білорусі, Сербії, де вони також створювали театри та хори.