Види і варіанти морфем

Залежно від семантичної і граматичної ролі в слові морфеми поділяються на два види: кореневі й афіксальні, відповідно – корінь і афікси.

К о р і н ь – єдина обов’язкова для кожного слова морфема, яка є носієм речового значення у граматичних формах того ж самого слова і в споріднених (інакше - однокореневих) словах, у яких вона є стрижневою. Проілюструвати це можна ланцюгом слів української мови зима (словоформи: зима, зими, зимою), зимовий, зимовник, зимувати, перезимувати, в яких усі слова, хоч і мають індивідуальний зміст, речово пов’язані коренем –зим-. У них він становить основну смислову частину слова.

Найчастіше корінь поєднується з іншими матеріально вираженими морфемами, як у наведених вище словах (- и, -і, -ою; -ов-, ник-, -ува-, пере -). Рідше корінь бере участь у творенні слова без матеріально вираженої морфеми, наприклад: укр. дім 0, кіт 0, сад 0.

Іноді корінь називають незмінною частиною слова. Таке визначення виникло не випадково: численні приклади підтверджують його: пор. укр. дід – дідок – дідусь – прадід – дідівський; сміливий – сміливіший – найсміливіший; два – двох – двадцять; долати – здолати – подоланий. Але ж у мовах світу існує не менше зразків слів, корінь яких не залишається незмінним і у випадках словозміни (укр. берег – на березі; рос. лететь - лечу), і при словотворенні (укр. берег – прибережний; рос. лететь - полёт). Такі фонетичні видозміни однієї морфеми називають варіантами морфем, або аломорфами (від грец. allos – „інший” і морф). Приклади аломорфів: укр. –ход-, -ходж- (ходити, ходжу); рос. -друг-, -друж-, -друзь- (друг, дружба, друзья); біл. –гар-, -гор- (гара, горка).

А ф і к с и (від лат. affixus – „прикріплений”, „причеплений”) – морфеми, що прикріплюються до кореня або вставляються в нього і видозмінюють його. За цією властивістю їх називають формантами. Не будучи самостійними одиницями, вони завжди пов’язані з коренем і виконують словозмінну або словотвірну роль.

За місцем у слові щодо кореня афікси поділяються на префікси (від лат. praeffigo – „те, що перед чимось”) – морфеми, що стоять перед коренем (укр. за йти, при йти, зі йти; англ. im possible – „неможливий”; нім. аuf stehen – „вставати”); інфікси (від лат. infixus - „уставлений”) – морфеми, що вставляються в корінь слова (англ. sta n d – „стояти” при stood – „стояв”); постфікси (від лат. postfixus – „те, що розташоване після чогось”)- морфеми, що стоять після кореня; конфікси (від лат. confixus – „разом узятий”), або циркумфікси (від лат. circum – „навколо”), морфеми, що складаються з двох частин, одна з яких стоїть перед, друга після кореня (у німецькій мові ge- … -t, наприклад, у формі дієприкметника gemacht – „зроблений”); інтерфікси (штучно утворене від лат. inter – „поміж”, „між” і лат. fixus – „прикріплений”).

Інтерфікси вичленовуються (1) у складних словах (пар о плав, земл е трус) і служать тільки для пов’язання коренів чи основ при творенні нових слів способом основоскладання; вони функціонують як структурні одиниці складних слів; (2) як афікси без самостійного значення, розташовані між коренем і суфіксом і використовувані для полегшення сполучуваності постфіксальних афіксів з твірними основами (купе- й -ний, вчора- ш -ній, де - й- та –ш- - інтерфікси).

З названих афіксів деталізації потребують постфікси. До постфіксів належать:

а) с у ф і к с и (від лат. suffigo – „додавати”) – частина, що стоїть після кореня або іншого суфікса перед закінченням (лиж- ник, рад- іс-н -ий);

б) ф л е к с і ї (від лат. flexio – „те, що згинається”), або закінчення, - словозмінна морфема, що виражає в словоформах значення роду (степ 0, вод а), відмінка (степ ом, вод ою), особи (пиш у, пиш еш, пиш е), числа (степ и);

в) п о с т ф і к с и–а ф і к с и, що стоять після флексії. В українській мові це: -ся (умивати- ся), -небудь (що- небудь), -но (скажи- но), -бо (послухай -бо). В російській мові -ся (мыть -ся) -то (кто- то), -нибудь (что- нибудь), -либо (какой- либо).

Усі названі афікси виділені на основі даних різних мов. Шукати їх усі в одній якійсь мові буває нездійсненним завданням. Так, існують мови багаті префіксами - українська, російська, польська. Зате в киргизькій та узбецькій мовах префіксів немає. Такої морфологічної частини слова, як „інфікс” в українській мові немає, але в латинській мові – це досить поширений значущий елемент слова. У словах української, російської, білоруської, польської мов вичленовуються флексії, але є мови, у будові слова яких флексії як афікси не виділяються (наприклад, турецька). З таких фактів можна зробити висновок, що кожна мова має своєрідну морфологічну структуру слова.